Рішення № 74054263, 25.04.2018, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/8799/17

пр. № 2/759/1435/18

25 квітня 2018 року Святошинський районний суд м.Києва

в складі головуючого судді Миколаєць І.Ю.

при секретарі Шелудько В.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та усунення перешкод в користуванні вланістю шляхом висилення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 09.06.2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартири № АДРЕСА_1 та усунення перешкод в користуванні вланістю шляхом висилення. Позов обґрунтовано тим, що позивач є власниками квартири № АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування квартири від 13.05.2017 року. У спірній квартирі зареєстрований відповідач, який є колишнім чоловіком її дочки. Згідно довідки Форми №3, виданої Комунальним концерном «Центр Комунального Сервісу м. Києва» ІК: 39946227 від 10.06.2016 року у згаданій квартирі зареєстровані: ОСОБА_3, ОСОБА_2 Відповідач продовжує всупереч волі позивача проживати в спірній квартирі, посилаючись на факт своєї реєстрації у квартирі, що порушує право власності позивача на дану квартиру. Вказане створює перешкоди позивачу у вільному користуванні та розпорядженні своїм майном. Добровільно знятись з місця реєстрації проживання відповідач не бажає, що змусило позивача, керуючись ст.ст. 317, 319, 391 ЦК України звернутися до суду за захистом свого порушеного права. 04.07.2017 року ухвалою суду у справі відкрито провадження, справа призначена до розгляду на 30.11.2017 року (а.с.13). 10.11.2017 року ухвалою суду вжито заходи забезпечення позову (а.с.17-18).

29.11.2017 року, позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, за якими позивач просив визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням та усунути перешкоди в користуванні вланістю шляхом висилення останнього та стягнення судових витрат.

Ухвалою суду з занесенням до журналу судового засідання від 30.11.2017 року, заяву про збільшення позовних вимог, прийнято до розгляду. Розгляд справи відкладено на 25.01.2018 року.

Разом з тим, 15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Так, згідно п.п.11 п.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. У зв'язку з чим, ухвалою суду від 25.01.2018 року, продовжено розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву, позивачу роз'яснено право подати відповідь на відзив, та відповідачу право на подання заперечень на відповідь на відзив. Станом на дату розгляду справи на адресу суду від відповідача відзив не надходив. Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач та/або позивач до суду не подавали. Судом не встановлено необхідності розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін. Відповідно до п. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст. 169 ЖК Української РСР у разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов'язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ст. 7 Закону України від 11.12.2003р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Виходячи з того, що вищевказаний Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов»язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійснення права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Судом встановлено, що позивач є власником квартири № АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування квартири посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. 13.05.2017 року, реєстровий № 297 (а.с. 41) та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.42).

Згідно довідки Форми №3, виданої Комунальним концерном «Центр Комунального Сервісу м. Києва» ІК: 39946227 від 10.06.2016 року у згаданій квартирі зареєстрованиим з 11.02.2014 р. значиться ОСОБА_2 , власник квартири ОСОБА_3 зареєстрованою не значиться (а.с. 8). Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22.12.2015 року шлюб між ОСОБА_3, ОСОБА_2 - розірвано (а.с.43). З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що квартира № АДРЕСА_1 є особистою власністю позивача.

Судом встановлено, що спільне проживання позивача з відповідачем в одній квартирі є неможливим з підстав того, що вони є чужими людьми один одному та позивач через присутність відповідача у спірній квартирі не може вільно користуватись своєю особистою приватною власністю, відповідач є колишнім членом сім»ї колишнього власника квартири, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що позовні вимоги про позбавлення відповідача права користування житловим приміщенням та виселення підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 74 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв'язку, суд приходить до висновку про наявеість правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 640.00 грн. сплачена позивачем.

Рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є правовою підставою для зняття такої особи з реєстрації у спірному житловому приміщенні.

Керуючись ст. ст. 317, 319, 391 ЦК України, ст. ст. 2, 13, 74, 76, 79, 80, 81, 141, 158, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та усунення перешкод в користуванні вланістю шляхом висилення, - задовольнити. Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 Виселити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири № АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 судові витрати по справі у вигляді судового збору: 640.00 грн.

Заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою суду від 10.11.2017 року продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду м. Києва, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя І.Ю.Миколаєць