Рішення № 74063996, 10.05.2018, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/20/2018 Справа № 641/4202/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Боговського Д.Є.,

за участю секретаря – Бєлової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на будівельні матеріали та земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому після уточнення вимог просить визнати дійсним договір купівлі-продажу будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних на будівництво житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, від 01 лютого 2009 року та договір про надання права користування земельною ділянкою кадастровий НОМЕР_5, що розташована з адресою: АДРЕСА_3, та для забудови - будівництва житлового будинку, укладеного 01.02.2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3; визнати за ОСОБА_1 право власності на будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи, використані на будівництво житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, на суму 2419723,65 грн.; визнати позивача забудовником земельної ділянки кадастровий НОМЕР_5, що розташована з адресою: АДРЕСА_3; визнати за позивачем право власності на земельну ділянку кадастровий НОМЕР_5, що розташована з адресою: АДРЕСА_3, відшкодувати судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що вона мала дружні стосунки із ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_2 На запрошення останніх вона разом із своїм цивільним чоловіком ОСОБА_5 завітала на зимові свята 2009 року у гості, де їй було запропоновано придбати суміжну земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3, для будівництва будинку, на цій земельній ділянці вже знаходився недобудований житловий будинок без внутрішніх та ремонтних робіт, який було побудовано самочинно ОСОБА_3 та його партнером ОСОБА_6 без оформлення технічної документації. Оскільки її влаштувала дана пропозиція, однак незавершене будівництво не було введено в експлуатацію та мало статус самочинного, ними було погоджено про укладення договору купівлі-продажу будівельних матеріалів, що були використані при будівництві. 01.02.2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладеного договір купівлі-продажу будівельних матеріалів, обладнання та конструктивних елементів, що були використані при будівництві житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3. Окремо було укладено договір щодо передачі у користування ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3, з подальшою перереєстрацією права власності. При цьому, дружина ОСОБА_3 – ОСОБА_2 повністю погоджувалась на такі умови. За умовами договору повна вартість недобудованого житлового будинку та земельної ділянки складає 225000 доларів США. В день укладення договору 01.02.2009 на виконання його умов ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 грошові кошти в розмір 80000 доларів США в присутності ОСОБА_6 та ОСОБА_2, що підтверджується розпискою. Подальший розрахунок за умовами договору проходив поступово та оформлювався відповідними розписками. Ані ОСОБА_2, ані її чоловік ОСОБА_3 не висловлювали жодних заперечень відносно укладеного між ними угоди. Маючи повну довіру один до одного, ними було узгоджено, що після закінчення будівництва житлового будинку ОСОБА_3 самостійно введе його в експлуатацію та оформить усі необхідні правовстановлюючі документи на будинок та земельну ділянку на ім’я ОСОБА_1 у 2011 році позивач за власні кошти закінчила будівництво житлового будинку та з того часу разом із своєю родиною мешкає в ньому, сплачує за комунальні послуги. На її питання щодо оформлення документів ОСОБА_2 повідомляла, що цим питанням займається її чоловік ОСОБА_3, який доручив цю справу юристам. У 2012 році спірна земельна ділянка увійшла до нової межі м. Харкова, змінено її назву на АДРЕСА_3. ОСОБА_1 неодноразово зверталась до ОСОБА_3 з проханням виконати свої зобов’язання за договором від 01.02.2009, оформити на її ім’я право власності на будинок та земельну ділянку, оформити це нотаріально, а вона в свою чергу повністю сплачує остаточні 25000 доларів США. Позивач ОСОБА_1 вказує, що витрати на будівельні роботи та матеріали, що були використані для будівництва спірного житлового будинку складають 2419723,65 грн. та підтверджуються договорами на виконання робіт, товарним, видатковими накладними та фіскальними чеками, квитанціями. У 2014 році ОСОБА_7 стало відомо, що ОСОБА_2 ініціювала судовий процес щодо поділу майна подружжя, об’єктом якого був в тому числі і спірний житловий будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 (кол. АДРЕСА_3). Відповідач ОСОБА_3 не заперечує проти своїх обов’язків, однак ОСОБА_2 після припинення шлюбу із ОСОБА_3 чинить перешкоди у оформленні документів, що змусило ОСОБА_1 звернутися із відповідним позовом до суду.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_8 підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 визнав, підтвердив викладені у позові обставини. В подальшому в судові засідання не з’являвся, причини неявки суду не повідомляв, відзив на позов не подавав.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_9 у судовому засіданні заперечувала проти заявлених позовних вимог в повному обсязі, просила в позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_2 подала до суду заперечення щодо позовних вимог ОСОБА_1, в яких зазначала, що з 1998 року вона та її чоловік ОСОБА_3 знаходились у дружніх стосунках із ОСОБА_1, з 2005 році ОСОБА_3 познайомився із цивільним чоловіком ОСОБА_1 – ОСОБА_5 Відповідач ОСОБА_2 вказує, що її чоловік ОСОБА_3 не займався будівельним бізнесом, не має для цієї діяльності ані освіти, ані професійного досвіду. Земельні ділянки та будівлі, що на них знаходились, були придбані на ім’я її чоловіка ОСОБА_3, були суто сімейним надбанням та не мають жодного відношення до будь-якого бізнесу ОСОБА_3 в грудні 2006 року вони придбали земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3, мали намір збудувати житловий будинок та подарувати його їх спільному сину. Однак, їх сподівання були марними, син відмовився від такого дарунку. У 2007 році ОСОБА_3 за спільні кошти подружжя збудував на спірній земельній ділянці самовільно, без оформлення технічної документації двоповерховий житловий будинок, який мав дах, був частково зсередини оштукатурений, проведені електрокомунікації, газопостачання, опалення, встановлений котел, обладнана каналізація, встановлені сантехнічні прилади. На той час їх фінансова спроможність не дозволяла закінчити внутрішні роботи в будинку та його внутрішнє оздоблення, тому вони вирішили його продати. Покупцем мав стати ОСОБА_6, який продовжив виконання робіт, однак у зв’язку із змінами в його особистому житті, він відмовився від придбання будинку. При цьому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не могли одразу повернути йому кошти. В цей час ОСОБА_1 виявила зацікавленість у придбанні цього будинку, вони спільно визначили вартість цього майна, а саме 300000,00 доларів США за будинок та 30000,00 доларів США за земельну ділянку. ОСОБА_1 просила визначити проведення розрахунку впродовж року. Після першого обговорення угоди, стосунки між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 погіршились, також стали погіршуватися стосунки у сім’ї ОСОБА_2, що призвело до розірвання шлюбу та вирішення питання у судовому порядку про поділ майна подружжя. ОСОБА_2 зазначає, що вона не давала згоди на продаж за будь-яку ціну спільного майна подружжя – земельної ділянки, відсутня також її письмова згода на продаж житлового будинку. Оскільки при укладенні договорів не було дотримано їх нотаріальної форми, ОСОБА_2 вважає їх нікчемними, тобто такими, які не створюють юридичних наслідків.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з’явилась, про дату, час ті місце розгляду справи повідомлялась у встановленому законом порядку причини неявки суду не повідомила, відзив на позов не подавала.

Суд, заслухавши пояснення дослідивши наявні матеріали справи, допитавши свідків ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_6, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті доходить наступного.

01.02.2009 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у простий письмовій формі укладено договір купівлі-продажу будівельних матеріалів, обладнання та конструктивних елементів, які були використані при будівництві житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3.

Також 01.02.2009 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у простий письмовій формі укладеного договір про передачу земельної ділянки кадастровий НОМЕР_5 площею 0,15 Га за адресою: АДРЕСА_3.

Посилаючись на вказані договори та положення статей 316, 317, 328, 331, 375 та 392 ЦК України позивач ОСОБА_1, вважаючи себе власником будівельних матеріалів та забудовником земельної ділянки, просить визнати за нею право власності на будівельні матеріали та земельну ділянку, на якій ці матеріали знаходяться.

Так, відповідно до ст.ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно положень ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об’єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Відповідно до ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Аналізуючи викладені норми у їх сукупності можна дійти висновку про те, що право власності на майно набувається на підставах, визначених законом, зокрема із правочину.

З матеріалів справи вбачається, що за договором купівлі-продажу, посвідченого ПН ХРНО ХО Семенюк М.М. 25.12.2006, ОСОБА_3 прийняв у власність від ОСОБА_4 земельну ділянку для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, площею 0,1500 Га, кадастровий номер НОМЕР_6.

За даними Державного земельного кадастру про земельну ділянку право власності на спірну земельну обліковується за колишнім власником ОСОБА_4, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_3 на дану земельну ділянку до теперішнього часу не зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому з огляду на положення ст.ст. 316, 317 ЦК України він не є власником нерухомого майна та не має право розпорядження, в тому числі передачі в оренду земельної ділянки.

Враховуючи, що ОСОБА_3 не мав правових підстав для розпорядження земельною ділянкою та будь-яких будівельних матеріалів, які знаходяться на ній, в тому числі і передачі земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для будівництва житлового будинку, відсутні правові підстави для визнання дійсним договору про надання права користування земельною ділянкою кадастровий НОМЕР_5, що розташована з адресою: АДРЕСА_3, та для забудови - будівництва житлового будинку, укладеного 01.02.2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а також визнання позивача забудовником земельної ділянки кадастровий НОМЕР_5, що розташована з адресою: АДРЕСА_3, та визнання за нею право власності на земельну ділянку кадастровий НОМЕР_5, що розташована з адресою: АДРЕСА_3, відшкодувати судові витрати.

Що стосується вимог позивача про визнання дійсним договору купівлі-продажу будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних на будівництво житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, від 01 лютого 2009 року, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З матеріалів справи не вбачається, що одна із сторін правочину – ОСОБА_1 або ОСОБА_3, інша заінтересована особа оспорює дійсність договору купівлі-продажу будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних на будівництво житлового будинку шляхом звернення до суду із відповідними вимогами.

Оскільки недійсність оспорюваного правочину - договору купівлі-продажу будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних на будівництво житлового будинку від 01.02.2009, прямо не встановлена законом, сторонами не оспорюється, відсутні підстави для визнання його в судовому порядку дійсним.

Не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи, використані на будівництво житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, на суму 2419723,65 грн., оскільки матеріалами справи та поясненнями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 встановлено, що станом на початок 2009 року на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 ( на теперішній час – АДРЕСА_3) знаходився двоповерховий житловий будинок, який мав дах, був частково зсередини оштукатурений, проведені електрокомунікації, газопостачання, опалення, встановлений котел, обладнана каналізація, встановлені сантехнічні прилади. Даний будинок було збудовано самовільно, тобто без оформлення необхідної технічної документації, розроблення проекту, однак цей будок був закінчений будівництвом та не зданий в експлуатацію, що унеможливлювало його державну реєстрації та оформлення права власності на нерухоме майно.

Ані позивачем ОСОБА_1, ані її представником не визначені конкретні будівельні матеріали, які знаходяться на земельній ділянці, що унеможливлює суд прийняти законне та обґрунтоване рішення з цього питання.

За клопотанням представника позивача у справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу з метою встановлення ринкової вартості використаних для будівництва житлового будинку матеріалів, яка не була проведена у зв’язку із не проведення оплати за експертне дослідження та надання необхідних матеріалів.

Допитані за клопотання м сторони позивача свідки ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 жодним чином не спростовують позицію відповідача ОСОБА_2 та не підтверджують позицію позивача ОСОБА_1

Однією з засад судочинства, регламентованих ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду (ст.. 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Обов’язок доказування і подання доказів покладається на сторін (ст. 81 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на нормах ЦК України, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на будівельні матеріали та земельну ділянку – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1

Відповідач - ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_2, АДРЕСА_4.

Відповідач - ОСОБА_3, РНОКПП НОМЕР_3, АДРЕСА_2.

Відповідач – ОСОБА_4, РНОКПП НОМЕР_4, АДРЕСА_5.

Повне судове рішення складено 17 травня 2018 року.

Суддя: Д. Є. Боговський