Рішення № 74051076, 16.05.2018, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Матвієвська Г. В.

Справа № 644/4912/17

Провадження № 2/644/114/18

16.05.2018

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року Орджонікідзевський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді - Матвієвської Г.В.,

за участю секретаря судових засідань – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та застосування реституції, -

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ТОВ "Єврокар Україна", в якому просив визнати недійсним з моменту вчинення Договір фінансового лізингу від 20.07.2017 року № 3200, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на користь позивача кошти загальною сумою 19 000,00 грн., як незаконно отримані за наслідками укладення Договору фінансового лізингу № 3200 від 20.07.2017 року; судові витрати покласти на відповідача. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20 липня 2017 року між ним та відповідачем було укладено Договір фінансового лізингу № 3200, предметом якого є надання Партнеру послуг, спрямованих на придбання автомобіля марки/моделі Ravon R2 на суму 7 241,38 дол. США, що еквівалентно 189 000,00 грн. Тобто, предметом оскаржуваного Договору № 3200 фінансового лізингу є надання особі предмета лізингу – автомобіля марки/моделі Ravon R2. З метою отримання автомобіля марки/моделі Ravon R2 на суму 7 241,38 дол. США, що еквівалентно 189 000,00 грн, позивач перерахував відповідачу 19 000,00 грн. Позивач зазначає, що Договір фінансового лізингу від 20.07.2017 року № 3200 нотаріально не посвідчувався. Позивач вважає, що укладений 20.07.2017 року Договір № 3200 з відповідачем був укладений під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики, зокрема, вважає, що він отримав не чітку, неправдиву інформацію стосовно оспорюваного Договору, дії відповідача є забороненими. Позивач зазначає, що при умові належного роз’яснення йому всіх умов та наслідків даного Договору, позивач не погодився б на його укладення. Позивач вважає укладений Договір таким, що не відповідає чинному законодавству України, грубо порушує права позивача як громадянина України, Договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та не відповідає внутрішній волі позивача на момент укладення Договору та на даний час, а тому підлягає визнанню судом недійсним. Тому позивач змушений звернутися до суду із цим позовом для захисту своїх прав та інтересів.

В судове засідання позивач не з’явився, в матеріалах справи міститься його заява, в якій він просить суд розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Представник відповідача ТОВ "Єврокар Україна", будучи належним чином повідомлений про день, час та місце судового розгляду справи, в судове засіданні не з’явився, причини неявки суду не повідомив, заперечень проти позову не надавав.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи згідно положень ст. 280 ЦПК України

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи між ОСОБА_2 та ТОВ «Єврокар Україна» 20 липня 2017 року було укладено Договір фінансового лізингу № 3200, предметом якого є надання Партнеру послуг, спрямованих на придбання автомобіля марки/моделі Ravon R2 на суму 7 241,38 дол. США., що еквівалентно 189 000,00 грн.

Предметом оскаржуваного Договору № 3200 фінансового лізингу є надання особі предмета лізингу- автомобіля марки/моделі Ravon R2.

З метою отримання автомобіля марки/моделі Ravon R2 на суму 7 241,38 дол. США., що еквівалентно 189 000,00 грн., Позивач перерахував Відповідачу 19 000,00 грн.

Згідно ст.,6 Закону України «Про фінансовий Лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет договору, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу, розмір лізингових платежів та інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, ст..2 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, тобто відповідно до ст. 215 ЦК України недійсність такого договору встановлена законом.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року №6-2766цс15.

Договір фінансового лізингу від 20.07.2017 року № 3200 нотаріально не посвідчувався.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст. ст. 806, 808 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Із договору вбачається, що предмет фінансового лізингу належним чином не визначений, зокрема відсутні технічні та індивідуальні характеристики транспортного засобу, рік його випуску, продавець (постачальник), ціна у грошовій одиниці України.

Оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні відомості про продавця товару, його найменування та фактичне місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);

2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей;

16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

В разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:

1) такі положення також підлягають зміні; або

2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.

За змістом п.п. 1.3, 2.1, 2.2, 3.3.1 оспорюваного договору лізингу лізингодавець бере на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору фінансового лізингу та згідно з положеннями чинного законодавства.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, та діє протягом 78 календарних місяців, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов’язань сторонами за даним договором.

Строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового платежу за додатком №3 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами даного договору.

Лізингоодержувач зобов’язаний до отримання предмету лізингу, на умовах та у порядку, передбаченому договором, сплатити передбачені даним договором платежі.

Відповідно до п.8.2 та п.8.3 ст.8 вартість Предмета Лізингу на момент укладення Договору та розмір щомісячного періодичного платежу подається Відповідачем в доларах США з еквівалентом в гривнах, тому щомісячні платежі за автомобіль в гривнях зростають відповідно зростання курсу долара США.

Законодавством встановлений обов’язок щодо вираження договірного зобов’язання у гривні. Ст. 524 Цивільного кодексу України вимагає визначення договірного зобов’язання у гривні. Сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Таким чином дана норма стосується вираження зобов’язання в іноземній валюті лише у якості еквівалента і не стосується розрахунків за договором.

Окрім того, в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Відповідно до п. 4.1 договору фінансового лізингу лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 90 календарних днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: комісія за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності, оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 даного договору, з урахуванням умов викладених у п.1.7 даного договору.

Передбачені пунктом 9.1 вказаного договору зобов’язання лізингоодержувача сплатити комісію за організацію оформлення даного договору та пунктами 9.2; 9.3 сплатити Авансовий платіж; пункт 12.2. даного договору про не повернення комісії у випадку розірвання Договору лізингоодержувачу, виходять за межі передбачених законом платежів.

Отже, наведені умови оспорюваного договору фінансового лізингу є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс прав та обов’язків на шкоду споживачу.

Так в оспорюваному договорі наявні несправедливі умови договору, зокрема, про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону».

Наведені умови оспорюваного договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін, завдають шкоди споживачеві, а тому, на думку суду, є несправедливими. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року №6-65цс16.

Оскільки зазначені умови оспорюваного договору фінансового лізингу, на думку суду, є несправедливими, такі положення відповідно до ч. 5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» слід визнати недійсними.

Разом із тим, оскільки визнання недійсними вказаних положень оспорюваного договору зумовлює зміну інших положень договору (зокрема, визнання недійсним п. 4.1 договору лізингу потягне за собою зміну, зокрема, п. 12.2 вказаного договору), відповідно до ч. 6 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» згідно позовних вимог оспорюваний договір слід визнати недійсним у цілому.

Крім того, визначені у п. 4.1 оспорюваного договору платежі, зокрема, комісія за організацію договору, комісія за передачу предмета лізингу, виходять за межі переліку лізингових платежів, що передбачені ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Виходячи з аналізу чинного законодавства оспорюваний позивачем правочин за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Ураховуючи наведене, договір фінансового лізингу № 3200, укладений між ОСОБА_2 і ТОВ «Єврокар Україна» 20 липня 2017 року, слід визнати недійсним.

Зважаючи на те, що позивач на виконання умов вказаного договору сплатив ТОВ «Єврокар Україна» 19 000,00 грн., предмет лізингу у користування не отримав, з ТОВ «Єврокар Україна» на користь позивача відповідно до вимог ст. 216 ЦК України слід стягнути сплачені ОСОБА_2 кошти на виконання умов договору фінансового лізингу.

Щодо письмового клопотання представника відповідача ТОВ «Єврокар Україна» про передачу справи на розгляд іншому суду за підсудністю, таке клопотання не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не порушено підсудність та даний позов подано відповідно до ч.5 ст. 28 ЦПК України (в ред. 2017 року).

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 216, 220, 524, 799, 806, 808 ЦК України, ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів", ЗУ «Про фінансовий лізинг», ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 280-282, 259, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та застосування реституції - задовольнити.

Визнати недійсним з моменту вчинення Договір фінансового лізингу від 20.07.2017 року № 3200, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869, в АТ «ОСОБА_3 Аваль», МФО 380805, юридична адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корп. 57, 6 поверх, оф. 57/1) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса реєстрації та проживання: 61089, АДРЕСА_1) авансовий платіж в розмірі 19 000,00 грн. (дев’ятнадцять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869, в АТ «ОСОБА_3 Аваль», МФО 380805, юридична адреса: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, корп. 57, 6 поверх, оф. 57/1) на користь держави судовий збір в розмірах 640,00 грн. та 640,00 грн., а всього 1280,00 грн. (одна тисяча двісті вісімдесят гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення . Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути переглянути судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя: Г. В. Матвієвська