Рішення № 74072171, 18.05.2018, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/731/18 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Херсонського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області, у якому з урахуванням уточненої позовної заяви просить:

- визнати протиправними дії Херсонського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області щодо неприйняття заяви від 09 жовтня 2017 року про поновлення виплати, раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 та відмови у виплаті пенсії;

- зобов'язати Херсонське об'єднане управління Пенсійного фонду України Херсонської області прийняти заяву від ОСОБА_1 про поновлення виплати, раніше призначеної пенсії від 09 жовтня 2017 року і провести поновлення виплати, раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 з 09 жовтня 2009 року з перерахунком її на картковий рахунок: МФО 334851 № 26251115216254 в ПАТ «Перший Український міжнародний банк», виплатити пенсію за минулий час з 01 серпня 2001 року, порахувавши її на картковий рахунок: МФО 334851 № 26251115216254 в ПАТ «ПУМБ»;

- судові витрати у справі, за сплату судового збору в розмірі 1409,60 грн., стягнути на користь позивача з Херсонського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області.

Позовні вимоги обґрунтовані, тим що позивач є громадянкою України, якій 01 липня 1992 року по досягненню пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, було призначено пенсію за віком, яка виплачувалася пенсійними органами до виїзду ОСОБА_1 за кордон. У листопаді 2005 року позивач виїхала з України до Німеччини на постійне місце проживання, у зв'язку з чим, починаючи з 2005 року та станом на час звернення до суду, призначену по закону пенсію не отримує. 09 жовтня 2017 року представник позивача за нотаріально засвідченою довіреністю звернувся до Херсонського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області із заявою про поновлення пенсії, однак, листом – відповіддю за № 290/А-25 від 08 листопада 2017 року, позивачу було відмовлено у поновленні пенсії. Вважає дії відповідача щодо незаконної відмови в поновленні виплати пенсії неправомірними та такими, що суперечать чинному законодавству.

Ухвалою суду від 19 квітня 2018 року, провадження у справі було відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

26 квітня 2018 року позивач подав до суду заяву про витребування доказів, якою просив витребувати у Херсонського об’єднаного управління Пенсійного фонду України пенсійну справу ОСОБА_1

02 травня 2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області подало до суду копії матеріалів пенсійної справи позивача та відзив на позовну заяву, відзив містить клопотання про заміну первинного відповідача у справі.

У відзиві на адміністративний позов відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає. Відповідно до п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року за № 22-1, заява про поновлення виплати пенсії подається особисто до органу, що призначає пенсію. Заявником не надано підтвердження факту проживання на території, яка обслуговується управлінням Пенсійного фонду України в місті Херсоні. Враховуючи вимоги Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення», виникнення права на пенсію пов'язується з умовою постійного проживання заявника на території України або укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення - в разі проживання таких осіб в іншій країні.

Згідно ч. 1 ст. 52 КАС України, суд приймає рішення про заміну первинного відповідача - Херсонське об’єднане управління Пенсійного фонду Херсонської області, на його правонаступника та належного відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі – відповідач, Головне управління).

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 (08 квітня 1937 р.н.) є громадянкою України, що постійно проживає на території Федеративної Республіки Німеччини (паспорт для виїзду за кордон серії АЕ 868823).

До виїзду за кордон (у листопаді 2005 року), позивач проживав за адресою: 73028, АДРЕСА_1, що вбачається з матеріалів пенсійної справи позивача. На момент подання позовної заяви до суду, позивач проживає за адресою: 30519, Федеративна Республіка Німеччина, м. Ганновер, вул. Піперштрассе, 11.

Під час проживання позивача на території України, 01 липня 1992 року йому була безстроково призначена пенсія за віком, що вбачається з пенсійного посвідчення, доданого до матеріалів справи.

З листопада 2005 року позивач знаходиться на постійному проживанні в Німеччині та з того часу по дату подачі позову, пенсії не отримує. Як одержувач пенсії, позивач не перебуває на обліку в пенсійному органі з серпня 2001 року, що вбачається з відповіді Херсонського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області №530/А-25 від 09 січня 2018 року та не заперечується відповідачем по справі, оскільки заперечень з цього приводу до суду не надано.

09 жовтня 2017 року представник позивача поштою направив до Херсонського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Херсонської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, заяву про поновлення раніше призначеної пенсії, до якої додано: копію паспорта ОСОБА_1 серії МО № 148595; копію закордонного паспорта ОСОБА_1 серії АЕ № 868823; копію реєстраційного номера облікової картки платника податків; копію пенсійного посвідчення; копію довіреності від 29 березня 2017 року; копію паспорта ОСОБА_2 серії МО № 393718. Наведену заяву було направлено поштою, так як відповідач неодноразово не приймав заяви про поновлення відповідних пенсійних виплат ОСОБА_1 (з доданими до неї документами), які подавалися особисто представником позивача до пенсійного органу, що не заперечується відповідачем у його листах та відзиві.

Листом - відповіддю № 290/А-25 від 08 листопада 2017 року та № 530/А-25 від 09 січня 2018 року, позивачу пенсійним органом було відмовлено у поновленні пенсії, вказано на невідповідність поданої заяви вимогам пунктів 1.5, 1.7, 2.9, 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, тобто, відповідач мотивує відмову тим, що заява про перерахунок, поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником, з обов’язковим пред’явленням паспорта, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

Позивач наголошує на тому, що у зв’язку із похилим віком (80 років), не має можливості для особистого звернення до пенсійного органу із наведеним клопотанням, тому не погоджуючись з відповідними твердженнями органу Пенсійного фонду України, позивач звернувся до суду з відповідною позовною заявою.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. 2 ст. 25 Конституції України).

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:

1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції до 7 жовтня 2009 року), виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду, припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції до 7 жовтня 2009 року), у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року, вказаними нормами Закону (статті 51), конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, зазначені положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України наведеного Рішення.

Згідно ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Наявність Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 1-32/2009 про визнання такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV, є підставою для відновлення виплати пенсії.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного суду України від 12 травня 2015 року по справі № 21-180а15.

Натомість, невиконання органом Пенсійного фонду України зазначеного обов'язку є бездіяльністю - триваючою пасивною поведінкою суб’єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов’язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим. (Постанова Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі № 21а-3538а15).

Проте, суд вважає, що даний вид бездіяльності, на відміну від бездіяльності, яка полягає, наприклад, у ненаданні відповіді на публічний запит, невиплати заробітної плати, слід віднести до категорії триваючих. Так, за результатами аналізу змісту наведеного вище правового обґрунтування, вбачається обов'язок органу Пенсійного фонду здійснити нарахування та виплату пенсії пенсіонеру, а отже, моментом завершення виконання такого обов’язку є винятково його виконання. Саме тому, в даному конкретному випадку, строк на оскарження бездіяльності відповідача виникає з моменту його відмови у виконанні покладеного на нього обов'язку поновити нарахування та виплату пенсії позивачу, оскільки така бездіяльність має лише початковий момент, однак не має кінцевого.

Відтак, строки позовної давності, та наслідки їх пропуску встановлені ст. ст. 122, 123 КАС України, до даного позову не застосовуються.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Таким чином, позивач, проживаючи в Німеччині як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

У рішенні по справі "Пічкур проти України" (Заява № 10441/06), яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з абз. 14 ст. 1 Закону України № 2235-III «Про громадянство України» (в редакції Закону № 2663-IV), заробітна плата і пенсія включені до переліку законних джерел існування.

Відповідно до ч. 2 статті 2 Закону України № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III), заробітна плата і пенсія також включені до переліку доходів.

З Конвенції і судової практики Європейського Суду з прав людини випливає, що заробітна плата і пенсія відносяться до власності.

Відтак, заробітна плата і пенсія мають однакову правову природу, тобто є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачу неправомірно було відмовлено у поновленні пенсії, оскільки Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", після набрання чинності рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року, не передбачено таких підстав для відмови у поновленні пенсії, як проживання за кордоном в Німеччині та відсутність міждержавного договору щодо пенсійного забезпечення між Україною та Німеччиною.

Відносно посилання відповідача на відсутність факту особистого звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду у встановленому порядку із заявою встановленого зразка та необхідністю звернутись з оригіналами документів до органу Пенсійного фонду для надання заяви на запит пенсійної справи, суд зазначає наступне.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до п. 2.8 якого, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.

При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: 1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; 2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; 3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо).

З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі. Подання позивачем додаткових документів при поновленні виплати пенсії являється виключно його правом та не створює відповідного обов'язку щодо їх подачі.

Згідно з п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року № 13-1) (далі - Порядок), заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Отже, пенсіонер наділений правом вибору щодо особистого звернення до органу, що призначає пенсію, або через свого представника, а тому пенсійний орган не мав права відмовляти позивачу у поновленні пенсійних виплат з підстав неособистого звернення.

Відносно частини позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області поновити виплату пенсії за віком позивачу, починаючи з 07 жовтня 2009 року, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Дійсно, з дня прийняття Конституційним Судом України рішення №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Однак, згідно п. 4.1, п. 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Таким чином, для поновлення виплати пенсії передбачено подання відповідною особою заяви за встановленою формою, за результатами розгляду якої, орган Пенсійного фонду приймає рішення про поновлення виплати пенсії або про відмову в поновленні її виплати.

В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача (його представника) до 09 жовтня 2017 року з відповідною заявою до пенсійного органу, у зв’язку з чим, суд вважає, що поновлення призначеної пенсії позивачу має здійснюватися не з дати ухвалення вищенаведеного рішення Конституційного Суду України, а з дати звернення до відповідача з заявою про поновлення раніше призначеної пенсії, тобто з 09 жовтня 2017 року.

Згідно з ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приймає рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Так, позивачем при поданні адміністративного позову було сплачено судовий збір у сумі 1409,60 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1013341025.1 від 17 квітня 2018. З огляду на те, що позов задоволено частково, суд дійшов висновку щодо стягнення судового збору з відповідача в розмірі 704,80 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6, код ЄДРПОУ 21295057) щодо відмови у прийнятті заяви ОСОБА_1 (30519, Федеративна Республіка Німеччина, м. Ганновер, вул. Піперштрассе, 11) від 09 жовтня 2017 року, яка подана її представником, про поновлення, нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6, код ЄДРПОУ 21295057) прийняти заяву ОСОБА_1 (її представника) про поновлення нарахування та виплату, раніше призначеної пенсії і провести поновлення, нарахування та виплату ОСОБА_1 (30519, Федеративна Республіка Німеччина, м. Ганновер, вул. Піперштрассе, 11) раніше призначеної пенсії за віком, починаючи з 09 жовтня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України Херсонської області (73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6, код ЄДРПОУ 21295057) на користь ОСОБА_1 (30519, Федеративна Республіка Німеччина, м. Ганновер, вул. Піперштрассе, 11), сплачений судовий збір в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні, вісімдесят копійок), шляхом безспірного списання.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Гомельчук С.В.

кат. 10.2.4