Рішення № 74072910, 18.05.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/1434/18

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Соломко І.І., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1815 про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

До Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі –ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом до Військової частини А 1815 (далі – В/Ч 1815, відповідач) про визнання протиправними та скасування пункту 3 наказу командира В/Ч 1815 від 21.02.2018 № 210 «Про результати службового розслідування» в частині притягнення сержанта ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення «догани», пункту 5 наказу командира В/Ч 1815 від 07.02.2018 №140 «Про результати службового розслідування» в частині притягнення сержанта ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення «догани» та стягнення моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що він проходив військову службу у В/Ч 1815 на посаді головного сержанта розвідувального взводу розвідувальної роти. За фактом порушення військової дисципліни іншими військовослужбовцями, В/Ч А1815 проведено службове розслідування, в ході якого встановлено, що позивач, як тимчасово виконуючий обов’язки командира розвідувального взводу розвідувальної роти, не здійснював контроль за особовим складом та не вимагав додержання військової дисципліни, чим порушив вимоги статті 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. За результатами службового розслідування відповідачем видано накази про притягнення позивача до відповідальності у вигляді догани. Однак позивач зазначає, що спірні накази в частині, що його стосуються, є протиправними, оскільки дисциплінарне стягнення у вигляді догани накладено на позивача як тимчасово виконуючого обов’язки командира розвідувального взводу розвідувальної роти, тоді як на цю посаду він не призначався, тому відповідати за стан дотримання іншими військовослужбовцями дисципліни не зобов’язаний. Позивач вважає, що внаслідок таких протиправних дій відповідача йому завдана моральна шкода, яку він оцінює у 10000,00 грн. За таких обставин позов задовольнити повністю.

Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що позивач вчинив порушення вимог статей 58,59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, зокрема не здійснював контроль за особовим складом, та додержання військової дисципліни. Відтак оскаржувані накази прийняті обґрунтовано та за наявності на те підстав і не підлягають скасуванню. Що стосується відшкодування моральної шкоди, то позивач не довів належними доказами своїх фізичних та душевних страждань. Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В подальшому від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому останній зазначив, що відповідачем не надано жодного доказу про призначення ОСОБА_2 на посаду ТВО командира розвідувального взводу розвідувальної роти та рапорту, відповідно до якого ОСОБА_2 посаду ТВО командира розвідувального взводу розвідувальної роти прийняв. Розглянувши справу у письмовому провадження, суд встановив таке.

Наказом ТВО командира В/Ч А1815 (по стройовій частині) від 29.01.2018 № 23 старшого сержанта ОСОБА_1 вважати таким, що прибув і приступив до виконання службових обов’язків головного сержанта розвідувального взводу розвідувальної роти.

Відповідно до наказу командира В/Ч 1815 № 73 від 12.01.2018 проведено службове розслідування по факту вживання спиртних напоїв старшим водієм розвідувального взводу розвідувальної роти старшим солдатом ОСОБА_3. В ході службового розслідування встановлено, що 08.01.2018 старший водій розвідувального взводу розвідувальної роти старший солдат ОСОБА_3 був виявлений на території базового табору командного пункту В/Ч А1815 у стані алкогольного сп’яніння під час виконання завдань у зоні проведення АТО в с. Спірне Донецької області. За результатами службового розслідування відповідачем видано наказ від 07.02.2018 № 140, у пункті 5 якого вказано: «за недбале виконання службових обов’язків, порушення статей 16,59 111,112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ТВО командиру розвідувального взводу розвідувальної роти, сержанту ОСОБА_1, відповідно до статей 51, 59 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, оголосити догану» (а.с. 10-13).

Також В/Ч А1815 проведено службове розслідування по факту перебування у нетверезому стані в громадських місцях навідником розвідувального взводу розвідувальної роти солдатом ОСОБА_4, в ході якого встановлено, що 29.01.2018 навідник розвідувального взводу розвідувальної роти солдат ОСОБА_5 був виявлений військовою службою правопорядку в районі станції Чернігів-Північний в нетверезому стані приблизно о 9-40, та був доправлений до Чернігівського зонального відділу військової служби правопорядку для проведення огляду на стан алкогольного сп’яніння, що підтвердилося результатом тесту на вміст алкоголю -1,63 проміле. За результатами службового розслідування відповідачем видано наказ від 21.02.2018 № 210, у пункті 3 якого вказано: «за недбале виконання службових обов’язків, порушення статей 16,59,119,120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України ТВО командиру розвідувального взводу розвідувальної роти, сержанту ОСОБА_1, відповідно до статей 51,59 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, оголосити догану» (а.с.8).

Аналізуючи правомірність вказаних наказів та досліджуючи наявність підстав для їх прийняття в частині, що стосується позивача, суд виходить з наступного.

Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначаються Законом України «Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Закон N 548-XIV )

Статтею 16 Закону № 548-XIV передбачено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

У свою чергу положеннями статей 58, 59 Закону № 548-XIV встановлено, що командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу); за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості. Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Командир (начальник) зобов'язаний, зокрема проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу.

Із аналізу вищенаведених норм слідує, що саме командир (начальник) особисто відповідає за військову дисципліну військової частини та зобов’язаний проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу.

Як слідує зі спірних наказів, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за недбале виконання службових обов’язків як тимчасово виконуючого обов’язки командира розвідувального взводу розвідувальної роти.

Відповідно до частини першості статті 63 Закону № 548-XIV командири підрозділів (начальники) приймають і здають посаду особисто на підставі наказу по військовій частині (кораблю).

Частиною першою статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини третьої статті 79 КАС України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Разом з тим, належні докази, на підтвердження прийняття позивачем посади тимчасово виконуючого обов’язки командира розвідувального взводу розвідувальної роти В/ А 1815, відповідачем до відзиву не надано.

За змістом статті 45 Закону України від 24.03.1999 № 551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі-Дисциплінарний статут) у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту Збройних сил України якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Отже, аналізуючи наведені норми, суд виходить з того, що командиру надано право накласти дисциплінарне стягнення та приймає відповідне рішення, якщо вина військовослужбовця у невиконання службових обов’язків повністю доведена.

Разом з тим, суд встановив, що вина позивача у невиконанні службових обов’язків не доведена, оскільки позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за недбале виконання службових обов’язків, зокрема не здійснення контролю за особовим складом, як тимчасово виконуючого обов’язки командира розвідувального взводу розвідувальної роти, тоді як докази, що позивач зазначену посаду прийняв, відсутні, що свідчить про безпідставність прийнятих відповідачем оскаржуваних рішень.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень, та докази надані позивачем, суд дійшов висновку, що оскаржувані накази В/Ч А1815 від 21.02.2018 № 210 та від 07.02.2018 № 140 в частині, що стосується позивача, про притягнення останнього до відповідальності прийняті безпідставно, тому є протиправними та підлягають скасуванню.

В частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, суд звертає увагу на наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Отже, суду слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У позові позивач зазначає, що протиправними рішення, а саме – спірними наказами про притягнення позивавав до відповідальності у вигляді догани, відповідач завдав йому душевних страждань.

Проте суд не знайшов підстав для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому такої шкоди та не було доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову.

В контексті зазначеного суд вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якого доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до статей 73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Із врахування вищезазначених правових норм, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Проте позивачем не надано жодних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, завдання шкоди здоров'ю, чи завдання йому інших втрат немайнового характеру, з яких суд при обрахуванні розміру компенсації міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, матеріальні витрати, понесені позивачем.

Довідка від 27.03.2018 із історії хвороби № 1667, надана позивачем, не є належним доказом, оскільки свідчить про те, що захворювання пов’язане з захистом Батьківщини.

Враховуючи відсутність будь-яких підтверджуючих даних стосовно заявленої позовної вимоги, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині у зв'язку з неможливістю встановлення обсягу та характеру заподіяної моральної шкоди, що дозволило б суду обрахувати суму компенсації.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі К/9901/8836/18, яка відповідно до частини п’ятої статті 242 КАС України застосовується у спірних правовідносинах.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Підстави для повернення судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 263 КАС України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (вул. Шевчука,8/172, м. Чернігів, 14000) до Військової частини А1815 (с. Гончарівське, Чернігівський район, Чернігівська область, 15558) про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення моральної шкоди, задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати пункт 3 наказу командира Військової частини А 1815 від 21.02.2018 № 210 «Про результати службового розслідування» в частині притягнення сержанта ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення «догани», та пункт 5 наказу командира Військової частини А 1815 від 07.02.2018 №140 «Про результати службового розслідування» в частині притягнення сержанта ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення «догани».

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повне судове рішення складено 18. 05.2018.

Суддя І.І. Соломко