Постанова № 74073818, 08.05.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Старосєльцева О.В.

Судді: Кухар М.Д., Рубан В.В.

08 травня 2018 р. Справа № 638/3668/17

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.

суддів - Гуцала М.І. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання - Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання неправомірною відмову та зобов'язання вчинити певні дії, -

В с т а н о в и л а:

10 березня 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, яким просить:

- визнати неправомірною відмову Міністерства оборони України у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби;

- зобов'язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату йому одноразової грошової допомоги по інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби на день встановлення інвалідності 13 січня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби № 69 від 19 серпня 2016 року у призначені одноразової грошової допомоги йому відмовлено з підстав того, що інвалідність йому встановлена до набуття чинності Законом України від 04 серпня 2006 року № 3597-IV «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, - 01 листопада 2002 року, а згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Вважає таке рішення відповідача незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА № 106557 ІІ групу інвалідності йому встановлено безстроково з 13 січня 2016 року.

Заперечуючи проти позову, відповідач Міністерство оборони України зазначає, що позивач звільнений з військової служби до прийняття і введення в дію правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю та цими правовими актами не встановлено про їх поширення на військовослужбовців, які звільнені з військової служби до їх введення в дію.

Відповідач зазначає, що оскільки позивач звільнений з військової служби до прийняття і введення в дію правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, а Законами України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» та «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (подалі - Закон № 2011-XII) не встановлено про їх поширення на військовослужбовців, які звільнені з військової служби до їх введення в дію; на день звільнення позивача з військової служби не існувало правової норми, яка б давала право на отримання одноразової грошової допомоги; зміни , внесені до ст. 41 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» та ст. 16 Закону № 2011-XII набули чинності відповідно з 10 травня 2006 року та з 01 січня 2007 року; - дія ст. 16 Закону № 2011-XII в редакції згідно Закону України від 03 листопада 2006 № 328-V на позивача ОСОБА_2 не розповсюджується. Отже, для факту встановлення позивачу інвалідності, як підстави для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, повинні застосовуватися закони та підзаконні нормативні акти, що діяли станом на день первинного визнання медико-соціальною експертною комісією - квітень 2002 року.

Навіть якщо застосувати до даних спірних правовідносин редакцію ст. 16 Закону № 2011-XII від 04 квітня 2012 року, яка набула чинності з 01 січня 2014 року, то позивач взагалі не має права на здійснення доплати одноразової грошової допомоги, оскільки виплата цієї допомоги здійснюється у разі зміни причини інвалідності, якщо ця зміна відбулась протягом двох років після первинного встановлення інвалідності.

Крім цього вказує, що при розгляді справи за адміністративними позовами про зобов'язання Міністерство оборони призначити та виплатити одноразову грошову допомогу по інвалідності, адміністративний суд справі зобов'язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про виплату такої допомоги, що не належить до компетенції суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року (рішення у повному обсязі складено 06 лютого 2018 року) адміністративний позов ОСОБА_2 задоволений наступним чином: визнано протиправною та скасовано оформлену п. 28 протоколу № 69 від 19 серпня 2016 року відмову Міністерства оборони України у призначенні та виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.

Відповідач зобов'язаний повторно вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У решті вимог позов - залишено без задоволення.

Судове рішення вмотивовано висновком про те, що задекларований Конституцією України рівень суспільного значення здоров'я людини як об'єкту цивільного права, відсутність строку позовної давності за вимогами про відшкодування (компенсацію у будь-який спосіб завданої здоров'ю шкоди), а також обставини спричинення погіршення стану здоров'я людини у зв'язку з виконанням військового обов'язку повністю спростовують доводи владного суб'єкта про правила зворотної дії у часі законів. Жодним приписом жодного закону не запроваджено правило, у силу якого особа не має права на відшкодування шкоди, завданої погіршенням стану здоров'я під час виконання військового обов'язку, що мало місце у минулому, у тому разі, коли правові підстави для такого відшкодування виникли пізніше, адже такий підхід повністю суперечить правовому режиму захисту здоров'я людини в Україні.

Оскільки з 03 серпня 2014 року по 09 жовтня 2015 року позивач знов проходив військову службу за рішенням Держави в особі компетентного органу за призовом по мобілізації на особливий період, Держава, котрою було прийнято рішення про призов громадянина на військову службу, має нести повну та вичерпну юридичну відповідальність за погіршення стану здоров'я громадянина під час такої служби.

Суд першої інстанції визначився про те, що позивачу первинно встановлено ІІ групу інвалідності з 13 січня 2016 року, як особі, яка на день встановлення інвалідності не мала встановленої групи інвалідності.

З урахуванням характеру первинної причини погіршення стану здоров'я (поранення під час участі у бойових діях на території Демократичної республіки Афганістан), умов та події одержання травми військовослужбовцем, прийняття Державою рішення про призов громадянина на військову службу як особи, стан здоров'я якої дозволяє безперешкодно виконувати військовий обов'язок, суд не знайшов підстав для визнання обґрунтованим та правильним висновку владного суб'єкта про неможливість здійснення спірної виплати через застосування правила дії законів у часі.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність та скасування рішення відповідача щодо відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, що передбачена ст. 16 Закону № 2011-XII, і, маючи на меті належний захист його прав, відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України (подалі - КАС України) зобов'язав суб'єкта владних повноважень повторно вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі Міністерство оборони України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року, та прийняти нове судове рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачу первинно встановлено ІІ групу інвалідності 13 січня 2016 року, як особі, яка на день встановлення інвалідності не мала встановленої групи інвалідності, оскільки відповідно до виписки з довідки МСЕК серії ААА № 106557 від 13 січня 2016 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 13 січня 2016 року із зазначенням причини «Травма, пов'язана з виконанням службових обов'язків» при повторному огляді, який не являється моментом виникнення у особи права на отримання одноразової грошової допомоги. Таким чином, при вирішенні питання щодо виплати означеної допомоги позивачу, суд повинен був керуватися Законом України № 2011-XII в редакції від 07 березня 2002 року (чинній на момент встановлення інвалідності 01 листопада 2002 року).

Вказує, що законодавець розмежовує поняття первинного встановлення інвалідності та встановлення вищої групи інвалідності під час повторного огляду. Якщо в першому випадку виникає право на виплату одноразової грошової допомоги, то в другому - на доплату одноразової грошової допомоги. Таким чином, нормативно-правовими актами чітко визначений момент виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності (первинне призначення), в усіх наступних випадках відбувається доплата одноразової грошової допомоги.

Скаржник зазначає, що на день звільнення позивача з військової служби існувало «державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців» та виплати страхових сум здійснювалися через НАСК «ОРАНТА». Враховуючи, що позивач під час проходження військової служби отримав травму, пов'язану із виконанням ним обов'язків військової служби, то на його вимогу була виплачена страхова сума по державному обов'язковому особистому страхуванню військовослужбовців. Таким чином, дія ст. 16 Закону № 2011-XII в редакції згідно Закону України від 03 листопада 2006 року № 328-V на позивача ОСОБА_2 не розповсюджується.

Навіть якщо застосувати до даних спірних правовідносин редакцію ст. 16 Закону № 2011-XII від 04 квітня 2012 року, яка набула чинності з 01 січня 2014 року, то позивач не має права на здійснення доплати одноразової грошової допомоги, оскільки позивач отримав первинно ІІІ групу інвалідності, пов'язану з виконанням обов'язків військової служби в 2002 році, а ІІ групу інвалідності з тих же саме підстав позивач отримав у 2016 році, тобто поза межами дворічного терміну, як визначає п. 4 ст. 163 Закону № 2011-XII та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (подалі - Порядок № 975).

Крім цього, скаржник зазначає, що вимога про зобов'язання Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги по інвалідності є формою втручання у дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 не скористався.

За приписами статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (частина перша статті 308).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення відповідно до положень ч. 4 ст. 317 КАС України підлягає зміні з підстав та мотивів задоволення вимог ОСОБА_2, з наступних підстав.

Судом установлено, що з 01 березня 1980 року по 18 квітня 1982 року позивач ОСОБА_2 проходив військову службу у лавах Збройних Сил СРСР, Демократичній Республіці Афганістан, де отримав поранення, та був звільнений з цієї служби 25 листопада 2000 року /а.с. 69/.

З 03 серпня 2014 року по 09 жовтня 2015 року проходив службу у лавах Збройних Сил України /а.с. 78, 79/.

Відповідно до витягу із акту огляду у МСЕК серії ХАР № 059303 від 01 листопада 2002 року - внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, позивачу вперше з 01 листопада 2002 року встановлена ІІІ група інвалідності /а.с. 85/, яка підтверджувалась 29 жовтня 2003 року, 09 листопада 2005 року, 21 листопада 2007 року, 25 листопада 2009 року, 07 грудня 2011 року /а.с. 86-90/.

Постановою госпітальної військово-лікарської комісії терапевтичного профілю військової частини А 3306, оформленої Свідоцтвом про хворобу № 850 від 02 жовтня 2014 року, визначено ступінь придатності до військової служби, служби за військовою спеціальністю як «непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку», встановлено причинно-наслідковий зв'язок хвороби із проходженням військової служби із зазначенням «Захворювання, Так, пов'язане з проходженням військової служби» /а.с. 84/.

Відповідно до виписки із акту огляду у МСЕК серії 12ААА № 106557 від 13 січня 2016 року - внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, позивачу безстроково встановлена ІІ група інвалідності /а.с. 91/.

13 січня 2016 року позивачу встановлено статус інваліда війни /а.с. 6/.

30 червня 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Харківського обласного військового комісаріату із заявою та усіма належними додатками стосовно призначення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням IІ групи інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби /а.с. 76/.

02 липня 2016 року заява позивача разом із доданими до неї документами, у відповідності до вимог п. 13 Порядку № 975 направлена Харківським військовим комісаріатом до Департаменту фінансів Міністерства оборони України /а.с. 75/.

Рішенням відповідача, оформленим Протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 19 серпня 2016 року № 69 (п. 28), позивачу відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що інвалідність йому встановлена до набуття чинності Законом України від 04 серпня 2006 року № 3597-IV «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі /а.с. 67/.

Погоджуючись із загальним висновком суду, колегія суддів зазначає, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до ст. 41 цього Закону, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.

Розділом ІІ цього Закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.

Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 затверджено Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум.

За змістом частини 1 ст. 16 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (ч. 6 ст. 163 Закону № 2011-ХІІ).

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 9 ст. 163 цього Закону).

Станом на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності та звернення до Харківського обласного військового комісаріату за призначенням одноразової грошової допомоги набрав чинності Порядок № 975, який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, визначений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення.

Тобто, застосування статті 16 Закону № 2011-ХІІ пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року по справі № 278/307/17.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

За наведених обставин, колегія суддів вважає безпідставною відмову відповідача у призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги по інвалідності.

Доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України про те, що на момент первісного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності він підлягав обов'язковому особистому страхуванню відповідно до чинної редакції статті 16 Закону № 2011-ХІІ і на його вимогу була виплачена страхова сума по державному обов'язковому особистому страхуванню військовослужбовців, висновків суду не спростовують та не свідчать про відсутність у ОСОБА_2 права на призначення вищевказаної допомоги.

Так, відповідно до пп. «б» п. 6 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 р. N 488, НАСК «ОРАНТА» виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Таким чином, законодавець визначив однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги.

Системно аналізуючи положення зазначених редакцій статті 16 Закону № 2011-ХІІ та зміст постанов КМУ №№ 488, 975, колегія суддів висновку про те, що «обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Законодавець не ставить виплату одноразової грошової допомоги у залежність від факт отримання страхових виплат за обов'язковим особистим державним страхуванням.

Факт встановлення військовослужбовцю групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, ніж отримана раніше страхова сума, може мати вплив лише на визначення розміру такої одноразової грошової допомоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, окрім іншого, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини та (або) резолютивної частини.

Оскільки судом першої інстанції зазначені вище обставини залишені поза увагою та їм не надана належна правова оцінка, колегія суддів, відповідно, змінює судове рішення з мотивів задоволення цієї вимоги ОСОБА_2

З приводу тверджень відповідача про те, що вимога про зобов'язання Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги по інвалідності є формою втручання у дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, колегія суддів зазначає рішенням суду першої інстанції відмовлено у задоволенні вимоги ОСОБА_2 про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату йому одноразової грошової допомоги по інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби на день встановлення інвалідності 13 січня 2016 року.

Частиною 1 ст. 245 КАС України визначено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволенні позову суд може прийняти рішення про: < > визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України).

У разі скасування індивідуального акту суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч. 3 ст. 245 КАС України).

Частиною 4 ст. 245 КАС України передбачено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов'язання Міністерство оборони України повторно вирішити питання щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.

Підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для розподілу судових витрат відсутні.

Фіксування судового засідання технічними засобами не відбувалось згідно положень ч. 4 ст. 229 КАС України.

На підставі наведеного, керуючись ч. 4 ст. 229, ст.ст. 139, 292, 293, 308, 310, 313, 315, ч. 4 ст. 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року змінити з підстав та мотивів задоволення вимог ОСОБА_2.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)Л.В. МельніковаСудді(підпис) (підпис) М.І. Гуцал Л.О. Донець Постанова у повному обсязі буде складена і підписана 17 травня 2018 року.