Постанова № 74049153, 15.05.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/8843/17 Номер провадження 22-ц/786/960/18Головуючий у 1-й інстанції Іващенко Ю. А. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Панченка О.О.,

Суддів: Дорош А.І., Триголова В.М.,

За участю секретаря: Зеленської О.І.,

Представника ПАТ КБ «Приватбанк» - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2018 року, ухваленого під головуванням судді Іващенка Ю.А. в м. Лубни Полтавської області зі складанням повного тексту рішення 21 лютого 2018 року

по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про захист прав споживача, визнання недійсними договорів та застосування наслідків їх недійсності, -

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», в якому з урахуванням уточнень та доповнень просила суд визнати недійсним кредитні договори №РІХ0О100000140 і №РІХ00200000140 від 07.08.2007 року, укладені між нею та відповідачем, застосувавши до вказаних договорів наслідки недійсності правочинів у вигляді двостороннього повернення всього отриманого на виконання кредитних договорів сторонами, а саме повернути їй сплачені нею грошові кошти в розмірі 66030, 49 грн. ( з яких 2 559,85 доларів США, що еквівалентно 65 614 грн. та 416, 49 грн.), а відповідачу - житловий будинок, що знаходиться за адресою м. Лубни, вул. Комарова, 22 Полтавської області, а також стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на її користь 500 000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказувала на те, що 7 серпня 2007 року між нею та відповідачем було укладено два кредитних договори №PLL0G100000140 і №PLL0G200000140 за умовами яких позивач отримує кредитні кошти в розмірі 13 600 доларів США і 3 400 доларів США на придбання житлового будинку із умовою сплати кредиту щомісячними платежами в розмірі 178 доларів США. Також у забезпечення виконання боргових зобов’язань за цими кредитними договорами між нею та відповідачем 07.08.2007 року був укладений договір іпотеки, предметом якого є придбаний житловий будинок, що розташований за адресою вул. Комарова, 22, м. Лубни, Полтавської області.

Вказувала, що в подальшому на прохання представника банку у неї були вилучені підписані угоди від 07.08.2007 року і надані для підпису інші документи, а саме кредитний договір №PLL0G100000140 від 07.08.2007 року на суму 17 003 долари США, в якому зазначено, що його загальна сума складає 13 600 доларів США і 3403 долари США. Таким чином новий договір мав більшу суму на 3 долари США ніж попередній. Однак співробітник банку завірив її, що всі неточності узгоджені і вона тепер повинна тільки сплачувати щомісячні платежі в розмірі 178 доларів США, обумовлені між ними 07.08.2007 року.

Зазначала, що справно здійснювала щомісячні платежі, при цьому банком надавалися дві окремі квитанції, одна з яких мала позначку договору №PLL0G100000140 від 07.08.2007 року, а інша №PLL0G200000140 від 07.08.2007 року. Як пояснив працівник відповідача, щомісячна сума не змінюється, як і інші умови договорів, а банк самостійно розподілятиме кошти на два договори. Всього нею було сплачено грошових коштів на суму 2 559,85 доларів США та 416,49 грн.

Проте, через деякий час позивач дізналася про те, що відповідач нараховує їй зовсім інші суми для сплати, які не були узгоджені з нею та систематично вводив її в оману щодо суми кредиту і розміру заборгованості. Лише отримавши ОСОБА_4 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень вона дізналася, що розмір основного зобов’язання складає 20403 долари США.

Позивач вважає, що вищевикладене свідчить про введення її відповідачем в оману.

Також вказувала, що укладений між нею та відповідачем кредитний договір від 07.08.2007 року не містить розділу 7, положеннями якого визначаються предмет даного договору і права та обов’язки сторін, що свідчить про неузгодженість сторін договору щодо його істотних умов.

Вважає, що вказаними діями відповідача їй завдано моральну шкоду.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подала на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення суду не ґрунтується на вимогах закону, постановлене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права в частині відмови визнання недійсними кредитних договорів, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в частині визнання спірних договорів недійсними, застосувавши до вказаних договорів наслідки недійсності правочинів у вигляді двосторонньої реституції. В іншій частині рішення просила залишити без змін..

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, власне як і на підставу визнання договорів недійсними ОСОБА_3 вказує, що судом не було надано відповідної оцінки її твердженням щодо порушення Банком порядку плати за кредит та сплати самого тіла кредиту, а також оцінки доказів, зокрема що ПАТ КБ «Приватбанк» систематично вводив її в оману щодо суми кредиту і розміру заборгованості. Крім того суд не звернув уваги на те, що відповідачем позивачу не було надано ні графіку погашення кредиту, ні договору, що є порушенням правил кредитування та свідчить про неузгодженість сторін договору щодо його істотних умов.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, вказуючи на те, що оскаржуване ОСОБА_3 рішення є законним та справедливим, а вимоги позивача необґрунтованими.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представника ПАТ КБ «Приватбанк» перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Як передбачено ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 7 серпня 2007 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено два кредитні договори: кредитний договір №РLL0G100000140 на суму 13 600 доларів США та кредитний договір №РLL0G200000140 на суму 3 400 доларів США (а.с. 9-14, 29-32).

На виконання умов вищевказаних кредитних договорів позивач ОСОБА_3, сплачувала ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти (а.с. 15-28).

У забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаними кредитними договорами між позивачем та відповідачем був укладений договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_3 передала відповідачу в іпотеку житловий будинок за адресою м. Лубни Полтавської області вул. Комарова, 22 (а.с. 35-39).

Статтями 626, 628 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

ОСОБА_4 з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

За змістом ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позову, оскільки під час укладення кредитних договорів позичальник була ознайомлена з усіма їх умовами та погодилася з ними та на момент укладення даних договорів сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору. Крім цього, зазначив, що заявляючи позовні вимоги щодо визнання недійсним кредитного договору від 07.08.2007 року №РLL0G200000140, позивачем взагалі не надано до суду даний договір чи його копію.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та вважає його вірним та обґрунтованим, оскільки у даній справі, спірні договори кредиту підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови. Умови спірних договорів містять інформацію щодо розміру процентної ставки, порядок погашення кредиту, періодичність сплати заборгованості та інші умови.

ОСОБА_3 при укладенні спірних договорів мала можливість ознайомитися з їхніми умовами та не погодитись чи відмовитись від укладання кредитних договорів, проте договори були підписанні та виконувалися сторонами протягом тривалого часу.

Крім того колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач заявляючи позов про визнання недійсними кредитних договорів, фактично не згодна із діями відповідача щодо нарахування боргу за ними, вважає ці дії суперечливими та незрозумілими. Однак оцінка таких дій може мати місце у випадку наявності спору щодо виконання умов договору, в тому числі і у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором. Питання ж дійсності правочину, як вірно зазначив місцевий суд, стосується наявних між сторонами правовідносин на час його укладення, а не під час його виконання.

При цьому, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представником ПАТ КБ «Приватбанк» було надано копії оскаржуваних кредитних договорів від 07 серпня 2007 року, а саме кредитний договір №РLL0G100000140 та бланковий кредитний договір №РLL0G200000140.

Як вбачається, за умовами кредитного договору №РLL0G100000140 від 07 серпня 2007 року Банк надав ОСОБА_3 кредитні кошти на наступні цілі: купівлю житлового будинку (13 600 дол. США) і 3403 дол США на сплату страхових платежів.

За умовами кредитного договору №РLL0G200000140 від 07 серпня 2007 року Банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 3400 дол. США для внесення початкового внеску на купівлю житла.

Отже слідує, що сукупна сума отриманих позивачем кредитних коштів за вказаними договорами становить 20403 дол. США.

ОСОБА_4 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень розмір основного зобов’язання ОСОБА_5 20403 дол. США.

Таким чином, колегія суддів не вбачає обману з боку ПАТ КБ «Приватбанк» щодо суми кредиту.

В свою чергу, доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду та не підтверджують їх неправомірність належними доказами, виходячи з вищевикладеного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому докази та обставини, на які посилається апелянт, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткової юридичної оцінки не потребують, оскільки при їх встановленні та дослідженні місцевим судом дотримано норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2018 року ухвалене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись п.1 ч. 1 ст. 374, ч.1 ст.375, ст. ст. 381 - 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2018 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів безпосередньо до суду Верховного Суду.

Головуючий суддя : /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_6 /підпис/ ОСОБА_7

КОПІЯ

ВІРНО: суддя Апеляційного суду

Полтавської області ____ ОСОБА_1

Повний текст судового рішення виготовлено 16 травня 2018 року.