Рішення № 74085787, 18.05.2018, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/13137/17

Провадження № 2/219/449/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2018

11 травня 2018 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді : Харченко О.П.,

за участю секретаря судового засідання Зубенко Т.А.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Бахмуті Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного вищого навчального закладу «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» про визнання поважними причин пропуску строку для оскарження наказу № 50 к від 11.12.2017 року «Про внесення змін до наказу № 28 к від 15 серпня 2017 року про припинення трудового договору ОСОБА_3А.», поновлення цього строку, скасування даного наказу, стягнення вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, компенсації за несвоєчасну виплату вихідної допомоги та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

21.11.2017 року позивачка звернулася до суду з даним позовом до Державного вищого навчального закладу «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» ,який подальшому уточнила , посилаючись на те, щозгідно з наказом по ДВНЗ «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» №13к від 11 травня 2017р. «Про прийняття на роботу» вона знаходилась у трудових відносинах з відповідачем - обіймала посаду бухгалтера .Згідно з наказом №28 к «Про припинення трудового договору» від 14 серпня 2017р. її було звільнено з 15 серпня 2017р. із займаної посади у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу згідно до положень п.6 ст.40 Кодексу законів про працю України. Позивач була ознайомлена з наказом про звільнення та їй була видана її трудова книжка. Однак, у порушення вимог ст. 116 КЗпП України вихідна допомога при звільненні позивачці виплачена не була.У зв'язку з цим та враховуючи той факт, що фактична відмова у виплаті їй вихідної допомоги вимусила її докласти чимало зусиль для вирішення фінансових проблем, які у неї виникли після цього, у неї погіршилося самопочуття, у сім'ї з цього приводу виник конфлікт, а вона вимушена була в подальшому звертатись до адвоката за правовою допомогою, а в подальшому і до суду, то позивачка вважає , що із врахуванням вимог розумності і справедливості на відшкодування моральної шкоди на її користь підлягає стягненню з відповідача грошова сума в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. В подальшому позивачка уточнила свої вимоги і просила суд стягнути з відповідача вихідну допомогу та середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку з 16.08.2017 року по день постановлення рішення суду . Окрім цього , у зв’язку із тим що після отримання відзиву на позов 14.12.2017р. до якого було долучено наказ №50 к від 11.12.2017р. «Про внесення змін до наказу №28 к від «15» серпня 2017р. про припинення трудового договору ОСОБА_3А.» ,яким у наказі про припинення трудового договору: причину звільнення «поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу замінено на «закінчення строку трудового договору (п.п.І): підставу звільнення «ст..40 п.6 КЗпП України» змінити на «ст .36 п.2 КЗпП України»(п.п.2). Вона вважає такий наказ незаконним та таким що підлягає скасуванню,оскільки положення чинного КЗпП України не передбачають можливості роботодавцю самостійно без погодження із працівником змінювати причини та підстави звільнення . Відповідач склав оскаржуваний наказ лише після її звернення до суду із позовом про стягнення вихідної допомоги, компенсації за несвоєчасну виплату вихідної допомоги та моральної шкоди, тобто майже через 4 місяці після звільнення. До цього жодних питань щодо правильної кваліфікації її звільнення, зокрема і після надання відповіді на адвокатський запит, у відповідача не виникало. На момент прийняття оскаржуваного наказу вона вже не була працівником Коледжу, їй було видано Трудову книжку із внесенням запису про звільнення саме за п. 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. В той же час даний наказ порушує її право на отримання відповідної вихідної допомоги, оскільки звільнення за положеннями п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України не дає права на отримання вихідної допомоги згідно з ст. 44 КЗпП України.Позивачка вказує,що як вбачається з відповіді Коледжу від 10.2017р. №01/481 відповідач зазначив, що ОСОБА_3 було звільнено 15 серпня 2017 року у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу відповідно до умов прийому на роботу ОСОБА_3Оскільки про оскаржуваний наказ позивачка узнала лише після надання відповідачем заперечень на позовну заяву, до цього про наявність такого наказу їй не було нічого відомо і вона не могла своєчасно надати суду відповідні пояснення, то вона просила суд поновити їй строк для оскарження вказаного вище Наказу. Позивачка просила суд визнати поважними причини пропуску строку для оскарження наказу Державного вищого навчального закладу «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» № 50 к від 11.12.2017 року «Про внесення змін до наказу № 28 к від 15 серпня 2017 року про припинення трудового договору ОСОБА_3А.» та поновити такий строк ,скасувати вищезазначений наказ та стягнути з відповідача на її користь вихідну допопомогу у розмірі середньомісячного заробітку та компенсацію за несвоєчасну виплату вихідної допомоги за період з 15.08.2018 року по день постановлення рішення судом ,а також моральну шкоду у розмірі 2000 грн.

21.02.2018 року відповідач подав до суду Відповідно до наказу № ІЗк від 11.05.2017 року «Про прийняття на роботу», між Державним вищим навчальним закладом «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» та ОСОБА_3 було укладено строковий трудовий договір на визначений строк, встановлений за погодженням сторін (на період відсутності основного працівника), а саме з 12.05.2017 року до дати фактичного повернення на посаду. За даних обставин, у зв'язку з виходом на роботу заступника головного бухгалтера ОСОБА_4 з 15 серпня 2017 року та поверненням на основну посаду бухгалтера ОСОБА_5 з 16 серпня 2017 року, відповідно до попередньої домовленості між роботодавцем та позивачем, звільнення позивача повинно було відбуватись відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України, а саме у зв'язку з закінченням строку, на який було укладено трудовий договір. Отримавши та ознайомившись з позовом ОСОБА_3 до ДВНЗ «АКТІ», перевіривши доводи позивача та дослідивши накази № ІЗк від 11 травня 2017р. «Про прийняття на роботу» та № 28к від 14.08.2017р. «Про припинення трудового договору», адміністрацією коледжу було виявлено невідповідність дійсних підстав звільнення позивача з зазначеними у наказі.З метою усунення виявлених помилок та недоліків, приведення у відповідність до чинного законодавства наказів № ІЗк від 11 травня 2017р. «Про прийняття на роботу» та № 28к від 14.08.2017р. «Про припинення трудового договору» адміністрацією ДВНЗ «АКТІ» було внесено відповідні зміни до наказів, а саме видано наказ № 49к від 11.12.2017р. «Про внесення змін до наказу№ ІЗк від «11» травня 2017р. про прийняття на роботу ОСОБА_3А.» (Копія наказу надана до суду) та наказ № 50к від 11.12.2017р. «Про внесення змін до наказу № 28к від «15» серпня 2017р. про припинення трудового договору ОСОБА_3А.». Крім того, адміністрацією ДВНЗ «АКТІ» було надіслано повідомлення ОСОБА_3 щодо необхідності ознайомлення з вищезазначеними наказами та внесення відповідних змін до трудової книжки позивача (копія повідомлення та Копія квитанції ПАТ «Укрпошта» надані до суду), у зв'язку з тим, що позивачка не відповідала на телефоні дзвінки. Відповідач вказує,що на його думку , уточнена позовна заява не містить посилання на норми права або закону, відповідно до яких наказ № 50к від 11.12.2017р. є незаконним або таким, що порушує права позивача. Думка щодо незаконності вищезазначеного наказу сугубо суб'єктивна думка позивача. Копію наказу № 50к від 11.12.2017р. «Про внесення змін до наказу № 28к від «15» серпня 2017р. про припинення трудового договору ОСОБА_3А.» та повідомлення про необхідність позивачу звернутись до ДВНЗ "АКТІ" з метою внесення відповідних змін до трудової книжки було надіслано позивачу 11.12.2017 року. Враховуючи положення ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 123,124 ЦПК України, відповідач вважає,що строк звернення до суду закінчився 12.01.2018 року. Уточнена позовна заява подана до суду 24.01.2018 року, тобто з пропущенням процесуальних строків. Позивачем також не було наведено поважних причин пропуску процесуального строку. Таким чином відповідач вважає ,що за усіма фактичними та формальними обставинами прийняття позивача на роботу бухгалтера ДВНЗ «АКТІ» та її звільнення з посади ніяким чином не порушує права та законні інтереси позивача. Позовні вимоги ОСОБА_3 до ДВНЗ «АКТІ» - безпідставні та необгрунтовані та мають явно штучний характер. Просив суд у задоволенні позову ОСОБА_3 до ДВНЗ «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» відмовити у повному обсязі за безпідставністю позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивачки заявлені та раніше вимоги підтримав та уточнив ,вказавши у письмових поясненнях що він просить суд стягнути вихідну допомогу у розмірі 3448 грн. 10 коп. та компенсацію за затримку розрахунку з 16 серпня 2018 року по день постановлення рішення суду у розмірі 31789 грн.80 коп. згідно з поданим ним розрахунком.

Представник відповідача просив суд відмовити у позові ,вважаючи його необґрунтованим та безпідставним.

Позивачка до суду не з’явилася, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін ,вивчивши їх письмові пояснення та відзиви, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до такого висновку.

Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України встановлено право на звернення до суду за захистом, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Зі змісту статті 13 Цивільного процесуального кодексу України слідує, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Відповідно до вимог ч.ч.1,6 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 2 ст.22 КЗпП України визначено, що відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Позивачка звернувшись до суду із даною позовною заявою, правомірність її звільнення із займаної посади не оскаржує, а у позовній заяві ставить питання лише щодо виплати їй вихідної допомоги та стягнення компенсації у вигляді середнього заробітку за час не проведення розрахунку.

Судом встановлено і не оспорюється сторонами , що позивачка була у трудових відносинах з відповідачем з 12.05.2017 року по 15.08.2017 року та була звільнена з посади бухгалтера з формулюванням - поновлення на роботі працівника,який раніше виконував цю роботу ,ст.40 п.6 КЗпП України. Такий же запис було виконано і у трудовій книжці , яка була видана позивачці.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Згідно з ст. ст. 22, 94, 97 КЗпП України, ст. ст. 1, 21, 24 ЗУ «Про оплату праці», на власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу покладений обов’язок виплачувати працівнику заробітну плату.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Вихідна допомога є мінімальною державною гарантією в оплаті праці. Однак, не дивлячись на неодноразові звернення позивачки про її виплату до відповідача вихідна допомога до цього часу їй не виплачена.

За таких обставин, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 суму невиплаченої вихідної допомоги (без вирахування податків), у розмірі середньомісячного заробітку підтвердженому довідкою установи відповідача -3448 грн. 10 коп..

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач посилаєтьсяна п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі дано неправильну юридичну кваліфікацію, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність із чинним законодавством. Однак ,незважаючи на тривалий час розгляду справи відповідач не звернувся до суду із позовом про зміну формулювання причин звільнення і приведення наказу про звільнення у відповідність із чинним законодавством,а суд розглядає справи лише за заявленими позовами і в межах заявлених позовних вимог.

Оскільки чинне трудове законодавство не передбачає можливості зміни формулювання причини звільнення працівників за ініціативою адміністрації, то суд не погоджується з доводами відповідача про те, що причиною звільнення ОСОБА_3 був п.2 ст.36 КЗпП України ,бо такий факт не був встановлений відповідним рішенням суду.

При цьому суд зазначає, що такі зміни відповідач вчинив після звернення позивачки до суду , зробив їх з порушенням встановленого законом порядку ,тому суд вважає слушними доводи позивачки щодо визнання причин пропуску строку для оскарження наказу № 50к від 11.12.2017р. «Про внесення змін до наказу № 28к від «15» серпня 2017р. про припинення трудового договору ОСОБА_3А.» поважними ,та вважає за необхідне задовольнити позов у частині скасування цього наказу.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Така правова позиція, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, викладена в постанові Верховного Суду України від 29.01.2014 р. у справі № 6-144цс1.

Розрахунок середнього заробітку за весь час затримки проводиться на підставі «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Для визначення середньоденного заробітку сумарний заробіток за два останніх місяці ділиться на кількість робочих днів за останні два місяці

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 16.08.2017 року по 11.05.2018 року проводиться наступним чином:

Середній заробіток = (середньо денна заробітна плата) х (кількість робочих днів затримки повного розрахунку)

Середньо денна заробітна плата = згідно з довідкою №03/65 від 27.02.2018р. складає 168 грн. 20 коп.

Кількість робочих днів затримки повного розрахунку =(серпень 2017 р.- 11 днів, вересень 2017 р. – 21 день, жовтень 2017 р.- 21 день, листопад 2017 р.-22 дн.,грудень 2017-21 дн., січень 2018 року - 21, лютий 2018 року - 20, березень 2018 року - 21, квітень – 20, травень -7) = 185 робочих днів.

Таким чином, станом на 11.05.2018 року середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16.08.2018 року по 11.05.2018 року становить 168 грн. 20 коп. х 185 р. дн. = 31117 грн. 00 коп., які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивачки ОСОБА_3

Як роз'яснив Верховний Суд України в п.6 постанови Пленуму від 24 грудня 1999 року №3 «Про практику застосування судами про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Також у статті 237-1 КЗпП України зазначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно роз’яснень, що містяться в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року №5) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз’яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), які зазначив позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості, справедливості та наводити в рішенні відповідні мотиви.

З урахуванням обставин справи, характеру і обсяг страждань, яких зазнав позивач та інших обставин, що відповідають роз’ясненням, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової ) шкоди», суд приходить до висновку про стягнення з відповідача у рахунок відшкодування завданої позивачу моральної шкоди 500 грн.

Підсумовуючи все вищенаведене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню.

Крім того, в силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Уразі якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 76, 77, 79, 80, 83, 95, 141,223, 259, 263-265, 268, 273, 280,281, 282 ЦПК України, ст.ст. 116,117, 233, 235 КЗпП України, суд,

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати поважними причини пропуску строку для оскарження наказу Державного вищого навчального закладу «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» № 50 к від 11.12.2017 року «Про внесення змін до наказу № 28 к від 15 серпня 2017 року про припинення трудового договору ОСОБА_3А.» та поновити такий строк.

Скасувати наказ Державного вищого навчального закладу «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» № 50 к від 11.12.2017 року «Про внесення змін до наказу № 28 к від 15 серпня 2017 року про припинення трудового договору ОСОБА_3А.».

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» (код ЄДРПОУ 01116199) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 3 448 (три тисячі чотириста сорок вісім) грн. 10 коп., компенсацію за несвоєчасну виплату вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку за період з 16серпня 2017 року по день постановлення рішення по справі, а саме по 11 травня 2018 року включно у сумі 31 789 (тридцять одна тисяча сімсот вісімдесят дев’ять) грн. 80 коп., моральну шкоду у сумі 500 (п’ятсот) грн. 00 коп., судовий збір за вимоги немайнового характеру у сумі 160 (сто шістдесят) грн. 00 коп.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» (код ЄДРПОУ 01116199) на користь держави судовий збір за вимоги майнового характеру у сумі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

На підставі частини 6 статті 259 ЦПК України відкласти складання судового рішення у повному обсязі на строк десять днів з дня закінчення судового розгляду справи.

Вступна та резолютивна частини рішення складені, підписані у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 11 травня 2018 року.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: О.П.Харченко