Рішення № 74059094, 10.05.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.05.2018Справа № 910/1378/18

За позовомПриватного підприємства "Столичні Будинки"доПриватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"про стягнення 103 257,14 грн. Суддя Бойко Р.В. при секретарі судових засідань Бариновій О.І.Представники сторін: від позивача:Орел Р.В., Прокопивнюк А.М., Білан Т.В.від відповідача:Єфімова Т.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2018 року Приватне підприємство "Столичні Будинки" (надалі - Підприємство) звернулось до господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (надалі - Товариство) про стягнення 103 257,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем у період з 01.01.2012 по 30.04.2017 надавались відповідачу послуги з утримання будинку та прибудинкової території по нежилим приміщенням (офіси 268, 269,270, 271, 274) у будинку за адресою: АДРЕСА_1, проте останнім вказані послуги сплачені не були, у зв'язку чим у ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" виникла заборгованість у загальному розмірі 64 065,63 грн. Крім того, позивач у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань просить стягнути з ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" інфляційні витрати у розмірі 33 424,30 грн. та 3% річних у розмірі 5 767,21 грн., нараховані за період з 01.01.2012 по 01.01.2018.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.02.2018 було відкрито провадження у справі №910/1378/18; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; визначено учасникам справи строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив на позов, заперечень на відповідь на відзив; судове засідання у справі призначено на 27.02.2018.

26.02.2018 через відділ діловодства суду від Товариства надійшов відзив на позов з доказами його направлення позивачу, за змістом якого відповідач заперечує проти позовних вимог з тих підстав, що він не є власником нежилих приміщень (офіси 268, 269,270, 271, 274) у будинку за адресою: АДРЕСА_1, оскільки його право власності не зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а відтак відповідач не зобов'язаний нести витрати на утримання прибудинкової території. Також відповідач зазначає, що ним не укладалось договору з позивачем про надання житлово-комунальних послуг, а відтак відсутні юридичні підстави для стягнення коштів за надані комунальні послуги. Крім того, відповідачем подано до суду заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до вимог позивача.

В судовому засіданні 27.02.2018 оголошено перерву до 15.03.2018.

05.03.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив з доказами її направлення позивачу, в якій Підприємство вказує, що саме правління відповідача було прийнято рішення про визначення позивача визначено експлуатуючою організацією по житловому будинку АДРЕСА_1 а відтак у Товариства не може бути ніяких сумнівів щодо того, чи є позивач виконавцем послуг з утримання будинку та прибудинкової території. Крім того, позивач вказує, що звернення власника до відповідного органу з метою проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно залежить від волевиявлення власника, а тому не проведення такої реєстрації не свідчить про те, що власник не отримував відповідні житлово-комунальні послуги в спірний період. А також, у даній відповіді Підприємством зазначено, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг час по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг в повному обсязі. Щодо заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, то позивач зазначає, що відповідачем 21.12.2016 було заплачено частину боргу, що свідчить про визнання ним свого обов'язку та про переривання позовної давності.

14.03.2018 через відділ діловодства суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких Товариство вказує, що ним не могло бути одержано від позивача житлово-комунальних послуг, оскільки спірні нежитлові приміщення не були введені в експлуатацію та не могли фізично експлуатуватись. Крім того, Товариство вказує, що офіс №268 було продано за договором №16550/РН-Н від 12.01.2017, а офіс №274 - за договором 18398/РН-Н від 24.01.2018. Тобто, суть заперечень відповідача зводиться до того, що Товариство не є споживачем послуг, фактично не користувалось та не отримувало їх, оскільки вказані приміщення не введені в експлуатацію та відповідно на них не зареєстровано право власності за відповідачем; між сторонами відсутні будь-які правовідносини, адже відповідний договір не укладався; а також щодо вимог позивача сплив строк позовної давності.

В судовому засіданні 15.03.2018 оголошено перерву до 27.03.2018.

23.03.2018 через відділ діловодства суду відповідачем було подано клопотання про долучення до матеріалів справи сертифікату відповідності №00001902 від 18.02.2011.

В судовому засіданні 27.03.2018 оголошено перерву до 10.04.2018.

03.04.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі, в яких Підприємство зазначає, що спірні нежитлові приміщення є невід'ємною частиною житлового будинку з загальними інженерними комунікаціями, спільною прибудинковою територією, спільними несучими стінами та розташовані на 1 поверсі, а відтак сертифікат відповідності закінчення будівництва даного будинку свідчить про те, що вказані приміщення також є введеними в експлуатацію, а не проведення відповідачем державної реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення не свідчить про неодержання ним послуг з утримання прибудинкової території.

10.04.2018 через відділ діловодства суду відповідачем було подано клопотання про долучення до матеріалів справи акту готовності об'єкта до експлуатації №1902 від 17.02.2011.

В судовому засіданні 10.04.2018 оголошено перерву до 10.05.2018.

26.04.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі, в яких Підприємство роз'яснює порядок нарахування плати за житлово-комунальні послуги.

В судове засідання 10.05.2018 представники сторін з'явились, надали пояснення по суті спору, за змістом яких вбачається, що позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, а відповідач - заперечує проти них та просить відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні 10.05.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.04.2006 між виконавчим комітетом Бучанської селищної ради, Комунальним підприємством "Бучабудзамовник" та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" було укладено Договір №39, за умовами якого Товариство прийняло на себе зобов'язання з проектування та будівництва на земельній ділянці за місцем розташування - смт. Буча, у межах вул. Вишнева, АДРЕСА_1, дитячого садка на 140 місць, інженерних споруд і мереж (в т.ч. підземний перехід), котельної (перший пусковий комплекс); житлових будинків №2, 3 школи на 900 місць (другий пусковий комплекс); житлового будинку №4, наземного багатоповерхового паркінгу, які після завершення будівництва стають окремим майном, а також здійснювати заходи щодо залучення інвестицій на будівництво.

Згідно п. 3.3. Договору №39 від 21.04.2006 сторони домовились, що власником об'єкта, у тому числі майнових прав на об'єкт до здачі його Державній приймальній комісії є Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд".

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" у відповідності до Договору №39 від 24.04.2006 як забудовником було здійснено будівництво будинку АДРЕСА_1

17.02.2011 замовником, генпроектувальником, генпідрядником (Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд") та субпідрядними організаціями складено акт готовності об'єкта до експлуатації №1902, пунктом 7 якого встановлено, що на об'єкті (АДРЕСА_1) виконані згідно з державними будівельними нормами всі роботи, передбачені проектною документацією, обладнання встановлено згідно з актами про його прийняття після індивідуального та комплексного випробування комісіями.

Сертифікатом відповідності №00001902 від 18.02.2011, виданим Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області, засвідчено відповідність закінченого будівництва (окремого пускового комплексу) проектній документації вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та готовності його до експлуатації 252 квартир житлового будинку №3 (ІІІ черга, 1-й пусковий комплекс кварталу багатоповерхової житлової забудови) за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Правління Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" було визначено ПП "Столичні Будинки" експлуатуючою організацією по житловому будинку АДРЕСА_1), яке зафіксоване у протоколі №53 засідання правління відповідача від 26.09.2011.

На виконання вказаного рішення правління відповідача щодо передачі в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1) з нежитловими приміщеннями, ІТП та насосною станцією на баланс, обслуговування та експлуатацію ПП "Столичні Будинки" наказом Голови правління-президента Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" №102/0/8-11 було доручено відповідальним особам організувати передачу спірного будинку з нежитловими приміщеннями, ІТП, насосною станцією та всієї необхідної документації ПП "Столичні Будинки" до 31.10.2011.

27.09.2011 уповноваженими представниками Приватного підприємства "Столичні Будинки" та Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" складено акт приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, у відповідності до якого відповідачем було передано позивачу на баланс частину житлового комплексу - будинок АДРЕСА_1

Як вбачається із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності Підприємства є комплексне обслуговування об'єктів (код КВЕД 81.10).

Так, комплексне обслуговування об'єктів згідно коду КВЕД 81.10 включає надання комплексу допоміжних послуг у приміщеннях клієнта. Ці послуги включають загальне прибирання приміщень, догляд за ними, усунення сміття, забезпечення охорони та безпеки, доставку пошти, послуги портьє, прання та суміжні послуги допоміжного характеру. Зазначені види послуг здійснює обслуговуючий персонал, який не відповідає за результати діяльності компанії або роботи клієнта, а також також:

- обслуговування зайнятих урядом і органами державного управління будинків;

- управління житлом та іншим нерухомим майном у співвласності;

- діяльність житлово-експлуатаційних контор;

- діяльність об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) та їх асоціацій;

- діяльність садових товариств, гаражних і житлово-будівельних кооперативів.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (стаття 1, частина 2 статті 3, стаття 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

З огляду на наведене вбачається, що будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі Приватного підприємства "Столичні Будинки", яка є виконавцем житлово-комунальних послуг.

Невід'ємною частиною будинку за адресою: АДРЕСА_1 є нежитлові приміщення, розташовані на його першому поверсі, а саме: офіси 268, 269,270, 271, 274. Вказані офіси станом на дату прийняття спірного будинку на баланс позивачем не були проданими забудовником та відповідно майнові права на них, як на новостворений об'єкт, належали забудовнику - Приватному акціонерному товариству "Холдингова компанія "Київміськбуд".

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами у своїх заявах по суті справи, відповідний договір про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території між Приватним підприємством "Столичні Будинки" та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" не укладався, проте позивач стверджує, що ним надавали відповідачу відповідні послуги починаючи з січня 2012 року та відповідно позивач нараховував відповідачу плату за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території, однак останній кошти за вказані послуги не сплачував, внаслідок чого виникла заборгованість за надані послуги.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами, в яких просив сплатити наявну у нього заборгованість з оплати наданих Підприємством послуг, зокрема, в матеріалах справи наявні вимога вих. №670 від 17.08.2016, претензія вих. №839 від 10.10.2016, претензія вих. №118 від 12.05.2017, вимога вих. №309 від 19.10.2017, претензія вих. №316 від 29.11.2017, однак, за твердженнями позивача, Товариством станом на дату звернення із даним позовом до суду не сплачено відповідну заборгованість.

Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями позивача про наявність у відповідача заборгованості у загальному розмірі 64 065,63 грн. за надані у період з січня 2012 року по січень 2018 року послуги. Крім того, позивач у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань просить стягнути з ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" інфляційні витрати у розмірі 33 424,30 грн. та 3% річних у розмірі 5 767,21 грн., нараховані за період з 01.01.2012 по 01.01.2018.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №401/710/15-ц та постановах Верховного Суду України від 18.06.2016 у справі №922/5923/14, №6-59цс13 від 30.10.2013, №6-2951цс15 від 20.04.2016.

Посилання відповідача на те, що ним не зареєстровано право власності на спірні нежитлові приміщення (офіси), як на обставину, що свідчить про не споживання ним послуг з утримання будинку та прибудинкової території, а також відсутність у нього обов'язку з оплати наданих позивачем послуг, судом відхиляються з огляду на наступне.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, відповідачем, як забудовником було створено об'єкт нерухомості - будинок АДРЕСА_1, невід'ємною частиною якого є нежитлові приміщення, розташовані на його першому поверсі, а саме: офіси 268, 269, 270, 271, 274.

Згідно з частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Сертифікатом відповідності №00001902 від 18.02.2011, виданим Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області, засвідчено відповідність закінченого будівництва (окремого пускового комплексу) проектній документації вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та готовності його до експлуатації 252 квартир житлового будинку №3 (ІІІ черга, 1-й пусковий комплекс кварталу багатоповерхової житлової забудови) за адресою: АДРЕСА_1.

Судом відхиляються доводи відповідача з приводу того, що ним не введено в експлуатацію спірні нежитлові приміщення, а наданий суду сертифікат підтверджує лише прийняття житлових квартир даного будинку до експлуатації, оскільки, по-перше, у відповідності до акту готовності об'єкта до експлуатації №1902 від 17.02.2011 на об'єкті (АДРЕСА_1) виконані згідно з державними будівельними нормами всі роботи, передбачені проектною документацією, обладнання встановлено згідно з актами про його прийняття після індивідуального та комплексного випробування комісіями.

Тобто, виконання всіх робіт у спірному будинку свідчить і про завершення всіх будівельних робіт у будинку в цілому, в тому числі в його нежитлових приміщеннях.

По-друге, станом на дату видачі відповідачу сертифікату відповідності №00001902 від 18.02.2011 механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів був врегульований чинним на той час Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №923 від 08.10.2008 (надалі - Порядок).

Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами за формою згідно з додатком 1.

Сертифікат відповідності - документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Пунктом 7 Порядку передбачено, що у разі коли подана замовником заява з документами, що додаються до неї, відповідає вимогам пунктів 3 і 4 цього Порядку, інспекція проводить підсумкову перевірку відповідності збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та готовності його до експлуатації (далі - підсумкова перевірка), яка розпочинається не пізніше ніж на третій робочій день після реєстрації заяви.

Згідно пункту 9 Порядку на закінченому будівництвом об'єкті повинні бути виконані всі передбачені проектною документацією та державними стандартами, будівельними нормами і правилами роботи, а також змонтоване і випробуване обладнання.

Тобто, необхідною умовою видачі сертифікату відповідності є виконання всіх передбачених проектною документацією та державними стандартами, будівельними нормами і правилами робіт.

При цьому, як вбачається з наведених положень Порядку об'єкт будівництва приймається в цілому, в той час як видача сертифікату відповідності лише на частину такого об'єкту, зокрема лише на житлові квартири (як стверджує відповідач в даному випадку), є неможливою в силу приписів законодавства та є цілком логічним, оскільки невиконання всіх робіт з будівництва об'єкту нерухомості на його першому поверсі, або невідповідність таких робіт проектній документації та державним стандартам, будівельним нормам і правилам створює загрозу для приміщень, які розташовані на верхніх поверхах.

Таким чином, суд вважає, що сертифікатом відповідності №00001902 від 18.02.2011 підтверджено введення в експлуатацію всього спірного об'єкту нерухомості, в тому числі офісів 268, 269, 270, 271, 274.

Такі висновки суду підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, зокрема, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №98212923 від 22.09.2017 право власності за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на нежитлове приміщення (офіс) 270 за адресою: АДРЕСА_1, було зареєстроване в тому числі на підставі сертифікату відповідності №00001902 від 18.02.2011.

По-третє, представник відповідача в судових засіданнях стверджував, що нежитлові приміщення, які розташовуються у спірній будівлі, підлягали введенню в експлуатацію на підставі окремого сертифікату відповідності про введення в експлуатацію нежитлових приміщень.

Так, дійсно з матеріалів справи вбачається, що в окремих документах щодо відчуження нерухомих приміщень у будівлі міститься посилання на сертифікат відповідності про введення в експлуатацію нежитлових приміщень (наприклад, в акті прийняття-передачі об'єкту інвестування до Інвестиційного контракту №16-206/Н7 від 08.02.2011, в акті прийняття-передачі об'єкту інвестування до Інвестиційного контракту №16-231/Н5-Б3).

Проте, незважаючи на неодноразове відкладення судових засідань з метою надання відповідачу можливості надати примірник вказаного свідоцтва для огляду судом, дане свідоцтво так і не було надано суду, а представник відповідача в судовому засіданні 15.05.2018 не зміг пояснити що це за свідоцтво та чому, незважаючи на його наявність, державна реєстрація права власності на придбані нежитлові приміщення у спірному будинку реєструються саме на підставі сертифікату відповідності №00001902 від 18.02.2011.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 2 вказаної статті у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Оскільки відповідач стверджував про відсутність події введення в експлуатацію нежитлових приміщень у спірній будівлі суд запропонував йому надати відповідні докази, яким в даному випадку є сертифікат відповідності про введення в експлуатацію нежитлових приміщень та надав достатньо часу для подання таких доказів, проте відповідач не скористався своїм правом довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Неможливість надання суду сертифікату відповідності про введення в експлуатацію нежитлових приміщень, а також неможливість представників відповідача пояснити з яких причин вказаний сертифікат не може бути наданий суду для огляду, на думку суду, свідчить про те, що посилання на не введення в експлуатацію спірних нежитлових приміщень та не здійснення Товариством реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення є лише спробою ухилення відповідача від сплати за спожиті послуги.

За таких обставин суд приходить до висновку, що сертифікат відповідності №00001902 від 18.02.2011 підтверджує введення в експлуатацію буднику в цілому та офісів 268, 269, 270, 271, 274 в АДРЕСА_1 зокрема, а відтак спірний будинок є об'єктом завершеного будівництва, майнові права на який виникли у особи, яка його створила - забудовника (відповідача).

Водночас, момент звернення власника до відповідного органу з метою проведення державної реєстрації залежить від волевиявлення власника. Крім того, не проведення державної реєстрації права власності не свідчить про те, що власник не отримував відповідні житлово-комунальні послуги в спірний період.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №401/710/15-ц та постановах Верховного Суду України від 18.06.2016 у справі №922/5923/14, №6-59цс13 від 30.10.2013, а також у постанові Вищого господарського суду України від 12.06.2017 у справі №910/17128/16.

Крім того, положеннями ч. 3 ст. 13 Конституції України та ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власність зобов'язує, що більш конкретизована в положеннях ст. 322 вказаного Кодексу, які визначають обов'язок власника утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (норми даної статті поширюються не лише на власника, а й на особу, яка наділена майновими правами щодо нього у найбільшому обсязі).

У пункті 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" наявне визначення спільного майна багатоквартирного будинку, згідно якого це приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку (ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

Частиною 1 статті 7 вказаного Закону встановлено обов'язки співвласників багатоквартирного будинку, серед яких, зокрема, є забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку; додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Суд відзначає, що різновидом майна є майнові права, а відповідач у спірний період був власником майнових права на нежитлові приміщення на вказані офіси.

Із системного аналізу наведених норм та принципів розумності і справедливості суд приходить до висновку, що власник майнових прав на нерухоме майно (житлові чи нежитлові приміщення в багатоквартирному житловому будинку) за умови введення його в експлуатацію та обслуговування є зобов'язаний нести витрати на його обслуговування на рівні з іншими співвласниками приміщень у такому будинку, незалежно від факту проведення державної реєстрації права власності на таке нерухоме майно. Такий висновок, в тому числі обґрунтований тим, що з моменту введення майна в експлуатацію таке майно фактично створене та існує, і, як наслідок, потребує утримання, а покладення такого обов'язку на іншу частину власників майна (майнових прав) на приміщення такого багатоквартирного будинку призведе до порушення принципу рівності таких співвласників.

Дійсно, проведення державної реєстрації майнових прав на нерухоме майно після його введення в експлуатацію є правом, а не обов'язком власника майнових прав. Разом тим, в силу приписів ст. 13 Цивільного кодексу України реалізацією такого права не може бути заподіяно шкоду іншим співвласникам багатоквартирного будинку чи управляючій компанії, а поведінка відповідача при розгляді справи дає підстави вважати, що однією із причин не проведення державної реєстрації права власності на майнові права на спірні об'єкти нерухомості протягом 6 років за умови введення в експлуатацію багатоквартирного будинку є саме небажання брати участь в пропорційних витратах на утримання такого будинку.

Отже, спроба відповідача уникнути виконання свого обов'язку із утримання спірного будинку та його прибудинкової території (тобто, належного йому на праві спільної сумісної власності майна) шляхом не здійснення реєстрації права власності на належні йому нежитлові приміщення суперечить як закріпленим в положеннях ст. 13 Цивільного кодексу України межах здійснення прав, так і визначеним в положеннях ст. 509 Цивільного кодексу України засадам добросовісності, розумності і справедливості.

Відтак, суд приходить до висновку, що саме у відповідача наявний (був наявний до продажу іншим особам) обов'язок із утримання офісів 268, 269, 270, 271, 274 в АДРЕСА_1 у період з лютого 2012 року по січень 2018 року, який в свою чергу включає в себе обов'язок нести витрати за утримання його майна, в тому числі з оплати утримання будинку та прибудинкової території.

При цьому, суд звертає увагу відповідача, що як вбачається з наявного в матеріалах справи наказу Голови правління-президента Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" №102/0/8-11 передання спірного будинку на баланс ПП "Столичні Будинки" здійснювалось, в тому числі з нежитловими приміщеннями, а відповідно до акту приймання передачі житлового комплексу від 23.09.2011 комісією було встановлено, що спірний будинок було введено у експлуатацію 18.02.2011, та передано позивачу на баланс, відтак суд критично оцінює доводи відповідача, що останнім не споживались надані позивачем послуги з утримання спірного будинку та його прибудинкової території, невід'ємною частинного якого є офіси 268, 269, 270, 271, 274.

Докази щодо звернення відповідача в установленому законодавством порядку з претензіями щодо надання неякісних житлово-комунальних послуг у матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що в період з 01.01.2012 по 31.03.2017 застосувався тариф з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який за розрахунками позивача, здійсненими у відповідності до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №869 від 01.06.2011, становив 1,91 грн. за 1 кв.м., у період з 01.05.2016 по 31.03.2017 - застосовувався тариф у розмірі 2,23 грн. за 1 кв.м., а у період з 01.05.2017 по 31.01.2018 тариф у розмірі 3,21 грн. за 1 кв.м.

Обґрунтованість та правомірність застосованого позивачем тарифу відповідачем не заперечувалась, а тому в силу приписів ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України у суду відсутні сумніви щодо правомірності застосованих Підприємством тарифів.

Пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Вказана правова норма є спеціальною по відношенню до інших приписів цивільного законодавств, тому у даному випадку обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги не ставиться в залежність від наявності укладеного договору на надання таких послуг.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України №6-59цс13 від 30.10.2013.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" установити, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.

В той же час, оскільки між сторонами відсутній договір, який би передбачав строки, протягом яких відповідач повинен сплачувати позивачу за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та такий строк не визначений відповідною нормою законодавства, то у даному випадку підлягають застосуванню приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, у відповідності до яких якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, приймаючи до уваги вимогу вих. №670 від 17.08.2016, претензію вих. №839 від 10.10.2016, претензію вих. №118 від 12.05.2017, вимогу вих. №309 від 19.10.2017, претензію вих. №316 від 29.11.2017, а також факт звернення із даним позовом до господарського суду, суд приходить до висновку, що відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання з оплати Підприємству наданих послуг з утримання будинку та прибудинкової території.

Відтак за розрахунками суду, з урахуванням дат відчуження спірних офісів Товариством на користь третіх осіб, у відповідача наявна заборгованість з оплати послуг позивача, наданих у період з січня 2012 року по січень 2018 року, за офіс 269 - у загальному розмірі 8 690,67 грн., за офіс 268 - у загальному розмірі 7 829,79 грн., за офіс 274 - у загальному розмірі 15 194,30 грн., за офіс 270 - у загальному розмірі 17 182,09 грн., за офіс 271 - у загальному розмірі 12 398,39 грн., що разом становить заборгованість у розмірі

61 295,24 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначені загальні умови виконання зобов'язання, зокрема, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як визначено у абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зважаючи на те, що утримання спірного будинку включає в себе утримання в тому числі розміщених у ньому нежитлових приміщень, а відповідачем не доведено, що ним не споживались відповідні послуги у спірний період, суд дійшов висновку про наявність передбачених законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в розмірі 61 295,24 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення законодавства, у визначені ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Товариства заборгованості у розмірі 61 295,24 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом. В іншій частині вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості із сплати наданих йому послуг з утримання будинку та прибудинкової території суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем заявлено до стягнення вартість наданих послуг без врахування того, що офіс 268 був відчужений Товариством 12.01.2017, а офіс 274 - 24.01.2018, а відтак обов'язок з оплати послуг за утримання будинку та прибудинкової території в цій частині не може бути покладений на Товариство, яке не являлось власником цих нежитлових приміщень.

Відповідачем подано до суду заяви про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, які викладені як окремим документом, так і викладені у його заявах по суті справи.

Судом встановлено, що чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не визначено строків оплати послуг з утримання будинків та прибудинкової території, а відтак у даному випадку до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що у відповідача виник обов'язок із оплати на користь позивача вартості наданих у січні 2012 року - липні 2016 року послуг після звернення Підприємства з відповідною вимогою - вимога вих. №670 від 17.08.2016, а зі спливом семи днів після одержання відповідної вимоги Товариство є таким що прострочило виконання свого зобов'язання.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідачем допущено прострочення свого зобов'язання з оплати наданих у січні 2012 року - липні 2016 року послуг лише у серпні 2016 року, то відповідно Підприємством не пропущено строку позовної давності, а тому заяви Товариства залишаються судом без задоволення.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати у розмірі 33 424,30 грн. та 3% річних у розмірі 5 767,21 грн., нараховані за період з 01.01.2012 по 01.01.2018.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Закріплена в пункті 10 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України.

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого у національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

З огляду на наведене, за відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржник несе відповідальність, передбачену частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №401/710/15-ц.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних витрат з урахуванням дат направлення позивачем на адресу відповідача вимог (претензій) про сплату заборгованості за надані послуги та дат відчуження відповідачем спірних нежитлових приміщень, а також приймаючи до уваги визначені відповідачем кінцеві дати нарахування, встановив, що правомірним буде стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі

2 675,85 грн. та інфляційних витрат у розмірі 11 830,42 грн.

В іншій частині заявлені до стягнення 3% річних та інфляційних витрат задоволенню не підлягають, оскільки обраховані невірно.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення вимог та стягнення з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на користь Приватного підприємства "Столичні Будинки" заборгованості у розмірі 61 295,24 грн., 3% річних у розмірі 2 675,85 грн. та інфляційних витрат у розмірі 11 830,42 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства "Столичні Будинки" задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (01010, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, буд. 4/6; ідентифікаційний код 23527052) на користь Приватного підприємства "Столичні Будинки" (08292, АДРЕСА_1, офіс 262-А; ідентифікаційний код 37588729) заборгованість у розмірі 61 295 (шістдесят одна тисяча двісті дев'яносто п'ять) грн. 24 коп., 3% річних у розмірі 2 675 (дві тисячі шістсот сімдесят п'ять) грн. 85 коп., інфляційні витрати у розмірі 11 830 (одинадцять тисяч вісімсот тридцять) грн. 42 ком та судовий збір у розмірі 1 293 (одна тисяча двісті дев'яносто три) грн. 49 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Київського апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 17.05.2018.

Суддя Р.В. Бойко