Постанова № 74052663, 08.05.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/245/18Головуючий по 1 інстанції ОСОБА_1 Категорія: 30 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області у складі колегії суддів

головуючого Василенко Л.І.

суддів: Карпенко О.В., Нерушак Л.В.

секретаря Наконечної М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги ОСОБА_3 та Державної казначейської служби України на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 грудня 2017 року, (ухваленого під головуванням судді Пересунька Я.В. о 14 год. 55 хв. в залі судових засідань Соснівського районного суду м. Черкаси) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції в Черкаській області, Державної казначейської служби України, третя особа – ОСОБА_5, про відшкодування майнової та моральної шкоди,

:

в с т а н о в и в :

24 липня 2017 р. позивач звернувся в суд із зазначеним позовом.

Позовну заяву мотивував тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 1 грудня 2012 р. він є власником крупоцеху КОПКЗК-2ДЛ.

На підставі договорів оренди від 2 грудня 2012 р. та 8 січня 2014 р. належне йому майно перебувало в оренді в ОСОБА_6

14 лютого 2014 р. державний виконавець Соснівського ВДВС Черкаського міського управління юстиції ОСОБА_7 під час вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 41818149 про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 грошових коштів склала акт опису та арешту майна за адресою: Черкаська область, м. Кам’янка, вул. Декабристів, 33, у тому числі й крупоцеху КОПКЗК-2ДЛ.

Одразу ж після того, як ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_3 про арешт його майна, представником останнього, 17 лютого 2014 р. до канцелярії ОСОБА_4 ВДВС подано заяву, в якій було повідомлено про належність майна ОСОБА_3 та про необхідність скасувати арешт та повернути крупоцех КОПКЗК-2ДЛ власнику. Проте жодної реакції на цю заяву не було.

15 травня 2014 р. ОСОБА_3 звернувся до Кам’янського РВ УМВС України в Черкаській області щодо вчинення державним виконавцем злочину, внаслідок чого 11 липня 2014 р. розпочато досудове розслідування за ч. 1 ст. 364 КК України по факту незаконного вилучення крупоцеху КОПКЗК-2ДЛ.

Крім того, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про виключення майна з акта опису й арешту і повернення майна з чужого незаконного володіння.

Тим часом, 15 травня 2014 р. державний виконавець передав крупоцех КОПКЗК-2ДЛ на відповідальне зберігання ОСОБА_5

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 квітня 2015 р. зобов’язано ОСОБА_4 ВДВС Черкаського МУЮ, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 повернути ОСОБА_3 крупоцех КОПКЗК-2ДЛ, а саме: крупорушку синього кольору, до якої входять: зерношліфувальна машина, вольсова різка, розсів, пневмотранспорт, норія з двигуном, чотири мотори, двоє напільних електронних ваг, мішкозшивальна машина, рокла (візок гідравлічний) червоного кольору.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 1 жовтня 2015 р. апеляційну скаргу ОСОБА_8 задоволено. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 квітня 2015 р. змінено. Виключено з рішення зобов’язання ОСОБА_8 повернути ОСОБА_3 крупоцех КОПКЗК-2ДЛ, а саме крупорушку синього кольру до складу якої входять: зерношліфувальна машина, вольсова різка, розсів, пневмотранспорт, норія з двигуном, чотири мотори, двоє напільних електронних ваг, мішкозшивальна машина, рокла (візок гідравлічний) червоного кольору. В решті рішення залишено без змін.

Ухвалою ВССУ від 25 травня 2016 р., касаційну скаргу ОСОБА_9 яка діяла в інтересах ОСОБА_3 відхилено. Рішення апеляційного суду Черкаської області від 01 жовтня 2015 р. залишено без змін.

Під час розгляду вказаної справи судами було встановлено, що арештовуючи майно ОСОБА_3, державний виконавець діяла з грубим порушенням положень чинного законодавства України та перевищила свої повноваження.

Таким чином, на думку позивача, не потребує додаткового доведення неправомірність дій державного виконавця при здійсненні своїх повноважень під час незаконного вилучення майна ОСОБА_3

1 жовтня 2015 р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Черкаській області відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси.

27 січня 2017 р. виконавчий лист було повернуто стягувачу у зв’язку з відсутністю майна у боржника ОСОБА_4 ВДВС, на яке може бути накладено стягнення, і заходи державного виконавця виявилися безрезультатними.

За заявою ОСОБА_3 також було відкрито виконавче провадження щодо зобов’язання ОСОБА_5 повернути майно, але постановою державного виконавця Соснівського ВДВС ГТУЮ у Черкаській області від 15 червня 2017 року виконавче провадження було закінчено у зв’язку з тим, що боржник рішення суду не виконав.

Отже, на думку позивача, незаконні дії та бездіяльність державного виконавця призвели до протиправного вилучення майна з його власності та втрати такого майна, внаслідок чого позивачу завдано збитків.

Зокрема, відповідно до розрахунку виробника обладнання для зернопереробної промисловості ТДВ «Бриг», станом на 17 липня 2017 р. вартість аналогічного крупоцеху становить 740 000 грн., що є реальною вартістю втраченого майна на час розгляду справи.

Крім того, позивач передав втрачене з вини державного виконавця обладнання фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 за договором оренди та щомісяця отримував дохід від оренди в розмірі 4 000 грн. Внаслідок втрати обладнання за період із 15 травня 2014 р. по 18 липня 2017 р., втрачений дохід позивача становить 152 000 грн. (4000грн*38 місяців).

Орендар обладнання ОСОБА_6 мав заборгованість перед ОСОБА_3 за іншими судовими рішеннями, яку він повертав, здійснюючи господарську діяльність на обладнанні. Така неповернута заборгованість становить 149 718 грн. 07 коп. і має також бути стягнута з державного бюджету.

Крім того, протиправними діями та бездіяльністю державного виконавця позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає в постійних хвилюваннях та душевних стражданнях з приводу втрати дороговартісного майна. В результаті вилучення майна він втратив можливість мати додатковий прибуток, що призвело до неможливості забезпечити фінансування операції дружини позивача із заміни колінного суглобу. Одним із видів діяльності ОСОБА_3 як фізичної особи-підприємця було перевезення вантажів, у тому числі й зерна та круп до крупоцеху КОПКЗК-2ДЛ, що після втрати майна також не можна було робити. Крім того, було порушено ділову репутацію позивача перед його знайомими, а також він витратив багато фізичних та моральних сил для захисту своїх інтересів у правоохоронних та судових органах, що є додатковою підставою для відшкодування моральної шкоди.

З огляду на глибину та тривалість душевних страждань, він оцінює завдану йому моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Враховуючи викладене просив стягнути з Державної казначейської служби України через ОСОБА_10 Управління Державної казначейської служби України у Черкаській області на його користь збитки в розмірі 1041718 грн. 07 коп. та 100000 грн. 00 коп. моральної шкоди.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 жовтня 2017 р. замінено відповідача ОСОБА_10 управління Державної казначейської служби в Черкаській області на належного – Державну казначейську службу України.

Залучено ОСОБА_5 в якості співвідповідача у зазначеній справі.

12 жовтня 2017 р. позивач шляхом подачі відповідної заяви уточнив позовні вимоги та остаточно просив стягнути з Державної казначейської служби України та ОСОБА_5 на його користь збитки в розмірі 1041718 грн. 07 коп. та 100000 грн. 00 коп. моральної шкоди.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 листопада 2017 р. позовну заяву ОСОБА_3 в частині позовних вимог до ОСОБА_5 залишено без розгляду відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, а ОСОБА_5 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 грудня 2017 р. позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 завдану майнову шкоду в розмірі 56 000 грн. вартості крупоцеху «КОПКЗК-2ДЛ», збитки у вигляді упущеної вигоди – 152 000 грн. та відшкодування моральної шкоди – 27 000 грн., а всього стягнуто – 235 000 грн. В іншій частині позову – відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявний прямий причинно-наслідковий зв’язок між протиправними діями державного виконавця та втратою майна його власником ОСОБА_3, що стало можливим у внаслідок протиправних дій державного виконавця, якими відповідно завдано збитків, що підлягають відшкодуванню.

Стягнутий судом розмір збитків мотивований тим, що ОСОБА_3 купив вживаний крупоцех КОПКЗК-2ДЛ за ціною 56 000 грн., тому при визначенні збитку власнику виходив саме з цієї вартості втраченого майна, яка й підлягала стягненню з держави.

Відшкодування коштів у рахунок упущеної вигоди мотивоване тим, що відповідно до договору оренди від 08 січня 2014 р. орендар ФОП ОСОБА_6 сплачував ОСОБА_3 4 000 грн. щомісячно за користування крупоцехом КОПКЗК-2ДЛ, тому неотримання орендодавцем орендних платежів у зв’язку з втратою такого майна з вини державного виконавця за період із травня 2014 р. по липень 2017 р. у розмірі 152 000 грн. є упущеною вигодою, яку міг би отримати ОСОБА_3

При цьому, суд відхилив доводи відповідачів про те, що передача майна в оренду не була основним видом діяльності ФОП ОСОБА_3, оскільки передача майна в оренду, навіть за відсутності такого виду діяльності у реєстраційних документах ФОП, на підставі договору оренди, не заборонена чинним законодавством України.

Доводи позивача про те, що в якості збитків також необхідно стягнути з відповідачів кошти, які стягуються з ФОП ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 за рішеннями судів, та які ним повертались з отриманих доходів від використання КОПКЗК-2ДЛ, суд відхилив з тих мотивів, що вони не є збитками від втрати крупоцеху, а ОСОБА_3 може реалізувати своє право на повернення боргу з ФОП ОСОБА_6, шляхом пред’явлення до виконання виконавчих листів, виданих на підставі рішень судів про стягнення заборгованості.

Щодо стягнення моральної шкоди рішення суду мотивоване тим, що сама лише втрата дороговартісного майна, від якого ОСОБА_3 отримував прибуток, завдала позивачу моральної шкоди, яка виразилась у моральних переживаннях та необхідності здійснювати цілий ряд дій за для повернення майна у свою власність, які врешті-решт виявились безрезультатними. Проте розмір заявленої суми в 100 000 грн. вважав надмірним. Тому об’єктивно оцінюючи ситуацію та доводи позивача і надані ним докази завдання моральної шкоди, керуючись при цьому принципом розумності та справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд першої інстанції на відшкодування моральної шкоди вважав за доцільне присудити позивачу кошти у розмірі 27 000 грн.

У апеляційній скарзі, поданій 18 грудня 2017 р., ОСОБА_3 просить змінити рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 грудня 2017 р. в частині розмірів майнової та моральної шкоди, що стягуються на його користь, а саме просить стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь завдану майнову шкоду в розмірі – 740 000 грн. 00 коп. збитки у вигляді упущеної вигоди – 152 000 грн. 00 коп. та у відшкодування моральної шкоди – 100 000 грн., а всього 992 000 грн. 00 коп.

При цьому скаржник навів обставини зазначені ним же у змісті позовної заяви, крім того додав, що судом невірно розраховані завдані йому збитки в результаті порушення його ж цивільного права. Саме суму 740 000 грн. 00 коп. було зазначено як реальну вартість втраченого майна на час розгляду справи, оскільки вона необхідна для відновлення його порушеного права та купівлі лінії виробництва круп із зернових культур КОПКЗК – 2 ДЛ.

У апеляційній скарзі, поданій 18 грудня 2017 р., ДКС України посилаючись на порушення норм матеріального права та неповне з’ясування обставин справи, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 грудня 2017 р. та ухвалити нове яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

При цьому скаржник зазначив, що підставою для деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння саме особи, яка завдала шкоду. Вважає, що майно відносно якого фактично виникли правовідносини передано на відповідальне зберігання ОСОБА_5 згідно акту опису і арешту від 14 лютого 2014 р. в якому і міститься застереження для ОСОБА_5 щодо несення відповідальності за збереження майна та особистий підпис призначеного зберігача. Таким чином національне законодавство України передбачає персональну відповідальність зберігача майна за незаконні дії із таким майном.

Скаржник також не погоджується з вимогами позивача, що до упущеної вигоди у зв’язку із укладеними договорами оренди, оскільки на його переконання, її факт не доведений позивачем, аналогічно як і факт спричинення моральної шкоди саме органом державної влади з якого відповідно до рішення суду вона стягнута.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 Державна казначейська служба України просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3, скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_10 територіальне управління юстиції у Черкаській області у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України ОСОБА_3 просить її відхилити, задовольнивши його апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Черкаської області.

Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що за договору купівлі-продажу від 1 грудня 2012 р. ФОП ОСОБА_3 набув у власність крупоцех КОПКЗК-2ДЛ, вартість якого на час придбання, згідно до домовленості сторін договору, становила 56 000 грн. (т.1 а.с. 13).

Відповідно до акту приймання-передачі від 1 грудня 2012 р. до договору купівлі-продажу від 1 грудня 2012 р. ФОП ОСОБА_3 в особі ОСОБА_3 прийняв у власність за договором купівлі-продажу від 1 грудня 2012 р. крупоцех КОПКЗК-2ДЛ, покупець повністю сплатив вартість матеріальних цінностей за договором купівлі-продажу (т.1 а.с.14).

4 вересня 2015 р. ФОП ОСОБА_3 припинив здійснення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, проте при цьому залишився власником крупоцеху КОПКЗК-2ДЛ, як фізична особа (т.1 а.с.12).

8 січня 2014 р. між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_6 був укладений договір оренди майна, за умовами якого останньому у строкове платне користування передано крупоцех КОПКЗК-2ДЛ. Мета оренди – використання майна за цільовим призначенням згідно технічних характеристик з метою здійснення підприємницької діяльності за адресою: Черкаська область, м. Кам’янка, вул. Декабристів, 29 а (т.1 а.с.17).

Згідно з п. 4.1 даного договору оренди орендар сплачує плату за оренду щомісячно до 20 числа кожного місяця в розмірі 4 000 грн.

Пунктом 11.1 договору оренди майна визначено, що він набуває чинності з моменту його підписання та поширює свою дію на відносини, що склалися з 1 січня 2014 р. по 31 грудня 2014 р. У разі відсутності у сторін будь-яких заперечень та письмових повідомлень про припинення дії договору даний договір вважається пролонгованим на тих самих умовах на той же самий термін.

Відповідно до акта опису й арешту майна від 14 лютого 2014 р., державним виконавцем Соснівського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції ОСОБА_7, при примусовому виконанні виконавчого листа Соснівського районного суду м. Черкаси про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 боргу в розмірі 628 437 грн., за адресою м. Кам’янка, вул. Декабристів, 33 арештовано та описано майно, яке в сукупності становить крупоцех КОПКЗК-2ДЛ. (т.1 а.с. 20-21).

З даного акта державного виконавця вбачається, що описане майно – крупоцех КОПКЗК-2ДЛ прийняв на відповідальне зберігання ОСОБА_8

17 лютого 2014 р. представник ОСОБА_3 зареєструвала заяву у ОСОБА_4 ВДВС, в якій, із наданням підтверджуючих документів, зокрема копії договору купівлі-продажу від 01.12.2012 р. та договору оренди від 08.01.2014 р., повідомила виконавчу службу про належність арештованого крупоцеху ОСОБА_3 та просила повернути майно власнику (т.1 а.с. 22).

Проте, актом державного виконавця Купчин О.С. від 15 травня 2014 р. описане й арештоване майно крупоцеху передано на відповідальне зберігання ОСОБА_5, який мешкає АДРЕСА_1 (а.с.25).

У судових засіданнях в суді першої та апеляційної інстанцій державний виконавець Купчин О.С. не змогла пояснити, яке відношення до арештованого майна мав ОСОБА_5 та, враховуючи зокрема і габарити майна, яке передавалось йому на збереження, чи мав він відповідні умови для його зберігання на той час. Водночас державним виконавцем пояснено, що про передачу майна саме ОСОБА_5 просив попередній зберігач ОСОБА_8

16 травня 2014 р., із порушенням встановленого Законом України «Про звернення громадян» строку, представнику ОСОБА_3 було вручено відповідь на її звернення від 17 лютого 2014 р. в якій зазначено про те, що якщо особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржнику, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і, відповідно, про зняття з нього арешту (т. 1 а.с. 24).

26 травня 2014 р. ФОП ОСОБА_3 звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 квітня 2015 р. у справі № 696/839/14-ц визнано за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 право на крупоцех КОПКЗК-2ДЛ; звільнено це майно з-під арешту, накладеного актом опису та арешту майна від 14 лютого 2014 року; зобов’язано ОСОБА_4 ВДВС Черкаського МУЮ, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 повернути власнику ОСОБА_3 крупоцех КОПКЗК-2ДЛ (т. 1 а.с. 32-35).

Цим же рішенням встановлено, що при складенні акта опису й арешту майна від 14 лютого 2014 р. державний виконавець Соснівського ВДВС ОСОБА_7 не встановила належність майна боржнику та звернула стягнення на майно, яке не є власністю боржника ОСОБА_6 всупереч положенням п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження». Державному виконавцю було відомо на час опису і арешту майна, що приміщення в якому знаходиться крупоцех КОПКЗК-2ДЛ також не належить боржнику, відомості про власника приміщення знаходяться в матеріалах виконавчого провадження. Суд врахував і те, що за період із 14 лютого 2014 р. по 15 травня 2014 р. (до передачі майна ОСОБА_5Л.) представник власника майна направила велику кількість заяв та скарг, у тому числі й до ОСОБА_4 ВДВС, із долученням неспростовних доказів щодо належності арештованого майна ОСОБА_3, та встановив грубе порушення положень чинного законодавства та перевищення службових повноважень державним виконавцем Соснівського ВДВС Черкаського МУЮ ОСОБА_7

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 1 жовтня 2015 р. рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 квітня 2015 року змінено та виключено з нього зобов’язання ОСОБА_8 повернути ОСОБА_3 крупоцех. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (т. 1а.с. 36, 370).

Ухвалою ВССУ від 25 травня 2016 р. рішення апеляційного суду Черкаської області від 1 жовтня 2015 р. залишене без змін (т. 1 а.с. 38, 39).

Отже, судовим рішенням, яке знаходиться в законній силі, встановлено незаконність дій державного виконавця при складанні 14 лютого 2014 р. акта опису належного ОСОБА_3 майна та, як наслідок, у відновлення порушених прав, звільнено майно з під арешту та зобов’язано, зокрема ОСОБА_4 ВДВС Черкаського МУЮ повернути майно власнику.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Черкаській області від 27 січня 2017 р. повернуто виконавчий документ стягувачу ОСОБА_3 у зв’язку з відсутністю крупоцеху КОПКЗК-2ДЛ в боржника ОСОБА_4 ВДВС Черкаського міського управління юстиції м. Черкаси (т. 1 а.с.42).

Відповідно до акта державного виконавця Соснівського ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області від 27 квітня 2017 р., при виході за місцем проживання ОСОБА_5 встановлено, що крупоцех КОПКЗК-2ДЛ за цією адресою відсутній, зі слів ОСОБА_5 це майно він фактично не отримував, а лише поставив свій підпис в акті прийому-передачі, майно вивезене в невідомому напрямку невідомими особами, за що представник ОСОБА_8 передав йому 2 000 грн., місце перебування майна йому не відоме (т.1 а.с.46).

Постановою державного виконавця від 15 червня 2017 р. закінчено виконавче провадження щодо зобов’язання ОСОБА_5 повернути ОСОБА_3 крупоцех КОПКЗК-2ДЛ у зв’язку з надісланням державним виконавцем повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення до органу досудового розслідування (т. 1 а.с. 45).

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення спірних коштів за рахунок коштів Державного бюджету України відповідає вимогам законодавства.

Так, статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава України є учасником цивільних відносин. Зокрема вона виступає відповідачем у справах про відшкодування шкоди в тому числі і моральної у справах про відшкодування такої шкоди завданої діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Пунктом третім частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, як юридичний факт, є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Реальним збитками є витрати, яких особа зазнала зокрема у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а упущеною вигодою відповідно доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

При цьому, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування й моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної ОСОБА_11 Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

За статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної ОСОБА_11 Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною ОСОБА_11 Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної ОСОБА_11 Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною ОСОБА_11 Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, ОСОБА_11 Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною ОСОБА_11 Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року N 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» N 202/98-ВР від 24 березня 1998 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Здійснивши аналіз указаних норм законодавства, можна зробити висновок, що в справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державних виконавців відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні органи Державного казначейства України.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою.

Згідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президена України від 13 квітня 2011 р. № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна Казначейська служба України, яка зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином висновки суду першої інстанції про те, що спірні кошти, зокрема і у відшкодування моральної шкоди, повинні стягуватись за рахунок коштів Державного бюджету України відповідають вимогам приведеного законодавства, а доводи викладені в апеляційній скарзі Державної казначейської служби України в цій частині є безпідставними.

Вирішуючи спір по суті суд першої інстанції, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, та встановивши, що належне позивачу майно – крупоцех КОПКЗК-2ДЛ вибуло з його власності у зв’язку з протиправним описом й накладенням арешту на це майно на підставі акта державного виконавця Соснівського ВДВС Черкаського МУЮ ОСОБА_7 від 14.02.2014 р., в наслідок грубого порушення положень чинного законодавства та перевищення службових повноважень державним виконавцем, зокрема і в наслідок передачі в подальшому майна на збереження особі, яка для цього не мала будь-яких об’єктивних можливостей і реального наміру на його збереження, дійшов обґрунтованого висновку про наявність причинно-наслідкового зв’язку між протиправними діями державного виконавця, як представника органу державної влади, та втратою майна власником, що стало можливим у першу чергу внаслідок протиправних дій державного виконавця, що зокрема констатовано судовими рішеннями Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 квітня 2015 р., апеляційного суду Черкаської області від 02 жовтня 2015 р. та ухвалою ВССУ від 25 травня 2016 р., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_5, третя особа ВДВС Черкаського МУЮ, ОСОБА_13 про визнання права та виключення майна з акту опису й арешту, повернення майна із чужого незаконного володіння, а тому ця обставина не підлягала доказуванню відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України у редакції, яка діяла на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення.

Колегія суддів погоджується з приведеними висновками суду першої інстанції.

Суд першої інстанції встановив, що внаслідок протиправних дій державного виконавця власнику майна було завдано збитків.

При цьому суд констатував, що позивач як на підставу своїх вимог в частині відшкодування майнової шкоди посилався, зокрема на статтю 1192 ЦК України та просив стягнути на його користь збитки у вигляді реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, обґрунтовуючи свої вимоги та вартість крупоцеху КОПКЗК-2ДЛ комерційною пропозицією виробника подібного майна ТДВ «Бриг», відповідно до якої станом на 1 травня 2017 року вартість нового крупоцеху КОПКЗК-2ДЛ становить 740 000 грн.

Разом з тим суд першої інстанції критично оцінивши доводи позивача та врахувавши, що згідно до договору купівлі-продажу від 1 грудня 2012 року ОСОБА_3 купив вживаний раніше крупоцех за 56 000 грн., дійшов висновку, що при визначенні розміру збитку власнику необхідно виходити саме з цієї вартості, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині задовольнив частково, стягнувши з за рахунок коштів Державного бюджету на користь позивача майнову шкоду в розмірі 56 000 грн.

Проте колегія суддів не погоджується з приведеним висновком суду першої інстанції та вважає, що вимоги апеляційної скарги ОСОБА_3, в цій частині, підлягають до часткового задоволення, з наступних підстав.

Положеннями статей 22, 1192 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода), а розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.

З огляду на зазначені норми права колегія суддів не погоджується з задоволенням позовних вимог у відшкодування майнової шкоди в 56 000 грн. відповідно до вартості спірного майна визначеної в договорі купівлі-продажу від 1 грудня 2012 року, так як даний розмір не є реальною вартістю втраченого майна на момент розгляду справи, а саме на 2017 рік.

При цьому колегія суддів бере до уваги слідуюче.

Так, дійсно договором купівлі-продажу від 1 грудня 2012 р. стверджується, що ФОП ОСОБА_3 набув у власність крупоцех КОПКЗК-2ДЛ, вартість якого на час придбання сторонами договору була визначена в 56 000 грн.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується те, що на час вчинення державним виконавцем дій з опису та арешту належного позивачу крупоцеху КОПКЗК-2ДЛ він був діючим та те, що його виробником є ТОВ «Бриг».

Згідно до акта опису й арешту майна від 14 лютого 2014 р., державним виконавцем Соснівського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції ОСОБА_7С за адресою м. Кам’янка, вул. Декабристів, 33 було арештовано та описано майно: крупорушка синього кольору до неї входить зерно шліфувальна машина; вальсова різка; розсів; пневмотранспорт (операційна машина); нарія з двигуном; чотири мотори – яке в сукупності становить крупоцех КОПКЗК-2ДЛ; двоє напільних електронних ваг; мішкозшивочна машина сірого кольору; рокла (візок гідравлічний) червоного кольору 1,25 т.

При цьому, у даному розділі акту повинно вказуватись назва кожного описаного предмету і його відмінні ознаки (відмітки про опечатування).

Незважаючи на те, що державним виконавцем описувалось технічне обладнання – лінія для виробництва круп із зернових культур КОПКЗК-2ДЛ, яке вироблено відповідним виробником та містить відповідні технічні характеристики, які на його елементах безпосередньо зазначаються, в тому числі № двигунів, даний акт, окрім кольору, який також вказує на його виробника, їх не містить, що позбавляє суд можливості врахувати дані обставини при вирішенні даного спору.

Водночас згідно до комерційної пропозиції від 01.05.2017 року та рахунку № 95 від 17.07.2017 року виробника даного обладнання ТОВ «Бриг», наданих позивачем у підтвердження заявлених вимог, вартість нового крупоцеху КОПКЗК-2ДЛ на вказану дату становить 740 000 грн.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірне майно було вживаним, що визнається і сторонами, тому з метою перевірки даних про вартість спірного майна, судом апеляційної інстанції було зроблено запит щодо його вартості до виробника.

Відповідно до наданої відповіді ТОВ «Бриг» від 29.03.2018 року за № 44/25, даним Товариством випуск ліній для виробництва круп із зернових культур КОПКЗК-2ДЛ здійснюється з 1995 р., вартість лінії КОПКЗК-2ДЛ становить по роках: 2008 – 145 000 – 180 000 грн.; 2012 – 240 000 – 265 000 грн.; 2014 – 320 000 – 350 000; 2017 – 640 000 – 740 000; 2018 – 780 000 грн. Термін експлуатації не менше десяти років.

З даної відповіді вбачається, що вартість лінії КОПКЗК-2ДЛ, яку випускає ТОВ «Бриг», в силу певних економічних чинників, протягом часу випуску суттєво зростає.

При вирішенні спору в частині визначення розміру збитків заподіяних позивачу апеляційним судом враховується і те, що ухвалою Придніпровського районного суду Черкаської області від 20 грудня 2016 р. було відмовлено в задоволенні заяви державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ в Черкаській області про зміну способу і порядку виконання рішення суду у цивільній справі за позовом ФОП ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_6, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про визнання права та виключення майна з акту опису та арешту, повернення майна з чужого незаконного володіння.

При цьому, саме державний виконавець просив суд змінити спосіб виконання судового рішення шляхом стягнення з ОСОБА_4 відділу ДВС ЧМУЮ та ОСОБА_15 на користь ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 580 000 грн. у рахунок відшкодування вартості крупоцеху КОПКЗК-2ДЛ. В ухвалі зазначено і про те, що під час судового розгляду було встановлено, що вартість крупоцеху моделі КОПКЗК-2ДЛ станом на 19.10.2016 р. становить 580 000 грн.

Тому відшкодування майнової шкоди у розмірі визначеному договором купівлі-продажу – 56 000 грн., та відповідно стягнутому судом, не є тією компенсацією, що розумно відповідає вартості спірного майна та, відповідно, відновить порушене право позивача у спосіб визначений цивільним законодавством.

Згідно до висновку суб’єкта оціночної діяльності про вартість обладнання ПП «АЖІО», наданої представником позивача суду апеляційної інстанції, проведеного з метою визначення ринкової вартості об’єкту оцінки, обладнання, а саме лінії для виробництва круп із зернових культур КОПКЗК-2ДЛ, виробник ТОВ «Бриг», ринкова вартість об’єкта оцінки КОПКЗК-2ДЛ, 2010 року виробництва могла б складати 577 000 грн. без ПДВ. При цьому зазначено, що вартість була визначена за умов звичайного фізичного зносу та звичайних умов використання до вилучення державною виконавчою службою. Оцінювачем були використані показники фізичного зносу, що відповідають умовам складського зберігання.

Допитаний в суді апеляційної інстанції оцінювач ОСОБА_16 (кваліфікаційне свідоцтво МФ № НОМЕР_1 України та МІБ) підтвердила наданий нею висновок та пояснила, що висновок зроблений за наявних даних на час опису спірного майна. Разом з цим зазначила, що аналіз ринку до якого відноситься об’єкт оцінки показав, що пропозиції щодо аналогічного мана, яке б знаходилось у робочому стані з відповідними технічними характеристиками, на ринку відсутні. Тому порівняльний підхід не може бути застосований.

При цьому зазначила, що акт опису та арешту майна, зроблений державним виконавцем не відображає всіх технічних характеристик притаманних даному майну, які в обов’язковому порядку на ньому зазначаються, як то «шильди» – металеві бляшанки, які містять інформацію про об’єкт. Крім того, його фактичний стан, так як знос майна визначається на його підставі, в тому числі з урахуванням фізичних, технологічних, естетичних чинників.

Представник позивача підтвердила факт відсутності на ринку аналогічного майна для з’ясування його дійсної ринкової вартості, так як на протязі тривалого часу намагалися знайти аналогічне майно про що навіть робили оголошення в газету.

Отже, за наявності вихідних даних, у спосіб шляхом порівняльного підходу, визначити ринкову вартість, з урахуванням адекватної цінності спірного об’єкту, що виражається в його поточному стані і ґрунтується на аналізі цін покупки і продажу аналогічних об’єктів, що склалися в даний момент на ринку в даному регіоні, як оцінювач так і суд позбавлені можливості.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачі не надали суду належних доказів відносно вартості спірного майна, які б могли бути враховані судом у спростування тих, які були надані позивачем.

Тому, враховуючи викладене та приведені вимоги закону колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в цій частині необхідно змінити стягнувши за рахунок коштів Державного бюджету на користь позивача майнову шкоду в розмірі 577 000 грн., згідно до висновку суб’єкта оціночної діяльності про вартість обладнання ПП «АЖІО», а вимоги ОСОБА_3, в цій частині, відповідно, задовольнити частково.

Щодо відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, то у вирішенні цього питання суд першої інстанції правомірно керувався тим, що відповідно до договору оренди від 08 січня 2014 р. орендар ФОП ОСОБА_6 сплачував могилці 4 000 грн. щомісячно за користування крупоцехом КОПКЗК-2ДЛ, а неотримання орендодавцем орендних платежів у зв’язку з втратою такого майна з вини державного виконавця за період із травня 2014 р. по липень 2017 р. у розмірі 152 000 грн. є упущеною вигодою, яку міг би отримати ОСОБА_3 за викладеного прийшов до обґрунтованого висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, про їх стягнення на користь позивача за рахунок коштів державного бюджету.

Суд відхилив доводи відповідачів про те, що передача майна в оренду не була основним видом діяльності ФОП ОСОБА_3 за їх необґрунтованістю, оскільки передача майна в оренду, навіть за відсутності такого виду діяльності у реєстраційних документах ФОП, на підставі договору оренди, не заборонена чинним законодавством України.

У свою чергу доводи позивача про те, що в якості збитків також необхідно стягнути з відповідачів кошти, які стягуються з ФОП ОСОБА_6 на його користь за рішеннями судів, та які ним повертались з отриманих доходів від використання КОПКЗК-2ДЛ, суд оцінив критично оскільки вони не є збитками від втрати крупоцеху, а ОСОБА_3 може реалізувати своє право на повернення боргу з ФОП ОСОБА_6, шляхом пред’явлення до виконання виконавчих листів, виданих на підставі рішень судів про стягнення заборгованості.

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та Державної казначейської служби України не містять доводів щодо неправильності висновків суду першої інстанції в цій частині.

Оцінюючи доводи ОСОБА_3 про завдання йому моральної шкоди, суд доречно зазначив, що сама лише втрата дороговартісного майна (позбавлення майна власника), від якого він отримував прибуток, завдала позивачу моральної шкоди, яка виразилась у моральних переживаннях та необхідності здійснювати цілий ряд дій за для повернення майна у свою власність, які врешті-решт виявились безрезультатними. Проте прийшов до обґрунтованого висновку, що розмір заявленої суми 100 000 грн. є надмірним. Тому, об’єктивно оцінюючи ситуацію та доводи позивача і надані ним докази завдання моральної шкоди, керуючись при цьому принципом розумності та справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд першої інстанції на відшкодування моральної шкоди правомірно стягнув на користь позивача кошти у розмірі 27 000 грн.

При цьому, висновки суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, заподіяної діями державного виконавця саме за рахунок коштів Державного бюджету України ґрунтується на вимогах приведеного законодавства.

У зв’язку з цим доводи викладені в апеляційній скарзі Державної казначейської служби України про те, що у Казначейства відсутній обов’язок перед позивачем щодо відшкодування моральної шкоди також є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 в частині непогодження з розміром стягнутої судом у відшкодування моральної шкоди суми не спростовують висновків суду, які ґрунтуються на критеріях розумності та справедливості.

За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга Державної казначейської служби України, за підстав наведених в ній, до відхилення. Рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнутої майнової шкоди з 56 000 грн. на 577 000 грн. та, відповідно, всього стягнутої суми з 235 000 грн. на 757 000 грн.

В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 грудня 2017 року змінити в частині стягнення майнової шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 з 56 000 грн. на 577 000 грн. та загальної стягнутої суми з 235 000 на 757 000 грн.

В іншій частині рішення Соснівського районного суду м. Черкаси залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. її проголошення.

Повний текст постанови виготовлено 16 травня 2018 року.

Головуючий Л.І. Василенко

Судді О.В. Карпенко

ОСОБА_17