Постанова № 74025101, 14.05.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2018 року Справа № 902/1087/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Огороднік К.М. , суддя Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Величко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу позивача - ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення господарського суду Вінницької області від 04.10.2017 р. (повний текст складено 09.10.2017р.) у справі № 902/1087/16 (суддя О.О. Банасько)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Фуд"

до ТЕРРА ФУД МІЛК ЮКРЕЙН ЛІМІТЕД

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Управляюча Компанія "ТЕРРА ФУД", громадянин ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Крижопільський сироробний завод", Товариство з обмеженою відповідальністю "Тульчинський маслосирзавод", Товариство з обмеженою відповідальністю "Вапнярський молокозавод", Товариство з обмеженою відповідальністю "Решетилівський маслозавод", Товариство з обмеженою відповідальністю "Молочна компанія "Дружба"

про звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача-1 - не з'явився,

відповідача-2 - не з'явився,

третіх осіб - не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - позивач) звернулось до суду із позовом до ТзОВ "Терра Фуд" (далі - відповідач 1) та ТЕРРА ФУД МІЛК ЮКРЕЙН ЛІМІТЕД (далі - відповідач 2) про звернення стягнення на предмет застави - 100 % статутного капіталу ТзОВ "Крижопільський сироробний завод" вартістю 17197000 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 20-1435/2-1 від 27.05.2011 року в розмірі 219848932,31 грн., з якої заборгованість за кредитом - 209849000 грн., заборгованість за процентами - 9406859,15 грн., пені за простроченими процентами - 593073,16 грн.

03.07.2017 року на адресу суду першої інстанції від позивача надійшло уточнення до позовної заяви, в якому останнім викладено прохальну частину позовної заяви в новій редакції, згідно якої позивач просив суд залучити до розгляду у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТзОВ "Управляюча Компанія "ТЕРРА ФУД" та ОСОБА_2 Також позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості ТзОВ "Терра Фуд" перед позивачем за кредитним договором звернути стягнення на заставлене майно, що є предметом застави за договором застави корпоративних прав № 20-0168/3-1 від 30.01.2013 року, належне на праві власності ТЕРРА ФУД МІЛК ЮКРЕЙН ЛІМІТЕД, ТзОВ "Терра Фуд" шляхом визнання за ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" права власності на 100 % статутного капіталу ТзОВ "Крижопільський сироробний завод" за ціною визначеною згідно з п. 1.3 договору застави корпоративних прав № 20-0168/3-1 від 30.01.2013 року в з розмірі 17197000 грн.

З матеріалів позовної заяви та уточнення до неї вбачається, що предметом заявленого позову є звернення стягнення на заставне майно, що є предметом застави за договором застави корпоративних прав № 20-0168/3-1 від 30.01.2013 року, належне на праві власності ТЕРРА ФУД МІЛК ЮКРЕЙН ЛІМІТЕД, ТзОВ "Терра Фуд" шляхом визнання за ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" права власності на 100 % статутного капіталу ТзОВ "Крижопільський сироробний завод" за ціною, визначеною згідно із п. 1.3. договору застави корпоративних прав № 20-0168/3-1 від 30.01.2013 року в розмірі 17197000 грн. в рахунок погашення заборгованості ТзОВ "Терра Фуд" перед ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" за кредитним договором № 20-1435/2-1 від 27.05.2011 року в розмірі 219848932,31 грн., з якої заборгованість за кредитом - 209849000 грн., заборгованість за процентами - 9406859,15 грн., пені за простроченими процентами - 593073,16 грн.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 04.10.2017 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" зазначає, що суд першої інстанції, на думку позивача, відмовляючи у задоволенні позову невірно дійшов висновку щодо неможливості застосування такого способу звернення стягнення на заставне майно, як визнання права власності.

12.02.2018 року на адресу апеляційного господарського суду надійшла спільна заява позивача, відповідача 1 та відповідача 2 про затвердження мирової угоди у справі № 902/1087/16.

В судове засідання представники сторін не з'явились, про дату да час засідання були належним чином повідомлені.

В засіданні 23.04.2018 року представники позивача та відповідачів зазначили, що між ними 19.01.2018 року укладена мирова угода, з огляду на що просили суд затвердити дану мирову угоду та закрити провадження у даній справі.

Враховуючи положення ст. 273 ГПК України щодо строку розгляду скарги в апеляційній інстанції, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення учасників провадження про час і місце розгляду справи, суд вважає за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги 14.05.2018 року за відсутності представників учасників провадження у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам апеляційний суд встановив наступне.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27.05.2011 року між позивачем (Банк) та відповідачем 1 (Позичальник) укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 20-1435/2-1, згідно п. 2.1. якого Банк зобов'язується надати Позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 285849632,09 грн. у національній валюті (ліміт кредитної лінії), або в російських рублях, або в доларах США у сумі, еквівалент якої не може перевищувати 285849632,09 грн. за курсом, встановленим Національним Банком України в день надання коштів, на умовах встановлених договором, а Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти встановленні договором. Відповідно до п. 4.3.4. договору, Банк має право вимагати від Позичальника (незалежно від настання строку остаточного повернення всіх одержаних в межах кредитної лінії сум кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, та/або неустойки, передбачених цим договором, у випадку, коли, зокрема, Позичальник не виконав у строк свої зобов'язання по поверненню кредиту та/або плати за кредит, та/або інші зобов'язання по сплаті грошових коштів, передбачені цим договором.

Судами встановлено, що сторонами також підписано договори про внесення змін до кредитного договору, згідно умов яких внесено зміни до пунктів та доповнення до кредитного договору № 20-1435/2-1 від 27.05.2011 року щодо ліміту кредитної лінії, процентної ставки, кінцевої дати погашення кредиту, стосовно забезпечення договору, визначивши, що цей договір забезпечується заставою корпоративних прав ТзОВ "Крижопільський сироробний завод" загальною заставною вартістю 17197030 грн.

30.01.2014 року між позивачем та ТзОВ "Інтер Фуд" (правонаступником прав та обов'язків якого є відповідач 1) укладено в рамках кредитного договору № 20-1435/2-1 від 27.05.2011 року договір № 20-0297/2-1 про надання траншу в межах встановленого ліміту кредитування, згідно якого Банком встановлено Позичальнику в межах ліміту кредитної лінії ліміт траншу в розмірі 245449632, 09 грн. та визначено кінцеву дату погашення кредиту 28.01.2015 року.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що в забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за кредитним договором між позивачем (заставодержатель) та ТзОВ "Управляюча Компанія "Терра Фуд" (заставодавець 1), та ОСОБА_2 (заставодавець 2) укладено договір застави корпоративних прав № 20-0168/31, згідно п. 1.1. якого останній забезпечує вимоги заставодержателя, що випливають з кредитного договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 20-1435/2-1 від 27.05.2011 року (а також усіх договорів про внесення змін до нього), укладеного між заставодержателем та Позичальником. Відповідно до п. 1.2. цього договору, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, заставодавці передають в заставу корпоративні права ТзОВ "Крижопільський сироробний завод", а саме: 2 (дві) частки у розмірі одна з яких становить 17025030 грн, а інша 171970 грн, що разом становить 100 % розміру статутного капіталу Товариства. Частка в статутному капіталі Товариства в розмірі 17025030,00 грн, що становить 99 % статутного капіталу Товариства належить заставодавцю 1 на підставі Статуту Товариства зареєстрованого Крижопільською районною державною адміністрацією Вінницької області 29.11.2011 року за реєстраційним номером 1155105008000174, договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ТзОВ "Крижопільський сироробний завод" б/н від 16.11.2011 року.

Пунктом 4.2.2. договору застави сторони передбачили, що заставодержатель має право у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником зобов'язань, забезпечених заставою, звернути стягнення на предмет застави у судовому порядку. Пунктом 5.1 договору сторони встановили, що звернення стягнення на предмет застави відбувається виключно у судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що 12.04.2016 року позивач звернувся до відповідача 1 з вимогою про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором у зв'язку із непогашення останнім кредитних платежів обумовлених договором.

Разом з тим, судами встановлено, що згідно відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками ТзОВ "Крижопільський сироробний завод" 100 % статутного капіталу якого є предметом договору застави рахуються: ТзОВ "Терра Фуд" та ТЕРРА ФУД МІЛК ЮКРЕЙН ЛІМІТЕД. 24.11.2016 року позивачем зареєстровано в Державному реєстрі звернення стягнення згідно договору застави корпоративних прав № 20-0168/3-1 від 30.01.2013 року.

Позивач звернувся з позовом до Господарського суду Вінницької області про дострокове звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання за останнім права власності на 100 % статутного капіталу ТзОВ "Крижопільський сироробний завод" у зв'язку із порушенням Позичальником умов кредитного договору щодо повернення сум кредитних платежів та порушення заставодавцями умов договору застави.

Суд першої інстанції, за результатами розгляду вказаних позовних вимог рішенням від 04.10.2017 року в їх задоволенні відмовив в повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідність висновків суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно.

В силу ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про заставу" визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 572 ЦК України встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно приписів ст. 574 ЦК України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про заставу", заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Разом з тим, Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначається правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених із метою забезпечення виконання зобов'язань, регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених із метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення оприлюднення та реалізації інших прав юридичних осіб і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Прикінцевими і перехідними положеннями цього Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, Відтак, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна, а положення Закону України "Про заставу" застосовуються лише в частині, що не суперечить Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Відповідно до ч. 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Частиною 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

В силу п. 4 ч. 2 ст. 25 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.

Разом з тим, пунктами 1-5 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема:

1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом;

2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;

4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери; реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

При цьому, можливість виникнення права власності за рішенням суду визначена лише статтями 335 та 376 ЦК України, в інших же випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів.

Із вищевикладених норм вбачається, що законом визначено різні способи захисту задоволення забезпечених заставою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет застави: судовий (на підставі рішення суду), позасудовий та на підставі виконавчого напису нотаріуса. Разом з цим, позивачу надається право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі і передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом.

Звернення стягнення на предмет застави та вчинення дій з боку кредитора у відношенні боржника щодо реалізації права на заставне майно здійснюється з урахуванням вимог законодавства та умов договору у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

У даному випадку суд безпосередньо повинен враховувати зазначені положення та перевіряти чи скористався кредитор (заставодержатель) своїм правом звернення стягнення на предмет застави у порядку, визначеному Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", оскільки реалізація такого права потребує певної послідовної сукупності дій. Обрання заставодержателем одного із способів (процедур) звернення стягнення на предмет застави перебуває у взаємозв'язку із визначеними та погодженими сторонами умовами договору застави. Разом з тим, виключно судовим способом звернення стягнення на предмет застави виходячи зі змісту ст.ст. 24, 25 ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є реалізація предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів, решта способів, в тому числі і передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом, - є позасудовими процедурами звернення стягнення на предмет застави.

Як зазначено вище, та вбачається з п. 5.1. договору застави, сторони договору визначили, що звернення стягнення на предмет застави відбувається виключно у судовому порядку. Разом з тим, з умов договору застави вбачається, що будь-якого із встановлених ч. 1 ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" позасудового способу звернення стягнення на забезпечувальне обтяження сторонами не погоджено, в т.ч. і шляхом передачі предмету застави у власність заставодержателя.

Згідно ст. 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому обтяжувач зобов'язаний повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону. Боржник або інші обтяжувачі, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження відповідного рухомого майна, протягом строку, вказаного в ч. 2 ст. 28 цього Закону, можуть заперечити проти переходу права власності на предмет забезпечувального обтяження до обтяжувача, який ініціює звернення стягнення. Відповідне заперечення надсилається в письмовій формі обтяжувачу, який ініціює звернення стягнення та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження відповідного рухомого майна. За таких умов обтяжувач, який ініціює звернення стягнення, повинен задовольнити забезпечену обтяженням вимогу шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 30 цього Закону.

В силу ст. 27 Закону "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Таке повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Вказане повідомлення повинно містити інформацію про зміст порушення, вчиненого боржником; загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; опис предмета забезпечувального обтяження; посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту вжиття позивачем дій щодо інформування боржника про намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження, а також набуття позивачем правомочностей володіння предметом обтяження.

Відтак, суд першої інстанції дійшов підставного та обґрунтованого висновку про те, що позивачем не було виконано вимогу, передбачену ст. 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та не надано в матеріали справи належні та допустимі докази в підтвердження факту вжиття останнім дій щодо інформування боржника про намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження.

Як зазначено вище, сторони договору застави при укладені зазначеного договору встановили, що звернення стягнення на предмет застави відбувається виключно у судовому порядку, а іншого способу звернення на предмет застави умовами цього договору сторонани не передбачили.

Разом з тим, вказаний спосіб звернення стягнення на предмет застави відноситься до позасудової процедури звернення стягнення, та є способом який може бути застосованим у процедурі звернення в судовому порядку у випадку його погодження умовами договору застави.

У своїй постанові від 21.03.2018 року у справі № 760/14438/15-ц Велика Палата Верховного Суду чітко висловила свою правову позицію в аналогічній справі та зазначила наступне: "передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.".

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Враховуючи вищевикладене, позовна вимога ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про звернення стягнення застави шляхом визнання за права власності на 100 % статутного капіталу ТзОВ "Крижопільський сироробний завод" не відповідає приписам ст.ст. 24, 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", згідно якої за рішенням суду предмет застави реалізується шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону, оскільки передача заставодержателю права власності на предмет застави є виключно позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет застави.

Доводи апеляційної скарги позивача спростовуються вищевказаними нормами законодавства, встановленими судами обставинами та наявними в матеріалах справи доказами, відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд не вбачає.

Разом з тим, як вказано вище, на адресу апеляційного господарського суду надійшла спільна заява позивача, відповідача 1 та відповідача 2 про затвердження мирової угоди у справі.

Відповідно до ч. 7 ст. 46 ГПК України, сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

В силу ч. ч. 1, 2 ст. 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно ч. 1 ст. 274 ГПК України у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.

Зважаючи на той факт, що передача заставодержателю права власності на предмет застави є виключно позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет застави, враховуючи визнання судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення про відмову в позові законним та обґрунтованим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої сторонами заяви про затвердження мирової.

При таких обставинах, керуючись законом, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, перевірки законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції вбачає доводи апеляційної скарги такими, що не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а оскаржене рішення суду такими, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

У зв'язку з тим, що суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні апеляційної скарги та залишає без змін рішення суду першої інстанції, суд покладає на скаржника витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 272, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 04.10.2017 року у справі № 902/1087/16 - без змін.

2. В задоволенні заяви про затвердження мирової угоди у справі № 902/1087/16 відмовити.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст.ст.287-291 ГПК України.

4. Матеріали справи №902/1087/16 повернути Господарському суду Вінницької області.

5. Постанова прийнята з окремою думкою судді Коломис В.В.

Повний текст постанови складений "17" травня 2018 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.