Рішення № 74072613, 15.05.2018, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року справа № 811/1162/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Петренко О.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області,

про зобов’язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- зобов’язати Головне управління ПФУ Кіровоградської області провести перерахунок пенсії та виплату пенсії ОСОБА_1, згідно з ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", постанови КМУ №657 від 30.08.2017 року "Про внесення змін до деяких постанови КМУ щодо оплати праці працівників прокуратури", на підставі довідки прокуратури Кіровоградської області від 13.03.2018 року №18-101вих.-18, у зв’язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько – слідчим працівниками, виходячи з 90 % заробітної плати з дня звернення про перерахунок та виплатити недоплачену суму за минулий час з 1 грудня 2017 року, без обмеження граничного розміру пенсії, з виплатою різниці між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру", у розмірі 80% від суми заробітку.

В зв’язку з підвищенням посадових окладів працівників органів прокуратури, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України №657 від 30.08.2017р. "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури", яка набрала чинності з 06.09.2017р., на думку позивача, він набув право на перерахунок пенсії.

Також зазначає, що 14 березня 2018 р. звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії відповідно до довідки прокуратури Кіровоградської області від 13.03.2018р. №18-101вих.-18 про заробіток для перерахунку пенсії в розмірі 80% від суми заробітку за відповідною посадою без обмеження граничного розміру пенсії з виплатою різниці між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії.

Однак, відповідачем відмовлено йому у здійсненні такого перерахунку, протиправно. Позивач вважає зазначені дії та рішення відповідача про відмову в перерахунку пенсії на підставі п.5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року за №213, протиправними та такими, що порушують його гарантовані конституційні соціальні права на пенсійне забезпечення

Згідно наданого до суду відзиву на позов, сторона відповідача - ГУПФУ в Кіровоградській області позовні вимоги не визнала у повному обсязі, в задоволенні позову просила відмовити, зважаючи на відсутність постанови Уряду України, яка б надавала позивачу право щодо проведення перерахунку пенсії у порядку Закону України "Про прокуратуру", а також на втрату чинності частинами 1-2, 5, 7-10 статті 50-1 даного Закону. У зв’язку з чим, на думку відповідача, ГУПФУ в Кіровоградській області не має законних підстав для перерахунку пенсії позивача (а.с.32-33).

У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності, та згідно ст.ст.257, 263 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Клопотань позивача та представника відповідача про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

Дослідивши докази, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України Кіровоградської області та отримує пенсію за вислугою років у відповідності до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", в розмірі 80% від суми відповідного заробітку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури", яка набрала чинності 06 вересня 2017 року, затверджено нові схеми посадових окладів працівникам органів прокуратури.

13 березня 2018 року прокуратурою Кіровоградської області позивачу надано довідку щодо розміру заробітної плати та її окремі складові прокурора відділу прокуратури Кіровоградської області у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 (а.с.22).

14 березня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії за вислугу років, згідно ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру", у розмірі 80% від суми заробітку за відповідною посадою без обмеження граничного розміру, з врахуванням довідки прокуратури Кіровоградської області від 12.03.2018 №18-101вих.-18.

Листом від 27.03.2018 за вих.№187/Є-11 відповідачем відмовлено позивачу в перерахунку пенсії, у зв’язку з відсутністю постанови Кабінету Міністрів України, яка б визначала умови та порядок перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій, тому законодавчі підстави для проведення перерахунку його пенсії відсутні, що узгоджується також з позицією викладеною в постанові Верховного суду від 14.02.2018 року у справі №635/903/17 (а.с.21).

Спірні правовідносини врегульовано Конституцією України, Законом України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р.№1789-ХІІ (далі за текстом – ОСОБА_2 №1789-ХІІ).

Згідно з частиною першою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Законом № 3668-VІ, який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права.

Так, відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ у редакції Закону № 3668-VІ прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року-страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII, внесено зміни до ст.50-1 Закону № 1789-ХІІ і відповідно до цих змін пенсія прокурорам призначається в розмірі 70 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Отже, з 1 жовтня 2011 року положення частини першої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ щодо призначення прокурорам і слідчим пенсії за вислугу років у розмірі не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом № 3668-VІ, а з моменту вступу в законну силу Закону № 1166-VII втратили чинність положення ст.50-1 Закону № 1789-ХІІ, щодо призначення пенсії прокурорам в розмірі 80 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено страхові внески.

Разом з тим підстави та порядок перерахунку пенсії прокурорам регулюють частини тринадцята та вісімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, положення яких щодо перерахунку пенсії у зв'язку із прийняттям Законів № 3668-VІ та № 1789-ХІІ не зазнали змін, змінилася лише нумерація частин цієї статті.

Так, відповідно до частини тринадцятої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Згідно із частиною 18 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Відповідно зі статтею 51 Закону України "Про прокуратуру" перерахунок пенсії провадиться з 1-го числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в ній за минулий час може бути йому виплачено не більше ніж за 12 місяців.

Таким чином, суд вважає, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому внесені Законом № 3668-VІ зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.

Окрім того, вирішуючи питання про застосування Закону №1789-ХІІ в часі, суд виходить із того, що згідно ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов’язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 у справі про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення, зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов’язана з ризиком для життя і здоров’я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Також зазначено, що пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесенням змін до чинних законів за ст.22 Конституції України недопустимі.

Крім того, Конституційний Суд України в мотивувальній частині рішення від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст.58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загально визначеним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплено у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали.

У рішенні Конституційного Суду України №1-9/2015 від 13.05.2015 року зазначено, що Україну проголошено соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 1, ч. 1, 2 ст.8, ч. 2 ст.19 Конституції України). Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 46 Конституції України). В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту форм і видів пенсійного забезпечення (п. 6 ч. 1ст. 92 Конституції України). Конституційний Суд України зазначив, що ОСОБА_2 України закріплює основоположні засади права громадян на соціальний захист і відносить до законодавчого регулювання механізм реалізації цього права (абзац сьомий пункт 2 мотивувальної частини рішення від 20 червня 2001 року №10-рп/2001).

Конституційний суд України у рішенні № 8-рп/2005 від 11.10.2005 року чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося звуження обсягу прав та свобод особи, а саме: звуження обсягу прав та свобод - це зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики. Пенсійне забезпечення громадян, які виконують або виконували державні функції на посадах зі спеціальним статусом є важливим елементом державних гарантій матеріального і соціального захисту відповідних осіб з метою належного виконання ними особливих професійних обов’язків. Тому право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України, є таким, що не підлягає звуженню або обмеженню згідно з вимогами статей 22 та 64 Конституції України. Для зазначених категорій осіб передбачено особливий порядок пенсійного забезпечення з урахуванням їх правового статусу, професійних обов’язків, підвищених вимог до дисципліни, обмежень та інших особливостей, пов’язаних з ризиком для життя та здоров’я, що й зумовило встановлення додаткових гарантій соціального забезпечення таких осіб.

Також, Конституційний суд України у своєму рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов’язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.

За таких обставин, зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій, зокрема і працівників прокуратури, не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Аналогічна правова позиція сформульована і Верховним Судом України, зокрема постановами в адміністративних справах від 10.12.2013 року (справа № 21-420-а-13), від 10.12.2013 року (справа № 21-348-а-13), від 17.12.2013 року (справа № 21-445-а-13), від 06.10.2015 року (справа № 21-2432/15). Верховний Суд України вважає, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, яка діяла на момент призначення пенсії. Також зазначає, що процедури призначення пенсії та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 року в справі "Суханов та Ільченко проти України", суд наголосив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином установленої соціальної допомоги може становити втручання в право власності (пункт 52).

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що з 16.07.2015 р. норми щодо пенсійного забезпечення працівників прокуратури, що призначалися на підставі Закону України "Про прокуратуру", втратили чинність у зв’язку з неприйняттям закону щодо призначення усіх видів пенсій, у тому числі і спеціальних, на загальних умовах, внаслідок чого позивач на підставі чинного законодавства не має права на перерахунок пенсії.

Оскільки, право на перерахунок пенсії надано позивачу з моменту призначення пенсії і на підставі діючого на той час законодавства, а тому не може бути обмежене чи скасоване при прийнятті нових законів чи інших нормативно-правових актів, оскільки це б суперечило статті 22 Конституції України, яка є нормою прямої дії.

Крім того, з 15 липня 2015 року набрав чинності ОСОБА_2 України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII та втратив чинність ОСОБА_2 України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року №1789-XII, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Підстави та порядок перерахунку пенсії працівників прокуратури, передбачені статтею 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі за текстом - ОСОБА_2 №1697-VII).

Відповідно до ч.13 ст.86 Закону №1697-VII пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами.

Частиною двадцятою статті 86 Закону №1697-VII передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України порядку проведення перерахунків призначених пенсій працівникам прокуратури, не може бути підставою для позбавлення особи права на перерахунок пенсії, що гарантоване законом.

Отже, виходячи з вищенаведеного, суд не приймає до уваги посилання відповідача на п.13 Розділу XIII Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII , як на підставу для відмови у перерахунку пенсії, оскільки відповідачем було застосовано нові положення Закону до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності, та суттєво звужують право позивача на пенсійне забезпечення, що суперечить вимогам ч.1 ст.58 Конституції України, якою передбачено, що закони та нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність. До того ж, дані правовідносини стосуються саме призначення пенсії, а не її перерахунку.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.64 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" виконавча дирекція Пенсійного фонду зобов’язана: здійснювати функції щодо призначення (перерахунку), забезпечення своєчасного та в повному обсязі фінансування і виплати пенсій та надання соціальних послуг.

Згідно пп.7 п.4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районних у містах, а також про об’єднані управління, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 р. № 28-2 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.02.2015 р. за №41\26486) Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Таким чином, особи, які отримують пенсію за вислугу років згідно з Законом України "Про прокуратуру" (в редакції від 12.07.2001р.) мають право на її перерахунок органами Пенсійного фонду України на підставі поданих такими пенсіонерами документів, зокрема довідок щодо розміру посадового окладу за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час здійснення перерахунку.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Так, судом не приймаються до уваги посилання відповідача на постанову Верховного суду від 14.02.2018 року (справа №К/9901/16578 (№635/903/7)) та відсутність визначених КМУ умов та порядку перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій, з наступних підстав.

Згідно із частиною 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч. 3 ст. 6 КАС України).

Частиною 2 статті 6 КАС України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

У постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 09.05.2015 зазначається, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі “Пічкур проти України”, як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відповідно правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення “Кечко проти України” від 08.11.2005, у разі, “якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними”. На зазначене рішення послався і Верховний Суд у Рішенні від 15.02.2018 року у зразковій справі №820/6514/17 (п.37 Рішення).

Більш того, Європейський суд з прав людини у справі “Мюллер проти Австрії” (ухвала щодо прийняття заяви №6849/72 від 16.12.1974) зазначив, що у зв'язку зі сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду у застрахованої особи виникає право власності на пенсію. На зазначене рішення також послався Верховний Суд у Рішенні від 15.02.2018 року у зразковій справі №820/6514/17 (п.36 Рішення).

Оскільки позивач, постійно, працюючи в органах прокуратури України, сплачував передбачені чинним законодавством страхові внески до Пенсійного фонду, тому дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії можуть вважатися, з урахуванням рішень Європейського Суду з прав людини, втручанням у його право на мирне володіння майном - пенсією.

Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі “Суханов та Ільченко проти України” від 26.09.2014 дійшов висновку, що за певних обставин “законне сподівання” на отримання “активу” також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має “законне сподівання”, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

Разом з тим, Європейський Суд вказав, що Кабінет Міністрів України мав визначити розмір надбавки до пенсії, однак, жодного рішення з цього приводу прийнято не було.

Тобто, бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу, так як заявники мали “законне сподівання” на перерахунок пенсії.

Подібна бездіяльність з боку Уряду України була кваліфікована Європейським судом з прав людини як порушення майнового інтересу заявника, передбаченого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (параграфи 51-56) та потягнула за собою стягнення на користь заявників справедливої сатисфакції.

Аналогічну правову позицію Європейського суду з прав людини також викладено й у справі “Будченко проти України”, в якій Суд вказав, що Уряд України повинен запровадити правові механізми, необхідні для реалізації прав громадян на соціальні пільги, у тому числі на які мав право заявник.

Таким чином, можна дійти висновку, що невизначення Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку призначених пенсій, не може бути підставою для відмови у перерахунку пенсій.

Такого самого висновку дійшов й Верховний Суд у Рішенні від 15 лютого 2018 року у зразковій справі №820/6514/17.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму N 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Таким чином, суд враховуючи принцип ефективності судового захисту приходить до висновку про необхідність захисту прав позивача шляхом визнання протиправним та скасування рішення, яке викладене в листі від 27.03.2018 року за вих. №187/Є-11 та зобов’язання ГУПФУ в Кіровоградської області провести перерахунок пенсії позивачу.

З огляду на викладене, відповідачем протиправно відмовлено позивачу в перерахунку пенсії за вислугу років, відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру", у розмірі 80% від суми заробітку за відповідною посадою, що дає підстави для визнання протиправними таких дій та відмови ГУПФУ в Кіровоградській області у здійсненні їй перерахунку пенсії за вислугою років, та зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії за вислугою років відповідно до ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ), виходячи із заробітку, зазначеного в довідці прокуратури Кіровоградської області про заробітну плату та її окремі складові від 12.03.2018 №18-101вих-18, у розмірі 80% від суми заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії з виплатою різниці між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії.

Щодо вимоги позивача про проведення перерахунку пенсії з 01.12.2017, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

Так, позивач звернувся до відповідача із заявою та довідкою про перерахунок пенсії 14.03.2018 року. Відповідно позовні вимоги про перерахунок пенсії підлягають задоволенню починаючи з 01.03.2018 р., а не з 01.12.2017р., як заявлено позивачем у позовних вимогах.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, здійснені позивачем документально підтверджені витрати на оплату судового збору у сумі 704,80 грн. підлягають стягненню за рахунок відповідача – Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

Керуючись ст.ст.139, 243, 245, 246, 255, 257-258, 262, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення, яке викладене в листі від 27.03.2018 року за вих.№187/Є-11 про відмову в перерахунку пенсії.

Зобов’язати Головне управління ПФУ в Кіровоградській області провести перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії ОСОБА_1, згідно з ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", постанови КМУ №505 від 30.08.2017 року, виходячи із заробітку зазначеного в довідці прокуратури Кіровоградської області про заробітну плату та її окремі складові прокурора відділу прокуратури Кіровоградської області від 13.03.2018 року №18-101вих.-18, в зв’язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчим працівникам, в розмірі 80 % від суми заробітку, починаючи з 01.03.2018 року, без обмеження граничного розміру пенсії з виплатою різниці між фактично отриманою та належною до сплати суми пенсії.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградської області (код ЄДРПОУ 20632802).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 15.05.2018 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду ОСОБА_3