Постанова № 74073953, 18.05.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2018 р. м. ХарківСправа № 539/3176/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі:

головуючого судді: Присяжнюк О.В.

суддів: Русанової В.Б. , Курило Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26.12.2017 р. (прийняту суддею Даценко В.М.)

по справі № 539/3176/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, в якому просив: визнати протиправними дії відповідача по відмові щодо нарахування та виплаті позивачу пенсії за вислугу років з 01.06.2015 р. по 12.11.2015 р.; зобов'язати відповідача нарахувати та одноразово виплатити позивачу пенсію за вислугу років з 01.06.2015 р. по 12.11.2015 р. в сумі 177 724, 5 гривень.

Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26.12.2017 р. позов задоволено, а саме: визнано протиправним дії відповідача щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті пенсії за вислугу років за період з 01.06.2015 р. по 12.11.2015 р.; зобов'язати відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату пенсії за вислугу років за період з 01.06.2015 р. по 12.11.2015 р.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26.12.2017 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Конституції України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Позивач надав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що з 06.11.2002 р. позивачу призначена і виплачувалась через Головне Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області пенсія за вислугу років в органах внутрішніх справ, виплата якої була зупинена 01.04.2015 р., відповідно до Закону України №213-VШ від 02.03.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

З 12.11.2015 р. позивач отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

Листом № 248/ч-03 від 12.06.2017 р. Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його заяви від 19.05.2017 р. про нарахування та виплату йому пенсії за період з 01.06.2015 р. по 12.11.2015 р., у зв'язку з відсутністю підстав передбачених чинним законодавством.

Не погодившись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача необґрунтована.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення", Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та іншими нормативно-правовим актами.

З 01.04.2015 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VІІІ від 02.03.2015 р., пп.2 п.12 розділу І якого внесені зміни в ст. 47 Закону України " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно яких:

Тимчасово, у період з 01.04.2015 р. по 31.12.2015 р.: у період роботи особи (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту І ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", "Про статус народного депутата України", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються та у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті ( крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту І ст. 10 Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Згідно пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону № 213-VІІІ від 02.03.2015 р., порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановленим цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

Пунктом 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону № 213-VІІІ від 02.03.2015 р. зазначено у разі неприйняття до 01.06.2015 р. закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 р. скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника - консультанта народного депутата України.

Таким чином, вищезазначеною правовою нормою чітко визначено подію, з ненастанням якої припиняють свою дію норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (Щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно до законів України "Про державну службу" та інших спеціальних законів, зазначених вище.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 р. № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

У зв'язку із тим, що у зазначений у пункті 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VІІІ від 02.03.2015 р. строк, тобто, до 01.06.2015 р., закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, прийнятий не був, то із вказаної дати втратили чинність норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) за цим Законом суддям не призначаються, і відповідно позивач, який є суддею, перестав бути особою, яка має право на призначення пенсії у порядку, передбаченому спеціальним законом, і відповідно перестав бути особою, передбаченою у статті 47 Закону України " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка була підставою для зупинення виплати пенсії з 01.04.2015 р.

Таким чином, з 01.06.2015 р. посада, на якій працює позивач, вже не давала йому права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України " Про судоустрій і статус суддів", тому позивач з 01.06.2015 р. перестав бути особою, якій відповідно до ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 01.04.2015 р. було призупинено виплату пенсії, то відпали і підстави для застосування даної норми закону, а відповідно виплата пенсії позивачу з даної дати повинна бути поновлена до виплати.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що права позивача порушенні з 01.06.2015 р. по 12.11.2015 р.

Щодо строку звернення до суду за захистом порушеного права, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Із врахуванням того що, суми пенсії не отримані позивачем з вини відповідача, суд вважає, що відсутні підстави для залишення адміністративного позову без розгляду.

Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26.12.2017 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням.

Керуючись ст. ст. 77, 243, 271, 283, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26.12.2017 по справі № 539/3176/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді В.Б. Русанова Л.В. Курило