Постанова № 74060076, 15.05.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/2733/17

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Величко Т.А.

суддів: Аленіна О.Ю., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання: Колбасова О.Ф.

за участю представників учасників процесу:

від позивача – ОСОБА_1

від відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт”

на рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2018 року

по справі №916/2733/17

за позовом Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Ізмаїльського морського порту)

до відповідача Державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт”

про стягнення заборгованості в розмірі 12 549,76 грн.,

суддя суду першої інстанції: ОСОБА_3

дата ухвалення рішення: 20.02.2018 р.

повний текст рішення складено: 01.03.2018р.

Сторони повідомлені належним чином про час, дату та місце проведення судового засідання.

В судовому засіданні 15.05.2018 року згідно ст. 238 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Державне підприємство „Адміністрація морських портів України” в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) (далі – позивач, Адміністрація ІМП) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства „Ізмаїльський морський торговельний порт”, (далі – відповідач, ДП „ІМТП”) про стягнення 12549,76 грн., з яких: 10933,15 грн. основного боргу, 565,23 грн. пені, 765,32 грн. штрафу, 67,40 грн. 3 проценти річних, 218,66 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст.ст. 11, 509, 525, 625 ЦК України, ст. ст. 175, 193 ГК України та вмотивовані тим, що у період з 24.01.2017 року по 22.02.2017 року відповідачем за допомогою суден СІП-1 та СІП-2 здійснювались вантажні робити з використанням причалів, що знаходяться у віданні позивача, внаслідок чого позивачем на адресу відповідача були надіслані рахунки зі сплати причального збору, які відповідачем не сплачені у строк, встановлений умовами п. 5.4 договору про надання послуг та визначення порядку оплати портових зборів № 25-П-ІЗФ-14, який був укладений між позивачем та відповідачем 25.12.2014 року, що зумовило нарахування у відповідності до умов п. 6.2 зазначеного договору пені в сумі 565,23 грн. та штрафу в сумі 765,32 грн., а також призвело до нарахування, в порядку ст. 625 ЦК України 67,40 грн. 3% річних і 218,66 грн. інфляційних втрат. За викладених обставин, позивач звернувся до місцевого господарського суду з відповідним позовом.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.11.2017 року по справі №916/2733/17 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі із визначенням дати розгляду позову.

Ухвалою місцевого господарського суду від 30.11.2017 року, в порядку ст. 77 ГПК України (чинного в редакції до 15.12.2017 року) розгляд справи №916/2733/17 відкладено на іншу дату.

У відзивах на позовну заяву, що місцевим господарським судом зареєстровано 12.12.2017 року за вх.№26517/17 та 14.12.2017 року за вх.№26873/17, ДП „ІМТП” просило суд відмовити в задоволенні вимог позову з мотивів їх необґрунтованості.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року №2147-VIII „Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”, відповідно до якого Господарський процесуальний кодекс України викладений у новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ „Перехідні положення” ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2147VІІІ, чинного з 15.12.2017 року встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набуття чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою місцевого господарського суду від 19.12.2017 року розгляд справи №916/2733/17 призначено за правилами загального позовного провадження із призначенням дати підготовчого засідання.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.01.2018 року закрито підготовче провадження у справі №916/2733/17 та призначено справу до судового розгляду по суті.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.02.2018 року по справі №916/2733/17 (суддя Гут С.Ф.) задоволено позов Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) до Державного підприємства „Ізмаїльський морський торговельний порт” про стягнення заборгованості в розмірі 12549,76 грн. Стягнуто з Державного підприємства „Ізмаїльський морський торговельний порт” на користь Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) суму заборгованості у розмірі 10933,15 грн., пеню в розмірі 565, 23 грн., штраф у сумі 765,32 грн., 3% річних у сумі 67,40 грн., інфляційні втрати у сумі 218,66 грн. та витрат по сплаті судового збору в сумі 1600,00 грн.

Рішення суду обґрунтовано положеннями ст. ст. 11-16, 509, 525, 526, 530, 629, 901, 903 ЦК України, ст. ст. 20, 175, 217, 231, 232 ГК України та ст. 83 КТМ України та вмотивовано доведеністю певними засобами доказування наявності у відповідача заборгованості з оплати причального збору. За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для нарахування відповідачу розміру неустойки, який передбачений умовами п. 6.2 договору № 25-П-ІЗФ-14 від 25.12.2014 року, що за правильним розрахунком позивача становить 565,23 грн. пені і 765,32 грн. штрафу та в порядку ст. 625 ЦК України для нарахування 218,66 грн. інфляційних втрат і 67,40 грн. 3% річних, що зумовлює задоволення позову у повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду від 20.02.2018 року, ДП „ІМТП” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що зумовлює його скасування з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

Серед доводів апеляційної скарги скаржник наголошує на тому, що місцевим господарським судом безпідставно застосовані умови п. 5.4 договору від 25.12.2014 року в редакції додаткової угоди № 7 від 07.11.2016 року, оскільки він не передбачає нарахування портового збору. Також місцевим господарським судом не досліджено тієї обставини, що судна СІП-1 та СІП-2 у заявлений позивачем період не виходили за межі акваторії порту ОСОБА_4, що звільняє від сплати причального збору. Крім цього, скаржник стверджує про безпідставне застосування місцевим господарським судом Положення про портові збори, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 року за №1544, оскільки такі Положення втратили чинність.

Ухвалами Одеського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 року по справі №916/2733/17 відкрито апеляційне провадження за апеляційної скаргою ДП „ІМТП” на рішення господарського суду Одеської області від 20.02.2018 року по справі №916/2733/17 із призначенням дати її розгляду.

11.04.2018 року до Одеського апеляційного господарського суду від Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” в особі Ізмаїльської філії Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) надійшов відзив на апеляційну скаргу, що зареєстрований за вх.№ 766/18/Д.1, в якому останній просить суд відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги з мотивів їх необґрунтованості, а оскаржуване рішення суду від 20.02.2018 року залишити без змін, оскільки вважає його законним.

19.04.2018 року, в судовому засіданні було оголошено перерву до 15.05.2018 року.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, надавши оцінку всім обставинам справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність законних підстав для задоволення вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарський судом правильно встановлено та підтверджено в ході розгляду справи апеляційної інстанції, що 25.12.2014 року між Державним підприємством „Адміністрація морських портів України” (Адміністрація Ізмаїльського морського порту) та Державним підприємством „Ізмаїльський морський торговельний порт” (судновласник) укладено договір про надання послуг та визначення порядку оплати портових зборів №25-П-ІЗФ-14, яким обумовлено, що на умовах та в порядку, що передбачені законодавством України та цим договором Адміністрація зобов’язується надавати морському порту ОСОБА_4, а судновласник приймати та оплачувати послуги, в тому числі з обслуговування суден (власних та агентованих ним), невичерпаний перелік яких визначено в Додатку №1 до цього договору. (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 2.2.3 договору адміністрація зобов’язана надавати Судновласнику попередні (дистриб’ютерські) рахунки по зборам та послугам після отримання від судновласника інформації, визначеної п. 4.1 договору.

Згідно п. 3.2.1 договору судновласник зобов’язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати портові збори та послуги, що надаються адміністрацією, відповідно до виставлених рахунків з дотриманням вимог чинного законодавства в термін, обумовлений цим договором.

Пунктом 5.4 договору (доповненого додатковими угодами №7 від 07.11.2016 року (а/с 56) та №26.07.2017 року (а/с 65) встановлено, що остаточні корегуючи рахунки, а також інші рахунки за надані судновласнику послуги (в т.ч. спеціалізовані) мають бути оплачені ним протягом 10 робочих днів від дати виставлення рахунків, оформлених на підставі підписаних уповноваженими представниками та скріпленого печатками (за наявності) обох сторін актів приймання – передачі наданих послуг (окрім портових зборів) шляхом банківських переказів грошових коштів на поточний рахунок адміністрації.

Пунктом 6.2 договору (в редакції протоколу врегулювання розбіжностей від 22.01.2015 року) сторонами обумовлено, що судновласник несе відповідальність за своєчасну сплату рахунків, виставлених адміністрацією. За порушення строків оплати, вказаних у цьому договорі, адміністрація має право нарахувати та стягнути з судновласника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 робочих днів, адміністрація має право стягнути з судновласника додатково штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

Пунктом 9.1 договору обумовлено, що цей договір набирає чинності з 01.01.2015 року та діє до 31.12.2015 року, але в частині взаєморозрахунків – до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Матеріали справи свідчать, що строк дії зазначеного вище договору сторонами неодноразово проланговувався шляхом укладення додаткових угод.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 24.01.2017 року по 22.02.2017 року портовими буксирами з секціями – баржами суден СІП -1 та СІП -2 здійснювались вантажні роботи на причалах, що знаходяться у господарському віданні Адміністрації Ізмаїльського морського порту, обумовлених в додатку № 1 до договору від 25.12.2014 року, що підтверджується довідками №1804/15/10-17 від 02.11.2017 року та №513/07/79 від 27.10.2017 року, внаслідок чого, в строки обумовлених зазначеним вище договору, позивачем листом за №1261/26/10-17 від 08.08.2017 року на адресу відповідача надіслані рахунки №2427/08 від 04.08.2017 року на суму 5274,78 грн. та №2423/08 від 04.08.2017 року на суму 5658,37 грн. з відповідними до них додатками щодо нарахування причального збору.

Разом з цим, матеріали справи не містять в собі документальних доказів на підтвердження оплати відповідачем зазначеного вище причального збору, проте міститься лист №47-10/469-716 від 05.09.2017 року з якого вбачається відмова відповідача від справлянні причального збору.

Статтею 85 Кодексу торговельного мореплавства України встановлено, що під час перебування в морському порту будь-яке судно зобов'язане дотримувати чинних законів і правил України, у тому числі тих, що стосуються безпеки порту і судноплавства в порту, митного, прикордонного, санітарного (фітосанітарного) режимів, лоцманського проведення, буксирування, рятувальних і суднопіднімальних робіт, якірної стоянки і надання місць біля причалів, навантаження і вивантаження вантажів, посадки і висадки людей, послуг, пов'язаних з навантажувально-розвантажувальними роботами, і будь-яких інших портових послуг, портових зборів, запобігання забрудненню навколишнього природного середовища.

Частинами 1, 4 ст. 22 ЗУ „Про морські порти України” встановлено, що у морському порту справляються такі портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний. Використання коштів від портових зборів допускається виключно за їх цільовим призначенням. Фінансування утримання гідротехнічних споруд в об'ємах, необхідних для підтримання їх паспортних характеристик, здійснюється за рахунок портових зборів, що справляються у морських портах, де розташовані такі гідротехнічні споруди. Причальний збір справляється на користь власника причалу, а якщо причал перебуває у користуванні - на користь відповідного користувача.

Пунктом 1.3 Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого Наказом Міністерства інфраструктури України 27.05.2013 N 316, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 червня 2013 р. за N 930/23462 встановлено, що портові збори (корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний) справляються в морських портах із суден і плавучих споруд, що плавають під Державним Прапором України та іноземними прапорами, за групами згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Відповідно до додатку 1 до Порядку встановлено, що вантажні судна, що заходять для виконання вантажних операцій, та плавучі споруди відносяться до групи „А”. Ліхтери, буксири, буксири-штовхачі, штовхачі, баржі (самохідні і несамохідні), річкові самохідні судна, включаючи судна типу "ріка - море" пароплавств, які є членами Братиславської угоди, що заходять у порти на р. ОСОБА_2, а також річкові самохідні судна, що заходять для подальшого перевантаження вантажів на морські судна і навпаки відносяться до групи „В”

Пунктом 5.2 порядку визначено, що для суден груп А, Б, В (буксири), Г, Д (крім військових суден ВМС ЗС України) і Е (спортивні судна, приватні яхти, парусні судна та риболовні судна, що заходять у морські порти без виконання вантажних операцій, а також судна портового флоту, що не належать або не орендуються власником(ами) (балансоутримувачами) причалів) застосовуються ставки, наведені у додатку 5 до цього Порядку.

Виходячи з викладеного можна дійти висновку про те, що не зважаючи до якої групи відносяться морські судна справляння причального збору є обов’язковим за умов використання причалів, зокрема, під час здійснення вантажних робіт.

Посилання скаржника на ту обставину, що місцевим господарським судом застосовані положення про портові збори, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 року за №1544, втратили чинність під час визначення групи суден, колегія суддів апеляційної інстанції вважає таке зауваження слушним, втім, зазначена обставина не впливає на правильність висновку місцевого господарського суду, що судна СІП-1 та СІП-2 є плавзасобами, що виконували вантажні роботи на причалах, що знаходяться у віданні позивача і така обставина зумовлює справляння причального збору. Більш того, скаржником не надано господарському суду апеляційної інстанції жодного документального доказу на спростування висновків місцевого господарського суду щодо належності суден СІП-1 та СІП-2 до категорії „А”.

В той же час, колегія суддів апеляційної інстанції звертає свою увагу на тому, що за вимогами ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін і кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Заперечуючи проти наявності підстав для нарахування причального збору, відповідач послався на рахунки та акти приймання – передачі послуг та платіжні доручення, з яких вбачається оплата вартості за надання дозволу на право плавання для суден, які постійно плавають лише на акваторії порту (а/с 127-136), втім, такі документальні докази не спростовують здійснення вантажних робіт відповідачем у заявлений позивачем період з використанням причалів, які знаходяться у віданні позивача, а також не свідчать про звільнення відповідача від сплати причального збору внаслідок таких оплат. Крім цього, відповідачем не надано ані місцевому господарському суду, ані господарському суду апеляційної інстанції жодного документального доказу на спростування доводів позивача (ані витягу з журналу судна, ані заявок, ані коносаментів, тощо).

Серед доводів апеляційної скарги також скаржник наголошує на тому, що місцевим господарським судом безпідставно застосовані умови п. 5.4 договору від 25.12.2014 року в редакції додаткової угоди № 7 від 07.11.2016 року, оскільки він не передбачає нарахування портового збору.

Колегія суддів апеляційної інстанції не приймає до уваги такі твердження, оскільки умови п. 5.4 договору від 25.12.204 року містять строки та порядок справляння, зокрема, причального збору, а додатковою угодою № 7 від 07.11.2016 року до пункту 5.4 договору внесені лише доповнення, а строк та порядок оплати причального збору не змінювався.

Частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 5.4 договору (доповненого додатковими угодами №7 від 07.11.2016 року (а/с 56) та №26.07.2017 року (а/с 65) встановлено, що остаточні корегуючи рахунки, а також інші рахунки за надані судновласнику послуги (в т.ч. спеціалізовані) мають бути оплачені ним протягом 10 робочих днів від дати виставлення рахунків, оформлених на підставі підписаних уповноваженими представниками та скріпленого печатками (за наявності) обох сторін актів приймання – передачі наданих послуг (окрім портових зборів) шляхом банківських переказів грошових коштів на поточний рахунок адміністрації.

Матеріали справи не містять в собі документальних доказів на підтвердження справляння відповідачем причального збору у строки та порядок, обумовлені умовами договору від 25.12.2014 року і зважаючи на відсутність будь – яких документальних доказів на спростування обставини виконання відповідачем у заявлений позивачем період вантажних робіт на причалах, що знаходяться у віданні позивача, перелік яких зазначений у додатку №1 до договору від 25.12.2014 року, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність законних підстав для стягнення з відповідача заборгованості зі сплати причального збору, що за правильним розрахунком позивача становить 10933,15 грн.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2 договору (в редакції протоколу врегулювання розбіжностей від 22.01.2015 року) сторонами обумовлено, що судновласник несе відповідальність за своєчасну сплату рахунків, виставлених адміністрацією. За порушення строків оплати, вказаних у цьому договорі, адміністрація має право нарахувати та стягнути з судновласника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 робочих днів, адміністрація має право стягнути з судновласника додатково штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

За викладених обставин з врахуванням доведеності документальними доказами обставини порушення ДП „ІМТП” строків виконання свого грошового зобов’язання за зазначеним вище договором від 25.12.2014 року, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність нарахування ДП „ІМТП” розміру пені в сумі 565,23 грн. та штрафу в сумі 765,32 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія судів апеляційної інстанції також, зважаючи на доведеність документальними доказами обставини наявності у ДП „ІМТП” заборгованості за договором від 25.12.2014 року, погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність законних підстав для нарахування ДП „ІМТП” інфляційних втрат в сумі 218,66 грн. та 67,40 грн. 3% річних.

За викладених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність законних підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду від 20.02.2018 року.

Керуючись ст. ст. 232, 233, 240, 270, 275, 276, 281, 282, 283 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства „Ізмаїльський морський торговельний порт” залишити без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 20.02.2018 року у справі № 916/2733/17 – без змін.

Постанова в порядку ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку, передбаченому параграфом 1 глави 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.05.2018р.

Головуючий суддя судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_4