Постанова № 74071135, 17.05.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/658/18Головуючий по 1 інстанції - Сакун Д.І. Категорія: 48 Головуючий (суддя - доповідач) в апеляційній інстанції - Вініченко Б.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі:

суддів Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., Новікова О.М.

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об'єктом спільної сумісної власності, визнання права власності на майно та його поділ, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2015 року позивач звернувся до суду з даним позовом.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказував, що з початку вересня 2009 року він почав проживати однією сім'єю із ОСОБА_4 в її батьківському будинку, що розташований в с. Новопавлівці Врадіївського району Миколаївської області. Шлюб між ними зареєстрований не був. Сторони проживали в будинку, який був подарований відповідачу її батьками та вели спільне господарство.

27 жовтня 2011 року позивач із ОСОБА_4 за 38000 грн. їх спільних коштів купили будинок, що розташований по АДРЕСА_1.

Восени 2012 року позивач разом із ОСОБА_4 переїхали до с. Шевченкове та спочатку стали проживати з матір'ю позивача, а навесні 2013 року перейшли проживати у времянку біля купленого ними будинку. Фактично ними був придбаний напіврозібраний будинок, який вони разом із відповідачем за спільні кошти стали перебувати та ремонтувати. Після закінчення ремонту в будинку, сторони перейшли проживати в цей будинок, де і проживали як одна сім'я до середини березня 2015 року.

В березні 2015 року відповідач ОСОБА_4, не попередивши позивача, переїхала проживати в с. Новопавлівку Врадіївського району Миколаївської області.

ОСОБА_3 вказує, що на його думку, вартість відремонтованого сторонами будинку на момент припинення їх спільного проживання становить 380 000 грн.

Крім того, придбаваючи будинок сторони також придбали за 10 000 грн. і земельну ділянку площею 0,3182 га, на якій розташований будинок по АДРЕСА_1, вартість якої на думку позивача, на теперішній час становить 20 000 грн.

ОСОБА_3 зазначає, що незважаючи на те, що будинок та земельна ділянка біля будинку були придбані, а будинок ще і відремонтований за спільні кошти сторін, відповідач на теперішній час намагається здійснити його відчуження, мотивуючи це тим, що договір купівлі-продажу уклала вона і право власності на вказаний будинок та земельну ділянку зареєстровано за нею, а тому саме вона є власником будинку та земельної ділянки, на якій він розташований.

На підставі викладеного та з врахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_3 просив суд встановити факт про те, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 проживали спільно як подружжя однією сім'єю без реєстрації шлюбу з вересня 2009 року по березень 2015 року; визнати житловий будинок АДРЕСА_1 із відповідними господарчими та побутовими будівлями і спорудами, який 11.11.2011 року був зареєстрований на праві приватної власності на ім'я ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 27.10.2011 року згідно із витягом про державну реєстрацію прав від 11.11.2011 року, об'єктом права спільної сумісної власності; визнати за ОСОБА_3, право власності на ? частину жилого будинку «А1» площею 63,7 кв.м., прибудови «а1» площею 30,2 кв.м., літньої кухні «Б» площею 22 кв.м., сарая «В» площею 11.1 кв.м., вбиральні «Г», огорожі «№1», воріт «№2», колодязя «№3» відповідно до технічного паспорту житлового будинку садибного типу, розташованого по АДРЕСА_1, вартістю 190 000 грн.; визнати за ОСОБА_3, право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,3181 га, розташованої по АДРЕСА_1 відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 27.10.2009 року, кадастровий № НОМЕР_2, вартістю 10000 грн.; визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частину жилого будинку «А1» площею 63,7 кв.м., прибудови «а1» площею 30,2 кв.м., літньої кухні «Б» площею 22 кв.м., сарая «В» площею 11.1 кв.м., вбиральні «Г», огорожі «№1», воріт «№2», колодязя «№3» відповідно до технічного паспорту житлового будинку садибного типу, розташованого по АДРЕСА_1, вартістю 190 000 грн.; визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,3181 га, розташованої по АДРЕСА_1 відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 27.10.2009 року, кадастровий № НОМЕР_2, вартістю 10000 грн.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з листопада 2012 року по березень 2015 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені витрати на оплату судового збору у сумі 487, 20 грн.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані за ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 30.11.2015, шляхом скасування заборони на відчуження наступного майна:

- житлового будинку АДРЕСА_1 із відповідними господарчими та побутовими будівлями і спорудами, який 11.11.2011 року був зареєстрований на праві приватної власності на ім'я ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу від 27.10.2011 року згідно із витягом про державну реєстрацію прав від 11.11.2011 року.

- земельної ділянки площею 0,3182 га, розташованої по АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 27.10.2011 року № 907 та державного акту про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, виданого на ім'я ОСОБА_4.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірний житловий будинок та земельна ділянка придбані відповідачем поза періодом часу, за який встановлено наявність фактичних шлюбних відносин. Більш того, на час придбання спірних об'єктів позивач ОСОБА_3 перебував у іншому зареєстрованому шлюбі.

Крім того, позивачем не надано суду належних і допустимих доказів понесення ним витрат (бухгалтерських документів на придбання матеріалів, оплати виконаних робіт), що спричинило б істотне збільшення вартості спірного майна.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи та невірне застосування норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити його позов в повному обсязі, стягнувши із відповідача ОСОБА_4 на користь позивача судові витрати, пов'язані із оплатою за проведення судової будівельно-технічної експертизи в сумі 12999 грн., судового збору в сумі 5843, 60 грн. та оплату за надану правничу допомогу в сумі 6500 грн., а всього 25342, 60 грн.

При цьому в апеляційній скарзі посилається на те, що судом залишено поза увагою той факт, що в ході розгляду цивільної справи позовні вимоги були змінені і станом на момент винесення оскаржуваного рішення вони відрізнялися від тих, які були заявлені при поданні позову, що спричинило залишення заявлених вимог без вирішення.

Вказує, що свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили факт його проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з листопада 2009 року в Миколаївській області в будинку батьків відповідача, що підтверджується технічним записом допиту допитаних свідків.

Крім того, вказані свідки підтвердили і той факт, що на момент придбання спірного будинку сторонами у них позичалися кошти на його придбання в сумі 30 000 грн. Також ОСОБА_3 зазначив, що станом на березень 2015 року, коли вони припинили проживати однією сім'єю із відповідачем, всі недоліки житлового будинку були усунуті, фактично був відбудований новий будинок, а тому суттєво зросла вартість придбаного ними будинку.

Позивач зазначає, що хоча в ході розгляду справи було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проте в результаті її проведення не було надано відповідь на всі поставлені питання. Більше того, судом було доручено проведення експертизи експерту Черкаського відділення Київського НДІСЕ, проте проведено її було незалежним експертом, та зауважує, що ухвалою суду попереджався про кримінальну відповідальність саме експерт Черкаського відділення Київського НДІСЕ.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення виходячи з наступного.

Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону.

Згідно з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до Акту комісії від 25.11.2015 року, затвердженого сільським головою с. Шевченкове ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю та вели спільне господарство з листопада 2012 року по березень 2015 року (а.с. 20).

Відповідно до наявного в матеріалах справи рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 28 жовтня 2011 року, яке набрало законної сили 08.11.2011 року, шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 зареєстрований 28 квітня 2006 року у відділі РАЦС Ватутінського міського управління юстиції Черкаської області, актовий запис №27 було розірвано (а.с. 106).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 27.10.2011 року ОСОБА_4 придбала житловий будинок АДРЕСА_1 із відповідними господарчими та побутовими будівлями і спорудами (а.с. 10).

Згідно договору купівлі-продажу від 27.10.2011 року ОСОБА_4 придбала земельну ділянку площею 0,3182 га, розташовану по АДРЕСА_1 (а.с. 17).

На підставі чого було видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_4 (а.с. 18).

Відповідно до ч.ч. 2, 4 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечить моральним засадам суспільства.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Як встановлено судом першої інстанції з урахуванням пояснень свідків у справі, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 переїхали в с. Шевченкове восени 2012 року і проживали у матері позивача, пізніше переїхали до власного будинку. Про проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в Миколаївській області їм відомо зі слів ОСОБА_3 особисто вони туди не їздили. Свідок ОСОБА_6, яка є матір'ю позивача вказала, що позивач з відповідачем до осені 2011 року проживали в Миколаївській області і вона до них приїжджала. Крім того, усі свідки зазначили, що вони допомагали виконувати внутрішні будівельні роботи у спірному будинку, кошти за це не отримували.

Крім того, факт того, що сторони переїхали до с. Шевченкове восени 2012 року не заперечується і самими сторонами у справі.

Відтак судом достовірно встановлено, що сторони проживали однією сім'єю з осені 2012 року по березень 2015 року без реєстрації шлюбу.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо доводів ОСОБА_3 в поданій апеляційній скарзі в частині того, що судом не надано оцінки показам свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які підтвердили факт його проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу із відповідачем з листопада 2009 року в Миколаївській області в будинку батьків відповідача, то колегія суддів перевіривши вказані твердження позивача виходить з наступного.

Як підтверджується матеріалами справи, а саме наявним в них рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 28 жовтня 2011 року, ОСОБА_3 до листопада 2011 року перебував у зареєстрованому шлюбі, а тому питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрацію шлюбу з ОСОБА_4 за наявності зареєстрованого шлюбу є таким, що суперечить нормам чинного законодавства.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 27 СК України передбачено, що державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства.

Відповідно до ст. 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

За таких обставин визнання факту проживання однією сім'єю при зареєстрованому шлюбі не можна встановити з огляду на чинні норми сімейного законодавства, які регулюють загальні положення про шлюб та вказане суперечить засадам одношлюбності.

Відповідно до ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто, при застосуванні ст.74 СК України слід виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб, як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого придбано спірне майно.

В контексті ст.74 СК України закладається як правовий наслідок виникнення майнових прав чоловіка та/або жінки на майно, яке вони спільно набули, проживаючи однією сім'єю та не перебуваючи при цьому у шлюбі між собою або у будь-якому іншому.

Встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю дає змогу реалізувати ці права на спільно набуте майно.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них ряду прав та обов'язків, а саме права спільної сумісної власності на майно.

Натомість при розгляді даної справи встановлено, що спірний житловий будинок та земельна ділянка придбані відповідачем поза періодом часу, за який можливо встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та за який заявлено про наявність фактичних шлюбних відносин, оскільки придбано вказане майно ОСОБА_4 було 27.10.2011 року, тобто в період перебування позивача у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8

Зазначене дає підстави для висновку про відсутність між сторонами майнового спору, що давало б підстави для вирішення вимог у відповідності до ст.74 СК України.

Щодо посилання позивача на отримання ним позики на придбання спірного будинку, що підтверджується показами свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9, то колегія суддів приходить в цій частині до наступних висновків.

Щодо показів свідків про надання коштів позивачу на придбання будинку, то дані свідчення не є належними та допустимими доказами у справі, оскільки підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший письмовий документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

ОСОБА_3 було долучено до матеріалів справи власноручну розписку від 27.10.2011 року в якій зазначено, що він взяв у ОСОБА_9 у борг кошти у сумі 20 000 грн., які зобов'язується повернути (а.с. 119).

Проте, колегія суддів, звертає увагу, що з даної розписки не вбачається для яких цілей та потреб взята позика, а тому достовірно встановити, що отримання даних коштів було зумовлено купівлею спірного житлового будинку та земельної ділянки неможливо, а тому не є належним доказом у відповідності до ст. 77 ЦПК України.

При цьому, колегія суддів враховує норму ч. 6 ст. 81 ЦПК України, в якій зазначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, в ході розгляду справи представником позивача було заявлено клопотання про проведення судово-технічної експертизи, в результаті розгляду якого судом першої інстанції винесено ухвалу про задоволення даного клопотання та призначено вказану експертизу, проведення якої доручено експерту Черкаського відділення Київського НДІСЕ та попереджено його про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України.

Апелянт зазначає, що висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 28.11.2017 року №315/17-23, 1425/17-23, не містить відповідей на поставлені питання, а саме на перше питання щодо дійсної вартості будинковолодіння станом на 27.10.2011 року, четверте та п'яте питання: чи можливо встановити які будівельні роботи (невід'ємні поліпшення) були здійснені у будинковолодінні з 08.11.2011 року по день проведення експертизи та якщо так, то яка дійсна вартість вказаних будівельних робіт та яку частку вони становлять від дійсної вартості всього будинковолодіння на момент проведення експертизи.

У відповідності до зазначеного Висновку експерта на перше питання надано експертом відповідь, що ринкова (дійсна) вартість будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1 станом на 27.10.2011 року з урахуванням технічного стану будівель і споруд, що визначений в технічному паспорті на дане будинковолодіння з земельною компонентною складає 130740 грн. А на четверте та п'яте питання відповідь експертом не надано, оскільки без проектно-кошторисної та виконавчої документації встановити які будівельні роботи (невід'ємні поліпшення) були здійснені у будинковолодінні, їх вартість та яку частку вони становлять від дійсної вартості всього будинковолодіння не вбачається можливим.

В частині доводів апеляційної скарги, щодо виконання експертизи не штатним експертом Черкаського відділення Київського НДІСЕ, а незалежним експертом, то колегія суддів звертає увагу, що у листі Черкаського відділення КНДІСЕ від 15.01.2018 року зазначено, що судовий експерт ОСОБА_10. не є штатним співробітником Черкаського відділення КНДІСЕ і виконує експертизи за цивільно-правовими договорами.

Таким чином, судовий експерт виконував експертизу на підставі цивільно-правового договору між ним та Черкаським відділенням КНДІСЕ. Крім того, судова колегія звертає увагу, що висновок судової будівельно-технічної експертизи виконаний на бланку Черкаського відділення КНДІСЕ, містить печатку установи, а судовий експерт має відповідну спеціалізацію та відповідне кваліфікаційне свідоцтво на проведення такої категорії експертиз.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у вказаному Висновку міститься підпис експерта про попередження його про відповідальність за завідомо неправдивий висновок або відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків за ст. 384 та 385 КК України.

Інші доводи апеляційної скарги в частині того, що судом розглянуті не уточнені вимоги позивача, а первісні, на правильність рішення суду першої інстанції не впливають, оскільки рішення ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення рішення суду, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційної скарги доводи правильність висновків суду не спростовують.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18.05.2018 року.

Судді: Б.Б. Вініченко

С.І. Бондаренко

О.М. Новіков