Рішення № 74025435, 14.05.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 травня 2018 р. Справа № 802/1038/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Перевертак Володимир Валентинович

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Тульчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області

про: визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом до Тульчинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області (далі – Тульчинського ОУПФУ Вінницької області, відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії на підставі ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що оформлене протоколом №309 від 07.03.2018 року;

- зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до поданої заяви від 27.02.2017 року на підставі ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", здійснити нарахування та виплату її щомісяця та стягнути заборгованість за минулий час.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до Тульчинського ОУПФУ Вінницької області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Проте, відповідно до Протоколу № 309 від 07.0.31.2018 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії, так як документів, які б не підтверджують факт проживання чи роботи заявника в зоні радіологічного контролю в період з 26.04.1986 по 01.01.1993 роки подано не було. Вважаючи дії щодо відмови Тульчинського ОУПФУ Вінницької області протиправними, позивач з їх оскарженням звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.04.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Крім того, встановлений відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву. Проте відповідачем відзиву на позовну заяву до суду не подано.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог та просив суд відмовити в задоволенні позову.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив таке.

27.02.2018 ОСОБА_3 звернувся до Тульчинського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до п. 2 ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до протоколу № 309 від 07.03.2018 відповідачем відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з підстав того, що заявником не надано документів, які б не підтвердили факт проживання чи роботи ОСОБА_1 в зоні радіологічного контролю в період з 26.04.1986 по 01.01.1993 роки.

Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно з вимогами ст. 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

В силу вимог статті 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення", умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Положеннями ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Зі змісту ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, призначаються лише учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи.

Зазначеній категорії осіб згідно зі ст. 65 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за поданням районних державних адміністрацій Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС України, Радою Міністрів АРК, державними адміністраціями областей, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями видаються посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій регулюється Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005.

Пунктом 2.9 вказаного Порядку передбачено, що за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації), та вік.

Оскільки позивач має посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серія В-1 №038158, видане 10.09.1999 уповноваженим на той час органом, а саме Вінницькою обласною державною адміністрацією, що підтверджується його копією, яке було дійсним і відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 за №51 не підлягало перереєстрації, отже, відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на пенсійне забезпечення при досягненні 55 років відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Разом з тим у судовому засіданні в якості свідків було допитано ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які є жителями с. Клебань, Тульчинського району, Вінницької області. Зазначені свідки підтвердили, що ОСОБА_1 починаючи з 1987 року проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1.

Враховуючи викладене, суд вважає, що наявні в позивача документи, які долучені до матеріалів справи та були додані до заяви про призначення пенсії, містять дані на підтвердили факт проживання ОСОБА_1 в зоні радіологічного контролю в період з 1987 року по 01.01.1993 роки та яких є достатньо для призначення позивачу пенсії, передбаченої ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Крім того слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії" ("Scordino v. Italy"№ 36813/97).

Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ("Brumarescu v. Romania" № 28342/95). Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку ("Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova" № 45701/99).

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов’язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства"(Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку, що вимога позивача щодо зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, відповідно до поданої заяви від 27.02.2017 року на підставі ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", здійснювати та нарахування та виплату є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Разом з тим, підстав для задоволення вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача «щодо виплати пенсії щомісяця», суд не вбачає, з огляду на наступне.

Судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси фізичних осіб, а не можливість їх порушення у майбутньому.

На думку суду, заявлені в цій частині вимоги є передчасними, а спір фактично не існує, адже за відсутності суми нової перерахованої пенсії не можливо встановити обмежена вона граничним розміром/строком/складовими чи ні.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що вимога позивача щодо «стягнення заборгованості пенсії за минулий час» є задоволеною шляхом зобов’язання відповідача виплатити пенсію, яка буде нарахована відповідно до поданої заяви від 27.02.2018.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані повністю, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує норми статті 139 КАС України. Враховуючи наведене, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 704,80 грн. судового збору підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Тульчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1, що оформлено протоколом № 309 від 07.03.2018 року.

Зобов'язати Тульчинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області призначити ОСОБА_1 пенсію, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідно до поданої заяви від 27.02.2018 року, та здійснити нарахування та виплату.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 704 грн. 80 коп. судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Тульчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 (23660, Вінницька область, Тульчинський район, с. Клебань, вул. Сонячна, 6; ідентифікаційний номер НОМЕР_1); Тульчинське об’єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області (23600, Вінницька область, м. Тульчин, вул. Миколи Леонтовича, 51; код ЄДРПОУ 41247206).

Повний текст рішення складено: 16.05.2018

Суддя Чернюк Алла Юріївна