Ухвала суду № 74087512, 14.05.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 311/1613/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/427/18

Єдиний унікальний № 311/1613/17 Головуючий в 1-й інстанції – Носик М.А.

Категорія – ч.2 ст.186 КК України Доповідач в 2-й інстанції – ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді Гріпаса Ю.О.,

суддів Фоміна В.А., Рассуждая В.Я.,

при секретарі Вечеренко Є.М.,

за участю прокурора Мотренко М.В.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку, в режимі відеоконференц зв’язку, матеріали кримінального провадження, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3 на вирок Василівського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2017 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, має середню спеціальну освіту, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого у ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше судимого:

22 липня 2011 року Василівським районним судом Запорізької області за ч.3 ст.187, ч.2 ст.185, ч.2 ст.289, ч.1 ст.309, ст.ст.69,70 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі;

11 листопада 2011 року Вільнянським районним судом Запорізької області за ч.2 ст.15, ч.2 ст.393, ст.71 КК України до 5 років 1 місяця позбавлення волі. Звільнений 11 серпня 2014 року з Криворізької ВК №80 згідно ухвали Дзержинського районного суду м. Кривий Ріг від 04 серпня 2014 року умовно-достроково на 1 рік 1 місяць 26 днів,

визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.186 КК України та призначено йому покарання:

- за ч.2 ст.185 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців;

- за ч.2 ст.186 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточно ОСОБА_2 призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст.75 КК України, звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, випробувальний строк призначити тривалістю 3 роки.

На підставі п.1 та п.2 ч.1 ст.76 КК України зобов’язати ОСОБА_2 періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти йому про зміну місця проживання.

Запобіжний захід обраний відносно ОСОБА_2 до набрання вироком суду законної сили залишено без змін у вигляді домашнього арешту.

Цивільний позов, заявлений представником потерпілого СФГ «Роза вітрів» ОСОБА_4 – задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь СФГ «Роза вітрів» відшкодування майнової шкоди у розмірі 110250 грн.

Згідно зі змістом вироку, 02 грудня 2016 року, приблизно о 16:00 годині, в с. Мала Білозерка Василівського району Запорізької області, ОСОБА_2, діючи повторно з корисливих мотивів, з умислом направленим на таємне викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, з каналізаційної шахти викрав майно, яке належить СФГ «Роза вітрів» на загальну суму 13346,40 грн.

Після чого, продовжуючи реалізацію свого єдиного злочинного умислу направленого на таємне викрадення чужого майна 02 грудня 2016 року, приблизно о 16 годині 40 хвилин, ОСОБА_2, діючи повторно з корисливих мотивів, з умислом направленим на таємне викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, з каналізаційної шахти викрав майно, яке належить СФГ «Роза вітрів» на загальну суму 11678,10 грн.

12 грудня 2016 року, приблизно о 17:00 годині, в с. Мала Білозерка Василівського району Запорізької області, ОСОБА_2, діючи повторно з корисливих мотивів, з умислом направленим на таємне викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, з каналізаційного люку розташованого на території СФГ «Роза вітрів» по вул. Шахтарська 101, викрав майно на загальну суму 16683 грн.

19 грудня 2016 року у період часу з 16:00 години до 17:00 години в с. Мала Білозерка Василівського району Запорізької області, ОСОБА_2, діючи повторно з корисливих мотивів, з умислом направленим на таємне викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, маючи ключі від складського приміщення розташованого на території фермерського господарства «Роза вітрів» по вул. Шахтарська 101, потрапив в середину приміщення звідки викрав майно на загальну суму 24375 грн.

Крім того, 21 грудня 2016 року у період часу з 16:00 години до 17:00 години в с. Мала Білозерка Василівського району Запорізької області, ОСОБА_2, діючи повторно з корисливих мотивів, з умислом направленим на таємне викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, маючи ключі від складського приміщення розташованого на території фермерського господарства «Роза вітрів» по вул. Шахтарська 101, потрапив в середину приміщення звідки викрав майно на загальну суму 24375 грн.

23 квітня 2017 року, приблизно о 11:00 годині, в селі Мала Білозерка Василівського району Запорізької області, ОСОБА_2, діючи з корисливих мотивів, повторно, з умислом направленим на відкрите викрадення чужого майна, знаходячись на відкритій ділянці місцевості, на вулиці Шахтарській, усвідомлюючи, що його дії носять відкритий характер, вихопив з лівої руки ОСОБА_5 та відкрито викрав мобільний телефон «Nokia Asha 200», вартістю 700 гривень зі встроєною сім-картою оператора мобільного зв'язку «Київстар», вартістю 20 гривень, а також гроші в сумі 1000 гривень. В подальшому ОСОБА_2 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, ігноруючи прохання потерпілого повернути йому мобільний телефон, а також гроші.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_3, не оспорюючи фактичні обставини справи та доведеність вини ОСОБА_2 вважає, що вирок суду є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м’якості, а також у зв’язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність. При призначенні покарання суд першої інстанції не в повній мірі врахував обставини та тяжкість вчинених злочинів, кількість епізодів злочинної діяльності, наявність попередніх судимостей обвинуваченого, негативну характеристику останнього, а також не враховано відсутність у обвинуваченого працевлаштування, міцних соціальних зв’язків.

Прокурор вказує, що суд першої інстанції призначивши обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі за злочин, передбачений ч.2 ст.185 КК України, визначивши його в роках та місяцях, неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність.

На підставі вищевикладеного, прокурор просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_2 за ч.2 ст.185 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки, за ч.2 ст.186 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Заслухавши в засіданні апеляційної інстанції доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; в судових дебатах: прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу; обвинуваченого, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вважав вирок законним і обґрунтованим; перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

На переконання колегії суддів вирок суду в повній мірі відповідає вказаним вимогам судом першої інстанції були дотримані.

Відповідно до вимог ст.404 КПК України колегія суддів не досліджує і не перевіряє вирок в частині доведеності вини ОСОБА_2 та кваліфікації його дій, оскільки питання про це в апеляційній скарзі не порушується.

Доводи прокурора в апеляційній скарзі, що суд за ч.2 ст.185 КК України не вірно призначив покарання у виді 2 років 6 місяців, і посилання в у цьому контексті на постанову Верховного суду України від 01.10.2015 є необґрунтованими.

Так у вказаній постанові зроблено загальний висновок про неможливість, в розумінні положенні ст.73 КК України, призначення строкового покарання у декадах, неділях тощо, і висновок щодо конкретного кримінального провадження в якому було неправильно призначено покарання у виді позбавлення волі в тому числі у днях. Прокурор же в апеляційній скарзі висновки Верховного суду України перетлумачив і викрив, вказавши, що в ньому наголошується про можливість призначення покарання у виді позбавлення волі виключно в роках.

Відповідно до ст.73 КК Українистроки покарання обчислюються відповідно в роках, місяцях та годинах.

Положення ст.63 КК України визначає мінімальний і максимальний строк на який може бути встановлений такий вид покарання як позбавлення волі, а саме від 1 року до 15 років. Положення ч.2 ст.185 КК України визначає межі покарання за скоєння крадіжки вчиненої повторно або за попередньою змовою – до п’яти років (тобто від 1 до 5) позбавлення волі. При цьому вказані положення загальної і особливої частини КК України в жодному випадку не вказують, що покарання у вигляді позбавлення волі має бути визначено виключно роками. Є очевидним, що у певних випадках покарання за ч.2 ст.185 КК України у виді позбавлення волі на строк 1-го чи 2-х, років буде необґрунтоване м’яким, тоді як на строк 3-х, 4-х чи 5-років необґрунтовано суворим. Законодавцем визначенні відповідні межі, саме для призначення справедливого покарання з урахуванням усієї різноманітності можливих обставини (що обтяжують і пом’якшують покарання, що характеризують особу винного, тяжкості кримінального правопорушення).

Відтак доводи прокурора на предмет неправильного застосування судом положень закону України про кримінальну відповідальність при призначенні обвинуваченому покарання за ч.2 ст.185 КК України є помилковими, з огляду на неправильне тлумачення їм ряду положень загальної і особливої частини КК України, а також правової практики Верховного суду України

Щодо доводів на предмет невідповідності призначеного покарання обставинам та тяжкості кримінального правопорушення, а також особі обвинуваченого внаслідок його м’якості слід зазначити, що посилання апелянта в цьому контексті на положення ст.414 КПК України є неправильним, адже ним не оскаржується вид і розмір покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо і остаточне за сукупністю злочинів, а фактично оскаржується рішення суду про застосування положень ст.75 КК України і звільнення ОСОБА_2 від призначеного покарання з випробуванням. Відтак прокурор мав би в цьому контексті посилатися на положення п.2 ч.1 ст.413 КПК України - неправильне застосування судом положень закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону який не підлягав застосуванню.

При вирішенні питання щодо можливості застосування положень ст.75 КК України суд в повній мірі врахував сукупність обставин необхідних для прийняття такого рішення (тяжкість злочинів, відомості про особу обвинуваченого, його каяття, позицію потерпілого), у тому числі і ті обставини, на які посилався апелянт. З огляду на це, колегія суддів вважає, що рішення суду про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з встановленим терміном випробування та покладенням на ОСОБА_2 обов'язків визначених законом про кримінальну відповідальність, можна визнати достатньо обґрунтованим.

Доводи, зазначені в апеляційній скарзі прокурора, правильність висновків суду першої інстанції, не спростовують.

Істотних порушень законодавства, що тягнуть скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді провадження, не встановлено.

З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Вирок Василівського районного суду Запорізької області від 04 жовтня 2017 року відносно ОСОБА_2, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців.

Судді:

Ю.О. ОСОБА_6 ОСОБА_7 Рассуждай