Рішення № 74024240, 17.05.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2018 р. м. Київ Справа № 911/244/18

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Колос України», м. Київ

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська», Київська обл., Броварський р-н, с. Пухівка

про

стягнення 36757,92 грн.

без повідомлення (виклику) сторін

суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Колос України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська» про стягнення 36757,92 грн., з яких 25000 грн. основний борг, 6836 грн. інфляційні втрати, 1421,92 грн. 3% річних, 3500 грн. пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором постачання товару від 15.04.2015 № ДП/19 щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар по переліченим в позовній заяві видатковим накладним.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.02.2018 у даній справі прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та встановлено відповідачу строк до 07.03.2018 для подачі відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Відповідач, у встановлений судом строк своїм правом не скористався, відзиву на позовну заяву до суду не надав, про причини ненадання суд не повідомив.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір постачання товару від 15.04.2015 № ДП/19 (далі – договір), відповідно до умов якого позивач – постачальник зобов’язується протягом дії цього договору передавати у власність відповідачу – покупцю сировину для виробництва комбікормів (у подальшому – «товар»), у кількості та асортименті згідно до підписаних сторонами специфікацій або видаткових накладних, які є невід’ємною частиною цього договору, а покупець зобов’язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору загальна вартість цього договору визначається відповідно до вартості товару, поставленого згідно з підписаними сторонами специфікаціями або видатковими накладними.

Згідно з п. 2.4 договору товар постачається у кількості, що зазначається в підписаних сторонами специфікаціях або видаткових накладних.

У пункті 2.7 договору зазначено що датою постачання товару вважається дата зазначена у відповідній видатковій (товарно-транспортній) накладній.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки здійснюються покупцем за кожну партію товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 7 (семи) календарних днів з моменту постачання, якщо інше не визначено у підписаних сторонами специфікаціях.

Ціна товару, що постачається визначається сторонами у видаткових накладних або у підписаних специфікаціях (п. 4.2 договору).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2015р., але у будь якому випадку до повного виконання сторонами, своїх зобов’язань за даним договором. У випадку, якщо жодна з сторін не повідомить іншу про своє бажання припинити чинний договір за місяць до закінчення строку його дії, чинний договір вважається пролонгованим на один рік (п. 9.1 договору).

Специфікацією від 15.04.2015 № 1 до договору сторони погодили порядок оплати товару: на протязі 5 (п’яти) календарних днів з моменту постачання кожної окремої партії на склад покупця.

На виконання умов договору позивач по наступним видатковим накладним: від 18.04.2015 № РН-0000001 на суму 434770 грн., від 21.04.2015 № РН-0000002 на суму 283570 грн., від 14.05.2015 № РН-0000003 на суму 286400 грн., від 23.05.2015 № РН-0000004 на суму 208704 грн., поставив відповідачу товар на загальну суму 1213444 грн., які підписані в двосторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплені печаткою позивача, завірені копії яких залучені до матеріалів справи.

Для оплати поставленого товару позивач виставив відповідачу наступні рахунки на оплату: від 18.04.2015 № СФ-0000001 на суму 434770 грн., від 21.04.2015 № СФ-0000002 на суму 283570 грн., від 14.05.2015 № СФ-0000003 на суму 286400 грн., від 23.05.2015 № СФ-0000004 на суму 208704 грн., завірені копії яких залучені до матеріалів справи.

Судом досліджені вищеперелічені видаткові накладні та встановлено, що в них зазначені вказані вище рахунки на оплату, що дає підстави дійти висновку про їх наявність у відповідача на дату поставки товару по відповідній накладній.

Разом з тим, відповідач своїх договірних зобов’язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар в повному обсязі не виконав, в зв’язку з чим, за ним рахується борг в розмірі 25000 грн. – різниця між перерахованими грошовими коштами та загальною вартістю поставленого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами п. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх договірних зобов’язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар, в зв’язку з чим, за ним на час розгляду справи рахується борг в розмірі 25000 грн. Доказів сплати вказаного боргу відповідач суду не надав.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 25000 грн. заборгованості за поставлений товар.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов’язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних з прострочених сум грошового зобов’язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача інфляційні втрати з прострочених сум за загальний період прострочення з 23.02.2016 по 15.01.2018 включно складають 6836 грн., 3% річних з прострочених сум за загальний період прострочення з 23.02.2016 по 15.01.2018 складають 1421,92 грн.

Згідно з правильним арифметичним розрахунком, який зроблений судом з врахуванням періоду нарахування інфляційних втрат заявленого позивачем, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 6772,24 грн. В решті позовних вимог про стягнення 63,76 грн. інфляційних втрат суд відмовляє з огляду на їх безпідставність.

Здійснений позивачем розрахунок 3% річних відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога позивача у вказаній частині підлягає задоволенню.

На підставі п. 5.4 договору позивач просить стягнути з відповідача за кожен день прострочення платежу з оплати поставленого товару пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 3500 грн.

Згідно з п. 5.4 договору у випадку несвоєчасної оплати прийнятого товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позовна заява та матеріали справи не містять обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми пені. Позивачем не вказано періоди прострочення та суми прострочених платежів, на які позивач здійснив нарахування пені. Відтак, у суду відсутня можливість перевірити правильність нарахування заявленої до стягнення суми пені та здійснити перевірку відповідності розрахунку пені вимогам законодавства.

За таких обставин, вимога позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 3500 грн. є недоведеною, в зв’язку з чим суд відмовляє в її задоволенні.

З огляду на зазначене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 25000 грн. основного боргу, 6772,24 грн. інфляційних втрат та 1421,92 грн. 3% річних є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. В решті позовних вимог суд відмовляє з огляду на їх безпідставність та недоведеність.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 1291 Конституції України, ст. 13, 74, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ст. 232-233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Київська» (07413, Київська обл., Броварський район, с. Пухівка, вул. Радгоспна, ідентифікаційний код 05513187) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Колос Україна» (03062, м. Київ, проспект Перемоги, 67, корп. 2, ідентифікаційний код 39385574) 25000 (двадцять п’ять тисяч) грн. основного боргу, 6772 (шість тисяч сімсот сімдесят дві) грн. 24 коп. інфляційних втрат, 1421 (одну тисячу чотириста двадцять одну) грн. 92 коп. 3% річних, 1591 (одну тисячу п’ятсот дев’яносто одну) грн. 17 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у строк визначений ст. 256 ГПК України в порядку передбаченому ст. 257 ГПК України з врахуванням пп. 17.5 п. 17 ч. 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 17.05.2018.

Суддя Ю.В. Подоляк