Рішення № 74067347, 05.05.2018, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/74/18

Рішення

Іменем України

"05" травня 2018 р. Кагарлицький районний суд

Київської області в складі:

головуючого судді Кириченка В.І.

при секретарі Марчук Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кагарлику справу за позовом Комунального підприємства Київської обласної ради «Кагарликтепломережа» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Комунального підприємства Київської обласної ради «Кагарликтепломережа» в позові просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 22568,21 грн. заборгованості.

Обгрунтовано позов тим, що ОСОБА_2 21.06.1994 року була прийнята на посаду зав. складом на комунальне підприємство Київської обласної раді; «Кагарликтегіломережа», з 27.1 1.2000 року працювала бухгалтером, з 01.09.2014 року по 02.1 1.2016 року працювала на посаді провідного економіста. Відповідно до п.14 Розділу 7 колективного договору КГІ КОР «Кагарликтепломережа» за погодженням сторін можуть встановлюватись додаткові або інші пільги та компенсації. Надавати кошти в рахунок заробітної плати ( в межах трьох розмірів місячної зарплати) працівникам підприємства в зв'язку з сімейними обставинами згідно поданих заяв з розстрочкою погашення заборгованості.

27.06.2013 року ОСОБА_2, були надані кошти в сумі 18 500 грн. У відповідності до п. 14 Розділу 7 колективного договору КП КОР «Кагарликтепломережа» 28.01.2014 року ОСОБА_2 на ім'я директора було подано заяву вхідний номер 02 - 03 від 28.01.2014 року з проханням надати кошти в сумі 13 500,00 ( тринадцять тисяч п'ятсот грн.00 коп.) в рахунок зарплати в зв'язку з сімейними обставинами із щомісячним відрахуванням по 1 000,00 (одна тисяча грн.00 коп.) . Наказом № 50 від 31 січня 2014 року підтверджується виплата коштів ОСОБА_2 в сумі 13 500 грн. 00 коп. 29.02.2016 року ОСОБА_2. на ім'я директора було подано заяву вхідний номер 02 - 03 від 29.02.2016 року з проханням надати аванс в сумі 6 000,00 ( шість тисяч грн.00 коп.) в рахунок зарплати в зв'язку з сімейними обставинами . Наказом № 55 від 01 березня 2016 року підтверджується виплата коштів ОСОБА_2 в сумі 6 000 грн. 00 коп.

Починаючи з 27.06.2013 року по 02.11.2016 року ОСОБА_2 в загальній сумі було надано 38 000,00 ( тридцять вісім тисяч грн. 00 коп.)

До 01.09.2014 року ОСОБА_2, працювала на посаді бухгалтера по зарплаті. Починаючи з 27.06.2013 року та до 01.09.2014 року ОСОБА_2 було утримано зі своєї заробітної плати всього 6 750 грн.00 ( шість тисяч сімсот п'ятдесят грн. 00 коп.)

По даних виписках чітко видно, що починаючи з 31.08.2013 року та до

02.11.2016року із заробітної плати ОСОБА_2, було відраховано та погашено 15 431 грн. 79 ( п'ятнадцять тисяч чотириста тридцять одна грн. 79 коп.)

Внаслідок чого за ОСОБА_2 виникла заборгованість по зарплаті перед КП КОР «Кагарликтепломережа» в розмірі 22 568 грн.21 ( двадцять дві тисячі п'ятсот шістдесят вісім грн. 21 коп.).

ОСОБА_2, 02.11.2016 року звернулася із заявою вхідний № 42 - 03 від 02.11.2016 ( особовий склад ) з проханням звільнити за угодою сторін з 02.11.2016 року.

02 листопада 2016 року була звільнена за угодою сторін наказ № 126 -К від 02.11.2016 року.

Таким чином станом на 22.12. 2017 року заборгованість за ОСОБА_2, перед КП КОР «Кагарликтепломережа» становить 22 568 грн.21 ( двадцять дві тисячі п'ятсот шістдесят вісім грн. 21 коп.) яку позивач просив стягнути з відповідача відповідно до ст.ст. 15, 5 ЗУ «Про оплату праці».

В подальшому позивач змінив предмет позову і вказав, що була завдана шкода відповідачем у зв'язку з неповерненням нею коштів, які вона особисто зобов'язувалась повернути, надходження яких було припинено лише після її звільнення, тобто шкода завдана вже не під час перебування сторін в трудових відносинах, оскільки до часу звільнення із відповідача щомісячно здійснювалось відрахування із заробітної плати. У зв'язку з цим підстав для звернення до суду не було. Підстави для звернення до суду за захистом прав виникли після порушення взятого нею обов'язку по поверненню коштів, вже не перебуваючи в трудових відносинах та після відмови в добровільному порядку сплатити залишок суми, який залишився нею не повернутий. Оскільки шкода завдана відповідачем не перебуваючи в трудових відносинах, то вона підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три поки.

02.11.2016 відповідач ОСОБА_2 звільнена за угодою сторін. З часу звільнення трудові відносини між сторонами припинились. У зв'язку з чим виплата коштів за рахунок заробітної плати стала неможлива. Згідно даних бухгалтерського обліку та поданих до суду письмових документів вбачається, що відповідач ОСОБА_2 своєю протиправною поведінкою завдала підприємству матеріальну шкоду в розмірі 22 568, 21 грн.

В добровільному порядку відповідач кошти не повернула по даний час. А тому відповідно до ст.1166 ЦК України позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача 22 568, 21 грн. у відшкодування шкоди.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали .

Відповідач пояснила, що позов не визнає. Підтримала відзив на позовну заяву про те, що строк позовної давності 1 рік відповідно до ст.233 КЗпП України по вимозі повернення 13500 грн. стік 1.02.2015 року і наказу про стягнення позивач не виносив, а також сплив по вимозі повернення 6000 грн. 1.03.2017 року і наказу про стягнення позивач не виносив. По вимозі 3068,21 грн. також стік строк позовної давності і не надано доказів про звернення з заявою відповідача на виплату вказаних коштів і наказу про стягнення позивач не виносив. Також вважала, що позивач неправомірно змінив підставу і предмет позову.

Судом встановлено, що з 21.06.1994 по 02.11.2016 відповідач ОСОБА_2 працювала в КП КОР «Кагарликтепломережа» з 06.1994 на посаді завідувачем складом, з 27.11.2000 - бухгалтером та з 1.09.2014 по день звільнення провідним економістом. Звільнена за угодою сторін.

28.01.2014 року відповідач подала письмову заяву директору КП КОР «Кагарликтепломережа» з проханням надати їй кошти в сумі 13500 грн. в зв'язку з сімейними обставинами, в рахунок заробітної плати із щомісячним відрахуванням 1000 грн. і позивач видав наказ №50 від 31.01.2014 року виплатити відповідачу кошти в сумі 13500 грн. в зв'язку з сімейними обставинами, в рахунок заробітної плати з розстрочкою погашення заборгованості по 1000 грн. в місяць та виплатив ОСОБА_2 вказану суму в лютому 2014 року.

29.02.2016 року відповідач подала письмову заяву директору КП КОР «Кагарликтепломережа» з проханням надати їй кошти в сумі 6000 грн. в зв'язку з сімейними обставинами, в рахунок заробітної плати і позивач видав наказ №55 від 1.03.2016 року виплатити відповідачу кошти в сумі 6000 грн. в зв'язку з сімейними обставинами, в рахунок заробітної плати з розстрочкою погашення заборгованості та виплатив вказану суму відповідачу ОСОБА_2 в березні 2016 року.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України: 1. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ч.2 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У вказаних правовідносинах позивач є позикодавцем, а відповідач позичальником, що підтверджується документами які посвідчують передання грошей : вказаними заявами відповідача і наказами позивача, карткою рахунку:68.2 за 1.01.2011 - 31.12.2016 року і журналом - ордером і відомістю по вказаному рахунку та розшифровкою заборгованості. Вказані суми не є авансом, так як обліковуються не на рахунку видачі зарплат , так як зарплати видавались за вказані місяці. Позичальник зобов'язався повернути вказані кошти шляхом відрахувань з його заробітної плати. Вказаними договорами позик не встановлений строк повернення позик і позики мали бути повертатися позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги, але такі вимоги під час роботи відповідачу не пред'являлись і кошти не повертались, що підтверджується доповідною головного бухгалтера від 4.09.2017 року про наявність заборгованості у відповідача.

Стаття 1049 ЦК України передбачає:1. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

2. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

3. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Стаття 1050 ЦК України передбачає: 1. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

2. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Вимога позивача за вказаних обставин про спричинення матеріальної шкоди у вказаних правовідносинах відповідачем позивачу на суму 13500 грн. і 6000 грн. і відшкодування вказаних сум відповідно до положень ст.1166 ЦК України як у відшкодування спричиненої шкоди не є правомірною, так як відповідач не вчиняла неправомірних дій чи бездіяльності для отримання вказаних коштів які належать позивачу. А тому в цій частині вимог слід відмовити.

Також судом встановлено, що з 1.10.2011 року по 27.06.2013 року ОСОБА_2 отримала 18500 грн. взятих без заяв надлишкових коштів як зарплату і станом на день подачі позову не повернула 3068,21 грн. з вказаної суми, що підтверджується розшифровкою заборгованості.

Стаття 127 КЗпП України передбачає:

Відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Позивач не надав доказів, що відрахування із заробітної плати відповідача для покриття її заборгованості підприємству провадилось за наказом (розпорядженням), а тому не є доведеним, що спірна заборгованість є одним з видом заборгованості, шо вказана в ст. 127 КЗпП України.

Відповідно до ст.1215 ч.1 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набута зарплата, якщо її виплата проведена юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Позивач не надав доказів, що виплата вказаної зарплати проведена юридичною особою у зв'язку з рахунковою помилкою з її боку чи недобросовісності з боку відповідача. Тому в цій частині позову теж слід відмовити.

Посилання відповідача, що позивач неправомірно змінив підставу і предмет позову не відповідає дійсності, так як підставу позову - обставини якими позивач обґрунтовував позов не було змінено позивачем.

Керуючись ст. 1046,1047, 1049,1050, 1215, 1166 ЦК України, ст. 127 КЗпП України, ст.ст.12,81,89,263-265 ЦПК України, суд,-

вирішив:

В задоволенні позову - відмовити.

Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України. Повний текст рішення виготовлено 16.05. 2018 року.

Суддя: В.І. Кириченко