Рішення № 74023549, 15.05.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2018м. ДніпроСправа № 904/152/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Клевець К.В.

за позовом ОСОБА_1 підприємства "САРМАТ", смт. Широке, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший міський телеканал. Кривий Ріг",

м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про визнання інформації недостовірною та спростування недостовірної інформації

Представники:

Від позивача ОСОБА_2 - представник за довіреністю б/н від 02.01.2018р.

Від відповідача ОСОБА_3-представник за довіреністю №20/03-1 від 20.03.2018р.

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА_1 підприємство "САРМАТ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший Міський Телеканал, Кривий Ріг" в якому просить:

- визнати недостовірною інформацію, поширену відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший Міський Телеканал, Кривий Ріг" про завдання позивачем ОСОБА_1 підприємством "САРМАТ" шкоди довкіллю шляхом складування шкідливого за властивостями ґрунту в районі цвинтарю "Травневе" у Криворізькому районі Дніпропетровської області, розповсюджену в телерепортажі відповідача 09.01.2018 та наявності кримінального провадження за вказаним фактом відносно позивача - ОСОБА_1 підприємства "САРМАТ";

- зобов'язати відповідача спростувати зазначену інформацію у спосіб, яким вона була поширена.

Позовна заява обґрунтована тим, що інформація відповідача не відповідає дійсності, підриває імідж та ділову репутацію позивача, який здійснює свою господарську діяльність згідно з чинним законодавством.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, справу призначено до розгляду в засіданні на 26.02.2018.

19.02.2018 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог у повному обсязі, зазначив, що позивачем не було доведено недостовірності інформації, тобто такої, яка не відповідала дійсності. Також, відповідачем вказано, що позивачем не доведено заподіяння будь-якої шкоди його діловій репутації від поширеної інформації. Також, відповідач вказував про суспільну значимість теми, якій було присвячено відеорепортаж. За викладеного, відповідач зазначив, що: 1) Телепередачу було присвячено суспільно-важливій темі. 2) ЗМІ є вільними та незалежними під час обрання форми і змісту поширення інформації. Вони особисто, на власний розсуд і відповідальність вирішують, яку кількість інформації, про які факти, які оцінки та узагальнення навести і в якій формі це подати аудиторії. 3) Стаття була спрямована не на підрив репутації, заподіяння шкоди немайновим правам Позивача, а на поширення дискусії на тему, яка становила інтерес для громадськості.

У судовому засіданні 26.02.2018 оголошено перерву до 14.03.2018.

У судовому засіданні 14.03.2018 позивач надав заперечення на відзив, в яких зазначив, що юридичним складом правопорушення при розгляді справи щодо визнання поширюваної інформації недостовірною та захисту ділової репутації підприємства є сукупність таких обставин:

1) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

09.01.2018 по місцевому телебаченню у м. Кривому Розі Дніпропетровської області продемонстрований телерепортаж.

2) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

Факт поширення інформації стосується саме ПП "Сармат".

3) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

Позивач зазначає, що факт невідповідності зазначеної інформації підтверджується доданими до позову доказами, а саме: зазначеними у позові та у вказаних запереченнях фактах та письмовими доказами: копія протоколу від 03.01.2018р. 3-Х; копія протоколу від 03.01.2018р. № 4-Б; лист-дозвіл на виконання робіт по впорядкуванню кладовища “Травневе” за підписом Начальника управління благоустрою та житлової політики виконкому міської ради ОСОБА_4, Протокол випробувань №1025-Х від 24.03.2015 року про клас гамма випробувань, лист-запит №44 від 05.02.2018 року до Голови Довгинцинської районної в місті рад ОСОБА_5 про надання інформації про наявність або відсутність проблемних питань пов'язаних із здійсненням впорядкування кладовища “Травневе”, лист-відповідь №6/20-6 від 06.02.2018 року за підписом в.о. голови Довгинцівської районної в місті ради - заступника голови районної в місті ради ОСОБА_6 про відсутність проблем пов'язаних із здійсненням впорядкування кладовища “Травневе”, лист-запит №46 від 06.02.2018 року до Директора КП “Ритуал Сервіс Плюс” ОСОБА_7 про надання інформації про наявність чи відсутність проблемних питань пов'язаних із здійсненням впорядкування кладовища “Травневе”, лист-відповідь №71 від 09.02.2018 року за підписом Директора КП “Ритуал Сервіс Плюс”, лист (№10-9/23/443 від 31.01.2018 року) та матеріали досліджень (протокол №2-11 від 26.01.2018 року; паспорт №1 від 26.01.2018 року; радіаційний сертифікат №1 від 26.01.2018 року; протокол дозиметричного контролю №8-17 від 26.01.2018 року) щодо результату лабораторних досліджень та вмісту радіонуклідів в горілому піску.

4) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Позивач зазначає, що факт поширення недостовірної інформації Відповідачем в телерепортажі 09.01.2018 про те, що дії ПП "Сармат" шкодять довкіллю шляхом складування шкідливого за властивостями ґрунту в районі цвинтарю “Травневе” у Криворізькому районі Дніпропетровської області та, що за даним фактом відносно посадових осіб ПП "Сармат" порушено кримінальне провадження порочить ділову репутацію підприємства, як перед звичайними громадянами (мешканцями міста) так і перед існуючими та майбутніми контрагентами Позивача, що в подальшому може вплинути на економічний ефект підприємства.

Відповідач проти позову заперечив, надав усні пояснення по суту позовних вимог.

Позивач надав клопотання про витребування додаткових доказів, в якому просить:

- витребувати у Відповідача лист-запит до установи КРМЗ (на яку посилається Відповідач у телерепортажі від 09.01.2018 та у Відзиві на позов та відповіді яку надала зазначена установа Відповідачу);

- витребувати у Відповідача належним чином завірену копію фрагменту телерепортажу від 09.01.2018, автором якого він є та на який посилається позивач у позовній заяві та у тексті зазначеного клопотання;

- витребувати у Відповідача належним чином завірену копію журналу обліку передач Відповідача за 09.01.2018.

Зазначене клопотання позивач обґрунтовує тим, що кореспондент стверджує, що відповідачем робився запит до КРМЗ для підтвердження факту договірних відносин, але до суду даний лист-запис відповідачем як доказ не подано.

Крім того, позивач зазначає, що у нього наявна інформація, що запит зроблено не до КРМЗ, а зовсім до іншого підприємства.

Також позивач зазначає, що у своєму запереченні на позов відповідач стверджує, що наданий позивачем диск із записом оскаржуваного телерепортажу на дамку відповідача є неналежним доказом по справі та наполягає на тому, що позивач повинен надати до суду журнал обліку передач відповідача.

Відповідач зазначив, що він не звертався до КРМЗ з письмовим листом-запитом, а звернення було викладено в усній формі.

Щодо витребування у нього доказів, викладених у пунктах 2 та 3 клопотання Позивача, Відповідач не заперечив.

Враховуючи викладене, з метою повного та всебічного з'ясування обставин справи, суд задовольнив частково клопотання Позивача, зобов'язав Відповідача надати для долучення до матеріалів справи:

- належним чином завірену копію фрагменту телерепортажу від 09.01.2018, автором якого він є та на який посилається позивач у позовній заяві;

- належним чином завірену копію журналу обліку передач Відповідача за 09.01.2018.

Також Позивач заявив клопотання про залучення до розгляду справи співвідповідачів, в якому просить:

- залучити в якості співвідповідачів по справі співробітників Відповідача ведучого ОСОБА_8 та кореспондента ОСОБА_9;

- зобов'язати відповідача надати персональні данні зазначених осіб (своїх співробітників) у частині, яка необхідна, відповідно до чинного процесуального законодавства, для направлення зазначеним особам копії позовної заяви і доданих до неї документів та інших доказів по справі.

Зазначене клопотання обґрунтоване тим, що для встановлення істини по справі та надання судом об'єктивної оцінки слів Відповідача необхідно залучити до розгляду справи співробітників Відповідача, які були авторами недостовірних висловів під час ведення телерепортажу від 09.01.2018.

Суд відмовив в задоволенні цього клопотання оскільки даному випадку, в разі залучення до участі у справі в якості співвідповідачів фізичних осіб, у останніх виникають права та обов'язки сторони, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, що є неможливим з огляду на суб'єктивний склад, оскільки стороною у господарському процесі не може бути фізична особа (крім справ з корпоративних спорів і справі про банкрутство).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2018, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 05.05.2018 року та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 25.04.2018.

27.03.2018 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якій зазначив, що позивачем не було доведено недостовірності інформації, тобто такої, яка не відповідала дійсності. Також, відповідачем вказано, що позивачем не доведено заподіяння будь-якої шкоди його діловій репутації від поширеної інформації. Крім того, відповідачем було зазначено, що: 1) Телепередачу було присвячено суспільно-важливій темі. 2) ЗМІ є вільними та незалежними під час обрання форми і змісту поширення інформації. Вони особисто, на власний розсуд і відповідальність вирішують, яку кількість інформації, про які факти, які оцінки та узагальнення навести і в якій формі це подати аудиторії. 3) Стаття була спрямована не на підрив репутації, заподіяння шкоди немайновим правам Позивача, а на поширення дискусії на тему, яка становила інтерес для громадськості. Відсутність доказів заподіяння шкоди репутації Позивача - також підтверджує зазначений висновок.

25.04.2018 представник відповідача надав до справи витяг з журналу обліку передач за 09.01.2018 та копію запису передачі ТЕМА ДНЯ від 09.01.2018.

В судовому засіданні 25.04.2018 оголошено перерву до 03.05.2018.

03.05.2018 відповідач надав клопотання про виклик в судове засідання ОСОБА_10 для повідомлення про відомі їй обставини, які мають значення для справи, яке обґрунтовує необхідністю доведення безпідставності поданих позивачем вимог.

Оскільки відповідачем разом з клопотанням не подано до суду нотаріально посвідченої заяви свідка, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про виклик свідка.

03.05.2018 позивачем було подано до суду заперечення на відзив, в якому вказав, що кореспондентом ОСОБА_11 у телерепортажу була стверджено про те що "щодо використання земель комунальної власності на посадових осіб ПП «Сармат» відкрито кримінальне провадження». Проте, ще раз повторюємо і наголошуємо на тому, що як вбачається з коментарю слідчого Криворізького відділу поліції ОСОБА_12 (03:50 хв. репортажу), а саме цитуємо "були відібрані зразки для подальшого проведення дослідження, яке на даний час проводиться та безпосередня експертиза для підтвердження повноцінного факту забруднення та псування земель та притягнення винних до відповідальності, на даний час встановлено, що до вчинення даного кримінального правопорушення можуть бути причетні як посадові особи так і працівники приватного підприємства «Сармат»» Крім того, позивач вказав, що відповіді начальника слідчого відділу Криворізького ВП ГУНП України в Дніпропетровській області датовані 19.01.2018 та 22.03.2018, а отже зазначені документи взагалі є неприйнятними в якості доказів і не заслуговують на увагу суду, оскільки були отримані вже після виходу сюжету у ефір (дата ефіру 09.01.2018).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.05.2018, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший Міський Телеканал, Кривий Ріг" про виклик і допит свідка - відхилено. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 15.05.2018.

15.05.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, з підстав викладених у відзиві.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 15.05.2018 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

09.01.2018 по місцевому телебаченню м. Кривого Рога Дніпропетровської області, власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший Міський Телеканал, Кривий Ріг" був продемонстрований телерепортаж, автором якого є відповідач у телепередачі ТЕМА ДНЯ було поширено інформацію про завдання позивачем ОСОБА_1 підприємством "САРМАТ" шкоди довкіллю шляхом складування шкідливого за властивостями ґрунту в районі цвинтарю "Травневе" у Криворізькому районі Дніпропетровської області, та наявності кримінального провадження за вказаним фактом відносно позивача - ОСОБА_1 підприємства "САРМАТ".

Згідно з вказаним вище телерепортажем від 09.01.2018 на думку Відповідача з вини ОСОБА_1 підприємства "САРМАТ" завдається шкода навколишньому природному середовищу шкідливими властивостями цього ґрунту.

На підтвердження даного факту позивачем було надано електронний доказ - «гнучкий диск DVD)", на якому розміщений даний телерепортаж. Крім того, позивач зазначив, що цей телерепортаж від 09.01.2018 є у загально доступній мережі інтернет, тобто є вільним для перегляду будь-якою особою.

Позивач вважає, що така інформація, поширена Відповідача, не відповідає дійсності, підриває імідж та ділову репутацію Позивача, який здійснює свою господарську діяльність згідно з чинним законодавством, у зв’язку з чим позивач звернувся до господарського суду та просив суд:

- визнати недостовірною інформацію, поширену відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший Міський Телеканал, Кривий Ріг" про завдання позивачем ОСОБА_1 підприємством "САРМАТ" шкоди довкіллю шляхом складування шкідливого за властивостями ґрунту в районі цвинтарю "Травневе" у Криворізькому районі Дніпропетровської області, розповсюджену в телерепортажі відповідача 09.01.2018 та наявності кримінального провадження за вказаним фактом відносно позивача - ОСОБА_1 підприємства "САРМАТ";

- зобов'язати відповідача спростувати зазначену інформацію у спосіб, яким вона була поширена.

У позовній заяві позивач зазначив, що зазначені вище твердження Відповідача про те, що Позивачем завдається шкода навколишньому природному середовищу є неправдивою, оскільки не підтверджується експертними висновками відповідних компетентних установ, одержаними відповідно до чинного законодавства.

Посилання в репортажі на так звану «...думку...» екологів із цього приводу, ґрунтується на припущеннях за більш ранні роки певних осіб, кваліфікація яких невідома. Висновку експерту із цього приводу не існує, відбір зразків (проб) ґрунту Відповідачем не проводився.

Позивач зазначив, що той факт, що зазначений грунт не має шкідливих властивостей, убачається з Протоколів випробування 03.01.2018р. № 4-В та № 3-Х ДП «Криворізький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації».

Крім того, твердження про наявність кримінального провадження відносно працівників ПП «САРМАТ» теж є неправдивим, ніякими доказами не підтверджується. Від органу досудового розслідування ніякої інформації, запитів, процесуальних документів не надходило. Крім того, Відповідач не є тим суб'єктом, який вправі робити висновки щодо винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідач під час розгляду справи проти позову заперечував, зазначав, що позивачем не було доведено недостовірності інформації, тобто такої, яка не відповідала дійсності. Також, відповідачем вказано, що позивачем не доведено заподіяння будь-якої шкоди його діловій репутації від поширеної інформації.

Отже, причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для: визнання поширеної 09.01.2018 інформації недостовірною та спонукання відповідача спростувати недостовірну інформацію.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Цим конституційним положенням відповідають приписи Цивільного кодексу України, якими встановлено, що фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (абзац 1 частини 1 статті 302).

Таке конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується із Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір (пункт 2 статті 19).

Однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації, яке згідно зі статтею 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" забезпечується систематичним та оперативним оприлюдненням інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних, на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом, а також шляхом надання інформації на запити.

Парламентська ОСОБА_13 Європи в Резолюції № 1165 зазначила, що право кожної людини на приватність і право на свободу вираження поглядів є основою демократичного суспільства; ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність (пункт 11).

Як вбачається з аналізу поширеної відповідачем інформації у телерепортажі від 09.01.2018, у ньому викладені міркування та аналіз ситуації про завдання ОСОБА_1 підприємством "САРМАТ" шкоди довкіллю шляхом складування шкідливого за властивостями ґрунту в районі цвинтарю "Травневе" у Криворізькому районі Дніпропетровської області та наявності кримінального провадження за вказаним фактом відносно позивача - ОСОБА_1 підприємства "САРМАТ".

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_13 України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція), яка ратифікована Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Водночас, відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

При цьому, як вказує Європейський суд з прав людини, прикметник "необхідний" у значенні пункту 2 статті 10 передбачає наявність "нагальної суспільної потреби" (рішення у справі Бартольда, серія А, № 90, с. 24, 25, п. 55). Договірні держави користуються певною свободою розсуду, коли зважують, чи існує така потреба, але ця свобода розсуду стоїть поряд із європейським наглядом, який охоплює як законодавство, так і рішення про його застосування, навіть якщо їх приймає незалежний суд (рішення у справі "Санді Тайме" від 26.04.1979). Таким чином, суд має повноваження прийняти остаточне рішення про те, чи відповідає "обмеження" або "санкція" свободі вираження поглядів, яка охороняється статтею.

У зв'язку з цим Європейський суд з прав людини зазначає, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи (справа "Лінгенс проти Австрії", рішення від 08.07.1986).

При дотриманні умов параграфа 2 статті 10 Конвенції право вільно передавати інформацію поширюється не лише на "інформацію" та "ідеї", які сприймаються сприятливо або вважаються необразливими чи нейтральними, але й такі, які ображають, шокують чи викликають стурбованість. Такі є вимоги плюралізму, толерантності і лібералізму, без яких немає "демократичного суспільства" (рішення у справі Handyside v. the United Kingdom від 07.12.1976, справа "Українська Прес-Група" проти України", заява №72713/01).

З цього приводу суд відзначає, що, аналізуючи загальні підходи Європейського суду з прав людини до вирішення такої категорії справ, які, зокрема, викладені у рішення по справі "Дюльдін і Кіслов проти Росії", слід врахувати таке.

У кожному конкретному випадку суд повинен об'єктивно оцінювати інтереси як особи, щодо якої було розповсюджено інформацію, так і інтереси суспільства щодо можливості бути обізнаними щодо наявності такої інформації. І саме встановлення пріоритетності одних інтересів над іншими й береться судом до уваги під час постановлення рішення. Суд вважає недопустимим вимагати від журналістів та ЗМІ доведення достовірності такої інформації, оскільки така інформація повинна трактуватись у суспільстві саме як думки, оціночні судження та критика.

В даному випадку, у спірному телерепортажі від 09.01.2018 мова йшла про завдання шкоди довкіллю.

На думку суду, беззаперечним є факт наявності значного суспільного інтересу до теми поширеної відповідачем інформації, оскільки суспільство цікавить безпечність умов життя.

Так, позивач посилається на недостовірність інформації, поширеної відповідачем у телерепортажі від 09.01.2018, а саме про завдання позивачем ОСОБА_1 підприємством "САРМАТ" шкоди довкіллю шляхом складування шкідливого за властивостями ґрунту в районі цвинтарю "Травневе" у Криворізькому районі Дніпропетровської області, та наявності кримінального провадження за вказаним фактом відносно позивача - ОСОБА_1 підприємства "САРМАТ".

Суд відзначає, що для надання правової оцінки вказаній інформації необхідно провести аналіз всього змісту телепередачі, врахувавши всю повідомлену у ній інформацію, послідовність викладення фактів та підстави їх виникнення (на думку авторів висловів), причинний зв'язок між ними, а також, зроблені наприкінці телепередачі висновки.

Так, з системного аналізу всього змісту поширеної 09.01.2018 інформації вбачається, що відповідачем було піддано критиці тему певної екологічної проблеми, стану екологічної небезпеки, рівню екосистеми та довкілля в цілому, які склались у зв’язку з складування шкідливого за властивостями ґрунту в районі цвинтарю "Травневе" у Криворізькому районі Дніпропетровської області.

З системного аналізу всього змісту поширеної у сюжеті від 09.01.2018 інформації вбачається, що вказані вислови щодо причетності позивача до складування шкідливого за властивостями ґрунту в районі цвинтарю "Травневе" у Криворізькому районі Дніпропетровської області були викладені в спірному сюжеті у вигляді припущень про порушення позивачем встановленого порядку раціонального використання, захисту і відтворення земель, як складної природної екосистеми, тісно пов’язаної з іншими елементами довкілля.

Слід також відзначити, що інформація подана телеглядачам, як погляд фахівців в сфері екології. При цьому, на думку суду, у першу чергу, репортаж націлений на інформування телеглядачів щодо наявності певної екологічної проблеми в районі цвинтарю "Травневе" у Криворізькому районі Дніпропетровської області.

Також, згідно з листом Слідчого відділу Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції Дніпропетровської області №48/8-2-132 від 19.01.2018, відповідача було повідомлено, що в ході досудового слідства попередньо встановлено, що на земельну ділянку за місцем знаходження кладовища «Травневе» у Довгинцівському районі м. Кривого Рогу вивозиться горілий пісок технікою, яка перебуває у користуванні ПП «Сармат» (а.с.71).

Крім того, слід зазначити, що з наявної в матеріалах справи ухвали Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 30.11.2017 року (а.с.67-70) вбачається, що в ході проведення досудового слідства встановлено, що з території Публічного акціонерного товариства «Криворізький центральний рудо ремонтний завод» (далі по тексту ПАТ «КЦРЗ»), розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Заводська,1, господарська діяльність якого полягає у виробництві машин і устаткування для добувної промисловості та будівництва та інше, впродовж поточного періоду 2017 року вантажними автомобілями марки Skania та причепами марки Wielton, з державними номерними знаками АЕ 1399 ХМ та АЕ 0065 ЕВ (які в ході досудового слідства надалося можливим встановити), здійснюється вивезення промислових відходів у тому числі, використаних залишків пісчаних формувальних сумішей для лиття металу.

Встановлено, що вивезення промислових відходів у тому числі, використаних залишків пісчаних формувальних сумішей для лиття металу, здійснюється на відкриту місцевість, а саме: земельну ділянку неподалік с. Львів в Криворізькому районі Дніпропетровської області.

Згідно відповіді, отриманої з Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області, на території Криворізького району Дніпропетровської області полігони для складування відходів різного типу призначень відсутні.

Під час досудового слідства, в ході виконання працівниками ВКП Криворізького ВП доручення слідчого наданого в порядку ст. 40 КПК України, попередньо встановлено, що вивезення промислових відходів у тому числі, використаних залишків пісчаних формувальних сумішей для лиття металу, з території ПАТ «КЦРЗ» за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Заводська, 1, здійснюється ОСОБА_1 підприємством «Сармат» (далі за текстом ПП «Сармат»), юридичне місцезнаходження: Дніпропетровська область, Широківський район, смт. Широке, вул. Леніна, 114, на підставі укладеного між вказаними суб’єктами господарювання договору, що підтверджується перевіркою за автоматизованою системою, щодо власників зазначених вище транспортних засобів з державними номерними знаками АЕ 1399 ХМ та АЕ 0065 ЕВ.

Перевіркою за автоматизованою системою встановлено, що транспортним засобом з державним реєстраційним знаком АЕ 1399 ХМ є причеп марки Wielton, який знаходиться у власності ПП «Сармат», транспортним засобом з державним реєстраційним знаком АЕ 0065 ЕВ є вантажний автомобіль Skania, який знаходиться у власності ПП «Сармат».

Крім того, під час досудового слідства, встановлені та допитані в якості свідків, які пояснили, що неодноразово спостерігали, як вантажні автомобілі марки Skania, на земельну ділянку пр. відкритій місцевості поблизу с. Львів в Криворізькому районі Дніпропетровської області, розвантажують відходи.

Окрім цього, в ході допиту свідок вказав, один із державним номерних знаків вантажного автомобіля, який запам’ятав, та який зазначений вище, що дійсно підтверджує той факт, що ПП «Сармат» здійснюється вивезення відходів на вказане місце.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із слідуючого.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про інформацію" інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Як унормовано статтею 5 означеного Закону кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно з приписами частини 1 статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Як унормовано статтею 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частин 1, 4, 6 та 7 статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливою у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Згідно з пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

В той же час, суд зауважує, що положення пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" щодо обов'язку саме відповідача довести, що поширена інформація є достовірною, як наслідок, обов'язку позивача довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права, не можуть бути враховані судом під час розгляду даної справи, оскільки частина 3 статті 277 Цивільного кодексу України, яка передбачала таке правове регулювання, виключена на підставі Закону №1170-VІІ від 27.03.2014.

У відповідності до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Неможливо здійснити вимогу доведення правдивості оціночних суджень та порушення права на думку як таку, яка є фундаментальним правом, забезпеченим статтею 10 (справи "Лінгенс проти Австрії", рішення від 08.07.1986, "Обершлік проти Австрії № 1" рішення від 23.05.1991).

Стаття 10 Конвенції передбачає різницю між "інформацією" та "ідеями". Свобода висловлювань не обмежується фактичними даними, які можна підтвердити. Вона включає також погляди, критику, припущення. Таким чином, гарантії статті 10 поширюються не тільки на "правдиву", тобто таку, що ґрунтується на фактах, інформацію. Особа, що висловила свої погляди, а не факти, не повинна доводити їх правдивість - це є порушенням статті 10 Конвенції. ("Торгіерсон проти Нідерландів", рішення № 11308/84).

Водночас, навіть тоді, коли якесь твердження прирівнюють до оціночного судження, пропорційність втручання може залежати від того, чи ґрунтується твердження, що є предметом спору, на достатніх фактичних підставах, бо навіть суб'єктивна оцінка, яка не має під собою жодної фактичної основи, може виявитися надмірною (рішення у справах "ОСОБА_14 і Ґійзельс проти Бельгії" від 24.02.1997, "Обершлік проти Австрії" № 2" від 01.07.1997). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні відзначив особливу роль професії журналіста у суспільстві разом з його обов'язком висвітлювати діяльність органів державної влади, в тому числі, якщо вона, імовірно, походить з порушенням закону. Також суд визнав і право журналіста на оцінночні судження, але із застереженням, що вони повинні базуватися на хоча б мінімальному наборі фактів, тому що в противному випадку таке судження буде зловживанням свободою слова. Європейський суд з прав людини виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положення статті 10 Конвенції.

Під час розгляду справи відповідач неодноразово стверджував, що інформація, викладена у спірному відео-сюжеті, є оціночними судженнями. Зробленими при реалізації ним свободи вираження поглядів та необхідності доведення спірного питання до громадськості.

Суд вважає, що критичні зауваження, викладені у відео-сюжеті від 09.01.2018, були спрямовані на відкрите обговорення питань щодо екологічної ситуації у зв’язку з складування шкідливого за властивостями ґрунту в районі цвинтарю "Травневе" у Криворізькому районі Дніпропетровської області, що є передумовою свободи вираження поглядів та права повідомляти ідеї.

Тому оскаржувані висловлювання відповідача, що містились у відео репортажу від 09.01.2018 слід розглядати в контексті громадської полеміки, громадських дискусій щодо питань, які мають вплив на життя суспільства.

Аналіз зазначеного національного законодавства та статті 10 Конвенції і практики її застосування свідчать про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Цивільно-правовий захист честі, гідності та ділової репутації від певних висловлювань допустимий лише при дотриманні свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів та переконань, закріплених в статті 34 Конституції України, а необхідність обмежувати вираження думок є менш гострою стосовно публічних осіб. Преса не повинна переступати межу, встановлену з метою захисту репутації інших осіб, але повинна повідомляти інформацію та ідеї з політичних питань, так само, як із питань, що становлять громадський інтерес. Не лише преса має завдання повідомляти таку інформацію, але й громадськість має право її отримувати (рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Лінгенс проти ОСОБА_7" та "Українська Прес-Група проти України").

Варто відзначити й той факт, що як положення Конвенції, так і норми Конституції України дають можливість у виняткових випадках обмежувати право особи на реалізацію права отримання інформації. Це стосується, зокрема, деяких положень: Закону України "Про інформацію", Закону України "Про державну таємницю", Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", Закону України "Про захист персональних даних". Відповідні положення містяться також і в рішенні Конституційного Суду України від 30.10.1997 (справа № 18/203-97 за зверненням ОСОБА_15). До охоронюваної законом інформації можна віднести персональні дані про особу, інформацію, що становить державну таємницю, службову інформацію, конфіденційну інформацію. Зазначеними актами встановлюється спеціальний порядок збирання, зберігання й розповсюдження таких категорій інформації.

Відповідно до положення абзацу 6 пункту 3 рішення Конституційного суду України у справах про поширення відомостей від 10.04.2003 № 8рп/2003, у проблемах, пов'язаних з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових осіб та службових осіб, межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої інформації щодо звичайних громадян.

Доводи позивача про те, що у відеосюжеті містяться конкретні факти, а також фрази, які не відповідають дійсності, висловлені відповідачем як критичний коментар, що був здійснений внаслідок оцінки та аналізу певних відомих йому обставин. У даному випадку, задоволення позовних вимог позивача могло призвести до необґрунтованого обмеження прав, гарантованих частиною 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Підсумовуючи викладене, та враховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини, господарський суд зазначає, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 Статті 10 Конвенції, є однією з важливих засад демократичного суспільства і однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції свобода вираження поглядів стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або несерйозні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства". Крім того, стаття 10 захищає не тільки зміст ідей і інформації, що виражаються, але і форму їх поширення (справа "Лінгенс проти Австрії", рішення від 08.07.1986; рішення у справах: "Обершлік проти Австрії (№ 1)" від 23.05.1991 та "Women On Waves" та інші проти Португалії" від 03.02.2009, "Нільсен і Йонсен проти Норвегії").

Відомості, що стосуються критики дій позивача, не можна розцінювати як недостовірну, наклепницьку інформацію, що принижує його ділову репутацію, честь та гідність, бо це є не що інше, як реалізація права на свободу слова та є лише оціночними судженнями.

Отже, інформацію, яку просить спростувати позивач, не можна віднести до фактичних тверджень, з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів, і вона не є такою за змістом Закону України "Про інформацію" та статті 277 Цивільного кодексу України, а наведені висловлювання є оціночними судженнями, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині позивача є необґрунтованими, не доведеними позивачем належними та допустимими доказами, а тому не підлягають задоволенню.

Вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача спростувати зазначену інформацію у спосіб, яким вона була поширена, з огляду на вищевстановлені судом обставини також визнаються судом необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Суд не приймає в якості доказів, надані відповідачем наступні документи: листи Слідчого відділу Криворізького відділу поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області №48/8-2-132 від 19.01.2018 та №48/8-2-601 від 22.03.2018, лист Управління благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради №1559/12 від 05.03.2018, оскільки вони датовані після виходу телепередачі "Тема дня" від 09.01.2018 та не можуть бути належними доказами у справі.

У рішеннях "Українська прес-група проти України", "Ляшко проти України" та "Салов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що: "слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень встановлювати неможливо".

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність його позовних вимог, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Водночас, як встановлено господарським судом, при зверненні із даним позовом до суду позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру та не доплачено судовий збір на суму 1762 грн. 00 коп.

За приписами п. 2.23 постанови пленуму Вищого господарського суду „Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України” № 7 від 21.02.2013р. (зі змінами), якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої позовної заяви, суд, у залежності від конкретних обставин справи може, у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору.

За наведених підстав, з урахуванням приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, сума судового збору у розмірі 1762 грн. (несплаченого позивачем під час звернення з цим позовом до суду) підлягає стягненню з позивача у дохід Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "САРМАТ" (53700, Дніпропетровська область, Широківський район, смт. Широке, вул. Леніна, 114, код ЄДРПОУ 31037360) в Дохід державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 1762 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн.. 00 коп.), про що видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17.05.2018

Суддя ОСОБА_16