Ухвала суду № 74070852, 18.05.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

18 травня 2018 року Справа № 804/874/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретарі судового засіданняОСОБА_2 за участю представників сторін: від позивача: від третьої особи: ОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Відповідача-1 Кам'янської міської ради, Відповідача-2 Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради, третя особа: Комунальне підприємство Кам'янської міської ради "Благоустрій" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2018р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся з адміністративноим позовом до Відповідача-1 Кам'янської міської ради, Відповідача-2 Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради, третя особа: Комунальне підприємство Кам'янської міської ради "Благоустрій" та з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 21.02.2018р. просить:

- визнати протиправними дії Кам'янської міської ради щодо відмови у розгляді заяв ОСОБА_5 РНОКПП НОМЕР_1 від 08.09.2017р. №30040, від 08.12.2017р. №44364 про надання у користування на умовах сервітуту земельної ділянки площею 0,0030 га за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кам'янське, просп. Свободи в районі будинку №62;

- зобов'язати Кам'янську міську раду на засіданні чергової сесії розглянути питання надання ОСОБА_5 у користування на умовах сервітуту земельної ділянки площею 0,0030 га за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кам'янське, просп. Свободи в районі будинку №62.

Ухвалою суду від 06.02.2018р. відкрито загальне позовне провадження за вказаним адміністративним позовом з призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 10.04.2018р. продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі №804/874/18 до 07.05.2018р.

У підготовчому засіданні 23.04.2018р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті згідно до ст.ст. 180-183 Кодексу адміністративного судочинства України на 18.05.2018р.

Відповідачі-1,2 в судове засідання не з’явилися, про дату, час та місце розгляду справи по суті повідомлені належним чином 23.04.2018р., що підтверджується розпискою представника відповідачів-1,2, наявною у справі (а.с.184).

Згідно до п.1 ч.3 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, належним чином повідомлених про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Враховуючи наведене, належне повідомлення відповідачів-1,2 про дату, час та місце розгляду справи, строки вирішення спору, встановлені ст. 193 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглядати дану справу за відсутності представника відповідачів-1,2 відповідно до вимог п.1 ч.3 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши учасників справи, які брали участь у судових засіданнях, дослідивши матеріали справи, з’ясувавши обставини справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку, що зазначений вище адміністративний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а тому слід закрити провадження у даній справі, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Частиною 2 ст. 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 наведеного Кодексу, визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін “суб'єкт владних повноважень” означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, аналіз вказаних норм свідчить про те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою-підприємцем – позивачем та органом місцевого самоврядування – відповідачами-1,2 щодо права надання у користування на умовах сервітуту земельної ділянки площею 0,0030 га за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кам’янське, просп. Свободи в районі будинку №62.

Згідно ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що, зокрема, фізичні особи - підприємці мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права.

Так, як свідчать матеріали справи, спір у даній справі виник між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та органом місцевого самоврядування – Кам’янською міською радою як суб'єктом владних повноважень щодо надання позивачеві у користування на умовах сервітуту земельної ділянки площею 0,0030 га за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кам’янське, просп. Свободи в районі будинку №62.

Згідно зі ст. 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Пунктами «а», «в» частини першої статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад - органи які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (ч. 1, 2 ст. 100 Земельного кодексу України).

Орган місцевого самоврядування, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до ст. 5 Земельного кодексу України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних відносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень - орган місцевого самоврядування - владних управлінських функцій не здійснював.

При цьому, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії чи протиправність дій суб'єкта земельних відносин. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права викладена у постановах Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року у справі №21-345а13, ОСОБА_6 Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №495/2176/17, яка підлягає врахуванню адміністративним судом відповідно до вимог ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, вказаний спір не є публічно-правовим та не пов'язаний із захистом прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а випливає із захисту прав, свобод та інтересів позивача – суб’єкта господарської діяльності, які виникли у земельних відносинах.

Також, судом враховується і те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішення Європейського суду з прав людини (далі – Суд) від 20.07.2016р. у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецидентної практики Суду термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі “Занд проти Австрії” (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом “встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття “суду, встановленого законом” зводиться не лише до правової основи самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, суд приходить до висновку, що даний позов не містить ознак публічно-правового спору, а витікає із земельних правовідносин, які існують між позивачем – фізичною особою-підприємцем та відповідачем-1 – Кам’янською міською радою щодо права користування земельною ділянкою на умовах сервітуту, а тому не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, слід роз’яснити позивачеві, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, провадження у даній адміністративній справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, згідно до ч.2 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

Згідно ч.1 ст.142 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу п’ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про необхідність закриття провадження у даній справі у зв’язку з тим, що її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, закриття провадження у цій справі не пов'язане ні з визнанням відповідачами-1,2 позову, ні з примиренням сторін, а тому підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог ч.2 ст.238, ст.142 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративного суду відсутні.

Керуючись ст.ст. 44-47, 205, п.1 ч.1 ст.238, ст.ст. 242, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Провадження в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Відповідача-1 Кам'янської міської ради, Відповідача-2 Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради, третя особа: Комунальне підприємство Кам'янської міської ради "Благоустрій" про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Роз’яснити позивачеві, що даний спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Також роз’яснити, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається згідно до вимог ч. 2 ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства.

Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку та у строки, встановлені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складено – 18.05.2018р.

Суддя С.О. Конєва