Постанова № 74080160, 10.05.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/17322/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А.В. Провадження № 22-ц/773/218/18 Категорія: 27 Доповідач: Матвійчук Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів Осіпука В.В., Русинчука М.М.,

за участю секретаря Лимаря Р. С.,

представника позивача Ліпкевича І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою представника позивача публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Ліпкевича Івана Володимировича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось в суд із зазначеним позовом. Покликалось на ті обставини, що 05 березня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 0201/0308/88-024 у формі кредитної лінії в сумі 50000 доларів США із сплатою 11,9 % річних з кінцевим терміном повернення до 05 березня 2028 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, в день його підписання сторонами, між банком та ОСОБА_2 було укладено і нотаріально посвідчено договір іпотеки. Відповідно до умов цього договору, в іпотеку банку було передано квартиру загальною площею 75 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 і належить іпотекодавцю на праві власності.

Крім того, позивач зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, укладеного 25 травня 2012 року із ПАТ «Сведбанк», до нього перейшло право вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами, стороною яких відповідно був - боржник ОСОБА_2

Оскільки боржник ОСОБА_2 порушив зобов'язання за кредитним договором, унаслідок чого станом на 13 жовтня 2014 року утворилась заборгованість на загальну суму 887504 грн. 44 коп., то позивач просив суд на погашення вказаної кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на це майно та покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ПАТ «Дельта Банк», покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з таких мотивів.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» про визнання за ним права власності на іпотечне майно саме за рішенням суду не ґрунтується на вимогах Закону України «Про іпотеку» та суперечать умовам договору іпотеки, укладеного між сторонами.

Такий висновок суду є правильним.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 05 березня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 0201/0308/88-024, за умовами якого позичальнику відкрито поновлювальну кредитну лінію з сумою ліміту 50000 доларів США зі сплатою 11,9 % річних і строком повернення кредиту 05 березня 2028 року (а. с. 8 - 12).

08 травня 2008 року до вказаного кредитного договору його сторонами було підписано додаткову угоду, якою збільшено суму кредитного ліміту до 60000 доларів США (а. с. 20).

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 05 березня 2008 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно - двокімнатна квартира, загальною площею 75 кв.м. по АДРЕСА_1 яка належить іпотекодавцю на праві власності і набута ним на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Луцькою державною нотаріальною конторою 03.01.2003 року за реєстровим № 1-5 та зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» від 28.02.2008 року за р.№22314314. (а. с. 40-43).

05 березня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набуло всіх процесуальних прав та обов'язків нового кредитора згідно ст.ст. 512, 513, 514, 516, 517 ЦК України.( а.с.58-68).

Згідно з пунктом 11 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання позичальником основного зобов'язання повністю або частково, у т.ч. якщо позичальник не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також у випадках, передбачених основним зобов'язанням та цим договором, у тому числі у випадках одноразового прострочення основного зобов'язання (як основного боргу, так і процентів за ним). При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та позичальнику письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та забезпечень, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Пунктом 12 договору встановлено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду (п. 12.1.); у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. (п. 12.2.); згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержавтеля, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в п.п. 12.3.1. та 12.3.2. цього пункту договору

Як визначено п.п.12.3.1 іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільного права та інтересу судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 цього Закону зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому згідно частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачається лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз статей 36, 37, 38, 39 Закону України «Про іпотеку» та статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, враховуючи наведені норми матеріального закону, а також положення, укладеного між сторонами спору іпотечного договору щодо можливості переходу права власності на іпотечне майно від іпотекодавця до іпотекодержателя, у випадку порушення кредитних зобов'язань боржником, у позасудовому порядку, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції підставно і обґрунтовано, відмовив у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк».

Доводи апеляційної скарги про те, що банком було надано достатніх доказів, що підтверджують право банку на звернення до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням такого способу як набуття права власності не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36,37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Такий правовий висновок щодо застосування відповідних норм права викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 760/14438/15-ц, який відповідно до ч. 4 ст.263 ЦПК України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, яке ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Ліпкевича Івана Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2017 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді