Ухвала суду № 74029958, 17.05.2018, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/6253/15-ц

Провадження № 2/161/189/18

У Х В А Л А

17 травня 2018 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Гринь О.М.

при секретарі Муригіній А.І.

представника відповідачів ОСОБА_1та ОСОБА_2 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на майно

ВСТАНОВИВ

В провадженні Луцького міськрайонного суду Волинської області перебуває цивільна справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на майно.

16 травня 2018 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у даній справі з підстав, визначених п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

В обґрунтування клопотання ОСОБА_1 зазначив, що він є фізичною особою-підприємцем і як підприємець набув майно нежитлове приміщення, частина складсько-торгового комплексу /А-2/ площею 24,8 кв. м (м. Луцьк, вул.. Карпенка – Карого, буд 1а) на підставі ухвали Господарського суду Волинської області від 01.03.2010 року № 04/38-48 про затвердження мирової угоди між ТОВ «Кажан Люкс», як результат оплати останнім заборгованості перед ФОП ОСОБА_1 в розмірі 384 566,00 грн., крім того ОСОБА_1 звертає увагу на те, що в межах даної цивільної справи заявлені вимоги фактично стосуються лише його, фізичної особи підприємця, відповідно і даний спір повинен розглядатись за правилами господарського судочинства.

Представникпозивача в судове засідання не з’явився, просив проводити засідання без його участі.

В судовому засіданні представник відповідачів заявлене клопотання підтримав просив його задовольнити.

Вивчивши матеріали справи, надавши оцінку доводам викладеним у клопотанні сторони відповідача про закриття провадження у даній справі суд прийшов до висновку про його безпідставність виходячи із наступного.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 255 суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З матеріалів справи встановлено, що після заміни в процесі розгляду даної справи відповідача, заявлено позовні вимоги до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступного змісту: з метою стягнення заборгованості за кредитним договором № CM-SME A00/028/2006 від 24 листопада 2006 року, яка складає 2 865 360,07 грн., звернути стягнення на майно, що перебуває в іпотеці згідно договору іпотеки № PM-SME A00/049/2007 від 27 вересня 2007 року.

В той же час суд встановив, що ОСОБА_2, як фізична особа є боржником за основним зобов’язанням, що вбачається із кредитного договору від 24 листопада 2006 року № CM-SME A00/028/2006.

Стаття 554 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого.

Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання. Тому можливим є пред'явлення позову до кількох відповідачів стосовно стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та з кількох поручителів, якщо останні не є солідарними боржниками між собою.

Спільний розгляд позовних вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням і кількох поручителів не створює солідарного обов'язку для останніх. За умови розгляду такого спору в межах однієї справи одним судом гарантується ефективний захист прав та інтересів позивача, що вплине, зокрема, на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.

Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, боржником за основним зобов'язанням і поручителями, частина з яких є фізичними особами.

Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.

Таким чином, позовні вимоги кредитора до поручителів, які не мають солідарного обов'язку, та до боржника за основним зобов'язанням щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, подані до суду до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції вказаного Закону України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Тобто, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

В той же час у межах розгляду даної справи позивачем визначено відповідачами, як боржника за основним зобов’язанням так і майнового поручителя, а отже і підсудність такого спору підлягає визначенню за суб’єктним складом сторін основного зобов’язання.

На підставі викладеного та керуючись 255, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на майно– відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області ОСОБА_4