Постанова № 74027927, 17.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/6148/16 Суддя (судді) першої інстанції:

Вєкуа Н.Г.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: Беспалова О.О.

суддів: Сорочка Є.О., Парінова А.Б.

за участю секретаря: Присяжної Д.В.

позивача ОСОБА_4, представника відповідача Ступака Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_5 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України №311-ц від 18.03.2015 року про звільнення ОСОБА_5 з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту головного управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Генеральної прокуратури України у зв'язку із реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України;

- поновити ОСОБА_5 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту головного управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Генеральної прокуратури України;

- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_5 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 18.03.2016 року по дату ухвалення рішення у даній справі.

Рішенням Окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року задоволено повністю. В частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 11969,96 грн. допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що протягом 2015-2016 років Генеральною прокуратурою України проводилися заходи щодо реформування органів прокуратури, позбавлення прокуратури окремих функцій, скорочення чисельності прокурорів, оновлення кадрового складу, внаслідок чого перелік вакантних посад постійно змінювався, та дані посади заповнювалися працівниками, які працювали в реорганізованих підрозділах, на підставі «Порядку підготовки матеріалів для призначення працівників на посади, які входять до номенклатури Генерального прокурора України» затвердженого наказом Генерального прокурора України № 100 від 17.09.2014 року. Заміщення посад проводилося після надходження погоджених у встановленому порядку документів.

Крім того, апелянт зауважує, що судом першої інстанції було невірно розраховано суму, яка підлягає стягненню, оскільки період вимушеного прогулу складає 465 днів, а не 467, як визначив суд першої інстанції.

До Київського апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, зареєстрований 14.05.2018 року за вх. № 15079, в якому позивач зазначає, що вважає оскаржуване рішення суду законним і обґрунтованим та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Також позивач зауважує, що «Порядок підготовки матеріалів для призначення працівників на посади, які входять до номенклатури Генерального прокурора України» затвердженого наказом Генерального прокурора України № 100 від 17.09.2014 року не регулює порядок проведення скорочення або реорганізації, а містить лише положення щодо підготовки документів на доповідь Генеральному прокурору України перед призначенням працівника.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду - зміні, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до вимог пункту 5 частини 1 статті 9 та підпункту 4 пункту 5-1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" Генеральною прокуратурою України видано наказ №311-ц від 18 березня 2016 року, яким молодшого радника юстиції ОСОБА_5 звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту головного управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Генеральної прокуратури України у зв'язку із реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України відповідно до вимог пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог частини 1 статті 14 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII наказами Генерального прокурора України від 16.07.2015 №55шц та №56шц затверджено нову структуру та штатний розпис Генеральної прокуратури України.

Посаду прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту головного управління процесуального керівництва та нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, у сфері транспорту та у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Генеральної прокуратури України, яку обіймав позивач, скорочено.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У частині 1 статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно з частинами 1, 2 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Відповідно до частини 3 статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

25 грудня 2015 року позивач був ознайомлений з попередженням про вивільнення №11/1-2612вих-15 про звільнення з займаної посади у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України з 25 лютого 2016 року, яке отримав 25 грудня 2015 року.

Додатком до попередження про вивільнення позивачу був наданий список вакантних посад, які пропонуються для працевлаштування. Згідно з цим додатком позивач не заперечує щодо переведення на зазначені у додатку посади, у зв'язку з чим позивачем була подана окрема заява - рапорт від 25 грудня 2015 року, згідно з яким позивач не заперечує проти призначення його на будь-яку посаду прокурора відділу і вище в структурі Генеральної прокуратури України, крім військової прокуратури, які наявні на даний час та будуть наявні у майбутньому.

Також згідно з матеріалами справи, позивач 30 грудня 2015 року подав до Генеральної прокуратури України одинадцять рапортів, відповідно до яких він не заперечує проти призначення його на вакантні посади, запропоновані у додатку до попередження про вивільнення, а саме:

- прокурора першого наглядового відділу за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією Департаменту нагляду у кримінальному провадженні;

- слідчого в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління;

- старшого слідчого в особливо важливих справах п'ятого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління;

- слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління спеціальних розслідувань;

- слідчого в особливо важливих справах відділу з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених суддями та представниками судової гілки влади управління спеціальних розслідувань Головного слідчого управління;

- прокурора відділу криміналістичного супроводження досудового розслідування управління спеціальних розслідувань Головного слідчого управління;

- слідчого в особливо важливих справах відділу криміналістичного супроводження досудового розслідування управління спеціальних розслідувань Головного слідчого управління;

- прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління спеціальних розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату;

- старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим;

- прокурора відділу впровадження, контролю та забезпечення якості роботи управління реформ та забезпечення якості роботи;

- прокурора відділу супроводження інформаційних систем управління інформаційних технологій.

За результатами розгляду зазначених рапортів кандидатуру позивача не було погоджено керівниками відповідних структурних підрозділів (лист від 05.01.2016 року № 22-2562вн.16 в.о. начальника управління інформаційних технологій, лист від 06.01.2016 №17/2/3-32вн/вих.-16 заступника начальника Головного слідчого управління - начальника управління спеціальних розслідувань, лист від 05.01.2016 року № 26-20вн/вих.-16 заступника начальника управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим, лист від 05.02.2016 року № 28-159вн-16 заступника Генерального прокурора України - прокурора Одеської області) у зв'язку з відсутністю необхідного досвіду для роботи на вищезазначених посадах.

16 березня 2016 року позивачу було запропоновано посаду у відділі забезпечення представництва у вищих судах управління представництва інтересів громадян або держави в суді Департаменту підтримання державного обвинувачення та представництва інтересів громадянина або держави в судах на період відпустки по вагітності та пологах ОСОБА_6, на яку позивач не надав згоди на переведення, про що прокурором відділу роботи з кадрами центрального апарату управління роботи з кадрами Департаменту кадрової роботи складено довідку від 16.03.2016 року.

Також згідно з актом про відмову написати заяви про призначення на вакантні посади, складеним 16.03.2016 року працівниками відділу роботи з кадрами, позивач був ознайомлений із списком вакантних посад центрального апарату Генеральної прокуратури України станом на 15.03.2016 року, однак відмовився від написання заяв щодо призначення на будь-яку із запропонованих посад.

З матеріалів справи вбачається, що призначення працівників Генеральної прокуратури в процесі реорганізації здійснювалося на підставі Порядку підготовки матеріалів для призначення працівників на посади, які входять до номенклатури Генерального прокурора України та які погоджуються з Генеральною прокуратурою України, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17.09.2014 року № 100.

Водночас, положеннями частини 3 статті 49-2 КЗпП України зобов'язано власника одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації за наявності роботи за відповідною професією чи спеціальністю.

З урахуванням викладеного, можливість працевлаштування позивача не може пов'язуватися з погодженням його кандидатури керівниками підрозділів відповідно до положень Порядку, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17.09.2014 № 100.

Ураховуючи те, що позивачем було надано згоду на призначення його на вакантні посади, запропоновані у додатку до попередження про вивільнення, позивач не міг бути звільнений відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України - зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки згідно з нормами частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачем не було доведено неможливість переведення позивача на іншу роботу за наявності вакантних посад.

Також, за наявності згоди позивача на призначення на вакантні посади, запропоновані у додатку до попередження про вивільнення, суд дійшов вірного висновку про порушення вимог частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України при звільненні позивача на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2016 року судом витребувано від Генеральної прокуратури України перелік всіх вакантних посад, які були в наявності в Генеральній прокуратурі за період з 25.12.2015 року по 18.03.2016 року та кількість осіб, прийнятих до Генеральної прокуратури за період з 25.12.2015 року по 18.03.2016 року.

Від Генеральної прокуратури надійшла відповідь, що за період з 25.12.2015 по 18.03.2016 до центрального апарату Генеральної прокуратури було прийнято 52 особи, а надання інформації щодо вакантних посад за цей період неможливе з технічних причин, оскільки така звітність в прокуратурі не ведеться і не зберігається.

Таким чином, судом також вірно встановлено порушення переважного права позивача на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, передбаченого статтею 42, частиною 2 статті 49-2 КЗпП України оскільки на відповідні запити, позивачу, на підставі ЗУ «Про доступ до публічної інформації», надавалась інформація щодо наявних вакантних посад.

В той же час, суд першої інстанції, з урахуванням листів Міністерства праці та соціальної політики України від 20.07.2015 року № 10846/0/14-15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік" та від 05.08.2016 року № 11535/0/14-16/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік" встановив, що період вимушеного прогулу позивача з 21.03.2016 року по 29.01.2018 року становить 467 робочих днів, тобто сума середнього заробітку за даний період з моменту звільнення до моменту ухвалення рішення у даній справі становить 279 499,50 грн. (467 роб. днів* 598,50грн).

Проте, відповідно до листів Міністерства праці та соціальної політики України від 20.07.2015 року "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік", від 05.08.2016 року "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік", період вимушеного прогулу позивача з 21.03.2016 року по 29.01.2018 року становить 465 робочих днів.

Відповідно до довідки Генеральної прокуратури №18-971вих-16 від 13.05.2016 року середня заробітна плата позивача складає 11 969,96 грн., а розмір середньоденної заробітної плати - 598,50 грн.

Таким чином, сума середнього заробітку за даний період з моменту звільнення до моменту ухвалення рішення у даній справі становить 278305,50 грн. (465 роб. днів* 598,50 грн).

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, проте допустився помилки при розрахунку суми, яка підлягає стягненню з відповідача за період вимушеного прогулу.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, колегія суддів зауважує, що рішення підлягає зміні в частині визначення суми, яка підлягає стягненню на користь позивача за період вимушеного прогулу.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2018 року змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 278302,50 грн. (двісті сімдесят вісім тисяч триста дві гривні 50 коп.)».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені ст. ст. 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О.О. Беспалов

Суддя Є.О. Сорочко

Суддя А.Б. Парінов

(Повний текст постанови складено 17.05.2018 р.)