Постанова № 74046161, 29.01.2018, Попаснянський районний суд Луганської області

Справа № 423/3587/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2018 р.

Попаснянський районний суд Луганської області

в складі головуючої судді Архипенко А.В.,

при секретарі судового засідання Іваненко С.П.,

за участю

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Попасна адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Попаснянському районі про визнання дій неправомірними та зобов'язання відповідача здійснити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому, просив: визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії відповідно до норм Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» та скасувати рішення УПФУ у Попаснянському районі від 17.10.2017 року, зобов’язати відповідача зарахувати до пільгового стажу періоди його роботи з 15.12.2003 р. по 31.07.2005р. у Кіровській дирекції по ліквідації шахт підземним стволовим та електрослюсарем підземним з 01.08.2005р. по 15.10.2009р. у ДП «Луганська обласна дирекція Лугансьвуглереструктуризація» електрослюсарем підземним та перерахувати пенсію відповідно до норм Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» з 09.10.2017 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є пенсіонером і отримує пенсію та 09.10.2017 року звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії на підставі ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці». Проте йому було відмовлено в такому перерахунку у зв'язку з тим, що вказані вище періоди його роботи зарахувати згідно пільгових довідок не має підстав, так як відповідно до Постанови КМУ від 07.11.2014 року № 595 та наказу Пенсійного фонду України від 11.11.2014 року №113 з 01.12.2014 року на території України, будь які запити, звернення, довідки чи інші документи підготовлені чи видані органами, які знаходяться на тимчасово окупованій території України, не підлягають виконанню для нарахування пенсії.

Згідно відзиву на позовну заяву, наданого УПФУ (відповідачем) – загальний стаж роботи позивача складає 25 років 10 місяців 29 днів, на підземних роботах 11 років 4 місяці 25 днів. Згідно матеріалів електронної пенсійної справи № 169975, зараховано до стажу періоди роботи з 15.12.2003р. по 15.10.2009р. згідно ст.13 п.а Закону України «Про пенсійне забезпечення», але не зазначено зайнятість повний робочий день на підземних роботах (шахтарі). Згідно трудової книжки від 01.09.1977р. та довідок ОСОБА_1 працював з 15.12.2003р. по 31.07.2005р. у Кіровській дирекції по ліквідації шахт підземним стволовим та електрослюсарем підземним з 01.08.2005р. по 15.10.2009р. – у ДП «Луганська обласна дирекція Луганськвуглереструктуризація» електрослюсарем підземним. У довідках зазначено, що підприємство не займалося видобутком вугілля. Періоди роботи з 15.12.2003р. по 15.10.2009р. зараховано до стажу як пільговий стаж за Списком №1, що у повному обсязі співпадає з даними трудової книжки. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу у відомостях по спец стажу підприємство звітувало про роботу по ст.13 п.а Закону України про пенсійне забезпечення» тільки з 01.07.2005р. по 15.10.2009р. Зарахувати періоди роботи з 15.12.2003р. по 15.10.2009р. згідно пільгових довідок не має підстав, так як відповідно до Постанови КМУ від 07.11.2014 року № 595 та наказу Пенсійного фонду України від 11.11.2014 року №113 з 01.12.2014 року на території України, будь які запити, звернення, довідки чи інші документи підготовлені чи видані органами, які знаходяться на тимчасово окупованій території України, не підлягають виконанню для нарахування пенсії. У зв’язку з тим, що у довідках уточнюючих пільговий характер роботи міститься інформація про те, що у період роботи з 15.12.2003р. по 15.10.2009р. підприємство не займалося видобутком вугілля, на нього не поширюється дія Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці». Тому зарахувати цей період роботи як пільговий на підземних роботах за Списком №1 «шахтарі» не має підстав.

Дана справа розглдається в спрощеному провадженні без участі сторін.

Дослідивши письмові докази, суд зазначає наступне.

Позивачем у справі є ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.9).

Згідно відомостей з трудової книжки - позивач є пенсіонером, пенсія йому призначена з 15.05.2010 року.

Рішенням відповідача від 17.10.2017 року (а.с.5) позивачеві було відмовлено в перерахунку пенсії у зв'язку з тим, що він має лише 11 років 04 місяці 25 дні підземного стажу.

Відповідно до записів у трудовій книжці позивача від 01.09.1977 року, підтверджуються його робота у періоди, які не зараховані йому ПФУ.

-з 15.12.2003 р. по 31.07.2005р. у Кіровській дирекції по ліквідації шахт підземним стволовим з повним робочим днем під землею та електрослюсарем підземним з повним робочим днем під землею;

-з 01.08.2005р. по 15.10.2009р. у ДП «Луганська обласна дирекція Лугансьвуглереструктуризація» електрослюсарем підземним з повним робочим днем під землею. (а.с.10-13).

В Індивідуальних відомостях про застраховану особу на ім'я позивача (а.с.6-8) міститься інформація про роботу, заробітну плату та спецстаж за кодом «25056680» , «26447483», «32449971», «35756285» позивача (у частині спірних періодів) протягом:

- 15.12.2003 р. - 31.07.2005 р. у Кіровській дирекції по ліквідації шахт підземним стволовим та електрослюсарем підземним (усього спецстажу 1 рік 7 місяців 16 днів);

- 01.08.2005р. – 15.10.2009р. в ДП « Луганська обласна дирекція Луганськвуглереструктуризація» електрослюсарем підземним (усього спецстажу 4 роки 2 місяці 14 днів);

Таким чином, за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, підтверджується 5 років 9 місяців 30 днів спецстажу позивача за кодом «25056680» , «26447483», «32449971», «35756285» - підземний стаж.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Таким чином, оскільки відповідачем не було зараховано спірні періоди роботи до підземного стажу позивача, йому було призначено пенсію в меншому розмірі, ніж передбачено ст.8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. Згідно з положеннями ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до ч.3 ст.78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

При цьому відповідно до ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

За цих обставин, суд вважає за можливе застосувати стандарт доказування згідно з критерієм «поза розумним сумнівом», який застосовується ЄСПЛ. Скажімо, у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (рішення від 20 вересня 2012 року, заява № 387/03) ЄСПЛ зазначив, що він при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (§53).

Крім того, суд нагадує, що чітке законодавче положення, яке гарантує певній категорії громадян право на отримання певних виплат чи доплат, створює майновий інтерес, який підлягає захисту згідно ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, як зазначив ЄСПЛ у справі «Andrejeva v. Latvia» (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку - незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків - ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачам вимогам.

У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також нагадав, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, ст.8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Більше того, відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст.1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації:

«1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».

Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).

Так, у справі «Тлімменос проти Греції» (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Аналогічний підхід закріплено в національному праві. Так, відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» формами дискримінаціє є: пряма дискримінація, непряма дискримінація, підбурювання до дискримінації, пособництво у дискримінації, утиск (ст.5). Відповідно до ст.1 цього Закону непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Слід зазначити, що відповідач відмовляється визнати пільговий стаж позивача на тій підставі, що підприємства, на яких працював позивач, залишилися на непідконтрольній території, що унеможливлює перевірку достовірності документів, що підтверджують пільговий стаж.

На цій підставі відповідач не врахував ані записи в трудовій книжці позивача, ані відомості, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

До цього, ж , суд звертає увагу на те, що, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

На переконання суду, такий підхід відповідача автоматично унеможливлює визнання будь-якого трудового стажу, які раніше працювали на підприємствах, що залишилися на тимчасово окупованій або непідконтрольній території. Це ставить позивача, як особу, що працювала на таких підприємствах, в явно невигідне становище у порівнянні з іншими особами, які працювали на підприємствах в інших регіонах країни, що є проявом непрямої дискримінації.

При тім,

Статтею 8 ЗУ "Про престижність шахтарської праці" встановлено особливості пенсійного забезпечення, а саме:

- Мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Для обчислення розміру пенсій за віком за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

{Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2148-VIII від 03.10.2017}

При цьому, відповідач відмовляє позивачу у зарахуванні стажу до пільгового з підстав, що його професію неможливо віднести до розділу "шахтарі" за Списком № 1, що є необгрунтованим та суперечить положенням ст.1 Зу "Про престижність шахтарської праці" якою визначена сфера застосування Закону, а саме встановлено:

Дія цього Закону поширюється на працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві, уранові, магнієві (солі калієво-магнієві та солі магнієві) та озокеритні руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день, та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України (далі - шахтарі), та членів їх сімей.

Враховуючи визначені правові положення, суд зазначає, що посилання відповідача на те, що неможливість зарахування спірних періодів роботи позивача до пільгового стажу обумовлено тим, що його професію неможливо віднести до категорії "шахтарів" - суд вважає необгрунтованим, за наступних підстав.

Професія "електрослюсар підземний" (за якою позивач працював у спірні періоди) віднесена додо Списку 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію на пільгових умовах, який затверджений постановою КМУ від 16.01.2003 р. № 36 і відповідно до положень ЗУ "Про престижність шахтарської праці" позивача відсено до категорії "шахтарі" .

А так, відмова відповідача не грунтується на Законі і порушує право позивача на відповідне пенсійне забезпечення, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством.

Також, суд наголошує, що відпоідно до п.20 "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Крім того, відповідно до п.20 цього Порядку, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5); у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На переконання суду, Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, було прийнято саме з метою створення юридичних механізмів підтвердження трудового стажу працівників з метою належної реалізації ними права на пенсійне забезпечення, у зв'язку з чим Порядком передбачено кілька альтернативних способів підтвердження трудового стажу, які можуть бути застосовані в різних ситуація (на підставі інших, ніж трудова книжка, документів або на підставі показань свідків). У жодному разі не можна дійти висновку, що метою цього Порядку є створення формальних перешкод для реалізації права особи на отримання пенсії. І хоча вимагаючи деякі документи (наприклад, уточнюючу довідку підприємства), органи Пенсійного фонду України переслідують в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, тим не менше органи Пенсійного фонду України, виконуючи свої повноваження повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно (ч.2 ст.2 КАС України) з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.

Разом із цим, у цій справі відповідач не застосував жодних з указаних вище правових процедур підтвердження пільгового стажу, передбачених Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, та не врахував, що доступ до трудових архівів відповідних підприємств є неможливим внаслідок воєнних дій та тимчасової окупації частини території Луганської області.

У даному випадку відповідач повинен був керуватися положеннями ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також пунктами 1, 2, 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, та перевірити наявність пільгового стажу на підставі записів у трудовій книжці, інших документів, даних, наявних у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд бере до уваги, що відповідно до положень п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, більша частина спірного підземного стажу за 2003-2005, 2005- 2009 роки (5 років 9 місяців 30 днів) підтверджується даними, наявними у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (див. вище), чого вже достатньо (на додаток до вже визнаних відповідачем 11 років 04 місяці 25 днів підземного стажу) для застосування положень ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».

Отже суд нагадує, що згідно з положеннями ч.2 ст.2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: … 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); … 5) добросовісно; 6) розсудливо; … 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)…».

Оцінюючи ситуацію, в якій опинився позивач у справі, та відповідні дії та рішення відповідача, суд приходить до висновку, що вказані оскаржувані дії відповідача були вчинені з порушенням принципів, визначених у пунктах 3, 5, 6, 8 ч.2 ст.2 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 20, 25, 72,73,77, 243-246 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного Фонду України в Попаснянському районі Луганської області про визнання дій неправмрними та зобов’язання здійснити певні дії - задовольнити .

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської ї області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії відповідно до норм ЗУ «Про підвищення престижності шахтарської праці».

Скасувати Рішення УПФУ в Попаснянському районі від 17.10.2017 року «Про відмову в перерахунку пенсії відповідно до норм ЗУ «Про підвищення престижності шахтарської праці» ОСОБА_1.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди його роботи:

- з 15.12.2003 року по 31.07.2005 року в Кіровській дирекції по ліквідації шахт підземним стволовим та електрослюсарем підземним

- з 01.08.2005року по 15.10.2009 року в ДП «Луганська обласна дирекція Луганськвуглереструктурізація» електрослюсарем підземним.

Зобов»язати УПФУ в Попаснянському районі Луганської області перерахувати пенсію ОСОБА_1 відповідно до норм ЗУ «Про підвищення престижності шахтарської праці» з 09.10.2017року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення або з дня отримання копії судового рішення до Донецького апеляційного адміністративного суду через Попаснянський райсуд.

Повний текст постанови складений 31 січня 2018 року.

Суддя Попаснянського районного суду А.В.Архипенко