Ухвала суду № 74063964, 17.05.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

УХВАЛА

про відмову у відкритті апеляційного провадження

"17" травня 2018 р. Справа № 902/354/13-г

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Олексюк Г.Є.

судді Петухов М.Г.

розглянувши апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 14 травня 2013 року у справі № 902/354/13-г (суддя Грабик В.В., м. Вінниця, повний текст рішення складено 20.05.2013)

за позовом: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 10002)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Жмеринське підприємство "ЕКСПРЕС"(вул. Шекінська, 1, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100)

про стягнення вартості частки майна

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 14.05.2013 у справі № 902/354/13-г відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Жмеринське підприємство "Експрес" про стягнення вартості частки майна товариства, пропорційної частці в статутному капіталі товариства на момент виключення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням 27 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Вінницької області від 14 травня 2013 року у справі № 902/354/13-г за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жмеринське підприємство "ЕКСПРЕС" про стягнення вартості частки майна разом з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

15.12.2017 набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Частиною 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо:

1) апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню;

2) є ухвала про закриття провадження у звязку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї ж особи на це саме судове рішення;

3) є постанова про залишення апеляційної скарги цієї ж особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення;

4) скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Відповідно до ч.2 ст.261 Господарського процесуального кодексу України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:

1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки;

2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з підпунктом 9 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цієї редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ГПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої статті 91 цього Кодексу.

Таким чином, згідно зі статтею 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) норми щодо річного присічного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції розповсюджувались на апеляційній скарги, подані прокурором або органом державної влади, або органом місцевого самоврядування. На інших учасників судового процесу норми щодо присічного річного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції не розповсюджувались, а тому всі, окрім зазначених учасників судового процесу, мали право на поновлення строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції поза межами вказаного річного строку у разі, якщо суд за заявою особи, що подала апеляційну скаргу, знайде підстави для поновлення цього строку - визнає поважними причини пропуску скаржником строку подання апеляційної скарги.

За результатами системного аналізу викладених норм cуд дійшов висновку, що передумовою вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи (яка не є прокурором або органом державної влади, або органом місцевого самоврядування), поданою після 15.12.2017, на рішення, ухвалене судом до набрання чинності редакцією ГПК України з 15.12.2017, з пропуском строку подання апеляційної скарги, визначеного статтею 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), є розгляд та вирішення господарським судом за заявою особи, що подала апеляційну скаргу, в порядку статей 53, 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) питання щодо наявності чи відсутності підстав для поновлення вказаного пропущеного строку.

При цьому норми щодо строків подання апеляційної скарги, передбачені статтею 256 ГПК України, так само як і норми щодо присічного річного строку, визначені частиною 2 статті 261 ГПК України (редакції після 15.12.2017 року), на апеляційну скаргу, подану на рішення, ухвалене судом до набрання чинності з 15.12.2017 ГПК України, не розповсюджуються.

Даний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №910/7599/15-г.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження, ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право особи на захист судом його прав.

Частиною 1 ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13) Європейський суд дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження рішення без наведення відповідних причин, порушують принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за п. 1 ст. 6 Конвенції.

Як вбачається з матеріалів справи рішення господарського суду Вінницької області у справі №902/354/13-г ухвалено 14.05.2013 року(а.с. 171-174 т.5), а повний текст рішення складено та підписаний - 20.05.2013. Тобто, останнім днем строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції було 30.05.2013 року.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 14.05.2013 по справі №902/354/13-г була подана до Рівненського апеляційного господарського суду 27.04.2018, про що свідчить реєстраційний штрих-код на поштовому конверті та витяг з сайту Укрпошти станом на 17.05.2018, який долучений до матеріалів справи(долучений до матеріалів справи). Відтак, враховуючи приписи ст. ст. 50, 51, 93 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), встановлений законом десятиденний строк на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду сплив 30.05.2013. Тобто, дану апеляційну скаргу подано з пропуском строку на апеляційне оскарження рішення суду, а саме майже через 5 років від дати ухвалення судового рішення.

Відповідно до ст. 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Принцип рівності сторони у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалась розумна можливість представляти справу в тих умовах, які не ставлять цю сторону в суттєво невигідне становище відносно другої сторони чи в суттєво менш сприйнятливе становище в порівнянні з опонентом.

На стадії прийняття апеляційної скарги до розгляду та відкриття апеляційного провадження суд має бути впевненим в тому, що зазначені засади не були порушені заявником.

В обґрунтування поданої заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження скаржник посилається на те, що він користувався правовою допомогою представника, який вів його справу. Від цього представника він не отримував інформації що по справі ухвалено рішення, а у подальшому він перестав виходити на зв`язок, інформацію по справі не надавав. Отже, скаржник вважає, що про оскаржуване рішення він дізнався після звернення 16.03.2018 до господарського суду Вінницької області щодо інформації про рух справи і чи ухвалювалось у ній рішення. Таким чином копія судового рішення скаржником отримана фактично 17.04.2018 і тільки тоді він ознайомився з ним та вирішив для себе питання про його оскарження. Тому скаржник переконаний, що якщо і був пропуск строку для звернення до суду, то не з його вини, так як справою займався юрист, на якого він покладався, через те, що не є юридично обізнаним у юридичних нюансах, за відсутністю освіти. А тому причини пропуску скаржник вважає поважними.

Дослідивши матеріали справи, апеляційної скарги та додані до неї документи, судова колегія вважає, що обставини викладені в заяві про поновлення строку на подання апеляційної скарги не є поважними та суперечать наявним в матеріалах справи доказам.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Вінницької області від 13.03.2013 у справі № 902/354/13-г про порушення провадження у справі визначено дату судового засідання 09.04.2013, викликано представників сторін та зазначено про необхідність надати визначені судом документи.

Дана ухвала була надіслана сторонам у справі, в тому числі і відповідачу у відповідності до ст. 64 ГПК України(в редакції до 15.12.2017) на адресу, зазначену в позовній заяві, а саме: 10002, АДРЕСА_2. Отримання позивачем 18.03.2013 даної ухвали суду за вказаною адресою підтверджено рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 30 т.1)

09.04.2013 ухвалою господарського суду Вінницької області у справі №902/354/13-г відкладено розгляд справи до 14.05.2013 року. Отримання позивачем 18.04.2013 примірника даної ухвали суду за вищевказаною адресою підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 148 т.5).

Відповідно до вимог ст. 87 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, представникам сторін і третіх осіб, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Як вбачається з матеріалів справи, копію рішення господарського суду Вінницької області від 14.05.2013 у справі № 902/354/13-г було надіслано позивачу(скаржнику) на ту ж саму адресу, а саме: 10002, АДРЕСА_2. Отримання позивачем 27.05.2013 примірника рішення суду за вказаною адресою підтверджено рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 178 т.5)

Крім того, дана адреса позивача зазначена у своїй апеляційній скарзі самим позивачем.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції створив всі необхідні дії для повідомлення сторін у справі, ОСОБА_1 повідомлявся належним чином про день, час і місце розгляду справи з огляду на таке.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» (в редакції на дату розгляду справи в суді першої інстанції) зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (3 п. 3.9.1) (в редакції на дату розгляду справи в суді першої інстанції) роз'яснено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що статтями 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" від 22.12.2005 № 3262-ІV, передбачено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом; судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України; загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону; для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Згідно із п.п. 20, 21 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 № 740 "Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень" доступ користувачів до електронних копій судових рішень здійснюється безоплатно через офіційний веб-портал ДСА; ДСА публікує адресу веб-порталу судової влади в офіційних друкованих виданнях; користувачам Реєстру надається можливість пошуку, перегляду, роздрукування електронних копій судових рішень, копіювання їх текстів у цілому або частин відповідно до режиму доступу до судових рішень, внесених до Реєстру за останніх п'ять років; порядок надання інформації за попередній період визначається держателем Реєстру.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень за інтернет- посиланням - http://reyestr.court.gov.ua/Review/31276791 - рішення господарського суду Вінницької області від 14.05.2013 у справі № 902/354/13-г зареєстровано: 20.05.2013 та оприлюднено: 21.05.2013.

Таким чином, скаржник не був позбавлений можливості ознайомитись із оскаржуваним рішенням господарського суду першої інстанції у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

У відповідності до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1, мало бути відомо про розгляд даної справи та зокрема ухвалення оскаржуваного судового рішення, а отже викладені скаржником обставини як на підставу поновлення строку апеляційного оскарження, колегія суддів враховуючи вищевикладене вважає необґрунтованими та такими що не перешкоджали оспорити рішення суду протягом майже п`яти років після ухвалення останнього у справі №902/354/13-г.

Отже, колегія суддів врахувала викладені в заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження обставини, які наведені скаржником, проте визнає їх такими, що не свідчать про поважність пропуску строку та обґрунтованість заяви про його поновлення.

Враховуючи викладене, заява про поновлення строку на апеляційне провадження, викладена у прохальній частині апеляційної скарги та в окремому документі за вх..№1010/18 від 15.05.2018, задоволенню не підлягає.

За змістом положень ст. 91 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017), сторона наділена правом оскарження судового рішення, що є однією з необхідних умов реалізації, встановленого законом права на судовий захист.

Наявність права на оскарження не є безумовною підставою для здійснення судового захисту шляхом прийняття апеляційної скарги, поданої з порушенням встановленого процесуальним законом порядку. Чинне процесуальне законодавство не допускає довільного, необмеженого у часі перегляду судових рішень.

Норми Господарського процесуального кодексу України, встановлюючи строки для подачі скарг, тим самим визначають баланс між принципом правової визначеності, забезпечуючи стабільність правовідношень у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності, з однієї сторони, і правом на справедливий судовий розгляд, який передбачає можливість виправлення судових помилок.

У відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі за текстом - Суд), як джерело права.

Посилання скаржника на норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо неприпустимості обмежень доступу до суду не є підставою для відновлення строку апеляційного оскарження, оскільки право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").

Даний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 916/4468/15.

При цьому, відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (певності), який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (див. Рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII) та принцип res judicata, тобто принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-Х).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 Рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006 року, пункти 37-38 Рішення у справі «Мушта проти України» від 18.11.2010 року).

У п. 41 Рішення від 03.04.2008 року «Пономарьов проти України» Суд вказав, що: «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України", заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata».

Позивач при зверненні з апеляційною скаргою не обґрунтував наявність передбаченого ним випадку - пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили або ж внаслідок неналежного повідомлення його про розгляд справи.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених процесуальним законодавством підстав для поновлення строків для оскарження, які б виправдовували втручання у принцип правової визначеності.

Враховуючи викладене та виходячи з системного аналізу частини 2 статті 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України та підпунктів 9 та 13 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України, у разі визнання апеляційним судом неповажними визначених скаржником підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення, ухваленого судом до набрання чинності з 15.12.2017 ГПК України, у відкритті апеляційного провадження за скаргою, поданою після 15.12.2017 з пропуском строку на апеляційне оскарження судового рішення, слід відмовити на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України.

Даний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №910/7599/15-г.

Поряд з цим, судова колегія відзначає, що у відповідності до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 234, п.4 ч.1 ст. 261, ст.ст. 232, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 14.05.2013 у справі № 902/354/13-г.

2. Повернути заявнику апеляційної скарги ОСОБА_1, апеляційну скаргу з доданими до неї матеріалами.

Додаток на адресу заявника: апеляційна скарга з додатками на 12 арк., в тому числі поштовий конверт.

3. Справу № 902/354/13-г повернути господарському суду Вінницької області.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ухвали) в касаційному порядку передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання повного судового рішення (ухвали) - 17 травня 2018 року.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.