Постанова № 7405594, 17.11.2009, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 2-а- 7467/09/2270/8

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2009 року Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі: головуючого судді Святецького В.В.

при секретарі Розумняк О.В.,

з участю представників позивача - Олійника С.В., Макорти М.Д.,

представників відповідача Вонсовича М.М., Кучерявої Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницькому адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Старокостянтинівський спеціалізований карєр» до Старокостянтинівської обєднаної державної податкової інспекції Хмельницької області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що за наслідками планової виїзної перевірки Відкритого акціонерного товариства (ВАТ) «Старокостянтинівський спеціалізований карєр» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року Старокостянтинівською обєднаною державною податковою інспекцією (ОДПІ) складено акт від 27.07.2009 року № 231/05471885. На підставі зазначеного акту перевірки ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000432300/0 від 07.08.2009 року, яким визначено податкове зобов'язання за податком на прибуток в сумі 8954900 грн ., у тому числі: основний платіж в сумі 4562915 грн . та штрафні (фінансові) санкції в сумі 4391985 грн. ; № 0000442300/0 від 07.08.2009 року , яким визначено завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 105846,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 52923,00 грн..

Позивач просить визнати податкові повідомлення-рішення нечинними та їх скасувати, оскільки вони прийняті на підставі помилкового тлумачення відповідачем норм чинного законодавства.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просять їх задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача позов не визнали та просять суд відмовити а задоволенні позову.

Заслухавши доводи представників позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд визнає позов підлягаючим задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, ч.1 ст.9 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі , в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

В силу ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах компетенції та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення(вчинення дії), безсторонньо(неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто, протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

І . Судом встановлено, що згідно пункту 3.1.1 акта перевірки (т. 1 а.с.19 ) з посиланням на пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Старокостянтинівською ОДПІ збільшено позивачу валовий дохід від реалізації продукції за 2008 рік на суму 17851157,61 грн., посилаючись на те, що ВАТ «Старокостянтинівський спеціалізований карєр» проводив реалізацію щебеневої продукції українському підприємству ТОВ «Український граніт» та іноземним підприємствам ТОВ «Універсал Максім Граніт» і ТОВ «Еталон Метал +» по цінах, нижчих за звичайні ціни на таку продукцію. На підставі зазначених висновків ОДПІ донараховано позивачу податок на прибуток в сумі 4462789,40 грн . (17851157,61 грн. х 25 %) та нараховано відповідні штрафні санкції.

Суд не погоджується з висновками відповідача з наступних підстав.

Визначення поняття «звичайна ціна» дано в пункті 1.20 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97)" (надалі Закон № 334/94).

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 ст. 1 Закон № 334/94, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 ст. 1 Закону № 334/94 визначено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Статтею 6 Закону України «Про ціни і ціноутворення» передбачено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Статтею 7 цього ж Закону про ціни визначено, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Згідно ст. 67 Господарського кодексу України господарські відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Статтею 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 р. № 1548 “Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)” не передбачене державне регулювання (встановлення фіксованих та граничних рівнів цін (тарифів), торгівельних (постачальницько-збутових) надбавок, нормативів рентабельності, запровадження обов'язкового декларування зміни) цін і тарифів на щебеневу продукцію.

Згідно підпункту 1.20.8 пункту 1.20 ст. 1 Закону № 334/94 обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідно до протоколу засідання спостережної ради ВАТ «Старокостянтинівський спеціалізований карєр» від 30.12.2007 р. (т.1 а.с.115) були визначені критерії (обсяги поставок, терміни оплати) для застосування підприємством о птових та роздрібних цін при реалізації покупцям щебеневої продукції. Так, оптові ціни було встановлено для покупців, які: співпрацювали з підприємством у 2007 р. та здійснили закупку продукції протягом року в обсязі не менше 200000 тон, заключать договори у 2008 році на поставку щебеневої продукції не менше 40000 тон та проводитимуть розрахунок на основі 100% попередньої оплати, заключать договори на поставку відсіву гранітного від 1000 тон. Роздрібні ціни було встановлено для покупців з обємом закупок до 1000 тон, на реалізацію продукції з відстрочкою та для реалізації населенню. Ціни на продукцію з обємом закупок від 1000 тон до 40000 тон, у випадку 100% попередньої оплати, передбачено встановлювати в межах між оптовими і роздрібними цінами згідно з договорами, в залежності від обсягу закупок.

Позивачем доведено, що у 2008 році основним оптовим покупцем ВАТ «Старокостянтинівський спеціалізований карєр» на території України було ТОВ «Український граніт», яким протягом 2007 року було здійснено закупку щебеневої продукції в кількості 240418,231 тонн. Вказане підприємство є офіційним дилером ВАТ «Старокостянтинівський спеціалізований карєр» і поширює його продукцію згідно з дилерським договором від 01.01.2008 р. № 1 (т. 1 а.с.118). Протягом 2008 року ТОВ “Український граніт” було реалізовано готову продукцію в обсязі 250146,57 тонн за оптовими цінами відповідно до умов договору від 01.01.2008 р. № 01/08-П (т.1 а.с.121).

Оптовими покупцями продукції ВАТ «Старокостянтинівський спеціалізований карєр» поза межами України, а саме в Російській Федерації, у 2008 році були ТОВ «Універсал-Максім-Граніт» і ТОВ «Еталон Метал +», якими в 2008 році було реалізовано готову продукцію в обсязі 472205 тонн і 3735 тонн відповідно, згідно з контрактами № 01/ВЭД від 11.05.2007 р. і № 02/ВЭД від 04.08.2008 р.

Відповідачем не надано суду доказів того, що вказані в акті перевірки підприємства проводили придбання чи реалізацію щебеневої продукції в 2008 році за цінами, визначеними ним як звичайні, на умовах (обсяги поставок, умови транспортування, терміни оплати), які були б спів ставними з умовами реалізації продукції вказаним покупцям.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205 (далі наказ № 327), з а результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка. Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Згідно з пп. 2.3.2 п. 2.3 ст. 2 наказу № 327 за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Відповідно до п. 3.1.1 н аказу Державної податкової адміністрації України від 11.09.2008 р. № 584 "Про затвердження зразків форм актів перевірок та Методичних рекомендацій щодо їх оформлення" в підпункті 3.1.1 "Валовий дохід" акта перевірки у розрізі податкових звітних періодів, за які проводилась перевірка, зазначається сума задекларованих та перевірених показників (із обов'язковим зазначенням суми таких перевірених показників), зазначається перелік використаних при проведенні перевірки документів (договори (контракти), первинні документи, документи бухгалтерського обліку тощо).

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено невідповідність рівня цін реалізації позивачем щебеневої продукції звичайним цінам. Зокрема, в акті перевірки не зазначено назви і номера первинних документів по вказаних операціях, на підставі яких було вчинено записи у бухгалтерському обліку, не вказано згідно з якими договорами було визначено рівень звичайних цін, а наведено лише перелік отриманих відповідей на запити щодо цін придбання підприємствами щебеневої продукції від ТОВ «Український граніт» без аналізу обєктивних умов їх здійснення, що є обовязковим для органу державної податкової служби. Доказів рівня звичайних цін, що склались на ринку ідентичних (однорідних) товарів відповідач при розгляді справи суду не надав. Надані відповідачем копії листів, отриманих від підприємств, які проводили придбання щебеневої продукції від ТОВ «Український граніт» не доводять рівня звичайних цін, визначених в акті перевірки, так як обсяги придбання щебеневої продукції по кожному з цих покупців є незначними, а тому не є співставними з обсягами реалізації продукції позивачем ТОВ «Український граніт». Крім того в цих листах відсутні дані про умови поставки продукції, умови розрахунків та інші обєктивні умови, які можуть вплинути на ціну.

Ціни, по яких проводилася реалізація щебеневої продукції підприємствами галузі Хмельницької області, згідно з листами, отриманими на запити суду від ТОВ «Синявські граніти» (т.4 а.с.148), ЗАТ «Головчинецький гранітний карєр» (т.4 а.с. 142 ), ЗАТ «Шепетівський гранкарєр «Пронекс» (т. 4 а.с.166) також не відповідають рівню звичайних цін на таку продукцію, визначену відповідачем в акті перевірки.

Щодо визначення посадовими особами Старокостянтинівської ОДПІ валового доходу від реалізації продукції за 2008 рік іноземним підприємствам ТОВ «Універсал Максім Граніт» і ТОВ «Еталон Метал +» по цінах, нижчих за звичайні ціни на таку продукцію, крім вищевказаного, суд враховує наступне.

Згідно з статтею 189 ГКУ ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Відповідно до статті 11 Закону про ціни при здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

В акті перевірки (т. 1 а.с.34) відповідачем зроблено розрахунки заниження валового доходу при реалізації щебеневої продукції на експорт для ТОВ «Еталон Метал +» і ТОВ «Універсал Максим Граніт», хоча на підтвердження рівня звичайних цін в акті перевірки відсутня інформація про укладені на момент продажу такого товару договори на реалізацію ідентичних (однорідних) товарів (робіт, послуг) на експорт, а для розрахунку валового доходу застосовано звичайні ціни на ринку України.

В контрактах № 01/ВЭД від 11.05.2007 р. (т.1 а.с.128) і № 02/ ВЭД від 04.08.2008 р. (т.1 а.с.142) ціни на товар були встановлені в російських рублях на умовах DAF кордон України (ст. Зерново).

Пунктом 1.9 наказу № 327 визначено, що показники, виражені в іноземній валюті, підлягають відображенню в акті документальної перевірки з одночасною вказівкою їх еквівалента у гривнях, але в акті перевірки позивача, відповідачем ціни реалізації продукції ТОВ «Еталон Метал +» і ТОВ «Універсал Максим Граніт» визначені лише у гривнях.

Крім того, згідно з наданими позивачем доказами (розшифровки цін, рахунки-фактури, вантажно-митні декларації, видаткові накладні), судом встановлено, що ціни одиниці продажу, які відповідачем вказані в колонці 3 зведених розрахунків заниження валового доходу по ВАТ «Старокостянтинівський спеціалізований карєр» за 2008 рік при реалізації щебеневої продукції на експорт для ТОВ «Еталон Метал +» і ТОВ «Універсал Максим Граніт» (т. 1а.с.34), не відповідають фактичним цінам у гривневому еквіваленті, зазначених у вантажно-митних деклараціях згідно з офіційним курсом гривні до російського рубля на день оформлення ВМД, відповідно до яких проводилася реалізація щебеневої продукції та відсіву у відповідних періодах.

Також судом взято до уваги те, що визначення розміру та моменту виникнення валових доходів в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів на експорт регламентується пп. 7.3.1 Закону про прибуток, відповідно до якого доходи, отримані (нараховані) платником податків в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду. Тобто, валові доходи експортера виникають у момент їх отримання (нарахування), тобто діє загальне правило першої події, установлене пп. 11.3.1 Закону № 334/94. Отже, валовий дохід за експортними операціями визначають за датою події, що сталася раніше:

або за датою зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

або за датою відвантаження товарів, а для робіт (послуг) за датою фактичного надання результатів (робіт, послуг) платником податку.

Тому, якщо першою подією за експортним контрактом є надходження передоплати, то валові доходи фіксуються на дату зарахування іноземної валюти на банківський рахунок підприємства-експортера, а враховуючи те, що операції з реалізації продукції вказаними підприємствам протягом перевіреного періоду здійснювалися на умовах попередньої оплати, валовий дохід по експортних операціях виникав не по факту відвантаження готової продукції, як розраховано відповідачем в акті перевірки, а по факту отримання попередньої оплати в іноземній валюті, перерахованої в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів.

Також судом враховуються експертні висновки Хмельницької торгово-промислової палати № С-222 від 26.08.2008 р. і № С-240 від 16.09.2008 р., якими було підтверджено контрактну ціну на щебінь фракції 5х20 станом на 26.08.2008 р. в розмірі 375,00 російських рублів за тонну і станом на 16.09.2008 р. в розмірі 390,00 російських рублів за тонну.

Судом не вважає обґрунтованими доказами надані відповідачем прайс-листи на гранітну продукцію ЗАТ «Шепетівський гранкарєр «Пронекс» для організацій Російської Федерації, так як по своїй суті вони є комерційною пропозицією для придбання продукції. Доказів того, що ЗАТ «Шепетівський гранкарєр «Пронекс» в 2008 році проводило реалізацію продукції на експорт за вказаними в прайс-листах цінами на умовах, співставних з умовами реалізації позивачем продукції ТОВ «Еталон Метал +» і ТОВ «Універсал Максим Граніт» суду не надано.

Законом № 334/94 встановлено, що звичайна ціна, яка визначається у відповідності з вимогами п. 1.20 ст. 1 цього Закону, в цілях оподаткування застосовується лише у випадках, передбачених цим Законом, а саме, відповідно до:

- пп. 7.1.1 п. 7.1. ст. 7 - при здійсненні товарообмінних (бартерних) операцій;

- пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 - при продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам;

- пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 при продажу товарів (робіт, послуг) особам, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Інших випадків для визначення валових доходів за договорами купівлі-продажу продукції із застосуванням звичайної ціни Законом про прибуток не встановлено.

З огляду на те, що в акті перевірки відповідачем не вказано, з яких підстав ним було застосовано звичайні ціни для визначення валового доходу від реалізації щебеневої продукції ТОВ «Український граніт» і те, що відповідачем не надано доказів, які б вказували на наявність таких підстав, суд прийшов до висновку, що відповідач не мав правових підстав при донарахуванні податкових зобовязань застосовувати звичайні ціни.

ІІ. Згідно пункту 3.1.2 акта перевірки (т.1 а.с.21) Старокостянтинівською ОДПІ зроблено висновок про неправомірність віднесення позивачем до складу валових витрат декларації з податку на прибуток за 2008 рік витрат, не повязаних з господарською діяльністю, а саме вартості послуг з ведення технічного та бухгалтерського обліку, ведення первинної облікової документації, роботи з базами даних, отриманих від ПП ОСОБА_7 та ПП ОСОБА_8 на загальну суму 410343 грн.. На підставі зазначених висновків ОДПІ донараховано позивачу податок на прибуток в сумі 102585 грн . та нараховано відповідні штрафні санкції.

Як випливає зі змісту акта перевірки, висновок відповідача про порушення позивачем за правочинами № 01/06-НП від 29.12.2006 р. і № 1 від 14.10.2008 р., укладеними з ПП ОСОБА_7 та ПП ОСОБА_8, частини першої ст. 203, ст. 215, частини першої ст. 216, ст. 228 ЦКУ було зроблено з огляду на те, що правочини, вчинені ПП ОСОБА_7 та ПП ОСОБА_8В, не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, вочевидь є такими, що укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а тому є нікчемними.

Суд, беручи до уваги фактичні обставини справи та досліджені у судовому засіданні докази, вважає вказаний висновок відповідача помилковим та безпідставним з наступних підстав.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94 господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

При цьому, ні Закон № 334/94 , ні Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» (далі Закон про бухгалтерський облік), ні Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.1995 р. N 88 (далі - Положення № 88), не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договору, який передбачає придбання послуг, вже є ознакою господарської діяльності. Зміст договору про надання послуг та їх особливість у цілому полягають в тому, що вони споживаються у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (ст. 901 ЦКУ). Тобто результат послуг не має матеріального виразу та проявляється лише шляхом впливу на результати господарської діяльності замовника послуг.

Судом встановлено, що сторони угод мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України, що узгоджується з частиною першою ст. 43 ГКУ, якою визначено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом та статтею 67 ГКУ, якою передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Надання послуг з ведення технічного та бухгалтерського обліку, ведення первинної облікової документації, роботи з базами даних не суперечить чинному законодавству України, оскільки не існує нормативно-правового акта, який би забороняв або обмежував таку діяльність.

Пунктом 2 ст. 8 Закону про бухгалтерський облік встановлено, що питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Згідно з п. 4 і п. 5 ст. 8 Закону про бухгалтерський облік для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації і визначає облікову політику підприємства. Залучення вказаних підприємців до ведення обліку не суперечить вимогам діючого законодавства, так як згідно з абзацом 2 п. 4 Закону про бухгалтерський облік для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство може користуватись послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Пункт 5.3 ст. 5 Закону про прибуток передбачає вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових витрат. Серед таких обмежень послуги, які було виключено відповідачем зі складу валових витрат позивача, відсутні. Крім того, п. 5.11 ст. 5 Закону про прибуток не дозволяє встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення до складу валових витрат платника податку, крім тих обмежень, що зазначені в цьому Законі.

Позивачем під час податкової перевірки надано відповідачу договори про ведення технічного та бухгалтерського обліку, ведення первинної облікової документації, роботи з базами даних, акти здачі-прийняття виконаних робіт та платіжні документи на перерахування контрагентам коштів за надані послуги. В акті перевірки відповідачем безпідставно розширено низку документів, якими повинен підтверджуватися факт надання таких послуг. Зокрема, в акті йдеться про те, що в актах виконаних робіт не зазначено інформації про фактично понесені витрати на здійснення цих послуг та відсутній розрахунок визначення вартості наданих послуг. Водночас правилами ведення податкового обліку, встановленими чинним законодавством, зокрема, ст. 11 Закону про прибуток, не вимагається підтвердження додатковими документами витрат на послуги з ведення технічного та бухгалтерського обліку, ведення первинної облікової документації, роботи з базами даних. Чинне законодавство не передбачає спеціальних вимог щодо обов'язкової наявності певних документів для підтвердження факту надання таких послуг.

Підпунктом 5.3.9 ст. 5 Закону про прибуток встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку. Статтею 9 Закону про бухгалтерський облік передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Виходячи зі змісту вищенаведених норм, вимог щодо необхідності деталізації об'єкта надання послуг вони не містять. Акти, якими документувались факти отримання послуг від вищевказаних контрагентів, містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів: назву послуг, їх вартісне вираження, місце та дату складання, посади та підписи уповноважених осіб. Також позивачем надано суду зразки щоденної звітності, які оформлялися підприємцями для позивача та роздруківку офіційної веб-сторінки ВАТ «Старокостянтинівський спецкарєр” в мережі Інтернет, яку було створено і здійснювалося супроводження підприємцем ОСОБА_8

Крім того, акти, що засвідчують факт надання послуг, не були визнані недійсними у встановленому законодавством порядку.

Частина перша ст. 203 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 ЦКУ правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також відповідно до ст. 234 ЦКУ фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 ГКУ господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Під час розгляду справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Іншого відповідачем не доведено, хоча відповідно до ст. 71 КАСУ він як суб'єкт владних повноважень має довести суду правомірність свого рішення.

Суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані у цій справі рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена належними доказами та рішенням суду про визнання їх такими.

Згідно з приписами ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Суд зазначає, що ПП ОСОБА_7 та ПП ОСОБА_8 належним чином оформили договірні правовідносини, на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 підтвердив, що особисто зареєструвався у встановленому порядку з метою здійснення діяльності по веденню діяльності з технічного контролю, аналізу діяльності у сфері бухгалтерського обліку, оброблення даних, повністю сплачував встановлені законодавством платежі до бюджету, особисто заключив з позивачем договір на надання послуг № 01/06-НП від 16.01.2006 р., особисто підписував акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Під час розгляду справи не знайшов підтвердження висновок ОДПІ про те, що кошти, які перераховувались на розрахунковий рахунок цього приватного підприємця за надані послуги, повертались на ВАТ «Старокостянтинівський спеціалізований карєр» та згодом витрачались підприємством у вигляді заробітної плати у конвертах.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 показав, що він, як і ОСОБА_7, займає посаду вагаря-обліковця, ніяких коштів від ОСОБА_7 не отримував і виплат заробітної плати працівникам підприємства не проводив.

Інших свідків, які могли б підтвердити висновки відповідача щодо незаконної виплати позивачем заробітної плати та конкретних посадових осіб ВАТ «Старокостянтинівський спеціалізований карєр», яким він передавав кошти для виплати такої заробітної плати, ОСОБА_7 назвати не зміг. Крім того, представники відповідача в судовому засіданні підтвердили, що під час проведення Старокостянтинівською ОДПІ планової документальної перевірки ПП ОСОБА_7 порушень діючого податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ВАТ «Старокостянтинівський спецкарєр» встановлено не було.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 підтвердив, що особисто зареєструвався у встановленому порядку з метою здійснення діяльності у сфері розроблення програмного забезпечення, діяльності, повязаної з банками даних та у сфері бухгалтерського обліку, повністю сплачував встановлені законодавством платежі до бюджету, особисто заключив з позивачем договір на надання послуг № 1 від 14.10.2008 р., особисто підписував акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а кошти, отримані від позивача за надані послуги витрачав на ведення підприємницької діяльності.

Також суд зазначає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договорів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

ІІІ. Згідно пункту 3.2.3 акта перевірки (т.1 а.с.59) Старокостянтинівською ОДПІ зменшено суми бюджетного відшкодування на рахунок платника за травень-липень 2008 р. в сумі 105846 грн . та нараховані штрафні (фінансові) санкції в сумі 52923 грн. на суми відшкодувань, які були підтверджені актами позапланових перевірок за відповідні періоди.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведено повторну перевірку позивача з питань, що вже були перевірені відповідачем.

Право на проведення повторної перевірки відповідно до п. 4 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 р. № 817/98 має лише вищестоящий контролюючий орган. Вказаним пунктом встановлено, що вищестоящий контролюючий орган вправі прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу. Так як у даному випадку відповідачем не надано інформації про призначення службового розслідування або порушення кримінальної справи відносно працівників, які проводили перевірки з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вищевказані періоди та відсутній наказ ДПА у Хмельницькій області про проведення повторної перевірки по вказаних питаннях, суд вважає, що працівниками відповідача безпідставно було проведено повторну перевірку з питань, які вже були перевірені працівниками цієї ж податкової інспекції та зменшено суми бюджетного відшкодування на рахунок платника за травень-липень 2008 р. в сумі 105846 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції в сумі 52923 грн. на суми відшкодувань, які були підтверджені актами позапланових перевірок за відповідні періоди.

Крім того судом встановлено, що протягом перевіреного періоду підприємство здійснювало господарську діяльність, спрямовану на отримання прибутку в результаті реалізації готової продукції, а від'ємне значення з податку на додану вартість виникло не в результаті проведення збиткових операцій чи безпідставного завищення податкового кредиту, а в результаті експорту щебеневої продукції до Російської Федерації, що оподатковується за ставкою нуль відсотків до бази оподаткування, відповідно до пп. 6.1.2 п. 6.1 ст. 6 Закону про ПДВ. Вищевказане підтверджує те, що позивач, як платник податків, мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок відшкодування з бюджету податку на додану вартість.

Підсумовуючи вищенаведені обставини, суд визнає вимоги позивача правомірними, обґрунтованими і підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 71, 86, 122, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити.

Податкові повідомлення рішення Старокостянтинівської обєднаної державної податкової інспекції Хмельницької області № 0000432300/0 від 07 серпня 2009 року, яким визначено податкове зобов'язання Відкритому акціонерному товариству «Старокостянтинівський спеціалізований карєр» за податком на прибуток в сумі 8954900 грн. та № 0000442300/0 від 07 серпня 2009 року , яким визначено завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 105846,00 грн . і штрафні (фінансові) санкції в сумі 52923,00 грн . визнати протиправними та скасувати.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.

Постанова в повному обсязі складена 17 грудня 2009 року.

Головуючий