Рішення № 74059213, 04.05.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" травня 2018 р. м. Київ Справа № 911/276/18

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Гарбуз Л.В.

розглянувши справу № 911/276/18

за позовом ОСОБА_1, м. Київ

до 1. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гроуверс», с. Рожни

2. ОСОБА_2, м. Київ

про визнання недійсним договору

Представники:

від позивача: ОСОБА_3, представник за довіреністю;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду Київської області звернулась ОСОБА_1 (позивач) з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гроуверс» (відповідач 1) та ОСОБА_2 (відповідач 2) про визнання недійсним правочину Договору позики № 005 від 04.07.2010, укладеного між СТОВ «Юнайтед Гроуверс» та ОСОБА_2.

В обґрунтування заявленого позову, позивач зазначає, що підставою для визнання Договору позики № 005 від 04.07.2010 недійсним є те, що договір не відповідає меті створення товариства, так як укладений з метою доведення відповідача 1 до стійкої фінансової неплатоспроможності та до банкрутства. До того ж, на момент укладання Договору позики № 005 від 04.07.2010, директор ОСОБА_4 не мав необхідного обсягу повноважень, оскільки був звільнений з 13.02.2009 на підставі рішення загальних зборів учасників, про що свідчить Протокол № 23 від 26.12.2010. Вказані обставини, на думку позивача, з урахуванням норм ст.ст. 203, 215 ЦК України є підставами для визнання вищевказаного договору недійсним.

У позовній заяві відповідачем 2 визначено фізичну особу - ОСОБА_2 та зазначено місце проживання: 02098, АДРЕСА_1.

Судом, на підставі ч. 6 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, зроблений запит від 13.02.2018 до головного управління державної міграційної служби в місті Києві щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер невідомий).

27.02.2018 до господарського суду Київської області від головного управління міграційної служби в місті Києві надійшла відповідь від 22.02.2018 про те, що ОСОБА_2 зареєстрованим або знятим з реєстраційного обліку в м. Києві не значиться.

Ухвалою суду від 07.03.2018 відкрито провадження у справі № 911/276/18; задоволено клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження; розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи). Пунктом 11 ухвали суду від 07.03.2018 постановлено, розмістити оголошення на веб-порталі судової влади (сайт господарського суду Київської області) про розгляд справи за участю ОСОБА_2 (відповідач 2).

22.03.2018 через канцелярію суду від відповідача 2, надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову та просить суд відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що позивач - ОСОБА_1 не є стороною спірного договору, а тому її права не порушуються і, що обставина з приводу того, що директор СТОВ «Юнайтед Гроуверс» ОСОБА_4 укладав правочини, що призвели до стійкої неплатоспроможності, не є тим доводом, щоб визнавати правочин недійсним, а сам директор був наділений повноваженнями на укладення такого ряду правочинів, а також з інших підстав.

Разом з цим відповідачем 2 надане суду клопотання про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, а також заява про застосування строків позовної давності щодо вимоги про визнання Договору позики № 005 від 04.07.2010 недійсним.

23.03.2018 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про залучення додаткових доказів у справі.

Ухвалою суду від 02.04.2018 задоволено клопотання відповідача 2 - ОСОБА_2 про розгляд справи № 911/276/18 в судовому засіданні з повідомленням сторін; розгляд справи призначений на 04.05.2018.

02.04.2018 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позов (вх. № 6464/18 від 02.04.2018), за яким останній підтримуючи позовні вимоги вказує на те, що оспорюваний договір має ознаки фіктивного правочину, господарська операції з отримання коштів ніде не обліковується, документально не підтверджений факт отримання підприємством грошових коштів, використання коштів у господарській діяльності відповідача 1 судовим експертом в рамках кримінальної справи не встановлено.

В судовому засіданні 04.05.2018 представником позивача підтримані позовні вимоги в повному обсязі, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, відзиву на позов до суду не надіслав. Відповідач належним чином був повідомлений про місце і час судового засідання про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення щодо ухвали суду від 02.04.2018, отримане 24.04.2018.

Відповідач 2 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Відповідач 2 належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, про що свідчить відбиток штампу на звороті у нижньому лівому куті ухвали суду від 02.04.2018 щодо направлення її копії відповідачу 2 на адресу: 01030, АДРЕСА_1. Вказана адреса є тотожною із адресою визначеною відповідачем 2 при подані відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем 2 документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

04.07.2010 між ОСОБА_2 (відповідач 2, позикодавець) та сільськогосподарським товариство з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гроуверс» (відповідач 1, позичальник) укладений Договір позики № 005, відповідно до умов п.п. 1.1, 1.2 якого позикодавець передає у власність позичальника власні кошти, в розмірі 200 000,00 грн., а позичальник зобов'язується у строки визначені договором повернути грошові кошти у тому ж розмірі.

Пунктом 1.3 договору визначено, що надходження грошових коштів фіксується додатками 1 або 2 до договору.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики в розмірі 3 % кожного першого числа починаючи з наступного за укладенням договору місяцем (п. 2.1 договору).

Позикодавець надає першу частину позики одночасно із підписанням договору. Факт надходження грошей підтверджується приходно-касовим ордером, виданим позичальником в момент передачі коштів (п. 2.2 договору).

Умовами п.п. 3.1, 3.4 договору визначено, що позика повертається в термін до 90 днів від кожної видачі, але останню до 01.10.2012. Цей строк може бути продовжений за згодою сторін та підписання відповідної додаткової угоди або за усною домовленістю у разі незмінності умов. Позичальник має право на дострокове повернення позики.

Пунктом 4.1 договору визначено, що у разі несвоєчасного повернення позики або процентів за користування позикою, позичальник сплачує пеню в розмірі 0,5 % за кожен день прострочки.

Як зазначалось вище та про що наголошує позивач, зазначений договір завідомо був укладений з метою доведення відповідача 1 до стійкої фінансової неплатоспроможності та до банкрутства, що також підтверджується ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.10.2017 у справі № 361/4035/17р.-к, та є підставою для визнання вказаного правочину недійсним згідно ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України. Крім цього, Договір від 04.07.2010 підлягає визнанню недійсним ще з підстав відсутності достатнього обсягу повноважень на укладення вказаного правочину в момент його вчинення з боку директора СТОВ «Юнайтед Гроуверс» ОСОБА_4, що не відповідає ч. 2 ст. 203 ЦК України.

У відзиві на позов, відповідач 2 проти зазначених позивачем доводів та посилань заперечує, обґрунтовуючи свою позицію тим, що позивач - ОСОБА_1 не є стороною спірного договору, а тому її права не порушуються, по-друге, будь-яких обмежень щодо представництва з боку ОСОБА_4 від імені СТОВ «Юнайтед Гроуверс» відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не значиться, по-третє, обставина з приводу того, що директор СТОВ «Юнайтед Гроуверс» ОСОБА_4 укладав правочини, що призвели до стійкої неплатоспроможності, не є тим доводом, щоб визнавати правочин недійсним. Також відповідач 2 наголошує на тому, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19.12.2014 у справі № 755/5597/14-ц, задоволені вимоги СТОВ «Юнайтед Гроуверс» та визнано Договір позики № 005 від 04.07.2010 недійсним. Разом з тим рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11.02.2015 у справі № 22-ц/796/2738/2015, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 18.06.2015, скасовано рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19.12.2014, відмовлено СТОВ «Юнайтед Гроуверс» в задоволені позовних вимог, а отже на думку відповідача 2 обставини щодо визнання договору недійсним були досліджені та якими відмовлено в задоволенні позовних вимог, а відтак предмет та підстави поданого позову в межах справи № 911/276/18 вже були об'єктом дослідження в межах вищевказаних справ районного, апеляційного та касаційного суду.

У відповідності до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

В силу припису статті 204 ЦК України, правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Дослідивши та надавши правову оцінку поданим сторонами доказам, суд зазначає, що ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.10.2017 у справі № 361/4035/17р.-к щодо обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 219 КК України, було встановлено, що директор товариства СТОВ «Юнайтед Гроуверс», реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на доведення керованого ним підприємства до стійкої фінансової неспроможності та доведення його до банкрутства, діючи умисно та протиправно, з корисливих мотивів, укладав протягом 2007-2009 завідомо невигідні для інтересів та фінансового стану товариства угоди з іншими суб'єктами господарського права - фізичними та юридичними особами, зокрема з ОСОБА_2, усвідомлюючи, що кероване ним товариство не в змозі здійснювати повернення отриманих від зазначених фізичних та юридичних осіб грошових коштів, та завідомо не плануючи виконання договірних зобов'язань перед ними, у зв'язку з чим створені суми кредиторської заборгованості, а також нарахована пеня сприятимуть доведенню керованого ним підприємства до стійкої фінансової неспроможності та доведенню його до банкрутства.

При цьому, директор товариства ОСОБА_4 діяв з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості та в інтересах третіх осіб, усвідомлюючи, що у випадку не повернення зазначеним юридичним та фізичним особам отриманих грошових коштів, та прийняттям судовими органами рішення щодо стягнення з товариства основної суми боргу, нарахованих відсотків та пені, які у подальшому в процесі процедури банкрутства підлягатимуть обов'язковому поверненню кредиторам та значно перевищують початкові суми позичених грошових коштів, що є в інтересах кредиторів та в його особистих інтересах.

Ухвалою про закриття провадження у справі № 361/4035/17р.-к від 17.10.2017 ОСОБА_4 було визнано таким, що скоїв доведення до банкрутства керованого ним підприємства з кваліфікацією дій за ст. 219 КК України та звільнено останнього від кримінальної відповідальності, у зв'язку з закінченням строків давності.

Як зазначено в ч. 6 ст. 75 ГПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У вказаній ухвалі (в межах справи № 361/4035/17р.-к) також було надано правову оцінку Висновку експерта, складеного за результатами проведення судово-економічної експертизи від 20.03.2014 № 168/14-45 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, дослідженням наданих матеріалів, з врахуванням Звіту щодо фінансово-господарського аналізу діяльності товариства від 11.11.2013, складеного ТОВ «Консалтингова компанія «Піфагор», в якому встановлено наявність ознак доведення до фіктивного банкрутства товариства на підставі правочинів, як з фізичними, так і юридичними особами, які стали ініціаторами порушення процедури банкрутства товариства, в тому числі із ОСОБА_2, згідно Договору позики від 04.07.2010 № 005.

Вказаним висновком підтверджено, що СТОВ «Юнайтед Гроуверс» отримало від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 199 385,00 грн., однак коштів позики в сумі 199 385,00 грн. на рахунку товариства не значиться, та за даними касової книги, кошти через касу не оприбутковувались. Доказів використання цих коштів у господарській діяльності відповідача 1 теж немає. У підсумку, експертом підтверджено, що господарська операція з отримання коштів від ОСОБА_2 за Договором позики № 005 від 04.07.2010 в бухгалтерському обліку підприємства - не відображена, ОСОБА_2 кредитором підприємства не значиться.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що Договір позики № 005 від 04.07.2010, укладений відповідачами не для настання його реальних наслідків, які полягають у використанні грошових коштів для господарської діяльності підприємства та отримання прибутку, а навпаки, уклавши оспорюваний договір товариство не тільки не отримало прибутку, а всупереч власним фінансовим інтересам набуло зобов'язання сплатити заборгованість в розмірі, що перевищує його активи.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір не спрямований на настання правових наслідків, обумовлених ним, що є самостійними підставами для визнання спірного правочину недійсним згідно з ч. 5 ст. 203 ЦК України та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Вказана правова позиція стосовно визнання договору недійсним з підстав визначених ч. 5 ст. 203 ЦК України та ч. 1 ст. 215 ЦК України (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) викладена в постанові Верховного суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14.

Що стосується інших обставин, вказаних позивачем, як підстав для визнання спірного договору недійсним, а саме відсутність повноважень з боку директора СТОВ «Юнайтед Гроуверс» ОСОБА_4 на їх підпис, суд приходить до висновку, що зазначені обставини та подані позивачем докази з огляду на ст.ст. 74, 76-79 ГПК України не знайшли свого відображення для їх застосування в якості встановлених фактів для визнання договору недійсним.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи та відзиву відповідача 2, оспорюваний договір з підстав перевищень повноважень щодо їх підписання з боку директора СТОВ «Юнайтед Гроуверс» ОСОБА_4 та визнання його недійсним з огляду на приписи ч. 2 ст. 203 ЦК України вже були предметом розгляду в межах цивільних справ, про що винесені відповідні рішення, зокрема, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19.12.2014 у справі № 755/5597/14-ц, рішення Апеляційного суду міста Києва від 11.02.2015 у справі № 22-ц/796/2738/2015, ухвала Вищого спеціалізованого суду України від 18.06.2015.

Враховуючи те, що встановлені в зазначених рішеннях обставини, які набрали законної сили, є преюдиціальними в розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України, та якими було відмовлено в задоволенні вимог щодо визнання договору недійсним, зокрема, і у зв'язку з перевищенням повноважень, підстав для визнання договору позики недійсним з урахуванням ч. 2 ст. 203 ЦК України, в межах даної справи, немає.

Разом з тим, зважаючи на вищевикладені доводи та зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що Договір позики № 005 від 04.07.2010 є недійсними з урахуванням ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків.

З приводу поданої відповідачем 2 заяви про застосування строку позовної давності, та її спливу по Договору позики № 005 від 04.07.2010, суд зазначає наступне.

У відповідності до приписів ст. 261 ЦК України, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як свідчать матеріали справи, про факт порушення свого права, позивач дізнався в 2017 при розгляді справи № Б24/081-12 про банкрутство СТОВ «Юнайтед Гроуверс» та визнання ОСОБА_1 кредитором з грошовими вимогами до боржника, про що свідчить ухвала господарського суду Київської області від 26.04.2017, яка набрала законної сили.

Таким чином, враховуючи вищезазначені норми цивільного законодавства, суд зазначає, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки останній звернувся до суду з позовом у справі, що розглядається, з дотриманням загального строку позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України, покладається судом на відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір позики № 005 від 04.07.2010, укладений між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гроуверс» (07412, Київська обл., Броварський район, село Рожни, вул. Щорса, будинок 41-Г, код ЄДРПОУ 31252340) та ОСОБА_2 (01030, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер - не відомий).

3. Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Гроуверс» (07412, Київська обл., Броварський район, село Рожни, вул.Щорса, будинок 41-Г, код ЄДРПОУ 31252340) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) 881 (вісімсот вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.

4. Стягнути з ОСОБА_2 (01030, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер - не відомий) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 881 (вісімсот вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення підписано - 16.05.2017

Суддя О.О. Христенко