Постанова № 74074203, 14.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/2678/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Пліша М.А.,

Ільчишин Н.В.,

секретаря судового засідання Чигер І.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Мартинюк В.Я.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Львові о 11 год 32 хв 01 березня 2018 року, повне судове рішення складено 02 березня 2017 року, у справі №813/4590/17 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Дублянської міської ради Львівської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

08.12.2017 ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Дублянської міської ради Львівської області, просив визнати протиправною дію відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,06 га на території Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області, викладену у листі від 13.10.2017 №Я11869/0-7900/6-17; зобов'язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтованої площею 0,06 га на території Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2018 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що законною підставою відмови заявнику можуть бути лише мотивовані заперечення органу місцевого самоврядування, які передбачені виключно законом (ч.7 ст.118 ЗК України) та які надійшли у десятиденний строк. Також судом першої інстанції встановлено, що Дублянською міською радою не приймалось жодних рішень щодо затвердження генерального плану м.Дублян, з чого випливає, що такий план не затверджувався третьою особою в установленому законом порядку, а тому суд не може взяти до уваги рішення від 31.03.2017 за №6 «Про затвердження плану зонування території м.Дубляни», оскільки прийняття такого можливе лише після затвердження генерального плану, як це передбачено абзацом 4 ч.1 ст.17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що за умови відповідності клопотання позивача вимогам закону та за відсутності передбачених законом підстав для відмови у його задоволенні, спірні правовідносини не допускають дискреції при прийнятті уповноваженим органом відповідного рішення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01.03.2018 та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 відповідачем на офіційному веб-сайті опубліковано інформацію про перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадян в межах норм безоплатної приватизації у 4 кварталі 2017 року на території Львівської області, де передбачено виділення трьох земельних ділянок площею 2,32 га у власність громадян на території Дублянської міської ради. При цьому, у визначеному на графічних матеріалах позивачем місці розташування бажаної для приватизації земельної ділянки не передбачено виділення земельних ділянок у власність. Скаржник вказує, що вирішення питання по суті стане можливим після внесення відображеної на картографічних матеріалах земельної ділянки до переліку та висвітлення на сайті. Крім того вказує, що Дублянської міської ради Львівської області не погодила надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу. До того ж вважає, що за своєю правовою природою надання дозволу відповідачем є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначив, що є громадянином України та має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення індивідуального садівництва, такого права не використовував. Зазначає, що на момент подання заяви не міг знати, які земельні ділянки будуть зарезервовані, оскільки не було затверджено переліку земельних ділянок та не оприлюднено на офіційному веб-сайті. Вказує, що покликання відповідача на Стратегію, як на нормативний акт, що прийнятий на виконання Земельного кодексу України чи іншого закону, що регулює земельні правовідносини та надає відповідачу право відмовляти у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є протиправним.

В судовому засіданні представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач та третя особа явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи, що у відповідності до ч.2 ст.313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам ст.242 КАС України відповідає частково.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, 13.09.2017 ОСОБА_3 звернувся в Головне управління Держгеокадастру у Львівській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,06 га для індивідуального садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення, земель запасу в межах Дублянської міської ради Жовківського району (а.с.79).

Листом за підписом в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 13.10.2017 №Я-11869/0-7900/6-17 ОСОБА_3 повідомлено, що пропонована ним земельна ділянка відсутня у переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадян в межах норм безоплатної приватизації на території Львівської області у IV кварталі 2017 року, який опубліковано на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Львівській області відповідно до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними. Крім того зазначено, що листом №998 від 05.10.2017 Дублянська міська рада Жовківського району проінформувала про те, що не погоджує надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки. Враховуючи вищенаведене, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області відмовило у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки(а.с.77-78).

Вважаючи вказану відмову незаконною та такою, що прийнята з порушенням норм земельного законодавства, ОСОБА_3 звернувся із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Відповідно до п. «б» ч.1 ст.81 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно з п. «в» ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч.4 ст.116 ЗК України).

Частиною 6 статті 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення садівництва, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Органам виконавчої влади, які передають земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.7 ст.116 ЗК України відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз зазначених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок та строки передачі земельної ділянки у власність громадян. Ці норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність. За результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень - надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову. При цьому, встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Як вбачається з листа-відповіді від 13.10.2017 №Я-11869/0-7900/6-17, підставою відмови стала відсутність зазначеної позивачем у клопотанні земельної ділянки у переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадян в межах норм безоплатної приватизації на території Львівської області у IV кварталі 2017 року.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №413, з метою створення сучасної, прозорої і дієвої системи управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності, спрямованої на забезпечення захисту інтересів суспільства (насамперед учасників антитерористичної операції), територіальних громад та держави, а також раціонального та ефективного функціонування сільськогосподарських регіонів з урахуванням потреб розвитку населених пунктів, запобігання деградації земель, необхідності забезпечення продовольчої безпеки держави затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (далі - Стратегія).

Згідно з Стратегією Держгеокадастр реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності відповідно до закону, державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів; проводить моніторинг та оцінку результативності реалізації Стратегії.

Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області, за встановленою Стратегією формулою; щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок; надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції; враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян.

Разом з тим, у зв'язку із затвердженням Постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №413 Стратегії зміни до Земельного кодексу України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався, ст.118 Земельного кодексу додатковою підставою відмови доповнено не було.

Як вбачається зі змісту Стратегії, Міністерство аграрної політики та продовольства разом з Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру мають розробити та внести на розгляд Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк проекти відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію Стратегії. Проте, на момент виникнення спірних правовідносин відповідні нормативно-правові акти не прийняті.

Відтак, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі того, що така ділянка не входить до переліку земель, який сформований відповідно до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, є неправомірною та такою, що не відповідає статті 118 Земельного кодексу України, така підстава відмови не передбачена вказаною статтею.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2018 року у справі №814/1961/17.

До того ж, як вірно зазначив суд першої інстанції, що Постанова Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 не являється тим нормативно-правовим актом, який прийнятий на виконання закону, який встановлює вимоги щодо порядку надання у власність чи користування земельних ділянок, а тому невідповідність положенням вищенаведеної Постанови безпідставно трактується відповідачем як передбачена законом підстава для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

В свою чергу, щодо покликання відповідача на непогодження Дублянською міською радою Жовківського району Львівської області надання дозволу ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, то суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що хоч територія на якій знаходиться земельна ділянка відповідно до генерального плану передбачена для перспективної міської забудови, проте рішення Дублянської міської ради щодо затвердження генерального плану м.Дублян відсутнє, а тому в силу приписів абз.4 ч.1 ст.17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», рішення Дублянської міської ради від 31.03.2017 за №6 «Про затвердження плану зонування території м.Дубляни» не може братись судом до уваги.

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає передчасним висновок суду першої інстанції, що задля повного захисту прав позивача, необхідно зобов'язати відповідача надати дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,06 га на території Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області, з огляду на наступне.

Дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки або відмова у наданні такого є змістом відповідного індивідуального правового акта.

У частині 7 статті 118 ЗК України не визначено в якій саме правовій формі вирішується вказане питання, зокрема, не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо.

Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17 на підставі системного аналізу положень ЗК України та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, дійшов висновку, що рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Таким чином, відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Системний аналіз положень Земельного кодексу України дозволяє суду апеляційної інстанції зробити висновок, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є лише одним з етапів розгляду заяви громадянина про одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності та є обов'язковою складовою визначеної Земельним кодексом України процедури передачі земельної ділянки у власність громадянам. Розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має на меті визначення меж земельної ділянки в натурі, а також з'ясування обставин, що можуть бути перешкодою для надання земельної такої ділянки громадянину.

Таким чином, прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є лише початковим та обов'язковим етапом у визначеному чинним законодавством порядку передачі земельної ділянки у власність, який надає право громадянину звернутися до відповідних органів для виконання робіт з розроблення проекту землеустрою.

Згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

З врахуванням вказаного та обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що лист відповідача від 13.10.2017 №Я-11869/0-7900/6-17 у відповідь на клопотання ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,06 га за змістом та формою не може вважатись «відмовою» у розумінні частини 7 статті 118 ЗК України, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Львівській області прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення ст.317 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, однак дійшов помилкового висновку щодо обраного способу захисту, а тому судове рішення слід скасувати.

Щодо судових витрат, то у відповідності до положень ст.139 КАС України та часткового задоволення позовних вимог, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 640 грн (шістсот сорок гривень) судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, відповідно до квитанції 0.0.911316402.1 від 08.12.2017.

Керуючись статтями 229, 241, 250, 308, 310, 317, 321, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2018 року у справі №813/4590/17 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Львівській області щодо відмови у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,06 га на території Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області, викладену у листі від 13.10.2017 за №Я-11869/0-7900/6-17.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 13.09.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га із земель запасу для ведення індивідуального садівництва на території Дублянської міської ради Жовківського району.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на користь ОСОБА_3 640 грн (шістсот сорок гривень) судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, відповідно до квитанції 0.0.911316402.1 від 08.12.2017.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді М. А. Пліш Н. В. Ільчишин Повне судове рішення складено 17.05.2018