Постанова № 74080934, 08.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/706/18 Справа № 201/555/17 Головуючий у 1 й інстанції - Антонюк О. А. Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.,

суддів: Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

за участю секретаря - Керімової-Бандюкової Л.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа - ОСОБА_3, про визнання договору поруки припиненим, стягнення незаконно отриманих коштів та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

11 січня 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим, стягнення незаконно отриманих коштів та моральної шкоди, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 24 липня 2006 року між третьою особою ОСОБА_3 і ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір, в забезпечення якого в цей же день ним (позивачем) з банком було укладено окремо договір поруки, банк кредитні кошти видав і ОСОБА_3 (третя особа) використав їх. Позивач вважає, строк дії кредитного договору закінчився, а отже закінчився і договір поруки, до позивача банком ніяких вимог не заявлено, а отже договір поруки припинено. На час укладання вказаних договорів позивач і третя особа перебували в зареєстрованому шлюбі, але сімейне життя не склалося і 29 вересня 2010 року їх шлюб було розірвано.

Згідно умов договору поруки, строк, на протязі якого банк може мати претензії по позивача як поручителя - три роки, які також закінчилися. Строк повернення кредиту був 24 липня 2013 року, вимоги до позивача не заявлено, позов до неї як поручителя банком не пред'являвся.

В 2010 році банк звертався до суду з питанням до третьої особи про звернення стягнення на предмет застави. Рішенням Рівненського міського суду від 25.112010 року цей позов було задоволений, але про існування цього рішення позивач дізналась лише в серпні 2016 року коли банк почав вираховувати з картки позивача кошти на погашення вказаного боргу.

На думку позивача, зобов'язання поручителя таким чином збільшилося, що говорить про порушення закону і припинення поруки; крім того, в договорі поруки вказано, що вона діє до повного виконання зобов'язання. З ним, як з поручителем, вказане питання не узгоджувалося, строк договору закінчився - отже закінчилася і порука. Вважає, що банк порушив цей договір поруки, оскільки цей договір містить несправедливі і протиправні положення - вимога про погашення боргу після вказаного строку і одностороннє списання коштів та інш., що говорить про прихованість намірів банку відповідно до правочину і не відповідність правочину національному законодавству. Позивачу завдано моральну шкоду. Просила визнати правовідносини позивача з банком і вказаний договір поруки припиненими, стягнути моральну шкоду і судові витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2017 року в задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу,в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні рішення районний суд не врахував кінцевий термін повернення кредиту, який настав 24.07.2013 року; пред'явлення позову до третьої особи в 2010 році, та отримання рішення Рівненського міського суду Рівненської області про звернення стягнення на предмет застави, яке було виконано тільки в 2016 році, свідчить про зміну в односторонньому порядку строку виконання основного зобов'язання, а тому дії банку щодо відрахування з її зарплатної карти грошових коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ROHO0АК14000072 від 24 липня 2006 року, яке відбулось в серпні 2016 року, зроблено банком поза межами строку дії договору поруки, який вона уклала на забезпечення виконання зобов'язань третьої особи.

Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано апеляційний суд Дніпропетровскої області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області.

В судове засідання суду апеляційної інстанції з'явився представник позивача.

Представник особи ПАТ КБ «Приват Банк», не скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивача, про час та місце розгляду апеляційної скарги був сповіщений належним чином (а.с.174), але в судове засідання не з`явився.

Заяв про відкладення розгляду справи з поважних причин до суду не подавав, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати причини неявки в судове засідання представника ПАТ КБ «Приват Банк» поважними.

Неявка в судове засідання учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи і відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК їх неявка,з урахуванням належного повідомлення про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» і третьою особою ОСОБА_3 кредитного договору № ROHO0АК14000072 від 24 липня 2006 року кредитор надав боржнику кредит в сумі 89375.00 грн. під обумовлені відсотки річних, а боржник повинен виконати зобов'язання з повернення кредиту, наданого у вигляді невідновлювальної лінії в сумі 89375.00 грн. у строк до 24 липня 2013 року включно.

В забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та позивачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки від цього ж 24 липня 2006 року (початок дії договору), згідно умов якого позивач взяв на себе зобов'язання відповідати по кредитним зобов'язанням ОСОБА_3 (у вказаних в договорі межах) та разом з ним нести солідарну відповідальність перед відповідачем - банком - у повному обсязі цих зобов'язань, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки (штрафу, пені).

Банк виконав умови кредитного договору та на підставі заяви третьої особи надав ОСОБА_3 вказані кредитні кошти, що підтверджується в засіданні і не заперечується сторонами.

На час укладання вказаних договорів позивач і третя особа дійсно перебували в зареєстрованому шлюбі, але сімейне життя не склалося і 29 вересня 2010 року їх шлюб було розірвано.

Відповідно до п. 1 договору поруки, предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_3 (боржник) зобов'язань за кредитним договором від 24 липня 2006 року, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в сумі 89375.00 грн., а боржник повинен виконати зобов'язання з повернення кредиту, наданого у вигляді невідновлювальної лінії, в сумі 89375.00 грн. у строк до 24 липня 2013 року включно.

Згідно із п. 8 договору поручитель доручає кредитору списувати грошові кошти з усіх своїх поточних рахунків у валюті кредиту або у валюті, відмінній від валюти кредиту, при наявності на них необхідної суми грошових коштів, не наданих в кредит, в межах сум, що підлягають сплаті кредитору за цим договором при настанні строків платежів згідно п. 6 цього договору (здійснюється договірне списання).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором (п. 11 договору).

Згідно п.12 цього договору поруки -порука припиняється після закінчення п'яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Відмовляючи у задоволені позову районний суд послався на те, що відсутні підстави для припинення договору поруки до вказаного кредитного договору, оскільки на даний час зобов'язання позичальником та поручителем не виконані, а тому підстав для задоволення позовних вимог відсутні.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду з огляду на наступне.

Як вже було зазначено вище кінцевим терміном повернення грошових коштів за кредитним договором є 24.07.2013.

Додаткові угоди до кредитного договору та договору поруки не укладались.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 листопада 2010 року було задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно, а саме в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 127669,42 грн. звернено стягнення на майно автомобіль Skoda модель Octavіa, 2006 року випуску, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» , укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою- покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриваБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Матеріали справи не містять доказів про те, що вказане рішення було виконано, але позивачка стверджувала в суді, що автомобіль було реалізовано в 2016 році, про що не заперечував представник відповідача.

Листом МВС України в Рівненській області від 17.11.2016 року підтверджено факт реалізації автомобіля на підставі рішення Рівненського міського суду від 25.11.2010 року по справі №2-13121/10.

Таким чином, кредитор ПАТ КБ «ПриватБанк» пред'явивши в 2010 році до Рівненського міського суду позов до боржника ОСОБА_3, відповідно до ч.2ст.1050 ЦКУ змінив строк виконання основного зобов'язання, й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати відповідності до ст.559 ЦК України.

Передбачений ч.4 ст.559 ЦК України шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя підлягає відрахуванню саме з часу набрання законної сили цього рішення

Відповідно до вимог п.5 договору поруки, у випадку невиконання Боржником якого-небудь зобов'язання, передбаченного п.1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного зобов'язання

Після пред'явлення позову до Рівненського міського суду, ПАТ КБ «Приватбанк» не направив на адресу Поручителя вимогу та не пред'явив позову до поручителя, а отже порука є припиненою з огляду на наступне.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «пред'явлення вимоги» та «пред'явлення позову», як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року по справі №6-53цс14,

Посилання в оскаржуваному рішенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29.08.2017 року по справі №201/555/17 на постанову Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі №6-438цс15 є некоректним, оскільки вказана справа стосується надіслання повідомлення про збільшення процентної ставки.

Натомість, у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання поруки припиненою не було заявлено підстав пред'явлення позову, а саме - збільшення обсягу відповідальності поручителя, в тому числі збільшення процентної ставки.

Також колегія суддів не може погодитись з висновком районного суду про те, що боржник ОСОБА_3, до теперішнього часу користується наданим банком кредитом та у зв'язку з цим правомірності нарахуванням відсотків за користування кредитом та неустойки (штрафу, пені), оскільки ОСОБА_3 з 25.11.2010 року не користувався та не користується ані кредитом, ані автомобілем, на який він й брав кредит, оскільки 25.11.2010 року Рівненським міським судом ухвалено рішення про звернення стягнення на автомобіль. Потім, банком такий автомобіль був реалізований, що підтверджується листом МВС України в Рівненській області від 17.11.2016 року. При цьому, реалізація автомобіля на підставі рішення Рівненського міського суду від 25.11.2010 за невідомих обставин відбулася лише 30.12.2015 року, що дало банку змогу безпідставно та незаконно нараховувати відсотки та пеню за користування кредитом, хоча автомобіль у ОСОБА_3 було відібрано та він не користувався, ані кредитом, ані автомобілем.

Також безпідставними є висновки районного суду, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права та не зазначено, в чому полягає порушене право, оскільки такі висновки не ґрунтуються на нормах матеріального права та обставинах справи з огляду на наступне.

Як заявлено у позовній заяві, у разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, таке право підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки припиненою на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12 - 15, 20 ЦК України, статті 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України), а не шляхом припинення договору поруки. Тобто правильним захистом порушеного права в даному випадку буде пред'явлення позовних вимог не про скасування договору поруки, а про припинення поруки.

Оскільки ПАТ КБ «Приватбанк» не визнає поруку припиненою, згідно чинного законодавства, та починаючи з серпня 2016 року відраховує 50% грошових коштів з заробітної картки ОСОБА_2 на погашення кредиту за кредитним договором № ROH0AK14000072 від 24.07.2006 року, тому підлягають задоволенню вимоги про стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» неправомірно відрахованих з карткового рахунку НОМЕР_2 грошових коштів у сумі 10069,99 грн.

Вказані позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з того, що строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлених вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати.

Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Відповідно, до ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Відповідно до п.8 даного договору поруки, Поручитель доручає Кредитору списувати грошові кошти з усіх своїх поточних рахунків у валюті кредиту або у валюті, відмінній від валюти кредиту, при наявності на них необхідної суми грошових коштів не наданих в кредит, в межах сум, що підлягають сплаті Кредитору за цим договором, при настанні строків платежів згідно п.6 цього договору (здійснювати договірне списання).

ОСОБА_2 надавала свою згоду на списання грошових коштів з поточних рахунків лише у межах строку дії поруки. Оскільки строк поруки припинився з 25.07.2013 року, ПАТ КБ «Приватбанк» не мав законних підстав списувати грошові кошти з карткового рахунку НОМЕР_2, тому ці кошти підлягають поверненню на її користь, як безпідставно набуті кредитором.

Відповідно до ч. З ст. 1066 ЦК України, банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Позовні вимог про відшкодування моральної шкоди в спірних правовідносинах задоволені бути не можуть, оскільки не передбачену спірними договорами, а тому рішення в цій частині підлягає залишенню без змін.

На підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вирішує питання про судові витрати, вважаючи за потрібне стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 5209.52 грн.

керуючись ст.ст. 367, 374, 376,381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 29 серпня 2017 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа - ОСОБА_3, про визнання договору поруки припиненим, стягнення незаконно отриманих коштів та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати припиненою поруку за договором поруки №ROH0AK14000072/1 від 24 липня 2006 року, укладеним між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) та публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570) з 25 липня 2013 року.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) суму 10069,99 грн. (десять тисяч шістдесят дев'ять грн. 99 коп.).

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 5209.52 грн. (п'ять тисяч двісті дев'ять грн. 52 коп.)

В задоволенні інших позовних вимог-відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 18 травня 2018 року.

Головуючий: Ж.І. Максюта

Судді: Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко