Постанова № 74024944, 14.05.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2018 р. Справа№ 910/21337/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання Петрик М.О.,

за участю представників:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - Гачак І.О., довіреність від 25.01.2018 № Ц/З-04/43-18,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 у справі №910/21337/17 (суддя Котков О.В., м. Київ, повний текст складено - 14.03.2018) за позовом публічного акціонерного товариства "ДТЕК Добропільська ЦЗФ" до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" про стягнення грошових коштів.

ВСТАНОВИВ наступне.

Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Добропільська ЦЗФ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" 38 787,96 грн. збитків, завданих внаслідок незбереження залізницею вантажу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 у справі №910/21337/17 позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 38 787,95 грн. збитків - вартості нестачі вантажу.

Рішення мотивовано тим, що факт заподіяння збитків позивачу через втрату перевізником вантажу та їх розмір, підтверджується матеріалами справи.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 у справі №910/21337/17 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на помилковість висновку суду першої інстанції в частині доведеності позивачем вартості відправленого вантажу.

Також, в обґрунтування вимог за скаргою скаржник зазначає, що вантажовідправник не є власником втраченого вантажу, а між Залізницею та власником відсутні договірні відносини щодо поставки вугілля.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Позивач не скористався правом на участь свого представника в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від позивача до суду не надійшло.

Враховуючи наведене вище, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

ПАТ "ДТЕК Добропільська ЦЗФ" 15.06.2017 року завантажило вугілля кам'яне марки Г (Г1) 0-100 по накладній № 50517366 у вагон №56971591 в кількості 67700 кг, у вагон №56990617 в кількості 69800 кг та передало відповідний вантаж для перевезення Залізниці.

Згідно даних вказаної накладної навантаження на рівні бортів, поверхня вантажу маркована однією борозною катка ущільнювача.

Відповідно до накладної №50517366 Залізниця прийняла у ПАТ "ДТЕК Добропільська ЦЗФ" на станції Добропілля Донецької залізниці зазначене вугілля для перевезення і зобов'язалась доставити його на станцію Бурштин Львівської залізниці ДТЕК Бурштинська ТЕС ПАТ "ДТЕК Західенерго".

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до Статуту та правил і наданий залізниці разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажів, яка укладається між відправником і залізницею. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезень до станції призначення.

На станції Тимкове Одеської залізниці 20.06.2017 були складені комерційні акти: №414115/22/240 та № 414115/23/241.

Згідно комерційного акту № 414115/22/240 при контрольному переважуванні вагону №56971591 на справних 150-тонних тензометричних вагонних вагах виявилось брутто - 76540 кг, тара - 20500 кг, нетто - 56040 кг, що менше вантажного документу на 11660 кг. За рухом поїзду над 2-6 люками є поглиблення довжиною 7800 мм, шириною 2800 мм, глибиною 650 мм.

За комерційним актом № 414115/23/241 при контрольному переважуванні вагону № 56990617 на справних 150-тонних тензометричних вагонних вагах виявилось брутто - 81780 кг, тара - 20900 кг, нетто - 60880 кг, що менше вантажного документу на 8920 кг. Над 2-5 люками є поглиблення довжиною 7500 мм, шириною 2800 мм, глибиною 1200 мм.

Згідно Довідки ПАТ "ДТЕК Добропільська ЦЗФ" вартість 1 тони вугільної продукції, відвантаженої останнім (станція Добропілля Донецької залізниці) на адресу ВП "ДТЕК Бурштинська ТЕС" ПАТ "ДТЕК Західенерго" (станція Бурштин Львівської залізниці) по накладній № 50517366 у вагонах № 56990617, № 56971591, становить - 1 683,07 грн. без ПДВ, 2 019,68 грн. разом з ПДВ.

Предметом даного позову є вимоги про стягнення з відповідача вартості нестачі вантажу в сумі 38 787,96 грн., яка виникла у зв'язку з незбереженням залізницею останнього при перевезенні, що відбулось у червні 2017 року, на шляху слідування.

Суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності за незбереження вантажу, задовольнив позовні вимоги частково.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Згідно ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує її інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань - причиною.

Відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу регулюється Статутом залізниць України, норми якого є спеціальними у сфері залізничних перевезень і не суперечать положенням Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 12 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що залізниці забезпечують збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

Відповідно до статті 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Згідно зі статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.

Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадку порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

Також, відповідно до статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Невідповідність фактичної маси вантажу у вагонах №56971591 та №56990617 масі вантажу, яка зазначена відправником у накладній, засвідчено належними доказами - комерційними актами №414115/22/240 та № 414115/23/241, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правил складання актів.

Отже, факт нестачі за спірним перевезенням підтверджений матеріалами справи, зокрема, комерційними актами.

Встановлення цих обставин відповідно до наведених положень законодавства є підставою для відповідальності перевізника.

Відповідно до статті 113 Статуту залізниця може бути звільнена від відповідальності, якщо вона доведе й інші обставини, що свідчать про відсутність її вини. У статті 111 Статуту наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, зокрема, коли зазначене відбулося внаслідок стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.

Відповідачем жодних доказів, які свідчили б про відсутність вини перевізника у втраті вантажу до суду не надано.

Стосовно доводів апелянта про помилковість висновку суду першої інстанції в частині доведеності позивачем вартості відправленого вантажу, слід зазначити наступне.

Так, при визначенні розміру збитків, заподіяних втратою вантажу, слід застосовувати норми Статуту, якими встановлено обмежену відповідальність перевізника у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу, яка визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Станом на момент втрати вантажу його вартість складала 2019,68 грн. за тону і була визначена довідкою ПАТ "ДТЕК Добропільська ЦЗФ".

Враховуючи те, що дійсна вартість втраченого вантажу встановлюється на підставі відповідних документів саме відправника, які у даному випадку були подані суду, доводи апелянта про відсутність доказів оплати вартості вугілля, яке було прийнято залізницею до перевезення, жодним чином не можуть вплинути на результат розгляду даного спору.

Стосовно посилань апелянта на те, що вантажовідправник не є власником втраченого вантажу, а між Залізницею та власником відсутні договірні відносини щодо поставки вугілля, слід зазначити наступне.

Так, вказані доводи не впливають на результат розгляду даної справи та не можуть бути підставою для задоволення вимог апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Власник вантажу (якщо він не є відправником або одержувачем вантажу) не має права від свого імені заявляти позов до залізниці з приводу втрати, нестачі, порчі або псування вантажу під час перевезення.

Щодо права звернення до залізниці з претензією або із позовом, з підстав, що випливають із Статуту залізниць України або договору перевезення вантажу, то пункт 130 Статуту залізниць України таке право надає сторонам у договорі перевезення - вантажовідправнику або вантажоодержувачу у відповідних випадках, передбачених Статутом.

Власник вантажу (якщо він не є відправником або одержувачем вантажу) не має права від свого імені заявляти позов до залізниці з приводу втрати, нестачі, порчі або псування вантажу під час перевезення.

Залізниця не має права і не наділена повноваженнями визначати, хто саме є власником вантажу, який вона перевозить.

На відміну від права відступлення права вимоги, передбаченого у статті 512 Цивільного кодексу України, спеціальна норма пункту 133 Статуту залізниць України не допускає передачу іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів, за винятком випадків передачі

такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.

Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, квитанції про приймання вантажу, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.

Вантажовласник, якщо він не є вантажовідправником або вантажоодержувачем, у такому випадку має право скористатись можливістю, наданою пунктом 133 Статуту залізниць України - отримати від вантажоодержувача (наприклад - порту) довіреність, оформлену згідно із законодавством, виступати від його імені і заявляти претензійно-позовні вимоги до залізниці.

Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції було вірно визначено характер спірних правовідносин (стягнення збитків із залізниці за втрату вантажу, а не боргу за поставку товару, як вважає апелянт), а також обґрунтованість звернення із даним позовом саме вантажовідправника, а не власника вантажу.

З огляду на зазначене, відсутність договірних відносин між залізницею та власником вантажу не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у даній справі.

Таким чином, місцевий господарський суд, повно та всебічно дослідивши обставини справи, встановивши факт втрати вантажу, наявність вини перевізника у втраті вантажу та дійсну його вартість, навівши у оскаржуваному судовому рішенні необхідне мотивування, дійшов обґрунтованих висновків про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме стягнення із Залізниці на користь позивача збитків у розмірі 38 787,95 грн.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 у справі №910/21337/17 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 17.05.2018 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Дідиченко