Постанова № 74074970, 17.05.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/1639/18 Головуючий у 1-й інстанції: Дністрян О.М.

Є.У.№ 310/3310/17 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суду Запорізької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Гончар М.С.,

секретар: Ващенко З.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Бердянська державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно та визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи доповнював і уточнював.

Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його дружина - ОСОБА_5, після смерті якої відкрилася спадщина на ѕ частки садиби АДРЕСА_1 та 5 земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Бердянської міської ради.

Згідно заповіту ОСОБА_5 від 06 квітня 2011р. все своє майно вона заповіла сину - ОСОБА_4, відповідачу по цій справі. Іншим заповітом від 29 березня 2013р. ѕ частки садиби АДРЕСА_1 вона заповідала онуку ОСОБА_6

03 вересня 2014р. він як непрацездатний спадкоємець подав до нотаріальної контори заяву про відмову від обов'язкової частки на спадщину, яка складається із ѕ часток садиби.

Посилаючись на те, що від обов'язкової частки у спадщині на інше майно - земельні ділянки сільськогосподарського призначення він не відмовлявся, просив суд на підставі ст.1241 ЦК України визнати за ним право власності як за непрацездатним спадкоємцем на належну йому частку спірних земельних ділянок, визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадкування за заповітом, видані на ім'я ОСОБА_4.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушені вимоги ст. 1241 ЦК України. Наголошує на тому, що від обов'язкової частки на спадщину на земельні ділянки він не відмовлявся, а тому державний нотаріус неправомірно оформив їх в порядку спадкування за заповітом на відповідача ОСОБА_4 Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

В судове засідання сторони і їх представники не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток - представнику ОСОБА_3 - ОСОБА_7 21 квітня 2018 року (том2, а.с.26), відповідачу ОСОБА_4 - 19 квітня 2018 року (том2, а.с.25). Колегія суддів визнала причини неявки сторін і їх представників неповажними і такими, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Встановлено, що позивач ОСОБА_3 з 04 лютого 1976 року перебував у шлюбі з ОСОБА_5 (а.с.7).

На випадок своєї смерті ОСОБА_5 склала два заповіти: від 06 квітня 2011 року, яким все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, заповіла своєму сину ОСОБА_4 (а.с.14), та від 29 березня 2013 року, яким належну їй частку садиби заповіла онукові ОСОБА_6 (а.с.15).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла ( а.с.8).

Спадкоємцями першої черги за законом після її смерті є її чоловік позивач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син ОСОБА_4(а.с7,99).

До складу спадкового майна входять ѕ частки садиби по вулиці Чехова, №88/17 в місті Бердянськ, з приводу якої спір відсутній (а.с.103), та п'ять земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Бердянської міської ради (а.с.109-113).

Обидва спадкоємця за заповітом прийняли спадщину, подавши відповідні заяви до Бердянської державної нотаріальної контори: ОСОБА_6 03 вересня 2014 року (а.с.78), ОСОБА_4, який зареєстрований і проживає в спадковому будинку, 22 вересня 2014 року (а.с.80).

03 вересня 2014 року позивач ОСОБА_3 також звернувся до Бердянської державної нотаріальної контори із заявою № 1221, в якій зазначив, що йому відомий зміст заповіту від імені померлої 05.03.2014р. його дружини ОСОБА_5 від 29.03.2013р. на ім'я ОСОБА_6, та заявив про відмову від прийняття обов'язкової частки у спадщині (а.с.79).

У передбаченому законом порядку вказана заява спадкоємцем не відкликана, в судовому порядку недійсною з підстав, встановлених ст.ст.225, 229-231, 233 ЦК України, не визнавалася.

08 вересня 2015 року Бердянською державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частку садиби на ім'я ОСОБА_6 (а.с.200), 22 грудня 2015 року - на п'ять спірних земельних ділянок на ім'я відповідача ОСОБА_4 (а.с.55-57).

31 травня 2017 року ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, звернувся до Бердянської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину в порядку ст. 1241 ЦК України на спірні земельні ділянки (а.с.220).

Постановою державного нотаріуса Бердянської державної нотаріальної контори від 31 травня 2017 року ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку із його відмовою від права на обов'язкову частку згідно поданої ним заяви від 03 вересня 2014 року (а.с.21).

Частинами першою, п'ятою, шостою статті 1273 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Відповідно до п. 3.14 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. № 296/5, прийняття і відмова від прийняття спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Таке свідчить про те, що позивач, подавши у строк, встановлений для прийняття спадщини, заяву про відмову від обов'язкової частки у спадщині та не відкликавши її протягом строку, встановленого для її прийняття, безумовно та беззастережно добровільно позбавив себе права на частку у спадщині на все спадкове майно.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України.

Встановивши, що позивач як непрацездатний спадкоємець скористався своїм правом відмови від обов'язкової частки у спадщині, за положенням ч.5 ст.1273 ЦК України така відмова є безумовною і беззастережною, протягом шести місяців свою відмову позивач не відкликав, в судовому порядку заява про відмову від спадщини недійсною не визнавалася, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позову.

Судом першої інстанції також зроблено правильний висновок про те, що державний нотаріус діяла у відповідності до вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністра юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст.367,374, 375, 380- 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 січня 2018 року по цій справі залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді: