Рішення № 74091077, 17.05.2018, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" травня 2018 р. Cправа № 902/89/18

Господарський суд Вінницької області у складу судді Матвійчика Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСКРАНСЕРВІС"

(вул. Дунаєвського, 1, м. Одеса, 65069)

до Приватного підприємства "ГЛОРІЯ-ВЛ"

(вул. Конєва, 16, м. Вінниця, 21036)

про стягнення 15503,95 грн.

за участю секретаря судового засідання Незамай Д.Д.,

представників сторін:

позивача не з'явився;

відповідача не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

19.02.2018р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ОДЕСКРАНСЕРВІС" звернулось до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "ГЛОРІЯ-ВЛ" заборгованості за надані послуги автокрана в загальному розмірі 15 503,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань з оплати наданих послуг автокрана.

Ухвалою суду від 23.02.2018р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі з призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22.03.2018р.

Ухвалою суду від 22.03.2018р. підготовче засідання відкладено на 19.04.2018р.

Ухвалою суду від 19.04.2018р закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 17.05.2018р.

На визначену судом дату представник позивача не з’явився. В заяві, що надійшла до суду 17.04.2018р, представник позивача просить розглядати справу за відсутності представника позивача. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався, визначених ухвалами суду не подав. Ухвали суду, направлені на адресу відповідача, повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з написом наступного змісту: «за закінченням терміну зберігання».

При цьому суд зважає на положення ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 4 та 5 ч. 6 якої визначено, що днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Частиною 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, та Господарського процесуального кодексу України, що також підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідних судових процесуальних документів.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183, Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частиною першою ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 17.05.2018 р. прийнято судове рішення.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що в період з 29.05.2017р. по 31.05.2017р позивачем було надано відповідачеві послуги автокрана загальною вартістю 44 000,00 грн. Зазначені послуги оформлені актом надання послуг № 5/23 від 31.05.2017р. Факт підписання акту наданих послуг обома сторонами свідчить про те, що позивачем послуги були надані своєчасно в повному обсязі згідно умов визначених сторонами.

Разом з тим, як вказує позивач, відповідач свій обов'язок щодо оплати наданих послуг виконав частково, сплативши лише 30 000,00 грн. позивачу, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 14 000,00 грн.

При цьому, суд зазначає, що в матеріалах справи міститься виписка банку по рахунку позивача, відповідно до якої відповідачем 30.05.2017р перераховано на рахунок позивача 22 000,00 грн., з призначенням платежу: «за послуги автокрана рах. № 45 від 26.05.2017р». Інших доказів сплати вартості наданих послуг за актом № 5/23 від 31.05.2017р матеріали справи не містять. Позивач, посилаючись на акт звірки розрахунків за 2 квартал 2017р заявляє до стягнення 14 000,00 грн., що є його правом, і суд розглядає справу за заявленою вимогою.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору, відповідно ст. 3 Цивільного кодексу України.

Згідно п. 1, ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Позивач та відповідач шляхом складання та підписання акту наданих послуг № 5/23 від 31.05.2017р підтвердили існування між ними правовідносин з надання послуг, уклавши таким чином договір у спрощений спосіб, що відповідає вказаним вище нормам ГК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виходячи з наявних матеріалів справи та наведених законодавчих приписів, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином виконано взяті а себе зобов’язання по наданню послуг автокрана за договором про надання послуг, укладеним у спрощений спосіб. Тоді як відповідач, прийнявши до виконання зобов’язання, виконав його лише частково.

З огляду на вищевикладене, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 14 000,00 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 301,48 грн. три відсотки різних за період з 28.05.2017р по 13.02.2018р, та 1202,47 грн. інфляційних втрат за період з 28.05.2017р по 13.02.2018р.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Розраховуючи три відсотки річних та інфляційні втрати позивач зазначає, що зобов'язання по оплаті послуг мало бути виконано 27.05.2017р, відповідно до рахунку на оплату № 45 від 26.05.2017р, позаяк останнім встановлено строк оплати в один день.

Надаючи оцінку зазначеному рахунку суд зважає, що останній містить застереження щодо його дійсності на протязі одного робочого дня, однак не містить строку оплати зобов'язання.

До того ж, рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа (оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції), а носить лише інформаційний характер.

Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, який передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги.

З урахуванням наведеного суд не може погодитись з періодом нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат, визначених позивачем.

Визначаючись з періодом прострочення зобов’язання відповідачем суд виходить з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України яка встановлює, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, матеріалами справи стверджується, що позивачем на адресу відповідача направлялись претензії № 13/09-1 від 13.09.2017р. та № 01/12-1 від 01.12.2017р. з вимогою погасити заборгованість у встановлений законом термін.

В підтвердження направлення претензії № 13/09-1 від 13.09.2017р.надано експрес-накладну № 59000281768576 Нової пошти з якої неможливо встановити яка кореспонденція направлялась на адресу відповідача, та коли і ким вона отримана.

Відтак, суд не приймає зазначену експрес накладну як доказ отримання відповідачем претензії № 13/09-1 від 13.09.2017р.

В підтвердження направлення претензії № 01/12-1 від 01.12.2017р. позивачем надано копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 650060696392, опису вкладення до цінного листа від 05.12.2017р з якого вбачається, що претензію отримано 05.01.2018р представником відповідача ОСОБА_1 за довіреністю.

Відповідно до пункту 1.7 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Виходячи з наведеного вище, зважаючи на отримання претензії відповідачем 05.01.2018р, розрахунок трьох відсотків річних слід проводити з 13.01.2018р.

Здійснивши розрахунок трьох відсотків річних за період з 13.01.2018р по 13.02.2018р судом отримано 36,82 грн.

За таких обставин позовна вимога про стягнення 301,48 грн підлягає частковому задоволенню.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення 1202,47 грн інфляційних втрат суд виходить з наступного.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Таким чином, встановивши, що термін прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати наданих послуг становить менше одного місяця, суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування та стягнення з ПП «Глорія-ВЛ» інфляційних втрат.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018р справа № 904/7401/16.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи обставини справи та наявні матеріали, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладаються 1595,26 грн витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ГЛОРІЯ-ВЛ» (вул. Конєва, буд. 16, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 41031695) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСКРАНСЕРВІС» (вул. Дунаєвського, буд. 1, м. Одеса, 65069, код ЄДРПОУ 41031695) 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн 00 коп. боргу; 36 (тридцять шість) грн. 82 коп. – три відсотки річних та 1 595 (одну тисячу п’ятсот дев’яносто п’ять) грн. 26 коп. - витрат зі сплати судового збору.

3. В позові в частині стягнення 264,66 грн. – трьох відсотків річних та 1 202,47 грн. – інфляційних нарахувань відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 21 травня 2018 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Дунаєвського, 1, м. Одеса, 65069)

3 - відповідачу (вул. Конєва, 16, м. Вінниця, 21036)