Постанова № 74060057, 15.05.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року м. ОдесаСправа № 915/1291/17Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: С.В. Таран,

Суддів: Т.А. Величко, О.Ю. Аленіна,

при секретарі судового засідання І.М. Станковій,

за участю представників:

від позивача – участі не брали;

від відповідача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 28.11.2017;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”

на рішення Господарського суду Миколаївської області, прийняте суддею А.П.Алексєєвим, 08.02.2018 о 15 год 59 хв, м. Миколаїв, повний текст складено 16.02.2018,

у справі №915/1291/17

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”

до відповідача: Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова

про стягнення 3606,04 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 р. Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі – ПАТ «НАК “Нафтогаз України”) звернулось з позовом до Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова про стягнення з останнього на користь позивача 3058,46 грн пені та 547,58 грн 3% річних.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов’язань за договором купівлі-продажу природного газу №1364/14-ТЕ-22 від 29.01.2014.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 04.12.2017 порушено провадження у справі №915/1291/17.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.02.2018 у справі №915/1291/17 (суддя А.П. Алексєєв) позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова на користь ПАТ «НАК “Нафтогаз України” пеню в розмірі 216, 40 грн та нараховані три відсотки річних в розмірі 23,19 грн, а разом 239,59 грн; в іншій частині позову відмовлено; стягнуто з Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова на користь ПАТ «НАК “Нафтогаз України” суму судового збору в розмірі 1600грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги місцевий господарський суд послався на доведеність позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №1364/14-ТЕ-22 від 29.01.2014, однак виходив з того, що на підставі пункту 6.4 вказаного договору за рахунок передоплати за газ за грудень 2014 року частково були сплачені заявлені до стягнення суми пені та 3% річних (на загальну суму 3366,45 грн).

Не погодившись з прийнятим рішенням, ПАТ «НАК “Нафтогаз України” звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.02.2018 у справі №915/1291/17 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки в розмірі 2842,06 грн та 3% річних в розмірі 524,39 грн скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що місцевий господарський суд приймаючи рішення неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, а саме: не надав належної уваги ступеню виконання зобов’язання боржником, що призвело до порушення статтей 193, 219 Господарського кодексу України та статтей 525, 526, 551, 599, 625 Цивільного кодексу України. У апеляційній скарзі скаржник зазначає також про те, що поза увагою місцевого господарського суду залишився той факт, що пункт 6.4 договору №1364/14-ТЕ-22 від 29.01.2014 передбачає право продавця, а не його обов'язок здійснити погашення заборгованості у визначеній у цьому пункті черговості.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу висловив заперечення щодо її задоволення, посилаючись на те, що позивач повинен був зараховувати суми, що надходили спочатку на погашення пені та 3% річних, потім – на погашення основної суми заборгованості незалежно від зазначеного покупцем призначення платежу, а з огляду на те, що даний порядок ним був порушений просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.02.2018 у справі №915/1291/17 залишити в силі.

У судовому засіданні 15.05.2018 представник відповідача у задоволенні апеляційної скарги просив відмовити; представник позивача участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про час та місце його проведення що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0160130645345 від 26.04.2018 (а.с. 123).

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.

29.01.2014 між Публічним акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (“продавець”) та Національним університетом кораблебудування імені адмірала Макарова (“покупець”) укладено договір купівлі-продажу природного газу №1364/14-ТЕ-22 (далі – договір №1364/14-ТЕ-22 від 29.01.2014), за умовами якого продавець зобов’язався передати у власність покупця у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити газ на умовах договору; газ, що продається за договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх релігійними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

У пунктах 2.1, 2.4, 5.1, 5.2, 5.5 вказаного договору сторонами узгоджено обсяги газу, що планується передати в період з 01 січня 2014 р. по 31 грудня 2014р., фізико-хімічні показники газу, ціну за 1000 куб.м газу та загальну вартість природного газу за цим договором.

Відповідно до пункту 6.1 договору №1364/14-ТЕ-22 від 29.01.2014 оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 14-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу.

Сторони у пункті 6.4 договору №1364/14-ТЕ-22 від 29.01.2014 узгодили, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору грошова сума, яка надійшла від покупця, погашає вимоги продавця у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного покупцем:

1)у першу чергу відшкодовуються витрати продавця, пов’язані з одержанням виконання;

2)у другу чергу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;

3)у третю чергу погашається основна сума боргу.

Згідно з положеннями пункту 7.2 договору №1364/14-ТЕ-22 від 29.01.2014 у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості; у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов’язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Вказаний договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 січня 2014 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення (пункт 11.1 договору №1364/14-ТЕ-22 від 29.01.2014).

В подальшому до вказаного договору між сторонами було укладено додаткову угоду №2 від 16.05.2014, якою викладено пункт 1.2 у наступній редакції: «Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням».

На виконання даного договору ПАТ „НАК „Нафтогаз України” протягом січня – березня, листопада - грудня 2014 року передало, а Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова прийняв природний газ на загальну суму 297515,71 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014, 28.02.2014, 31.03.2014, 30.11.2014, 31.12.2014.

Відповідач свої зобов’язання за договором №1364/14-ТЕ-22 від 29.01.2014 щодо оплати отриманого природного газу виконав з порушенням строків оплати, а тому позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з останнього 3058,46 грн пені та 547,58 грн 3% річних.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Згідно з приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 7.2 договору №1364/14-ТЕ-22 від 29.01.2014 у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов’язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Із матеріалів справи вбачається, що за газ, отриманий у січні 2014р. відповідач повністю розрахувався 07.03.2014; за газ, отриманий у лютому 2014р. - 30.04.2016; за газ, отриманий у березні 2014р. -06.05.2016; за газ, отриманий у листопаді 2014р.- 26.12.2014; за газ отриманий у грудні 2014р.- 23.01.2015, тобто з порушенням строків проведення оплати, що визначені пунктом 6.1 договору №1364/14-ТЕ-22 від 29.01.2014, оскільки остаточний розрахунок за фактично отриманий у січні 2014 р. природний газ повинен був бути проведений до 14.02.2014, за отриманий у лютому 2014р.- до 14.03.2014, за отриманий у березні 2014р. до 14.04.2014, за отриманий у листопаді 2014р.- до 14.12.2014, за отриманий у грудні 2014р. до 14.01.2015.

Враховуючи вищевикладене позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню в сумі 3058,46 грн за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу природного газу №1364/14-ТЕ-22 від 29.01.2014. Підставно нараховано позивачем відповідачу і 547,58 грн 3% річних, тому що відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому колегія суддів не може погодитись з висновком місцевого господарського суду щодо необхідності зарахування на підставі пункту 6.4 договору №1364/14-ТЕ-22 від 29.01.2014 проведеної відповідачем передоплати за газ за грудень місяць 2014 року, яка мала місце 26.12.2014 на суму 18697,99 грн, в якості часткової оплати заявлених до стягнення сум пені та 3% річних, з наступних підстав.

Як зазначалося вище, сторонами у пункті 6.4 договору №1364/14-ТЕ-22 від 29.01.2014 узгоджено черговість задоволення вимог продавця.

Отже, для того, щоб відбулося зарахування суми сплаченої, як передоплата за газ за грудень місяць 2014 р. в якості оплати сум пені та 3% річних, необхідним є виставлення відповідної вимоги постачальника (рахунку-фактури тощо) з визначенням розміру та періоду нарахування штрафних санкцій та відсотків річних; проте така вимога в матеріалах справи відсутня.

У пункті 6.3 договору №1364/14-ТЕ-22 від 29.01.2014 передбачено, що в платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначати номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата; за наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості.

Платіжне доручення від 26.12.2014 згідно з зазначеним у ньому призначенням платежу стосувалось проведення передоплати за газ за грудень 2014 року, що вбачається із змісту викладеного у рахунку - фактури №2222 від 22.12.2014 та підтверджується випискою по рахунку позивача.

Частиною першою статті 1089 Цивільного кодексу України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувач) у цьому чи іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором.

Загальний порядок здійснення переказу коштів в Україні, а також відповідальність суб'єктів переказу регулюються Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

У пункті 32.3 статті 32 вказаного Закону встановлено, що банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 Закону.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за №377/8976 (далі-Інструкція), платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Пунктом 2.9 зазначеної Інструкції передбачено, що банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта, за винятком випадків, обумовлених пунктом 2.26 цієї глави та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.

Відповідно до пункту 2.29 вищезазначеної Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі.

У розумінні наведених норм визначення призначення платежу належить виключно платнику. Платник може змінити реквізит "призначення платежу" до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення. Відповідно отримувач коштів в свою чергу не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу. Спрямування коштів на погашення інших заборгованостей, ніж ті що визначені в призначенні платежу, може мати місце у випадку відсутності чіткого зазначення призначення платежу.

У даному випадку відповідач у платіжному дорученні чітко визначив призначення платежу, надав повну інформацію про платіж (спрямування коштів), зазначивши в рахунок чого мають бути спрямовані сплачені ним кошти, з яким погодився позивач, який за відсутності направленої відповідачу вимоги про сплату 3% річних та пені з обгрунтованим розрахунком, не міг і не намагався на власний розсуд здійснювати зарахування цих платежів в рахунок погашення будь-яких інших заборгованостей.

При цьому жодних доказів щодо помилковості перерахування вказаної суми грошових коштів чи доказів відкликання відповідачем цього платіжного доручення для зміни призначення платежу матеріали справи не містять.

Вказане залишилось поза увагою місцевого господарського суду, який на власний розсуд здійснив розподіл отриманих позивачем від відповідача коштів, без врахування зазначеного платником призначення платежу та факту зарахування цієї проплати отримувачем коштів як попередньої оплати за газ.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо лише часткового задоволення позовних вимог.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з’ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14).

Оскаржене судове рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.02.2018 у справі №915/1291/17 не в повному обсязі відповідає цим вимогам з підстав невідповідності висновків, викладених у ньому, обставинам справи, а тому підлягає частковому скасуванню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 270, 275, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.02.2018 у справі №915/1291/17 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2842,06грн пені та 524,39 грн річних скасувати, позовні вимоги в цій частині задовольнити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 3058,46 грн пені, 547,58 грн 3% річних та 1600 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви».

Стягнути з Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 2400 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 18.05.2018.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Т.А. Величко

Суддя О.Ю. Аленін