Рішення № 74091271, 17.05.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.05.2018 Справа № 905/2278/17

Колегія суддів господарського суду Донецької області у складі головуючого судді Мельниченко Ю.С., суддів Ніколаєвої Л.В., Величко Н.В., при секретарі судового засідання Грабчаку Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Дніпро

до відповідача: Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради, м.Лиман

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління Державної казначейської служби України у м. Лимані Донецької області, м. Лиман, Донецька область

про стягнення заборгованості у розмірі 92 881 грн. 24 коп.

За участю представників сторін:

від позивача: представник не з’явився;

від відповідача: представник не з’явився;

від третьої особи: представник не з’явився.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 222 Господарського-процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 17.05.2018р. суд виходив до нарадчої кімнати (каб. 324) для прийняття рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство “Укртелеком”, м.Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Дніпро, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради, м.Лиман, про стягнення заборгованості у розмірі 92 881 грн. 24 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань щодо відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення в період з січня 2016р. по грудень 2016р.

Нормативно позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 11, 525, 526, 530, 599, 610, 625, 655, 901, 902, 903, 905 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації», ст. ст.. 48, 97, 102 Бюджетного кодексу України та ст.ст. 193, 202 Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 05.10.2017р. господарським судом Донецької області було прийнято позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 19.10.2017р.

Ухвалою від 19.10.2017р. господарським судом Донецької області було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Управління Державної казначейської служби України у м. Лимані Донецької області.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

За результатами автоматичного визначення складу колегії суддів від 14.12.2017р. було призначено судову колегію у складі: Головуючого судді Мельниченко Ю.С., суддів Попова О.В., Тарапати С.С.

Ухвалою суду від 14.12.2017р. господарським судом Донецької області призначено розгляд справи на 23.01.2018р.

15.12.2017р. набрала чинність редакція Закону України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” №2147 – VIII від 03.10.2017р.

Згідно п.9 ч.1 розділу XI “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою суду від 23.01.2018р. визначено розгляд справи № 905/2278/17 за правилами загального позовного провадження на стадії підготовчого провадження та відкладено підготовче судове засідання на 01.03.2018р.

Ухвалою від 01.03.2018р. господарським судом Донецької області відкладено підготовче засідання на 22.03.2018р.

22.03.2018р. у зв’язку з відрядженням судді Тарапати С.С. за результатами автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.03.2018р. було призначено колегію складу суду у складі Головуючого судді Мельниченко Ю.С., суддів: Попова О.В., Чорненької І.К. за справою 905/2278/17.

Ухвалою суду від 22.03.2018р. господарським судом Донецької області призначено підготовче судове засідання на 08.05.2018р.

08.05.2018р. у зв’язку з перебуванням судді Чорненької І.К. у відпустці, за результатами автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.05.2018р. було призначено колегію складу суду у складі Головуючого судді Мельниченко Ю.С., суддів: Попова О.В., Величко Н.В. за справою 905/2278/17.

Ухвалою суду від 08.05.2018р. закрито підготовче провадження у справі №905/2278/17 та призначено розгляд справи по суті на 17.05.2018р.

Представник позивача в судове засідання не з’явився. 15.10.2017р. на адресу господарського суду Донецької області від представника позивача надійшли письмові пояснення по справі, в яких останній повідомив про те, що додаткових угод до договору № 2/332-12І200 від 17.02.2015р. щодо продовження його дії сторони не підписували. Отже, договір діяв в календарному 2015 році, але оскільки відповідач повністю не здійснив розрахунки за договором (відсутні оплати за послуги, надані пільговикам у грудні 2015 року), тож до остаточного виконання ним грошових зобов’язань договір є чинним відповідно до п. 7.1. даного договору.

07.11.2017р. на адресу господарського суду Донецької області від представника позивача надійшли письмові пояснення по справі. Згідно вказаних пояснень позивач наголошує на тому, що законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов’язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості чи власного бажання, а у відповідності до вимог законів України.

20.03.2018р. на адресу господарського суду Донецької області від представника позивача надійшли письмові пояснення по справі. На думку представника позивача, відповідно до пункту 5 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002р., УСЗН Лиманської міської ради зобов’язане готувати інформацію про фактично нараховані суми вартості послуг та складати й підписувати з постачальниками акти звіряння розрахунків за надані послуги, а також надсилати їх відповідним органам для фінансування. Але відповідач цього обов’язку не виконав, що й призвело до порушення прав позивача та виникнення спору між сторонами.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. 23.10.2017р. на електронну адресу господарського суду Донецької області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував. Зокрема, у наданому відзиві відповідач посилався на те, що у Законі України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» відповідні видатки на відшкодування пільг з послуг зв’язку окремим категоріям громадян у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам не було передбачено, в зв’язку з чим не можливе відшкодування витрат за надані пільгові послуги за грудень 2015 року. Враховуючи викладене, законних підстав для задоволення вимог ПАТ «Укртелеком» в частині виниклих правовідносин між Управлінням за період 2015 року не вбачається. В частині, що стосується задоволення вимог за період 2016 року повідомляємо, що планування та здійснення видатків з міського бюджету здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України та Закону України «Про Державний бюджет України». Разом з цим, фактично в Законі України «Про державний бюджет України на 2016 рік» відповідні видатки у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам не були передбачені. Також у вказаному відзиві зазначено, що оскільки у 2016 році у управління соціального захисту населення Лиманської міської ради Донецької області були відсутні будь-які договірні відносини із ПАТ «Укртелеком», управління позбавлене законної можливості сплати будь-якої ймовірної заборгованості у наслідок надання телекомунікаційних послуг у 2016 році пільговим категоріям населення Лиманської територіальної громади, будь яких актів виконаних робіт керівництво управління не підписувало та не погоджувало.

19.02.2018р. на адресу господарського суду Донецької області від представника відповідача надійшли заперечення проти позовної заяви про стягнення заборгованості, в яких останній заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Згідно наданих заперечень представник відповідача вважає, що законних підстав для задоволення вимог ПАТ і «Укртелеком» в частині виниклих правовідносин між Управлінням за період 2015 року не вбачається. Видатки на надання пільг з послуг зв’язку, інших передбачених законодавством пільг і на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян на період 2016 року відповідно до ст. 102 Бюджетного кодексу України є видатками місцевих бюджетів та як передбачено у підпункті б пункту 4 частини 1 ст. 89 здійснюються за рахунок субвенції з державного бюджету. Крім цього, Управління протягом 2016 року не отримало затвердженого обсягу асигнувань, яке доводиться рішенням обласної ради «Про обласний бюджет» на надання пільг з послуг зв’язку, інших передбачених законодавством пільг і на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, що в свою чергу унеможливило подальше укладення з ПАТ «Укртелеком» відповідного договору про надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення Лиманської територіальної громади на 2016 рік.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. 27.11.2017р. від представника третьої особи надійшли письмові пояснення по справі, відповідно до яких у 2016 році за бюджетною програмою 090214 «Пільги окремим категоріям громадян з послуг зв’язку» кошти взагалі не виділялись. Також у вказаному клопотанні зазначено, що протягом 2016 року за бюджетною програмою 090214 «Пільги окремим категоріям громадян з послугу зв’язку» до Управління Казначейства не надавались реєстри бюджетних та фінансових зобов’язань, тобто відповідачем не проводилась реєстрація бюджетних та фінансових зобов’язань за надані населенню телекомунікаційні послуги згідно договору № 2/332-12І200 від 17.02.2015р. Таким чином, заборгованість у розмірі 92881,24 грн. не була відображена в обліку Управління Казначейства, а також у фінансовому звіті відповідача та не включена до простроченої кредиторської заборгованості. Платіжні доручення відповідачем на погашення зазначеної заборгованості до управління казначейства не надавались.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.02.2015р. між Публічним акціонерним товариством “Укртелеком” в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (далі - постачальник) та Управлінням соціального захисту населення Краснолиманської міської ради (далі – платник) був укладений договір №2/332-12І200 про відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2015р. (далі – договір).

Згідно з п. 1.1 предметом цього договору є відносини сторін щодо відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2015 році.

Відповідно до п. 1.2. договору постачальник здійснює надання телекомунікаційних послуг (абонплата, встановлення телефонів, проведення додаткових робіт при позачерговому та пільговому встановленні квартирних телефонів, плата за користування радіо точками) громадянам, які мають відповідні пільги, а платник здійснює відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населенням у 2015 році відповідно до ст. 102 Бюджетного кодексу України, Закону України “Про Державний бюджет України на 2015р.”, проводить розрахунки за надані пільги в межах своїх кошторисних призначень.

Сума цього договору відповідає кошторисним призначенням на 2015р. і обумовлюється в додаткових угодах, що підписуються сторонами додатково протягом строку дії цього договору.

Пунктом 2.1 договору встановлені обов’язки постачальника, зокрема:

- надавати населенню обумовлені законодавством України пільги на оплату телекомунікаційних послуг (абонплата, встановлення телефонів, проведення додаткових робіт при позачерговому та пільговому встановленні квартирних телефонів) відповідно до затверджених тарифів і в обсязі, передбаченому платником у кошторисі доходів і видатків на фінансування цих пільг (п.2.1.1.);

- щомісяця надавати у відділ персоніфікованого обліку пільговиків платника:

- до 10 числа місяця, що настає за звітним, надавати на електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих громадянам пільгових категорій у минулому місяці, згідно з формою “ 2-пільга”, встановленою п. 10 Постанови Кабінету міністрів України від 29.01.2003р. №117 «Про єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» (зі змінами);

- 20 числа місяця, що настає за звітним, надавати відомості про фактично надані послуги на паперових носіях;

- до 06 числа місяця, другого за звітним, складати акти звіряння сум заборгованості по наданим телекомунікаційним послугам станом на 1 число місяця, що передує звітному (п.2.1.2.);

Пунктом 2.2 договору встановлені обов’язки платника, зокрема:

- передбачити в своєму кошторисі в необхідних обсягах кошти, які будуть спрямовані на компенсацію витрат за телекомунікаційні послуги, надані постачальником пільговій категорії населення (п. 2.2.1.);

- проводити розрахунки за надані телекомунікаційні послуги пільговій категорії населення, які внесені до Єдиного реєстру (п. 2.2.2.);

- щомісяця здійснювати перерахування коштів, передбачених на проведення розрахунків за надані пільги згідно з кошторисом доходів та видатків в межах запланованих призначень на реквізити постачальника: на підставі Спільного протокольного рішення «Про організацію розрахунків за електроенергію за рахунок коштів загального державного бюджету» не пізніше наступного дня після зарахування коштів на рахунок платника (п. 2.2.3.1.); на підставі розрахунку протягом трьох робочих днів з моменту надходження коштів до місцевого бюджету (п. 2.2.3.2.).

Згідно п. 6.1. договору цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2015р., а в частині розрахунків за надані пільги до повного виконання зобов’язань за цим договором.

Відповідно до п. 6.2. договору відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України, ч. 7 ст. 180 ГК України сторони домовилися, що умови цього договору поширюються на відносини між ними, які виникли до його підписання, а саме з 01.01.2015р.

Даний договір підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №2/332-12І200 від 17.02.2015р. про відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2015р. позивачем надані послуги зв’язку на пільгових умовах населенню у грудні 2015р. та протягом 2016р.

Відповідач у встановлений договором строк за надані телекомунікаційні послуги у повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого позивач звернувся до відповідача з вимогою № 12С000-1160 від 18.08.2017р. про сплату заборгованості в розмірі 7456, 14 грн. за надані телекомунікаційні послуги пільговій категорії громадян у грудні 2015р. (що приймається до обліку УСЗН у січні 2016 року), яка була залишена останнім без задоволення.

Також позивач звертався до відповідача з вимогою про сплату заборгованості №12С000-1161 від 18.08.2017р., як так само була залишена відповідачем без задоволення.

З урахуванням вищевикладеного позивач звернувся із розглядуваним позовом до господарського суду Донецької області.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг населенню на пільгових умовах.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору про відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2015 році №2/332-12І200 від 17.02.2015р.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів та інших правочинів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Проаналізувавши положення укладеного між сторонами договору про відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2015 році №2/332-12І200 від 17.02.2015р. суд дійшов висновку, що укладені правочини за своїм змістом та правовою природою містять елементи договору надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Як встановлено ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктами 1, 6 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина; основи соціального захисту тощо.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

У відповідності до ст.19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

Право окремих категорій громадян на пільги з оплати телекомунікаційних послуг встановлено Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту”, Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Законом України “Про жертви нацистських переслідувань”, Законом України “Про охорону дитинства”, Законом України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 63 Закону України “Про телекомунікації” телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Аналогічне положення закріплено в ст. 526 Цивільного кодексу України. Так, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно умовам договору та вимогам цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а у разі відсутності таких умов і вимог - згідно звичаїв ділового обігу або іншим вимогам, які звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов'язковості договору для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №2/332-12І200 про відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2015р. від 17.02.2016р. у грудні 2015р. та протягом 2016р. позивачем надані послуги зв'язку на пільгових умовах населенню, що підтверджується відповідними розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов’язаних з наданням пільг (т. 1, а.с. 15-17, 35-43, 46-48, 51-53, 56-58, 60-62, 65-67, 70-72, 75-77, 80-82, 85-87).

ПАТ “Укртелеком” є оператором телекомунікацій і включений до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації. Позивач надає телекомунікаційні послуги фізичним особам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.

Відповідно до п. 3 ст. 63 Закону України “Про телекомунікації” встановлено, що телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою КМУ № 295 від 11.04.2012р., визначено, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Відповідно до вищенаведених законодавчих актів України надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є обов'язком позивача. При цьому в силу положень Конституції України та законів України, якими встановлені пільги окремим категоріям громадян, держава взяла на себе обов'язок відшкодовувати витрати підприємств, що такі пільги надають.

Таким чином, надання пільг ґрунтується на принципі відшкодування витрат підприємствам, які надають послуги пільговим категоріям громадян.

Відповідно до ст.5 Бюджетного кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах).

Згідно із ст.22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів відповідно до ст.22 Бюджетного кодексу України можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

Відповідно до ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим кодексом.

Згідно із ст.51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу тощо.

У відповідності до статей 89, 102 Бюджетного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) видатки на державні програми соціального захисту (пільги окремим категоріям громадян) здійснюються з місцевих бюджетів та проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв’язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002р. "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", пунктом 3 якого передбачено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003р. №117 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" житлових субсидій населенню, допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям та допомоги по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу, а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

При цьому, вказаним Порядком не передбачено обов’язковості укладення відповідного договору про відшкодування витрат за надані послуги зв’язку пільговим категоріям громадян, адже зобов’язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від бажання сторін.

Згідно з пунктом 10 положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Відповідно до ч. 1 п. 8 Порядку № 256 встановлено, що отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. При цьому Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг, приписи ч. 2 п. 8 Порядку № 256.

Переліки споживачів-пільговиків за видами пільг складались позивачем за формою №2-пільга, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 N 535 “Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг “ 2-пільга” , та Інструкції про порядок її заповнення” , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України, направлялись щомісячно відповідачу, як головному розпоряднику коштів місцевого бюджету для відшкодування позивачу пільг, наданих споживачам телекомунікаційних послуг , що підтверджується матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що в період з грудня 2015р. по грудень 2016р. позивачем надавались послуги споживачам телекомунікаційних послуг, які мають право на відповідні пільги. Позивачем понесені витрати на надання послуг зв'язку означеним категоріям пільговиків на загальну суму 92 881 грн. 24 коп., на підтвердження чого позивачем надано розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг у період грудень 2015р. – грудень 2016р. (форми № 2-пільга).

Пунктом. 5 Порядку № 256 передбачено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського, Автономної Республіки Крим і обласного значення) до 22 числа місяця, що настає за звітним, в тому числі пільг з послуг зв'язку. Акти звіряння складаються за формою № 3-пільга, встановленою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 28.03.2003р. № 83 “Про затвердження форми № 3-пільга”.

Отже, складання актів встановленої форми, надання їх позивачу та надсилання до державних органів для виділення фінансування відноситься відповідно до вимог законодавства до обов'язків відповідача, як головного розпорядника коштів місцевого бюджету, які останній не виконав.

З матеріалів справи вбачається, що акти за формою № 3-пільга за результатами розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за період грудень 2015р. за договором № 2/332-12І200 про відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2015р. та за весь 2016р. в силу закону відповідачем складено не було та не направлено на підписання позивачу.

Судом встановлено, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства України витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг в сумі 92 881 грн. 24 коп. за період грудень 2015р. – грудень 2016р. не відшкодовані.

Відповідачем, як розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг Лиманської міської ради на підставі вищезазначених норм законодавства та положень Постанови та Порядку №256 відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян здійснюється за рахунок державних субвенцій.

Відповідач у письмових поясненнях посилається на те, що видатки на відшкодування вартості наданих послуг пільговим категоріям громадян здійснювалося з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України, а відповідно до Закону України “Про державний бюджет України на 2016 рік” відповідні видатки у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам не були передбачені.

Суд вказані посилання відповідача вважає необґрунтованими, враховуючи, що відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов’язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог законів України.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що держава не вправі посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань та що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справах “Кечко проти України” і “Буденко проти України”).

Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18.10.2005 та у справі “Бакалов проти України” від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446, від 15.05.2012 у справі № 3-28гс12 та постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 у справі №15/5027/715/2011.

В свою чергу, відповідно до правової позиції, сформованої Європейським судом з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” від 20.11.2011р. щодо принципу належного урядування державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов’язків.

Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин 1-4 статті 48 Бюджетного кодексу України.

Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

За таких обставин, враховуючи, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах позивачем надавались на виконання імперативних законодавчих приписів, виходячи з того, що відповідач (як уповноважений державою орган) в силу закону має відшкодувати спірні витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів, приймаючи до уваги ті обставини, що відповідач такого відшкодування не здійснив, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 92 881 грн. 24 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судовий збір відповідно ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись ст.ст. 11, 96, 509, 525, 526, 530, 617, 625, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173-175, 193, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 5, 20, 22, 23, 48, 51, 83, 89, 102 Бюджетного кодексу України, ст. 92 Конституції України, ст. 63 Закону України «Про телекомунікації», ст.19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, ст.ст. 12, 13, 73, 74, ст.ст. 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Дніпро до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради, м.Лиман, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління Державної казначейської служби України у м. Лимані Донецької області, м.Лиман, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 92 881 грн. 24 коп. – задовольнити.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради (84401, Донецька область, м. Лиман, вул. Лесі Українки, буд. 20А, код ЄДРПОУ 25953557) на користь Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (01601, м. Київ, б. ОСОБА_1, 18, код ЄДРПОУ 21560766) в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (49600, м. Дніпро, вул. Херсонська, 26, код ЄДРПОУ 25543196) заборгованість по компенсації витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, у розмірі 92 881 грн. 24 коп., судовий збір в сумі 1600 грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 17.05.2018р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.05.2018р.

Головуючий суддя Ю.С. Мельниченко

Суддя Н.В. Величко

Суддя Л.В. Ніколаєва