Постанова № 74066016, 17.05.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2018 року м. Чернівці

справа № 714/468/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів : Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,

секретар Тодоряк Г.Д.

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 13 лютого 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об’єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на 1/2 частину спільної сумісної власності подружжя (головуючий в 1-й інстанції Єфтемій С.М.)

встановив :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна об’єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на 1/2 частину спільної сумісної власності подружжя.

Позовні вимоги обгрунтовувала слідуючими обставинами. 11 квітня 1999 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_2

За період шлюбу у листопаді 2015 року, вони придбали за спільні кошти автомобіль ВАЗ “21099”, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який оформлений на відповідача.

ОСОБА_1 вважала, що вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, а тому їй належить 1/2 частка автомобіля, яку відповідач не визнає.

Позивач просила визнати вищевказаний автомобіль об’єктом спільної

Провадження 22-ц/794/480/18 Категорія 2/5

сумісної власності подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частину даного автомобіля.

Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 13 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано автомобіль марки ВАЗ “21099”, 2005 року випуску, об’єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вищевказаного автомобіля .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, просить рішення скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним та необгрунтованим.

Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує, що оскільки ОСОБА_1 не надано суду жодних доказів в обґрунтування зазначеної нею ціни позову при подачі позовної заяви, суд першої інстанції повинен був залишити такий позов без розгляду.

Також ОСОБА_2 зазначає, що позивачем не доведено обставин придбання спірного автомобіля в період шлюбу.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення - залишити без змін з наступних підстав.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, визнав спірний автомобіль спільною сумісною власністю подружжя, та врахувавши принцип рівності часток подружжя, визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину даного рухомого майна.

Такий висновок суду є правильним, виходячи з наступного.

Встановлено, що 11 квітня 1999 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстрували у виконкомі Тернавської сільської ради Герцаївського району Чернівецької області, актовий запис № 03.

Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що під час шлюбу сторони придбали автомобіль марки ВАЗ “21099”, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2005 року випуску, зареєстрований на ОСОБА_2 з 05 січня 2016 року, що підтверджується відомостями регіонального сервісного центру МВС в Чернівецькій області № 31/24/11-69 від 27.01.2018р.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Саме про таке застосування норм ст.ст. 57, 60 СК України зазначено в постановах Верховного Суду України від 19 червня та 02 жовтня 2013 року, від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що спірний транспортний засіб придбаний відповідачем під час шлюбу. Останній не надав доказів, що вони придбані не за рахунок належних подружжю коштів, тому це майно є спільним сумісним майном подружжя.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції та заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , відповідач посилався на те, що позивачем не надано суду жодних доказів в обґрунтування зазначеної нею ціни позову в розмірі 70000грн. при подачі позовної заяви, а тому суд першої інстанції повинен був залишити даний позов без розгляду.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на спростування вищевказаних обставин не заявлялося клопотання про призначення експертизи для визначення дійсної вартості спірного транспортного засобу, а отже вищевказані доводи апелянта є безпідставними.

Також судом першої інстанції, визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вищевказаного автомобіля, дійшов обгрунтованого висновку про те, що спірне майно слід залишити у спільній частковій власності подружжя, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, при цьому неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Крім того, у пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільні речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Судом належним чином враховано те, що сторонами не було узгоджено, кому саме спірний автомобіль має залишитись у власність та розмір компенсації на користь іншого.

Розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374,375 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 13 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Дата складення повної постанови 22 травня 2018 року.

Головуючий (підпис)

Судді: (підписи)

Вірно з оригіналом :