Ухвала суду № 74036552, 15.05.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 343/2108/17

Провадження № 11-кп/779/141/2018

Категорія ст. 286 ч.2 КК України

Головуючий у 1 інстанції Лицур І. М.

Суддя-доповідач Кукурудз

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Кукурудза Б.І.,

суддів Гриновецького Б.М., Васильєва О.П.,

секретаря судового засідання Лавринович У.М.,

з участю прокурора Боровика С.О.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12017090160000104 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 на вирок Долинського районного суду Івано – Франківської області від 13 березня 2018 року, відносно ОСОБА_1 за ст. 286 ч.2 КК України, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_4, непрацюючого, розлученого, згідно ст. 89 КК України не судимого, -

в с т а н о в и л а :

В апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, вважає що вирок Долинського районного суду від 13 березня 2018 року є незаконний, з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, передбачених ст.409 ч.1 п.2 та ч.2 КПК України. Зазначає, що суд першої інстанції застосовуючи при призначенні покарання вимоги 69 КК України, не в повній мірі з'ясував фактичну тяжкість вчиненого злочину, обставини його вчинення, наслідки, а також інші обставини справи. Зокрема у відповідності до ст.66 ч.1 п.1 КК України щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину є однією з пом’якшуючих обставин, а не двома окремими. В судовому засіданні не досліджено як саме ОСОБА_1, який проходив стаціонарне лікування під час всього часу досудового розслідування міг сприяти розкриттю злочину. Вказує, що тяжкість злочину визначається характером та ступенем його суспільної небезпеки і формується з об’єктивних та суб’єктивних елементів його складу. Санкція ст.286 ч.2 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років та відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів. Також вказує, що ОСОБА_1 вчинив злочин перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння. Окрім цього під час судового розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 за ст.286 ч.2 КК України судом першої інстанції не вирішено питання про речові докази.

Просить вирок Долинського районного суду від 13.03.2018 року, яким ОСОБА_1 визнано винуватим за ст.286 ч.2 КК України та призначено покарання у виді 1 року 4 місяці позбавлення волі, без позбавлення права керування транспортними засобами, скасувати з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості (ст.409 ч.1 п.2, ч.2 КПК України).

Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.2 КК України та призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі.

Вирішити питання про речові докази у кримінальному провадженні у порядку ст.100 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі вважають, що вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2018 року є надто суворим, а тому його слід змінити, та призначити більш м'яке покарання. Вказують, що виправлення обвинуваченого можливе в умовах без ізоляції від суспільства, призначивши йому покарання за злочин в межах санкції відповідної статті Особливої частини КК України у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України. Також зазначають, що за сукупності обставин у справі при призначенні покарання ОСОБА_1 можливе застосування ст.75 КК України і звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк поклавши на нього обов’язки, які у відповідності до ст.76 КК України сприятимуть його виправленню, оскільки саме таке покарання на їхню думку, є справедливим, а також необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину. Просить вирок Долинського районного суду Івано - Франківської області від 13 березня 2018 року змінити, призначивши ОСОБА_1 більш м'яке покарання, оскільки призначене йому покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого.

Також до початку апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_2І подали заперечення на апеляційну скаргу прокурора. Зазначають, що дані доводи наведені прокурором в апеляційній скарзі з приводу того, що суд першої інстанції при призначенні покарання застосовуючи вимоги ст. 69 КК України, не в повній мірі з’ясував фактичну тяжкість вчиненого злочину, обставини його вчинення є безпідставними та не заслуговують на увагу, оскільки вони нічим не підтвердженні. Просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора, вирок Долинського районного суду Івано – Франківської області від 13 березня 2018 року змінити, призначивши ОСОБА_1 більш м’яке покарання, оскільки призначене йому покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого.

Вироком Долинського районного суду від 13.03.2018 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України та застосовано ст. 69 ч.1 КК України, призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік і 4 (чотири) місяці без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь держави 2621,18 грн. (дві тисячі шістсот двадцять одну гривню і 18 копійок) відшкодування витрат, пов’язаних з наданням експертних послуг.

До набрання вироком законної сили обрано обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання, та покладено на нього обов’язки прибувати до суду за першою вимогою, повідомляти суд про зміну місця свого проживання та не виїжджати за межі Івано-Франківської області без дозволу суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, що спричинило середньої тяжкості тілесні ушкодження ОСОБА_4 та смерть ОСОБА_5 за таких обставин.

23 лютого 2017 року близько 01.50 год. ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, не маючи посвідчення водія на право керування транспортними засобами та відповідних навиків керування, що є грубим порушенням п.п. 2.9.а та 2.1.а ПДР, керуючи автомобілем марки MERCEDES-BENZ, реєстраційний номер ОСОБА_6 DW 101ТТ, експлуатація якого у відповідності до п. 31.4.5.а ПДР заборонена через встановлення на задньому правому колесі шини із залишковою висотою малюнка протектора менше 1,6 мм, який практично не проглядається, що впливає на курсову стійкість транспортного засобу під час руху, рухався по вул. Б.Хмельницького у м.Долина Івано -Франківської області ділянкою автодороги сполучення Стрий-Чернівці у напрямку м.Стрий Львівської області. Крім водія, у салоні вказаного автомобіля знаходились пасажири ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Проїзна частина даної ділянки дороги для двох напрямків руху має по одній смузі у кожному напрямку, зустрічні потоки розділені горизонтальною лінією дорожньої розмітки 1.1 (вузька суцільна лінія) ПДР і на той час перебувала у мокрому стані. В цей же час у зустрічному напрямку на вказаній ділянці дороги рухався автопоїзд у складі тягача марки DAF 85, реєстраційний номер НОМЕР_1, та напівпричепа марки SCHWARZMULLER SPA-3E, реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_7 При зближенні транспортних засобів та проїзді заокруглення дороги у ліву сторону, водій ОСОБА_1, для забезпечення безпеки дорожнього руху, не перевірив та не забезпечив технічно справний стан транспортного засобу, проявив неуважність до дорожньої обстановки, чим порушив п.п. а,б п. 2.3 ПДР, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не врахував дорожню обстановку та стан керованого ним транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, чим порушив вимоги п. 12.1 даних Правил, перетнув дорожню розмітку 1.1 (вузька суцільна лінія) та виїхав на смугу зустрічного руху, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, чим грубо порушив вимоги п.п. 1.2, 10.1, та 34.1.1 ПДР, де допустив зіткнення з автопоїздом у складі тягача та напівпричепа під керуванням водія ОСОБА_7 В результаті порушення ОСОБА_1 ПДР відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пасажир керованого ним автомобіля MERCEDES-BENZ ОСОБА_8 помер від отриманої відкритої черепно-мозкової травми з переломами кісток склепіння та основи черепа, крововиливами під оболонки та у речовину головного мозку, розміжченням речовини головного мозку, яка ускладнилась набряком та стисненням головного мозку, а ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді повного травматичного вивиху 1, 2-го зубів справа та 1, 2-го зубів зліва на нижній щелепі, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що викликали стійку втрату працездатності менше як на одну третину.

Під час апеляційного розгляду:

- прокурор підтримав свою апеляційну скаргу просив її задовольнити, щодо поданої апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 заперечив;

- обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_2 підтримали свою апеляційну скаргу та просили її задовольнити, щодо апеляційної скарги поданої прокурором заперечили;

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вирок суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Ухвалений вирок судом першої інстанції в силу ст. 370 КПК України є законним, обґрунтованим і вмотивованим, на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, і відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження і його висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України, ґрунтується на зібраних і досліджених належних і допустимих доказах, яким дано обґрунтовану правову оцінку.

Прокурор в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 надто м’яке покарання, яке суперечить тяжкості скоєного кримінального правопорушення, передбаченого ст. 12 КК України.

Однак, на думку колегії суддів призначаючи покарання обвинуваченому суд першої інстанції, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання в силу ст. 66, 67 КК України, тобто дотримався вимог ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання.

При цьому, як вбачається з вироку, судом враховано характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно (а.с. 42), на диспансерному обліку в психіатра та нарколога не перебуває (а.с. 52,53), розлучений, не працює, є інвалідом першої групи, який потребує стороннього догляду і побутового обслуговування, що підтверджується довідкою акту огляду МСЕК № 1635 від 08.08.2017 року, його важке матеріальне становище, відсутність в даному кримінальному провадженні потерпілих.

Також судом визнано обставинами, що пом’якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 в силу ст. 66 КК України : повне визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданих збитків. Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого відповідно до ст. 67 КК України є вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння.

Окрім цього, судом першої інстанції було враховано те, що ОСОБА_1 хоч і вчинив необережний, проте тяжкий злочин, при цьому, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, що підтверджується довідкою з ОНД, та не маючи посвідчення водія на право керування транспортними засобами та відповідних навиків керування, свідомо сів за кермо автомобіля, чим поставив у небезпеку не тільки своє життя та здоров’я, але й інших учасників дорожнього руху, внаслідок чого сталась дорожньо – транспортна пригода в результаті якої потерпілий ОСОБА_5 помер, а потерпілий ОСОБА_4 отримав ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Стаття 65 КК України передбачає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Пленум Верховного суду України у своїй Постанові № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», п. 2, роз’яснив, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі – Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_1 із застосуванням ст. 69 ч.1 КК України є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а також справедливим щодо досягнення мети покарання виходячи з вимог ст. 50 КК України тому доцільності в призначенні більш суворого покарання колегія не вбачає.

Отже, доводи апеляційної скарги прокурора з приводу невідповідності призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого в наслідок м’якості спростовуються висновками наведеними у вироку суду першої інстанції.

Таким чином, під час апеляційного розгляду не встановлено апеляційних підстав передбачених ст. 409 КПК України для скасування вироку суду та постановлення нового, а тому подана апеляційна скарга прокурора, ОСОБА_3 є необгрунтованою, а покарання судом першої інстанції призначене без порушень кримінального та кримінального процесуального закону.

Окрім цього, доводи наведені в апеляційній скарзі прокурора з приводу того , що судом першої інстанції не вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні колегія суддів, вважає безпідставним так, як в матеріалах кримінального провадження відсутні будь - які дані щодо наявності речових доказів. Дане питання щодо речових доказів може бути вирішено відповідно до ст. 539 КПК України під час виконання вироку.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_2 посилаються на те, що судом першої інстанції призначено надто суворе покарання та в повній мірі не враховано всі пом’якшуючі обставини, а саме те, що обвинувачений визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, відшкодував ОСОБА_4 заподіяну шкоду, позитивно характеризується по місцю проживання, є інвалідом першої групи. Окрім цього вказують, що за сукупності таких пом’якшуючих обставин при призначені покарання можливо застосувати ст. 75 КК України і звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням встановивши йому іспитовий строк та покласти на нього обов’язки передбачені ст. 76 КК України, які сприятимуть його виправленню.

Колегія суддів вважає, що дані посилання обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 є безпідставними та необґрунтованими, оскільки всі переліченні ними в апеляційній скарзі пом’якшуючі обставини були враховані судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання та визнанні такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Окрім цього, апеляційним судом не встановлено підстав, передбачених ст. 409 КПК України для зміни вироку суду першої інстанції, так як суд призначив обвинуваченому покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ст. 286 ч.2 КК України, як і не встановлено обставин для застосування ст.75 КК України звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а вирок Долинського районного суду Івано – Франківської області від 13 березня 2018 року без змін.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405,407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 залишити - без задоволення, а вирок Долинського районного суду Івано – Франківської області від 13 березня 2018 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Верховного суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий Б.І. Кукурудз

Судді: Б.М. Гриновецький

ОСОБА_9