Рішення № 74086759, 11.05.2018, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/120/18

2/310/814/18

РІШЕННЯ

Іменем України

11 травня 2018 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Вірченко О.М.,

при секретарі Мельніченко А.Д.,

за участю позивачки ОСОБА_1, представника відповідача Осипенка Д.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, утримання суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який до початку розгляду справи уточнила, до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, утримання суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, мотивуючи свої вимоги наступним. Позивачка з грудня 2015 року по грудень 2016 року перебувала на посаді інспектора Куйбишевського РВ КВІ УДПтС України в Запорізькій області. В січні 2017 року в зв'язку з реорганізацією УДПтСУ в Запорізькій області позивачку переведено на посаду інспектора Бердянського МРВ з питань пробації Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації. На підставі припису військового комісара Бердянського об'єднаного міського комісаріату від 27 травня 2016 року № 77 ОСОБА_1 призвано на військову службу до Збройних Сил України на період особливого стану, на даний час позивачка проходить військову службу у в/ч А2019 на посаді механіка ІТВ. На час проходження служби позивачка звернулась із заявою про увільнення її від виконання обов'язків інспектора Куйбишевського РВ КВІ УДПтС України в Запорізькій області. До 01 січня 2017 року УДПтС добровільно здійснювало ОСОБА_1 виплату середньої заробітної плати відповідно до вимог чинного законодавства. В січні 2017 року було проведено реорганізацію ДПтСУ, ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи управління Державної пенітенціарної служби та створені міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації, які є правонаступниками УДПтС України. В зв'язку із вказаною реорганізацією з січня 2017 року позивачку переведено на посаду інспектора Бердянського МРВ з питань пробації Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації, після чого відповідач не виплачує ОСОБА_1 середній заробіток в повному обсязі, внаслідок чого за період з 01 січня 2017 року по 31 січня 2018 року сума заборгованості по заробітній платі склала 39 677,75 грн. Відповідач повинен сплатити позивачці суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, що складає 5 423,85 грн., та трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 1 291,40 грн. Просила стягнути з відповідача вказану заборгованість в загальному розмірі 46 393 грн.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з викладених в позові підстав та пояснила, що відповідач безпідставно відмовляє їй у виплаті середнього заробітку відповідно норм закону, чим порушує її конституційні права на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. У відповідності із ст. 119 КЗпП України працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За позивачкою повинні зберігатися посада та середній заробіток. Відповідач згідно із постановою КМУ від 18 травня 2016 року № 348 «Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції» є правонаступником ліквідованого УДПтС в Запорізькій області, тому повинен при нарахуванні їй заробітної плати враховувати заробітну плату, яку їй сплачувалось за попереднім місцем роботи. Факт прийняття позивачки на роботу як нового працівника спростовується матеріалами справи. Крім зазначеного, відповідно до ст. 47 КЗпП України, якщо відповідач вважає, що ОСОБА_1 було звільнено з попереднього місця роботи, а не переведено, він повинен був видати позивачці трудову книжку, копію наказу про звільнення. Її було лише переведено з одного структурного підрозділу до іншого, а документи передано до нового роботодавця. Просила її позовні вимоги задовольнити, стягнути з відповідача заборгованість з виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав з наступних підстав. Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації було створено у вересні 2016 року на виконання постанови КМУ від 18 травня 2016 року № 348 «Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції». Для створення нових структур та укомплектування штатних посад нових структур були запрошені працівники кримінально-виконавчих інспекцій, яким пропонувались відповідні посади. ОСОБА_1 заявила про своє бажання працювати у відповідача. Відповідно до п. 1.1. наказу Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 03 січня 2017 року № 68 о/с позивачку було призначено на посаду інспектора Бердянського міськрайонного відділу до уповноваженого органу з питань пробації Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, за 5 тарифним розрядом, з посадовим окладом 1 816 грн. на місяць, з 10 січня 2017 року, в порядку переведення з КВІ УДПтС України в Запорізькій області. Звільнення ОСОБА_1 здійснювалось в порядку п. 5 ст. 36 КЗпП України, а не в порядку ст. 32 КЗпП України, трудові відносини між позивачкою та відповідачем розпочались саме з 10 січня 2017 року, а тому середній заробіток позивачці повинен розраховуватись виходячи з установленого їй посадового окладу, оскільки фактично жодного дня ОСОБА_1 відпрацьовано не було. Враховуючи той факт, що на попередньому місці роботи позивачку було увільнено від виконання посадових обов'язків в зв'язку з укладенням контракту про проходження військової служби у ЗСУ, наказом відповідача від 03 січня 2017 року ОСОБА_1 з 10 січня 2017 року увільнено від виконання посадових обов'язків із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію. Наказом від 23 січня 2017 року № 87 о/с позивачці встановлено посадовий оклад в розмірі 2 176 грн. на місяць, наказом від 25 січня 2018 року № 16 о/с - 2 396 грн. на місяць. Відповідно до п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100, коли нарахування проводиться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки чи посадового окладу. На даний час УДПтС України в Запорізькій області перебуває в стані припинення, оскільки проводиться процедура не реорганізації, а ліквідації. Відповідач ще не прийняв за встановленими процедурами від УДПтС права та обов'язки останнього, тому висновки позивачки щодо відносин правонаступництва є передчасними. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Судом в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Ч. 1 ст. 21 КЗпП України встановлено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 01 грудня 2015 року призначена інспектором Куйбишевського районного відділу підрозділу кримінально-виконавчої інспекції управління ДПтС України в Запорізькій області.

29 травня 2016 року ОСОБА_1 з Міністерством оборони України було укладено контакт про проходження військової служби у Збройних Силах України. Вказаний контракт було укладено до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Ст. 119 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Згідно з ч. 3 вказаної статті, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У відповідності з наказом Управління ДПтС України від 02 липня 2016 року № 210/ОС-16 «По особовому складу» ОСОБА_1, інспектора Куйбишевського районного відділу підрозділу кримінально-виконавчої інспекції УДПтСУ в Запорізькій області з 02 липня 2016 року було увільнено від виконання посадових обов'язків із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку в зв'язку із укладенням контракту про проходження військової служби у ЗСУ до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Відповідно до постанови КМУ від 18 травня 2016 року № 348 «Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції» було прийнято рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів управління ДПтСУ та утворення як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства юстиції - міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації.

Згідно із ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У відповідності з ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

На даний час Управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області знаходиться в стадії припинення, тобто не є ліквідованим. Відповідач не прийняв за встановленою процедурою від УДПтС України в Запорізькій області права та обов'язки останнього.

Підстави припинення трудового договору встановлено ст. 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - ст.ст. 38, 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - ст.ст. 40, 41, 43, 41.1 КЗпП і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - ст. 45 КЗпП України.

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці. Слід зазначити, що припинення договору на підставі вказаної норми не передбачає збереження заробітної плати звільненого працівника під час його прийому на нове місце роботи.

Згідно із наказом управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області від 30 грудня 2016 року № 410/ОС-16 «По особовому складу» ОСОБА_1, інспектора Куйбишевського районного відділу підрозділу кримінально-виконавчої інспекції управління ДПтС України в Запорізькій області, 30 грудня 2016 року було звільнено за ст. 36 п. 5 КЗпП України (переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду).

Наказом Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 03 січня 2017 року № 68 о/с «Про призначення персоналу» в порядку переведення з кримінально-виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби в Запорізькій області ОСОБА_1 було призначено до уповноважених органів з питань пробації Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з 10 січня 2017 року на посаду інспектора Бердянського міськрайонного відділу, за 5 тарифним розрядом, з посадовим окладом 1 816,00 грн.

Підставою прийняття такого наказу була заява позивачки від 26 грудня 2016 року, відповідно до якої ОСОБА_1 просила призначити її на посаду інспектора Бердянського міськрайонного відділу уповноваженого органу з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з 03 січня 2017 року в порядку переведення до Управління.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 в даному випадку було прийнято до установи саме як нового працівника, із встановленням відповідного посадового окладу.

Згідно з наказом Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 03 січня 2017 року № 69 о/с «Про увільнення ОСОБА_1.» позивачку було увільнено від виконання посадових обов'язків із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку інспектора Бердянського міськрайонного відділу уповноваженого органу з питань пробації Південно-Східного міжрегіонального управління з 10 січня 2017 року до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.

Наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при СБ України від 10 липня 2017 року № 59дск «Про залучення до проведення антитерористичної операції сил та засобів Збройних Сил України» солдата ОСОБА_1, механіка інформаційно-телекомунікаційного вузла 761 окремої радіолокаційної роти 2316 радіотехнічного батальйону 164 радіотехнічної бригади було залучено до проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській області.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (ст.ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абз. 3, 4 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу п. 4 цього Порядку.

У абз. 2, 3 п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

У відповідності з листом Міністерства соціальної політики України від 11 серпня 2014 року № 1146/13/84-14 «Щодо нарахування середнього заробітку мобілізованим працівникам» середньоденна заробітна плата, яка зберігається за мобілізованим працівником, який був мобілізований у перший день своєї роботи на підприємстві, обчислюється шляхом ділення посадового окладу, встановленому йому в штатному розписі, на число робочих днів місяця, в якому він мав приступити до роботи та в якому його було мобілізовано.

Наказом відповідача від 23 січня 2017 року № 87 о/с «Про встановлення посадових окладів» ОСОБА_1 було встановлено посадовий оклад в розмірі 2 176 грн.

Згідно з наказом від 25 січня 2018 року № 16 о/с «Про встановлення посадових окладів» з 01 січня 2018 року позивачці встановлено посадовий оклад в розмірі 2 396 грн.

Згідно з довідкою від 22 лютого 2018 року № 4/115, наданою Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань пробації Міністерства юстиції, позивачці за період з 01 січня 2017 року по 31 січня 2018 року нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, виходячи із розміру встановленого їй посадового окладу.

Оскільки ОСОБА_1 відповідачем було прийнято на роботу як нового працівника, нарахування їй заробітної плати під час увільнення від виконання посадових обов'язків було проведено відповідно до закону.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 18, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 (АДРЕСА_1) до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України (вул. Короленка, 4, м. Дніпро, 49000) про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, утримання суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 18 травня 2018 року.

Суддя О. М. Вірченко