Постанова № 74060553, 15.05.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/12353/17

Провадження № 22-ц/779/562/2018

Категорія 43

Головуючий у 1 інстанції Островський Л. Є.

Суддя-доповідач Матківський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області у складі колегії суддів:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Девляшевського В.А., Мелінишин Г.П.

секретаря Турів О.В.

з участю позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення, зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про зняття з реєстрації, з апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2018 року, ухваленого суддею Островським Л.Є., повний текст якого складено 07.03.2018 року, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 та просила ухвалити рішення про зобов'язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні квартирою та вселити її у квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Заявлені вимоги позивач обґрунтувала тим, що 19 липня 1995 року між нею та відповідачем, укладений шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції. У шлюбі народилося п'ятеро спільних дітей. З часу одруження всі члени сім'ї проживали і зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_1. На підставі рішення Івано-Франківського міського суду шлюб між ними розірвано 14.05.2016 року. Незважаючи, що шлюб розірвано, вона продовжувала разом з дітьми проживати у вказаній квартирі. Однак, у листопаді 2016 року відповідач ОСОБА_5 вигнав її разом з дітьми з квартири та поміняв замок у вхідних дверях, внаслідок чого вона не має можливості потрапити у квартиру.

У листопаді 2017 року ОСОБА_5 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зняття з реєстрації та просив ухвалити рішення про визнання ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8 такими, що втратили право користування квартирою.

Заявлені вимоги ОСОБА_5 обґрунтував тим, що він являється власником кварти АДРЕСА_1. У даній квартирі прописані відповідачі, які там фактично не проживають з жовтня 2015 року. 14 травня 2016 року розірвав шлюб з відповідачем ОСОБА_1, а 16 грудня 2016 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_9 Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8 у даній квартирі не проживають, спільне господарство не ведуть, фінансово не допомагають. Відповідач ОСОБА_1 тривалий період часу проживає у своїх батьків за адресою: АДРЕСА_2. Оскільки відповідачі у спірній квартири не проживають більше шести місяців, не оплачують за користування жилим приміщенням і комунальні послуги, не несуть інших витрат по утриманню спірної квартири та не приймають участь у спільному побуті, вони втратили право користування нею.

Ухвалою суду від 09.11.2017 року зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про зняття з реєстрації об'єнано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення та прийнято до спільного розгляду.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2018 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом передачі їй ключа від вхідних дверей квартири та вселити ОСОБА_1 у вказану квартиру.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.

У задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволення його позову в повному обсязі.

Апелянт у скарзі зазначає, що судове рішення не відповідає вимогам цивільно-процесуального кодексу України, судом не встановлено фактичних обставин у справі та порушено норми матеріального і процесуального права.

Суд не врахував, що відповідачі за зустрічним позовом тільки зареєстровані у спірній квартирі та не проживають з вересня 2015 року, жодних відносин не підтримують.

Суд не дав належної оцінки, що в судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підтвердили, що вони не мають жодного відношення до права власності на спірну квартиру та, що з вересня 2015 року у ній не проживають.

Судом не розглядалось його клопотання про виклик свідків, чим порушено його право доказування фактичних обставин у даній справі.

Суд не врахував вимоги ч.2 ст. 405 ЦК України, згідно яких, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом, а також положення ст.ст. 71, 72 Житлового кодексу.

Рішення про втрату права на користування квартирою йому необхідне для зняття відповідачів з реєстрації.

Апелянт у засідання апеляційного суду не з'явився, хоча про розгляд справи повідомлений у встановленому процесуальним законодавством порядку.

Вислухавши доповідача, позивача ОСОБА_1 та її представника, відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 які вимоги скарги заперечили, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За статтею 367 ЦПК, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Рішення суду першої інстанції у часнині часткового задоволення зустрічного позову не оскаржується, тому перегляд проводиться у межах вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено суду належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами того факту, що ОСОБА_1 разом із неповнолітніми дітьми та ОСОБА_4 не проживає у спірній квартирі без поважних причин та самовільно залишила житло.

Судом встановлено, що сторони з 19.07.1995 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14.05.2016 року.

Від шлюб мають п'ятеро спільних дітей: доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, та доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, що підтверджується копіями свідоцтв про народження.

Як вбачається із довідки про склад сім'ї від 19.09.2017 року, позивач ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1, до складу сім'ї/зареєстровані входять: ОСОБА_13 (не зареєстрований) - власник (основний квартиронаймач), ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 (онук), ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7 (син), ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_8 (невістка), ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_9 (дочка), ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 (онук), ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1(онука), ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5(онука), ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (онук), ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_10 (онука).

Відповідно до вимог ст. 9 ч. 4 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до вимог ст. 64 ч. 2 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно вимог ст. 29 ч. 4 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Відповідно до ст.ст. 71, 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користуватися жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного України №2 від 12.04.1985 року (зі змінами) "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (внаслідок неправомірної поведінки членів сім'ї, інше) суд може продовжити пропущений строк.

Судом встановлено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 разом з неповнолітніми дітьми не проживає у спірному житлі з листопада 2016 року у зв'язку з тим, що її колишній чоловік відповідач за первісним позовом ОСОБА_5 чинить у цьому перешкоди, зокрема змінив вхідний замок на дверях до квартири та не допускає позивача з дітьми у цю квартиру.

Підтвердженням даних обставин є висновок начальника ВП ГУЕП в Івано-Франківській області №4823 від 10.06.2016 року (а.с. 99), у якому зазначено, що 27.05.2016 року із заявою до поліції зверталась позивач ОСОБА_1, що її чоловік ОСОБА_5 не впускає у квартиру разом з дітьми. ОСОБА_1 пояснювала, що відповідач вже 6 місяців не впускає її у квартиру. При вирішенні даної заяви встановлено, що між сторонами тримає конфлікт стосовно поділу квартири.

Повідомленням Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області №9492 від 17.06.2016 року підтверджено, що позивач ОСОБА_1 27.06.2016 року зверталась із заявою з приводу вирішення житлового спору та розяснено, що такий спір вирішується в судовому порядку згідно чинного законодавства (а.с.100).

Дані обставини також підтверджуються повідомленням Івано-Франківського міського відділу Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області від 23.06.2017 року (а.с.14, 101), у якому зазначено, що заява ОСОБА_1 зареєстрована в Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні та інші події з приводу неправомірних дій ОСОБА_5 та рекомендовано звернутися в суд.

У засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 підтвердила, що з вересня 2015 року не проживає у спільній квартирі у зв»язку з тим, що відповідач не впускав її до квартири разом із дітьми. Саме тому і неповнолітній син ОСОБА_8 23. 09. 2015 року як підтверджується довідкою на а.с. 74 вибув із загальноосвітньої школи міста Івано-Франківська в село Яблунів Галицького району. Позивач доводить те, що у зв»язку із чиненням перешкод у користуванні квартирою змушена булла забрати дітей на проживання у село Яблунів.

Протягом усього часу розгляду справи позивач не заперечувала, що не проживає у квартирі, однак причину непроживання обгрунтовувала чиненням їй та дітям перешкод з сторони відповідача, тому не можна вважати обгрунтованими доводи апеллянта, що суд порушив норми процессуального права не допитавши у попередньому судовому засіданні свідків вказаних ним у зустрічній позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_5 ходним доказом не підтвердив свої доводи, що є власником спірної квартири, та не спростував доводи членів сім»ї що позбавлені доступу до квартири, а навпаки документально підтвердив, що проживає у квартирі з новою дружиною з яко юз 16. 12. 2016 року перебуває у зареєстрованому шлюбі (а. с. 37).

Тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_5 чинить їм перешкоди у користуванні квартирою та зобов'язав його не чинити ОСОБА_1 у користуванні квартирою шляхом передачі їй ключа від вхідних дверей квартири та вселити ОСОБА_1 у спірну квартиру.

Колегія суддів вважає також правильним висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_5 не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, що ОСОБА_1 разом із неповнолітніми дітьми не проживає у спірній квартирі без поважних причин та самовільно залишила житло.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно досліджено обставини справи, зібраним доказам дана належна правова оцінка, доводи апеляційної скарги його законності не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 лютого 2018 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18.05.2018 року.

Головуючий: Р.Й. Матківський

Судді: В.А. Девляшевський

Г.П. Мелінишин