Постанова № 74027849, 18.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 357/10787/17 Суддя (судді) першої інстанції: Бондаренко Олеся Василівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Петрика І.Й., Сорочка Є.О.

за участю секретаря с/з: Бордунової К.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації, третя особа: Міністерство юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплачених коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації, третя особа: Міністерство юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплачених коштів.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржуване рішення суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволення вимог даного позову.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні посилаючись на правильність рішення суду першої інстанції.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, в період з 07.05.2007 року по 30.06.2016 року проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, з 30.06.2016 року звільнений зі служби згідно наказу Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київської області № 65 о/с (а.с.9).

Згідно свідоцтва про хворобу №1038/у від 21.06.2016 року (а.с.10), виданим військово-лікарською комісією ДУ «ТМО МВС України по м. Києві», захворювання позивача пов'язане з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ.

Згідно копії виписки з акту огляду МСЕК серії АВ № 0198013 (а.с. 11), позивачу з 15.12.2016 року встановлено другу групу інвалідності на строк до 01.01.2018 року, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в ОВС.

У грудні 2016 року позивач звернувся за місцем служби з рапортом про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності у розмірі 200 - кратного розміру прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, до якого додав всі необхідні документи.

Згідно платіжного доручення №53 від 07.03.2017 року позивачу було проведено виплату грошових коштів у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, що склало 144 000,00 грн.

На думку позивача, сума недоплаченої одноразової грошової допомоги складає 176 000,00 грн. (320 000,00-144 000,00), розмір якої визначено Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 року.

Вказане стало підставою для звернення позивача з даними адміністративним позовом до суду.

Перевіривши повноту встановлення місцевим загальним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зважає на наступне.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».

Згідно ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Що стосується порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до абз. 2, 3 п. 15 Прикінцевих положень Закону України «Про Національну поліцію України», за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Такий порядок визначався частиною 6статті 23 Закону України «Про міліцію», якою було встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності І групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності ІІІ групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання зазначених положень, постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015 року затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок №850).

Ці Порядок та умови визначають механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (п. 1 Порядку №850).

Відповідно до п. 2 Порядку №850, днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 3 Порядку № 850 визначені окремі підстави, які надають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, однією із яких є установлення працівникові міліції інвалідності, внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ. При цьому розмір такої допомоги залежить від встановленої групи інвалідності.

Однак, п.5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію».

Відповідно до п.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.

Так, вказаний закон було опубліковано в газеті «Голос України», 06.08.2015 року, а тому датою набрання чинності є 07.11.2015 року. Саме з цієї дати втратив чинність і Закон України «Про міліцію», в тому числі стаття 23 Закону. У зв'язку із цим, у межах спірних правовідносин, втратив свою актуальність і Порядок № 850, який прийнятий на виконання вказаної статті.

Наказом МВС України №4 від 11.01.2016 року затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - Порядок №4), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 29.01.2016 року за №163/28293, який набрав чинності 29.02.2016 року.

Порядком №4 визначено механізм та умови виплати одноразової грошової допомоги поліцейському, право на яку встановлено спеціальним законом, що регулює відповідну сферу діяльності (тобто Законом України «Про Національну поліцію»).

Наказом МВС України від 12.09.2016 №916 «Про внесення змін до Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського» внесені зміни до «Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського» від 29.01.2016 №163/28293, а саме пункту 5 розділу 1.

Відповідно до п.1 розділу1 Порядку №4, ці порядок та умови визначають механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Згідно пункту 3 розділу 3 вказаного Порядку № 4, заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського.

Підпунктом 4 пункту 5 розділу 1 Порядку №4 дано значення терміну «пов'язаного з проходженням служби в поліції», що визначає випадки, за яких призначається одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського.

Так, пов'язаного з проходженням служби в поліції (пункти 4, 6 частини першої статті 97 Закону) - обставина, яка виникла внаслідок отриманого захворювання або поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що виникнення права особи на виплату одноразової допомоги пов'язується законодавцем безпосередньо із фактом встановлення йому інвалідності.

Тобто таке право виникає з дня встановлення інвалідності, зазначеного в довідці медико-соціальної експертної комісії та може бути реалізоване особою протягом наступних трьох років від цієї дати.

Отже, днем виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи, є вказана у Довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія АВ № 0198013 дата встановлення інвалідності, а саме 15.12.2016 року і відповідно, від цієї дати упродовж трьох років за позивачем зберігається право на отримання цієї допомоги.

Разом з тим, п.4 ч.1ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, в разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок зазначених причин.

Зміни до ст. 97 (п.п.4 ч.1) Закону України «Про національну поліцію внесено 12.07.2017 року, тобто після звернення позивача з рапортом про надання йому одноразової грошової допомоги (грудень 2016 року), на що йому було надано відмову.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів зазначає, що в даному випадку до спірних правовідносин застосуванню підлягає положення ч.1 ст.99 п. «б» Закону України «Про Національну поліцію» в редакції що діяла до 06.04.2017 року (200 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату), оскільки, як уже зазначалося, з рапортом про надання одноразової грошової допомоги позивач звертався саме в грудні 2016 року.

У зв'язку з цим, колегія суддів приходить знаходить протиправну бездіяльність Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації в частині невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності у 200 - кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 320 000 грн. (1 600 грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності)*200 = 320 000 грн).

Що стосується доводів апелянта про те, що Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації не є належним відповідачем у даній справі, колегія суддів зважає на наступне.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначені Законом України "Про державну кримінально - виконавчу службу" від 23.06.2005 № 2713-IV (з наступними змінами і доповненнями).

За приписами статті 3 вказаного Закону, правовою основою діяльності Державної кримінально - виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.

Пунктом 1.2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 р. №348 «Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції» передбачено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи управління Державної пенітенціарної служби та утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації

Згідно Додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2016 р. № 348 були створені наступні міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції: Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції; Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції; Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції; Північно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції; Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції; Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Водночас, пунктом 3 частини 3 постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2016р. №348 встановлено, що міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби, які ліквідуються, а саме: Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (м. Київ) - управління Державної пенітенціарної служби в Житомирській області; управління Державної пенітенціарної служби в м. Києві та Київській області; управління Державної пенітенціарної служби в Черкаській області; управління Державної пенітенціарної служби в Чернігівській області.

Отже, зважаючи на вищенаведені норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації є належним відповідачем у даній справі.

Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовано його вимоги.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 250, 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Залишити апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації без задоволення, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Петрик І.Й.

Суддя Сорочко Є.О.

Повний текст постанови виготовлено - 26.04.2018р.