Постанова № 74027638, 16.05.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року справа № 805/4458/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Сухарька М.Г., Сіваченка І.В., Шишова О.О., при секретареві судового засідання – Борисові А.А., за участю представника позивача – ОСОБА_1, представників відповідача – ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року в справі № 805/4458/17-а (головуючий І інстанції Черникова А.О.) за позовом ОСОБА_4 до Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про стягнення грошової допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 (далі – позивач) звернулась до суду з позов, в якому просила стягнути з Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі – відповідач, податковий орган, Бахмутська ОДПІ) грошову допомогу на оздоровлення та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 27.04.2017 по день ухвалення рішення суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю, внаслідок чого стягнуто з податкового органу спірні кошти.

Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що здійснення фактичних витрат на заробітну плату, включаючи витрати на премії та інші види заохочень або винагород, матеріальну допомогу, здійснюються лише в межах фонду заробітної плати, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. Отже рішення про виплату допомоги ухвалюється керівником державної служби у відповідному органі і безпосередньо залежиться від наявності коштів фонду оплати праці на цю мету.

Також апелянт зазначає, що оскільки позивач не отримав допомогу на оздоровлення та звільнений за переведенням, то він має право отримати ці кошти за новим місцем роботи.

Крім того, податковий орган вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо включення допомоги на оздоровлення до складових заробітної плати.

Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційних скарг заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне.

ОСОБА_4 в період з 28.10.2013 по 27.04.2017 перебувала в трудових відносинах з Бахмутською ОДПІ, що підтверджується копією трудової книжки серії АХ № 838033.

Наказом від 07.04.2017 № 42-6 на підставі особистої заяви позивачу надана частина щорічної основної відпустки тривалістю 15 календарних днів з 12 по 27 квітня 2017 року включно з виплатою грошової допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати (в межах кошторису).

На підставі заяви від 24.04.2017 позивача звільнено «останнім днем відпустки», а саме 27 квітня 2017 року, в порядку переведення до Управління праці на соціального захисту населення Артемівської райдержадміністрації.

При звільненні ОСОБА_4 нараховано та виплачено за відпрацьований час: оклад в розмірі 1178,95 грн, надбавка спеціальне звання – 73,68 грн, надбавка за вислугу років – 106,11 грн, щорічна відпустка 15 календарних днів – 2192, 10 грн, компенсація за невикористану відпустку 9 календарних днів – 1315, 26 грн.

Відповідно до довідки Бахмутської ОДПІ від 22.08.2017 № 8781/10/04-13 матеріальна допомога на оздоровлення до щорічної відпустки та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових потреб у 2017 році позивачуі не надавались.

29 серпня 2017 року ОСОБА_4 звернулась до Бахмутської ОДПІ із заявою, в якій просила надати пояснення щодо невиплати грошової допомоги на оздоровлення до щорічної основної відпустки.

Відповідач листом від 11.09.2017 № 05-02-08-01-13-3 сповістив, що грошова допомога на оздоровлення не виплачені в зв'язку з недостатністю кошторисних призначень на виплату заробітної плати та роз’яснено право використати частину щорічної відпустки після настання шести місячного терміну безперервної роботи за новим місцем роботи, надавши заяву про виплату матеріальної допомоги у 2017 році відповідно до ст. 81 Кодексу Законів про працю.

Зазначені обставини обумовили звернення ОСОБА_4 до суду із вказаним позовом для захисту свого порушеного права.

Статтею 43 Конституції України визначено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Із цим правом кореспондуються положення ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі – Закон № 108/95-ВР), згідно з якою заробітна плата – винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 2 Закону № 108/95-ВР розрізняють основну та додаткову заробітну плату. Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Закону № 108/95-ВР джерелом коштів на оплату праці працівників для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Статтею 98 Кодексу Законів про працю України (далі – КЗпП України) передбачено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

За приписами ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Стаття 117 КЗпП України визначає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу дійшов наступних висновків.

За статтею 47 Кодексу роботодавець зобов’язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівнику всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівнику сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівнику при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Також, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Верховного Суду України, яка висловлена в Постанові від 26 жовтня 2016 року в справі № 6-1395цс16.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України можна дійти висновку про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Згідно зі статтею 57 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до пп. 3 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

Аналогічна позиція також викладена в листі Міністерства праці та соціальної політики від 19.07.2010 № 671/13-84-10, згідно з яким: «Частиною першою статті 35 Закону України «Про державну службу» передбачено надання державним службовцям щорічної відпустки тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.

При цьому під час формування фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік для кожного працівника передбачається одна допомога для оздоровлення.

Що стосується виплати допомоги на оздоровлення при наданні частини відпустки, то відповідно до статті 12 Закону України «Про відпустки» щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

У випадку поділу щорічної відпустки на частини зазначена допомога виплачується працівникові один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної відпустки.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на податковий орган як роботодавця покладені певні зобов’язання щодо сплати винагороди працівнику відповідно до вимог чинного законодавства.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що наказом Бахмутської ОДПІ від 07.04.2017 № 42-6 ОСОБА_4 надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 15 календарних днів з 12 по 27 квітня 2017 року включно з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (в межах кошторису). Тобто рішенням відповідача позивачу надано матеріальну допомогу на оздоровлення, проте фактично ці кошти не виплачені. За таких обставин доводи податкового органу щодо права ОСОБА_4 звернутися за виплатою цієї допомоги за новим місцем роботи підлягають скасуванню, оскільки, як вже було зазначено, допомога на оздоровлення виплачується не частіше, ніж один раз протягом календарного року.

Відповідно до листа Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області ОСОБА_4 за період роботи з 28.04.2017 по 31.12.2017 з заявою про надання матеріальної допомоги не зверталась.

З огляду на викладене доводи апелянта щодо можливості особи скористатися правом на отримання грошової допомоги за новим місцем роботи є неприйнятними.

Суд апеляційної інстанції керується принципом верховенства права, визначеним пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України з урахування практики Європейського суду з прав людини зазначеної у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України». Так, суд зауважив, що реалізація особою права, яке пов’язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Таким чином, судова колегія спростовую доводи апеляційної скарги стосовно помилкового включення судом першої інстанції допомоги на оздоровлення до складових заробітної плати та погоджується з висновком суду, що матеріальна допомога на оздоровлення може бути надана працівнику лише при реалізації права на щорічну відпустку, виплата якої у розмірі посадового окладу є обов'язковою, а за наявності коштів - у розмірі середньомісячної заробітної плати.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статями 139, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року в справі № 805/4458/17-а за позовом ОСОБА_4 до Бахмутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про стягнення грошової допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року в справі № 805/4458/17-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини постанови складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 16 травня 2018 року. Повний текст постанови складений 17 травня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складення повного тексту в порядку, визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів М. Г. Сухарьок

ОСОБА_6

ОСОБА_7