Рішення № 74022788, 15.05.2018, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/7435/2014-ц

Провадження № 2/219/10/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.05.2018

04 травня 2018 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді : Харченко О.П.,

за участю секретаря судового засідання Зубенко Т.А.,

представника позивача Кулакової Д.І.

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Бахмуті Донецької області цивільну справу за позовом ПрАТ «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» до ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу та судового збору, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач ПрАТ «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» звернувся до суду з позовом, вказавши, що 09 травня 2013р. між ПрАТ «СК АСКО ДС», та відповідачем ОСОБА_5 був укладений Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/0716550, згідно з яким цивільно-правова відповідальність осіб, пов'язана з використанням транспортного засобу ВАЗ 21063, д/н НОМЕР_1, була застрахована у ПрАТ "СК АСКО ДС" до 08.05.2014р. Позивач вказав, що зазначений вид страхування здійснюється з метою забезпечення відшкодування збитку, завданого в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну, здоров'ю третіх осіб. У позові позивач зазначив ,що 03 серпня 2013р. водій автомобіля ВАЗ 21063, д/н НОМЕР_1, ОСОБА_2, в стані алкогольного сп'яніння, скоїв наїзд на дерево, внаслідок чого пасажир автомобілю ОСОБА_6 загинув на місці ДТП. Позивачем вказано, що винною особою у зазначеній ДТП є ОСОБА_2, який керував траспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. За вказаною ДТП було порушене кримінальне провадження №1201305000001018 від 03.08.2013р., за з'ясуванням обставин якої, як вважає позивач, було встановлено, що відповідач скоїв ДТП у стані алкогольного сп'яніння. Відповідно до чинного законодавства Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.Крім того, Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Позивачем також зазначено, що відповідно до ст. 27.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховим актом № 91/14 ГО від 28.01.2014 р. зазначена ДТП була визнана страховим випадком та було прийнято рішення щодо виплати ОСОБА_7 (дружині загиблого) страхового відшкодування, пов'язаного зі смертю (похованням) ОСОБА_6 у розмірі 10 886,00 грн. (десять тисяч вісімсот вісімдесят шість грн. 00 коп.).У своєму позові позивач зазначає, що вказана сума визначалась наступним чином: сума страхового відшкодування визначається на підставі платіжних документів, що підтверджуються обґрунтування понесених витрат на поховання і складає 7 445,00 грн.; моральна шкода складає 3 441,00 грн. Таким чином, загальна сума страхового відшкодування становить: 7 445,00 грн. + 3 441,00 грн. = 10 886,00 грн. (десять тисяч вісімсот вісімдесят шість грн. 00 коп.). На підставі страхового акту №91/14/2 ГО від 28.01.2014 р. було прийняте рішення щодо виплати ОСОБА_7 страхового відшкодування у розмірі 78 791,00 грн. (сімдесят вісім тисяч сімсот дев'яносто одна грн. 00 коп.). Вказана сума була визначена наступним чином: ліміт відповідальності за полісом № АС/0716550 від 08.05.2013р. за шкоду, спричинену життю та здоров'ю, складає 100 000,00 грн. Відповідно до постанови КМУ №100 від 08.02.1995р. розмір страхового відшкодування за втрату годувальника неповнолітньому сину загиблого складає середньомісячний заробіток потерпілого за вирахуванням долі, що доводиться на нього самого і згідно довідки про доходи потерпілого складає (за червень 2013р. - 2 594,33 грн., за липень 2013р. - 4 735,76 грн.)/2 = 1 832,53 грн. щомісяця; Розмір страхового відшкодування за моральну шкоду, спричинену смертю фізичної особи складає 12 мінімальних заробітних плат на день настання страхового випадку та складає: 12 х 1147,00 грн. = 13 764,00 грн.; витрати на поховання склали 7 445,00 грн. Таким чином страхове відшкодування складає: 100 000,00 грн. - 13 764,00грн. - 7 445,00 грн. = 78 791,00 грн. (сімдесят вісім тисяч сімсот дев'яносто одна грн. 00 коп.) щомісяця починаючи з 03.08.2013 р. по 1 832,53 грн. На підставі страхового акту № 91/14/3 ГО від 28.01.2014 р. було прийняте рішення щодо виплати страхового відшкодування ОСОБА_7 у розмірі 3 441,00 грн. за моральну шкоду, яку отримав її неповнолітній син. У позовній заяві позивач вказує, що на день подання цього позову взагалі виплачене потерпілому страхове відшкодування з січня 2014 р. по грудень 2014 р. становить: 10 995,18 грн. (виплата на втрату годувальника з 6 місяців з серпня 2013 р. по січень 2014 р.) + 3 441,00грн. (моральна шкода) + 20 157,83 грн. (1 832,53 грн. х 11 місяців з лютого 2014 р. по грудень 2014 р.) грн. = 34 594,01 грн. (тридцять чотири тисячі п'ятсот дев'яносто чотири грн. 01 коп.). Враховуючи відомості, зазначені у Довідці ОДАІ про те, що ОСОБА_2 скоїв ДТП у стані алкогольного сп'яніння, згідно з ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Позивач просив витребувати матеріали кримінальної справи відносно ОСОБА_2 у зв'язку із ДТП, яка мала місце 03.08.2013 року та стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 34 594,01 грн. (тридцять чотири тисячі п'ятсот дев'яносто чотири грн. 01 коп.), а також стягнути з ОСОБА_2 на його користь судовий збір у розмірі 345,94 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити у задоволенні заявлених вимог, вважаючи їх необґрунтованими та у письмовій заяві (а.с.81-82) суду повідомив , що про даний позов він узнав лише у березні 2016 року, оскільки у зв'язку із воєнними діями в районі с. Новолуганське, де він мешкав, він разом з сім'єю від'їжджав до іншого регіону . Він категорично не згоден з вимогами позивача і вважає, що його вини в смерті постраждалого ОСОБА_6 не має. Відповідач вказує, що позивач звернувся до суду з позовом не дочекавшись результатів перевірки обставин скоєння ДТП , здійсненою поліцією . Постановою від 29.10.2013 року кримінальне провадження відносно нього по факту ДТП та загибелі ОСОБА_6 була закрита у зв'язку із відсутністю в його діях складу злочину, що є доказом його невинуватості . Відповідач стверджує, що смертельну травму ОСОБА_6 отримав в результаті своїх навмисних дій , так як знаходячись у стані алкогольного сп'яніння він повалився на нього ,а саме між ним та кермом керування, в результаті чого його автомобіль перемістився вліво, виїхав за межі проїжджої частини і скоїв наїзд на дерево.

Представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову ,оскільки відповідач ОСОБА_2 не був визнаний винуватим у скоєнні ДТП, він не обстежувався на стан алкогольного сп'яніння, був тверезий, що підтверджується наданим суду епікризом , в якому відсутня вказівка на такий стан. Протокол № 32, датований 03.08.2013 року містить у собі недостовірні дані щодо того, що нібито ОСОБА_2 вживав 5 пляшок пива напередодні та нібито був освідчений Драгер тестом № 32. Окрім цього цей протокол містить виправлення щодо по-батькові відповідача і хоча протокол підписаний лікарем як оригінал, але на ньому є штамп КЗОЗ Бахмутська ЦРЛ і печатка Бахмутської ЦРЛ, але станом на 03.08.2013 року існувала Артемівська ЦРЛ. Тож вказаний протокол є недостовірним і тому не може бути допустимим доказом . До того ж цей протокол форми №129о, яка була скасована і не діяла станом на 03.08.2013 р.. Виготовлена на епікризі відмітка про акт №00032 про обстеження приладом «Алкотест 6510» не була підписана відповідачем, бо він не підписував цей акт. Відповідач оскаржував протокол №32 від 03.08.2013 року та акт №0032 та просив визнати їх недійсними. Рішенням апеляційного суду Донецької області було вказано, що його права як позивача у цій частині можуть бути вивчені судом у якості доказів при вирішенні спору про стягнення з нього шкоди спричиненої ДТП і тому не підлягають розгляду в обраний ним спосіб. Тому представник відповідача просив врахувати доводи відповідача при постановленні рішення по справі і відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доводи та пояснення сторін, пояснення ОСОБА_2 як свідка, дослідивши письмові пояснення та інші матеріали цивільної справи суд приходить до висновку , що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини гарантує право на справедливий судовий розгляд.

В абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цивільно-процесуальним Кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (постанова Верховного Суду України від 19 серпня 2014 р. у справі № 3-51гс14).

З огляду на наведене, та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивної цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.

Законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір (постанова Верховного Суду України від 03.12.2014 року у справі №6-183цс14).

Допитаний у якості свідка у судовому засіданні ОСОБА_2 суду розповів, що він був у дружніх відносинах із постраждалим ОСОБА_6. В ніч з 02.08.2013 року на 03.08.2013 року в с. Новолуганське, де він мешкає, було свято - день ВДВ ,яке ОСОБА_6 святкував і постраждалий відпочивав на святі, вживав багато алкогольних напоїв . Він, ОСОБА_2, був тверезий, бо зранку йому було потрібно їхати на роботу в м. Дебальцеве де він на той час працював і ОСОБА_6 попросив його відвезти в селище Гольмівське м. Горлівки, де він мешкав. Він погодився, бо був у дружніх стосунках з потерпілим. ОСОБА_6 у автомобілі сидів поряд з ним, на пасажирському сидінні , а потім раптово на повороті, навалився на нього, між ним та кермом , автомобіль на щебні понесло і він втратив свідомість, а отямився лише у лікарні вранці . У нього була травма голови, струс головного мозку , забій грудної клітки , травма ноги . Він лежав під крапельницею і спочатку був лежачий . Хто викликав швидку і як його доставили у лікарню він не пам'ятає , бо втратив свідомість. Але в алкотестер він не дув і ніяких документів про обстеження на стан сп'яніння він не підписував . Працівники поліції все перевіряли і встановили, що він був тверезий і його вина у даній пригоді відсутня. Про те, що позивач подав до нього позов він узнав лише у 2016 році .

Відповідач не заперечував у судовому засіданні факт належності йому автомобіля ВАЗ 21063, д/н НОМЕР_1 .

Матеріалами справи встановлено , що 09 травня 2013 р. між ПрАТ «СК АСКО ДС» та ОСОБА_5 був укладений Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/0716550, згідно з яким цивільно-правова відповідальність осіб, пов'язана з використанням транспортного засобу ВАЗ 21063, д/н НОМЕР_1, була застрахована у ПрАТ "СК АСКО ДС" до 08.05.2014 р. (а. с. 5).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснюється з метою забезпечення відшкодування збитку, завданого в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну, здоров'ю третіх осіб.

Ч. 5 ст.1187 ЦК України встановила , що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Як встановлено у п. 4 Постанови ВССУ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Як встановлено у п. 7 вищезазначеної постанови при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату.

Звертаючись за захистом свого права до суду , позивач посилається на ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» згідно з якою Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.

У судовому засіданні встановлено , що пасажир автомобіля ОСОБА_6 загинув на місці ДТП, що підтверджується свідоцтвом про смерть ОСОБА_6 серії НОМЕР_4 від 05.08.2013 року, лікарським свідоцтвом про смерть та довідкою про причину смерті від 03.08.2013 року та наданою позивачем копією постанови від 06.08.2013 року у кримінальному провадженні № 1201305000001018 від 03.08.2013 р.про видачу трупа ОСОБА_6 (а.с.11,14,7 ).

Факт перебування ОСОБА_6 у шлюбі з ОСОБА_7 підтверджується наданою позивачем копією свідоцтва про шлюб від 10.03.2007 року (а.с.12) , а свідоцтво про народження ОСОБА_8 підтверджує факт наявності у загиблого неповнолітнього сина - ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.13).

Страховими актами № 91/14 ГО,№ 91/14/2 ГО, № 91/14/3 ГО від 28.01.2014 р. зазначена ДТП була визнана страховим випадком та були прийняті рішення щодо виплати ОСОБА_7 (дружині загиблого) страхового відшкодування, пов'язаного зі смертю (похованням) ОСОБА_6 ,відшкодування за втрату годувальника , страхового відшкодування за моральну шкоду, спричинену смертю фізичної особи та за моральну шкоду, на користь ОСОБА_8 (неповнолітній син) у загальному розмірі за трьома актами -34 594,01 грн..

Як встановлено у судовому засіданні на день подання позову до суду позивачем надані копії платіжних доручень згідно з якими ОСОБА_7 виплачене страхове відшкодування з січня 2014 р. по грудень 2014 р. становить: 10 995,18 грн. + 3 441,00грн. (моральна шкода) + 20 157,83 грн. (1832,53 грн. х 11 місяців з лютого 2014 р. по грудень 2014 р.) = 34 594,01 грн. (тридцять чотири тисячі п'ятсот дев'яносто чотири грн. 01 коп.). (а. с. 27-39). Суд звертає увагу також на ту обставину, що на обгрунтування розміру завданої шкоди позивач не надав розрахунку вказаної ним у позові у розмірі 10 886,00 грн. (десять тисяч вісімсот вісімдесят шість грн. 00 коп.)та сплаченої за п/п №421 у розмірі 10 995,18 грн. (десять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять грн. 18 коп.)шкоди ,яка не співпадає між собою та з наданими на підтвердження квитанціями та товарними чеками.

У якості обґрунтування правомірності виплати страхового відшкодування позивач вказує, що 03 серпня 2013р. на автомобілі ВАЗ 21063, д/н НОМЕР_1, ОСОБА_2, в стані алкогольного сп'яніння, скоїв наїзд на дерево, внаслідок чого загинув ОСОБА_6 та обґрунтовує ці доводи копією довідки відділення ДАІ Артемівського МВ (з обслуговування м. Артемівська та Артемівського району) № 9241365 від 22.01.2014 року і матеріалами порушеного кримінального провадження № 1201305000001018 від 03.08.2013 р. У вказаній довідці зазначено, що винною особою у зазначеній ДТП вказаний відповідач ОСОБА_2, який керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та перевищив безпечну швидкість. Технічних несправностей транспортного засобу при оформленні ДТП не виявлено , медична допомога надавалася ОСОБА_2 - стаціонарне лікування . Разом з тим вказано, що перевірка на стан сп'яніння - у стані сп'яніння . В даній довідці також не вказано порушення конкретних пунктів ПДР України та зазначено , що адміністративний протокол не складався , а матеріали ДТП направлені до Артемівського підрозділу органу внутрішніх справ.(а. с. 6).

П. 12 Постанови ВССУ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснив ,що керування транспортним засобом особою у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або передача управління транспортним засобом такій особі, що є підставою для регресної вимоги (стаття 38 Закону № 1961-IV), може бути підтверджено вироком суду, постановою про накладення адміністративного стягнення або іншими доказами, які з достовірністю встановлюють таку обставину, а при передачі транспортного засобу особі у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, про такий стан має бути відомо особі, яка передає транспортний засіб.

Даючи оцінку наданій позивачем суду довідці № 9241365 від 22.01.2014 року суд приходить до висновку, що вона не може бути беззаперечним та достовірним доказом перебування відповідача ОСОБА_2 у стані алкогольного сп'яніння на місці ДТП, оскільки у ній відсутні відомості про те, яким чином був встановлений такий стан і яке саме сп'яніння було виявлене - стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а суд не може обґрунтовувати своє рішення на припущеннях. До того ж, у довідці двічі вказується що потерпілий у даній ДТП ОСОБА_2 був направлений на стаціонарне лікування , що підтверджує пояснення ОСОБА_2 про те, що він був після ДТП без свідомості із струсом головного мозку доставлений у стаціонар і тому нічого не пам'ятає.

Судом встановлено із позовної заяви та доданої до неї позивачем постанови від 06.08.2013 р., що позивачеві було відомо , що за вказаною ДТП було порушене кримінальне провадження № 1201305000001018 від 03.08.2013 р., що підтверджує факт направлення матеріалів ДТП на перевірку ,як вказано і у довідці датованій 22.01.2014 р.,але станом на час видачі довідки та складання Страхових актів № 91/14 ГО,№ 91/14/2 ГО, № 91/14/3 ГО від 28.01.2014 р.кримінальне провадження за ст..286 ч.2 КК України було вже закрите (29.10.2013 р.),що не врахував позивач .

За клопотанням позивача судом витребувані матеріали вказаного кримінального провадження і встановлено, що, як повідомило слідче управління ГУНП в Донецькій області листом від 15.06.2016 року №5027/20/02/2016, за даними Єдиного реєстру досудових розслідувань вказане кримінальне провадження за ст..286 ч.2 КК України 29.10.2013 року закрите на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, а матеріали закритих кримінальних проваджень зберігались в адміністративній будівлі ГУМВС України в Донецькій області за адресою :АДРЕСА_1, на непідконтрольній Україні території у зв'язку із чим витребувати матеріали зазначеного кримінального провадження на теперішній час не є можливим. (а.с.42).

Із наданого до відповіді витягу вбачається , що дійсно 03.08.2013 року до ЄРДР було внесено 03.08.2013 року повідомлення щодо того,що 03.08.2013 року приблизно о 03.00 на автодорозі «Гольма-Доломітне- Микитівка» ,поблизу будинку №59 по вул.. Залізничній в Артемівському районі Донецької області ОСОБА_2 , керуючи автомобілем ВАЗ 21063 реєстраційний номер НОМЕР_1 на заокругленні дороги вправо виїхав за межі проїжджої частини вліво та скоїв наїзд на дерево. Внаслідок ДТП пасажир автомобілю ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 був смертельно травмований. Наслідок розслідування: 29.10.2013 року кримінальне провадження закрито ч.1 ст.284 КПК України п.2, який передбачає ,що встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (а. с. 43).

Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та вина зазначеної особи. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами КПК України, як і є і даному випадку , не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України.

В постанові старшого слідчого СВ відділу розслідування ДТП СУ ГУМВС України в Донецькій області від 29.10.2013 року про закриття кримінального провадження говориться що, 03.08.2013 року приблизно о 03.00 на автодорозі «Гольма-Доломітне- Микитівка» з боку селища Новолуганське у напрямку до м. Горлівка рухався автомобіль ВАЗ 21063 реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 .У напрямку руху, проїжджаючи ділянку дороги поблизу будинку №59 автомобіль ВАЗ 21063 реєстраційний номер НОМЕР_1 виїхав за межі проїжджої частини вліво та скоїв наїзд на дерева. Внаслідок ДТП пасажир автомобілю ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 був смертельно травмований. В ході розгляду матеріалів кримінального провадження ст.. слідчим було встановлено, що обставини та механізм даної ДТП повністю підтверджуються :протоколом огляду місця події від 03.08.213 року та схемою до нього, протоколом допиту свідка ОСОБА_2,протоколами допитів потерпілих ,висновком СМЕ №259 від 15.08.2013 року ,висновками інших експертиз.

При допиті у якості свідка ОСОБА_2 дав пояснення, що під час руху по автодорозі пасажир ОСОБА_6 навалився на нього, а саме між ним і рульовим колесом ,внаслідок чого автомобіль змістився вліво і виїхав за межі проїжджої частини і він не встиг вирівняти транспортний засіб у початкове положення. Аналогічні пояснення ОСОБА_2 надав будучи допитаним у якості свідка у судовому засіданні.

Ст. слідчий також послався на висновок комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №4086 від 01.10.2013 року ,згідно з якою було встановлено, що на момент події рульове управління і гальмівна система автомобіля ВАЗ 21063 реєстраційний номер НОМЕР_1 знаходилися в працездатному стані.

Висновком судової автотехнічної експертизи №5606 від 29.10.2013 року було встановлено, що в даній дорожній обстановці дії водія автомобіля ВАЗ 21063 реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 регламентувалися вимогами п.п.12.2,12.4,12.9 Правил дорожнього руху України . З технічної точки зору в даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля ВАЗ 21063 реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України, які б знаходилися у причинному зв'язку із настанням дорожньо-транспортної події не вбачається.(а.с.84-85).

В постанові слідчого, як і в витязі з ЄРДР відсутні відомості щодо перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції на день скоєння ДТП.

Вказане свідчить про відсутність вини ОСОБА_2 у дорожньо-транспортній пригоді та підтверджує перевірені слідством його доводи щодо скоєння ДТП з вини потерпілого ОСОБА_6, а отже, про відсутність підстав для цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2, і як наслідок, не можливо стверджувати про настання страхового випадку, а відтак підстави для відшкодування страховиком шкоди відсутні.

При цьому суд зазначає, що судом також вивчені надані суду КЗОЗ «Бахмутська центральна лікарня» протокол №32 датований 03.08.2013 р.(а.с.128) та ксерокопія акту № 00032 без дати (а.с.130),а також епікриз по травматологічному відділенню ЦРЛ м. Артемівська (а.с.127).

З епікризу вбачається, що хворий ОСОБА_2 поступив у відділення в екстреному порядку 03.08.2013 року(тобто потребував невідкладної медичної допомоги) і знаходився на стаціонарному лікуванні по 15.08.2013 року з діагнозом: ЗЧМТ,струс головного мозку, поверхнева рана лобної області і області лівого колінного суглобу ,забої грудної клітини. Факт надходження ОСОБА_2 до лікарні у стані алкогольного чи іншого сп'яніння у епікризі не вказаний.

Що стосується відкопійованого на ксерокопію епікризу акту № 00032 щодо обстеження ОСОБА_2 приладом «Алкотест 6510» на вміст алкоголя у видиханому повітрі ,то враховуючи, що з нього не можливо встановити ,коли саме була обстежена вказана у ньому особа, а відповідач категорично заперечує факт вживання ним алкогольних напоїв перед ДТП та факт обстеження його після ДТП у лікарні саме алкотестом , то суд не може визнати такий доказ як достовірний доказ .

Відносно наданого суду у якості оригіналу протоколу №32 датованого 03.08.2013 р.(форма 129/о),то він за своїм змістом не відповідає вимогам наказу №302 МОЗ України від 27.12.1999 року щодо його складання, оскільки містить у собі виправлення та не заповнені рядки, тобто не містить обов'язкової при його складанні інформації .Так Пункт 1 заповнюється на підставі паспортних даних особи. При відсутності документів у протоколі зазначається, що паспортні дані особи заповнені зі слів обстежуваного і підтверджуються особою, яка доставила його на огляд. Однак ці дані відсутні. П.9 містить прочерки, що недопустимо.У пункті 14 вказується висновок огляду: остаточний діагноз із визначенням одного з наступних станів:а) тверезий;б) стан сп'яніння наслідок вживання алкоголю (опіоїдів, канабіоїдів, інших психоактивних речовин) з травмою або іншим тілесним ушкодженням;г) стан сп'яніння внаслідок вживання алкоголю (опіоїдів, канабіоїдів, інших психоактивних речовин) з іншими медичними ускладненнями. У пункті 15 обстежуваний повинен поставити підпис про ознайомлення з результатами огляду. У разі відмови обстежуваної особи від підпису протоколу після пункту 15 вноситься відповідний запис із зазначенням прізвища свідків та їх підписами. Однак ці пункти взагалі не заповнені , обстежуваний не ознайомлений з результатами огляду . До того ж суд вважає слушними та обґрунтованими доводи представника відповідача про те, що на момент 03.08.2013 року форма 129/о була вже скасована МОЗ України. Крім цього в п. 12. Вказаний пристрій Драгер тест №32,в той час як у акті вказаний Алкотест №00032 . Більше того ,оригінал протоколу містить на собі штамп та печатку КЗОЗ Бахмутської ЦРЛ, але станом на 03.08.2013 року існувала Артемівська ЦРЛ.

За таких обставин наданий суду протокол №32 датований 03.08.2013 р.(форма 129/о) не може бути визнаний судом допустимим доказом знаходження відповідача у стані алкогольного чи іншого сп'яніння. Інших доказів (аналізів крові та сечі) зазначеного позивачем стану алкогольного сп'яніння відповідача ні позивач ,ні КЗОЗ Бахмутська ЦРЛ суду не надали,під час досудового розслідування така обставина не була встановлена.

Суд також не може взяти до уваги доводи представника позивача у судовому засіданні про те,що у рішенні апеляційного суду Донецької області від 29.11.2017 року було встановлено, що відповідач був у стані алкогольного сп'яніння і це є ,на його думку. встановленим апеляційним судом доказом . Однак згідно з висновком апеляційного суд «оспорюваним документам може бути надана оцінка судом в сукупності з іншими доказами при вирішенні спору про відшкодування шкоди», що суд і зробив при розгляді даної цивільної справи.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Тож проаналізувавши усі надані суду докази суд приходить до висновку ,що вищевказане свідчить про відсутність вини відповідача у дорожньо-транспортній пригоді, а отже, про відсутність підстав для цивільно-правової відповідальності відповідача, і як наслідок, не можливо стверджувати про настання страхового випадку, а від так підстави для відшкодування страховиком шкоди відсутні.

У зв'язку із відмовою у задоволенні основних вимог ,заявлені вимоги по стягненню з відповідача судового збору задоволенню також не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.8,129 Конституції України Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про страхування», ст.ст. 23,530, 625, 1166, 1167, 1187, 1194 ЦК України, Постановою ВССУ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013р. ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 76-81, ч. 6 ст. 82, ст.ст. 89, 90,141, ч.4 ст.223, ст.ст. 259, 263-265, п. 9 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017р.), суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ПрАТ «Страхова компанія АСКО-Донбас Північний» до ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу та судового збору - відмовити.

На підставі частини 6 статті 259 ЦПК України відкласти складання судового рішення у повному обсязі на строк десять днів з дня закінчення судового розгляду справи.

Вступна та резолютивна частини рішення складені, підписані у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 04 травня 2018 року.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: О.П.Харченко