Рішення № 74089189, 10.05.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/493/18

Справа № 522/13751/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі: судді Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання Шевчик В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю третьої особи - Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_5 про визнання особи законним набувачем майна, і визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, як законного представника неповнолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними та витребування майна, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 та, уточнивши позовні вимоги письмовою заявою від 29.12.2016 року, просила:

-визнати ОСОБА_2 добросовісним набувачем майна, а саме квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2;

-визнати ОСОБА_3 законним набувачем нерухомого майна, а саме квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2;

-визнати за ОСОБА_3, в інтересах якої діють ОСОБА_2 та ОСОБА_6, право власності на нерухоме майно, а саме квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Позивачка обґрунтовує вимоги тим, що 08 серпня 2014 року між нею та ОСОБА_5 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. за реєстр. № 1399, за умовами якого вона набула у власність квартиру АДРЕСА_1.

Того ж дня, 08 серпня 2014 року, між Позивачкою та ОСОБА_5 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. за реєстр. № 1400, за умовами якого вона набула у власність ще одну квартиру під АДРЕСА_2.

Згодом, 27 серпня 2014 року між Позивачкою та її неповнолітньою донькою ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_6, було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. за реєстр. № 1683, за умовами якого ОСОБА_3 набула у власність квартиру АДРЕСА_1.

Того ж дня, 27 серпня 2014 року, між Позивачкою та її неповнолітньою донькою ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_6, було укладено ще один договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. за реєстр. №1684, за умовами якого ОСОБА_3 набула у власність ще одну квартиру під АДРЕСА_2.

Знаючи, про наявність спору між ОСОБА_5 та Відповідачем щодо подарованих квартир:- АДРЕСА_1,- АДРЕСА_2, ОСОБА_1 все ж таки здійснила відчужнення квартир.

Позивачка звернулась до суду з даним позовом у якому просить визнати себе та свою неповнолітню доньку ОСОБА_3 законними набувачами вищезазначених квартир та визнати за ОСОБА_3 право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, у зв'язку з тим, що на момент укладення договорів дарування спірних квартир за реєстр. №№ 1399,1400 від 08 серпня 2014 року ОСОБА_5 мала це нерухоме майно у приватній власності, а тому Позивачка вважає, що станом на 24 серпня 2014 року вона, як власник подарованого майна, мала право розпоряджатися ним на свій розсуд, зокрема укладати договори дарування за реєстр. №№ 1683,1684 від 27.08.2014, відповідно до яких подарувати своїй неповнолітній доньці спірні квартири.

Ухвалою Приморського районного суду у справі №522/13751/15-ц від 10 березня 2016 року до спільного розгляду з позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3, до ОСОБА_4, за участю третіх осіб - Приморської районної адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, ОСОБА_5 про визнання особи законним набувачем та визнання права власності, був прийнтятий позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, в інтересах якої діє батько ОСОБА_6, ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними та присвоєно об'єднаній цивільній справі №522/13751/15-ц.

ОСОБА_4 пред'явив позов до ОСОБА_5, ОСОБА_3, в інтересах якої діє батько ОСОБА_6, ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними та, уточнивши позовні вимоги письмовою заявою від 08.04.2015 року (т.1, а.с.165-170), просив:

-визнати договір дарування від 08.08.2014 року, запис в реєстрі №1399, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Ткаченко Ольгою Вікторівною недійсним;

-визнати договір дарування від 08.08.2014 року, запис в реєстрі №1400, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Ткаченко Ольгою Вікторівною недійсним;

-визнати договір дарування від 27.08.2014 року, запис в реєстрі №1683, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в інтересах якої діяв ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Ткаченко Ольгою Вікторівною недійсним;

-визнати договір дарування від 27.08.2014 року, запис в реєстрі №1684, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в інтересах якої діяв ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Ткаченко Ольгою Вікторівною недійсним;

-витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 Ѕ частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1;

-витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 Ѕ частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2;

-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №15033010 від 08.08.2014 року за ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Ткаченко Ольгою Вікторівною;

-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №15033122 від 08.08.2014 року за ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Ткаченко Ольгою Вікторівною;

-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_3 на квартиру за адресою: за адресою: АДРЕСА_1, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Ткаченко Ольгою Вікторівною;

-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_3 на квартиру за адресою: за адресою: АДРЕСА_2, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Ткаченко Ольгою Вікторівною;

Позивач обґрунтовує вимоги тим, що він у період з 20 серпня 1993 року до 07 грудня 2006 року перебував у шлюбі з ОСОБА_5 під час якого ними було придбано квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2. Правовстановлюючі документи на обидві квартири були оформлені на ОСОБА_5

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2013 року по справі №522/12248/13, яке набрало законної сили 25 червня 2014 року, встановлено, що зазначені квартири є спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_5, здійснено поділ подружнього майна та визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та на 1/2 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Після отримання відповідної копії рішення, яке набрало законної сили, позивач звернувся до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області із заявами про державну реєстрацію прав, але рішеннями про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №18151729 від 19 грудня 2014 року та №18138991 від 19 грудня 2014 року у державній реєстрації йому було відмовлено у зв'язку з реєстрацією права власності на квартири за вищезазначеними адресами за іншою особою на підставі договорів дарування.

Як зазначається у позовній заяві, пізніше ОСОБА_4 стало відомо, що відповідно до договору дарування від 27.08.2014 року, запис в реєстрі №1683 та договору дарування від 27.08.2014 року, запис в реєстрі №1684, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в інтересах якого діяв батько ОСОБА_6, та посвідчених приватним нотаріусом Ткаченко О.В., зареєстровано право власності на спірні квартири в цілому за ОСОБА_3.

04 липня 2016 року до суду надійшла заява від ОСОБА_4 у якій останній просив залишити позов без розгляду в частині позовних вимог, викладених у позовній заяві від 08 квітня 2015 року, а саме позовні вимоги:

-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №15033010 від 08.08.2014 року за ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Ткаченко Ольгою Вікторівною;

-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №15033122 від 08.08.2014 року за ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Ткаченко Ольгою Вікторівною;

-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_3 на квартиру за адресою: за адресою: АДРЕСА_1, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Ткаченко Ольгою Вікторівною;

-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_3 на квартиру за адресою: за адресою: АДРЕСА_2, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Ткаченко Ольгою Вікторівною (а.с.75).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/13751/15 від 04 квітня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 в інтересах якої діє ОСОБА_6, ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію № 15033010, скасування рішення про державну реєстрацію № 15033122, скасування рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_3 на квартиру №92, скасування рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_3 на квартиру №5 - залишено без розгляду.

Представник позивача - ОСОБА_8 у судовому засіданні позов ОСОБА_2 в інтересах своєї малолітньої доньки підтримав у повному обсязі, вважає його законним та обґрунтованим. Проти позову ОСОБА_4 категорично заперечував та просив позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, в інтересах якої діє батько ОСОБА_6, ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними залишити без задоволення.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просив задовольнити, підтримав усі обставини та підстави, яким обґрунтований позов з урахуванням уточнень до нього та додав, що на час укладення договору дарування від 08 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. за реєстр. № 1399, за умовами якого позивач за первісним позовом набула у власність квартиру АДРЕСА_1 у квартирі за вищевказаною адресою були зареєстровані його спільні з ОСОБА_5 неповнолітні діти:

-ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1;

-ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Незважаючи на це, дозвіл на укладення договору дарування від 08 серпня 2014 року за реєстровим номером 1399, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В., квартири АДРЕСА_1, право на користування якою мали неповнолітні діти ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради не видавався.

ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була сповіщена належним чином. До суду надала заяву у якій зазначається, що позов ОСОБА_2 підтримує у повному обсязі. Проти позову ОСОБА_4 категорично заперечує та просить суд цивільну справу за вказаними позовами розглядати без її участі.

ОСОБА_6 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином. У матеріалах справи міститься заява ОСОБА_6 від 19 жовтня 2016 року, де зазначається, що позов ОСОБА_2 підтримує в повному обсязі, вважає його законним та обґрунтованим.

Проти позову ОСОБА_4 категорично заперечує та просить суд цивільну справу за позовом ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю третіх осіб - Приморської районної адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, ОСОБА_5 про визнання особи законним набувачем та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3, про визнання угод недійсними розглядати за його відсутності.

Представник Приморської районної адміністрації Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином.

У матеріалах справи міститься заява представника відділу забезпечення діяльності органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради Шараг Наталі Василівні, в якій вона просить справу №522/13751/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання особи законним набувачем майна та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3, про визнання угод недійсними розглядати без присутності представника органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради та просить суд слухати справу та винести рішення, діючи та враховуючи інтереси малолітньої ОСОБА_3.

Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів, доказів та обставин справи, з урахуванням пояснень осіб, які брали участь у справі, суд приходить до висновків щодо необхідності відмови в повному обсязі у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_2 та вважає обґрунтованими і такими, які підлягають частковому задоволенню позовні вимоги ОСОБА_4, з огляду на наступне:

Судом встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено шлюб від 20.08.1993 року, який було зареєстровано відділом реєстрації актів громадського стану Одеського міського управління юстиції та видано свідоцтво про одруження.

У подальшому шлюбні відносини припинилися, та за рішенням суду від 07.12.2006 року відбулося розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та його дружиною, ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 07.12.2006 року, та цього ж числа зроблено запис у книзі реєстрації розірвань шлюбів за № 342 (а.с.89).

Під час шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було придбано квартиру АДРЕСА_2, та квартиру АДРЕСА_1.

Право власності на вищезазначені квартири було зареєстровано за ОСОБА_5.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2013 року у справі №522/12248/13, яке набрало законної сили 25 червня 2014 року, було визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та на 1/2 частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тому факт належності ОСОБА_4 на праві власності 1/2 частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, доказуванню не підлягає.

15 грудня 2014 року ОСОБА_4 звернувся з заявою про державну реєстрацію права власності на 1/2 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Оперчук Ірини Михайлівни.

Рішенням № 18151729 від 19 грудня 2014 року державним реєстратором Одеського міського управління юстиції Одеської області Оперчук Іриною Михайлівною ОСОБА_4 було відмовлено у державній реєстрації права власності на 1/2 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, у зв'язку з тим, що право власності на квартиру за вищевказаною адресою зареєстровано за іншою особою на підставі договору дарування.

Того ж дня, 15.12.2014, ОСОБА_4 звернувся з заявою про державну реєстрацію права власності на 1/2 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, до державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Оперчук Ірини Михайлівни.

Рішенням №18138991 від 19 грудня 2014 року державним реєстратором Одеського міського управління юстиції Одеської області Оперчук Іриною Михайлівною ОСОБА_4 було відмовлено у державній реєстрації права власності на 1/2 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з тим, що право власності на квартиру за вищевказаною адресою зареєстровано за іншою особою на підставі договору дарування.

За розглядом справи судом встановлено, що 08 серпня 2014 року, тобто після рішення суду про поділ майна, між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. за реєстровим номером № 1399, за умовами якого ОСОБА_2 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с.18-19).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №25374788 від 08.08.2014 на підставі укладеного договору позивач за первісним позовом ОСОБА_2 стала власницею 3-кімнатної квартири загальною площею 60,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.20-21).

08 серпня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено ще один договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. за реєстровим номером № 1400, за умовами якого вона набула у власність ще одну квартиру під АДРЕСА_2 (а.с.22-23).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №25375080 від 08.08.2014 на підставі укладеного договору ОСОБА_2 стала власницею 3-кімнатної квартири загальною площею 67,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.24-25).

Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 26 червня 2014 року батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, є ОСОБА_6, а матір'ю - ОСОБА_2 (а.с.29).

20 серпня 2014 року розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради «Про надання дозволу на вчинення правочину шляхом укладення договору дарування квартир на ім'я малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5» ОСОБА_2 надано дозвіл на вчинення правочину шляхом укладення договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 67,2 кв.м., і квартири за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею - 60,9 кв.м. на ім'я малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 та дозволено підписати договір дарування від імені малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, батьку дитини - ОСОБА_6 (а.с.26-27).

27 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та її неповнолітньою донькою ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_6, було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. за реєстровим № 1683, за умовами якого ОСОБА_3 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с.10-11).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №26075985 від 27.08.2014 на підставі укладеного договору ОСОБА_3 стала власницею 3-кімнатної квартири загальною площею 60,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12-13).

27 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та її неповнолітньою донькою ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_6, було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. за реєстровим №1684, за умовами якого ОСОБА_3 набула у власність квартиру АДРЕСА_2 (а.с.14-15).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №26077880 від 27.08.2014 на підставі укладеного договору ОСОБА_3 стала власницею 3-кімнатної квартири загальною площею 67,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.16-17).

Згідно зі статтею 2 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтями 316-320, 321, 328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє,користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статями 386-393 ЦК України передбачено держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У правовій позиції у справі № 6-1203цс15 від 16 вересня 2015 року Верховний Суд зазначив наступне. Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У своїй позовній заяві ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3, просить визнати себе добросовісним набувачем квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, та ОСОБА_3 законним набувачем квартир за вищезазначеними адресами.

Згідно з ч.1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Визнання добросовісним набувачем не вимагається і крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.

Отже, статтею 16 ЦК не передбачено такого способу захисту, як визнання добросовісним набувачем, тому вимоги ОСОБА_2 щодо визнання останньої та неповнолітньої доньки ОСОБА_3 добросовісними набувачами не підлягають задоволенню, адже добросовісність набуття це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи.

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Щодо визнання за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно, а саме квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, то суд вважає необхідним вказати наступне:

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. (ст. 392 ЦК України).

У п. 37 ППВСУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 роз'яснено, що з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Приписами ч.2 ст.719 ЦК України передбачено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Разом із тим відплатність придбання майна сама по собі не свідчить про добросовісність набувача (п.24 постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року №5 « Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст.203 ЦК України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п.4 договору дарування за реєстр. № 1399 від 08.08.2014, укладеного між ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана), дарувальник стверджує, що від Обдарованої не приховано обставин, які мають істотне значення; щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1, що відсутні судові спори; внаслідок дарування не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних осіб; обтяжень, а також будь-яких прав третіх осіб щодо вказаної квартири немає.

Згідно з п.6 вищезазначеного договору дарувальник довів до відома обдаровуваної, а обдаровувана прийняла до відома заяву дарувальника про те, що вона на момент набуття зазначеної в цьому договору квартир у зареєстрованому шлюбі не перебувала, та не з ким не проживала однією сім'єю без укладення шлюбу, зазначена у цьому договорі квартира не є спільною сумісною власністю подружжя і належить їй на праві приватної власності.

Аналогічні приписи містяться у договорі дарування за реєстр.№1400 від 08.08.2014, укладеного між ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана), предметом якого є квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

У справі, яка розглядається, судом встановлено, що ОСОБА_5, відчужуючи квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, ОСОБА_2, ввела в оману приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. шляхом підписання заяв про те, що на момент придбання квартир за вищезазначеними адресами у зареєстрованому шлюбі не перебувала, та ні з ким не проживала однією сім'єю без укладення шлюбу, зазначені у договорах дарування за реєстр. №1399, 1400 від 08.08.2014 квартири не є спільною сумісною власністю подружжя і належать їй на праві особистої приватної власності.

На момент відчуження ОСОБА_5 квартир, власником 1/2 часток квартир був ОСОБА_4, оскільки спірне майно було придбано ним та ОСОБА_5 під час шлюбу та рішенням суду про поділ спільного сумісного майна, яке було чинним та набрало законної сили раніше спірних договорів дарування, позивач набув право власності на Ѕ частку квартир на момент укладення спірних договорів. Таким чином ОСОБА_5 не мала право розпоряджатися квартирами в розмірі Ѕ їх частки.

Суд бере до уваги те, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, які були обізнані про судовий спір між подружжям щодо поділу майна (справі №522/13751/15-ц.).

ОСОБА_5 була обізнана про право спільної сумісної власності ОСОБА_4 на вищезазначені квартири, а отже суд приходить до висновку, що дії ОСОБА_5, які полягали у даруванні квартир ОСОБА_2, були вчинені умисно, адже остання знала про відсутність права розпоряджатися цим майном без згоди на те ОСОБА_4 та оспорювані правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог про визнання недійсним договору дарування, укладений нотаріально між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1, яка складається в цілому з трьох кімнат, житл пл.. 36,4 кв.м., заг. пл.. 60,9 кв.м. в частині 1/2 частини квартири та зареєстрований в реєстрі за №1399; визнання недійсним договір дарування, укладений нотаріально між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 , яка складається в цілому з трьох кімнат, житл. пл. 45,9 кв.м., заг. пл. 67,2 кв.м. в частині дарування 1/2 частині квартири та зареєстрований в реєстрі за №1400.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Підстави витребування майна від добросовісного набувача повністю передбачені ст. 388 ЦК України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 ЦК України).

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України).

Таким чином, захист порушеного права можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.

Разом із тим, віндикація як спосіб захисту права власності застосовується, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном.

Відповідно до статті 387 ЦК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

Відповідно до правової позиції ВСУ, викладеної у справі № 6-2776цс16, згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Позивач ОСОБА_4 в судовому засіданні довів, що він є власником 1/2 квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та 1/2 квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, тому суд вважає, що він має право витребувати 1/2 частку кожної з квартир у відповідача ОСОБА_3 в порядку ст.388 ЦК України.

Щодо визнання недійсними договору дарування від 27.08.2014 року, запис в реєстрі №1683, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в інтересах якої діяв ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Ткаченко Ольгою Вікторівною, та договору дарування від 27.08.2014 року, запис в реєстрі №1684, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в інтересах якої діяв ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Ткаченко Ольгою Вікторівною, то суд вважає, що дані вимоги не можуть бути задоволені з огляду на те, що якщо після недійсного правочину було укладено ще декілька правочинів, то вбачається правильним визнавати недійсним не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

У свою чергу суд також вважає безпідставними посилання позивача на те, що на час укладення договору дарування від 08 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. за реєстр. № 1399, за умовами якого позивач за первісним позовом набула у власність квартиру АДРЕСА_1 у квартирі за вищевказаною адресою були зареєстровані його спільні з ОСОБА_5 неповнолітні діти:

-ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1;

-ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Оскільки дане спростовується довідкою про склад сім'ї №58 від 20.08.2014, виданою ЖКС «Економіка» та не підтверджується іншими матеріалами, які містяться у цивільній справі (а.с.119).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Справи розглядаються судом в межах заявлених позовних вимог, на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2, яка діє від свого імені та від імені своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3, є не обґрунтованими, не підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Оскільки судом не встановлено законних підстав для задоволення позову в частині визнання права власності за ОСОБА_3, в інтересах якої діють ОСОБА_2 та ОСОБА_6, на нерухоме майно, а саме квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та квартири АДРЕСА_2, то в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Як вбачається, з матеріалів справи, спірне нерухоме майно вибуло з володіння ОСОБА_4 поза його волею, за таких обставин суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_4 та наявності підстав задоволення позову частково.

На підставі викладеного та керуючись ст. 55, 124 Конституції України, ст.. 11, 15, 16, ч.2 ст.203, 215, 234, 316, 317, 319, 321, 369, 388, 392, 717 ЦК України, ст.65,68,70, 71, 177 СК України, ст.ст. 1, 2, 3- 13, 19, 23, 42, 43,48, 49, 72, 76-81, 89 , 95, 102, 107,108, 110, 174,175, 209, ст. 223, 229, 241, ч.2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 354 , п.9 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1, що проживає АДРЕСА_2) в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4 (іпн.НОМЕР_5, проживаю АДРЕСА_1), за участю третьої особи - Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (ЄДРПОУ 26303264 , адреса 65039 м.Одеса вул. Канатна, 134 , ОСОБА_5 (іпн.НОМЕР_6, проживає АДРЕСА_1) про визнання особи законним набувачем майна, і визнання права власності - відмовити.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, як законного представника неповнолітньої ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними та витребування майна - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування укладений нотаріально між ОСОБА_5 (іпн.НОМЕР_6, проживає АДРЕСА_1) та ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1, що проживає АДРЕСА_2) квартири АДРЕСА_1, яка складається в цілому з трьох кімнат, житл пл.. 36,4 кв.м., заг. пл.. 60,9 кв.м. в частині дарування 1/2 частині квартири та зареєстрований в реєстрі за №1399.

Визнати недійсним договір дарування укладений нотаріально між ОСОБА_5 ( іпн.НОМЕР_6, проживає АДРЕСА_1) та ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1, що проживає АДРЕСА_2) квартири АДРЕСА_2, яка складається в цілому з трьох кімнат, житл. пл. 45,9 кв.м., заг. пл. 67,2 кв.м. в частині дарування 1/2 частині квартири та зареєстрований в реєстрі за №1400.

Витребувати від ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 (іпн. НОМЕР_2 що проживає АДРЕСА_2), в інтересах якої діяв ОСОБА_6 (іпн. НОМЕР_3, що проживає АДРЕСА_3) на користь ОСОБА_4 ( іпн.НОМЕР_5, проживаю АДРЕСА_1), 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка складається в цілому з трьох кімнат, житл. пл. 36,4 кв.м., заг. пл. 60,9 кв.м.

Витребувати від ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 (іпн. НОМЕР_2 що проживає АДРЕСА_2), в інтересах якої діяв ОСОБА_6 (іпн. НОМЕР_3, що проживає АДРЕСА_3) на користь ОСОБА_4 ( іпн.НОМЕР_5, проживаю АДРЕСА_1), 1/2 частину квартириАДРЕСА_2 , яка складається в цілому з трьох кімнат, житл. пл. 45,9 кв.м., заг. пл. 67,2 кв.м.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Приморського районного суду м. Одеси протягом 30 днів (ст.ст.354,355,ЦПК України). Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту цього рішення.

Повний текст рішення суду складено 18.05.2018 року.

Суддя: Домусчі Л.В.