Постанова № 74012215, 08.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2018 року м. Одеса

справа №522/8700/15-ц

провадження №22-ц/785/1756/18

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),

суддів - Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря Сідлецької Ю.С.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_5,

відповідач- ОСОБА_6,

третя особа - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі ліквідатора,

представник третьої особи - ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року у складі судді Домусчі Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Одеське РУ» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», банк) про закінчення строку дії договору банківського вкладу та повернення суми вкладу.

На обґрунтування вимог ОСОБА_5 посилався на те, що 27 грудня 2013 року між ним та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) «Пенсійний» № НОМЕР_1, відповідно до умов якого він передав банку грошові кошти у сумі 500 доларів США терміном до 01 січня 2015 року зі сплатою 11,10 % річних за користування коштами, а 10 січня 2014 року поповнив свій вклад на суму 157,50 доларів США.

Після закінчення строку дії договору позивач звернувся із заявою про повернення коштів, а банк повернув лише нараховані проценти за користування коштами. Ураховуючи викладене, ОСОБА_5, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача на свою користь:

-вклад у розмірі 623,69 доларів США;

-пеню на підставі ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за кожний день прострочення виконання договору у розмірі 3 % від суми грошей, яка підлягає поверненню після закінчення строку його дії у розмірі 2376,26 доларів США;

-моральну шкоду у розмірі 5000 грн. (т.1 а.с. 1-2, 12).

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2015 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_5 грошові кошти за договором банківського вкладу у розмірі 623,69 доларів США. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат (т.1 а.с.19-20).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2015 року заочне рішення Приморського районного суду м.Одеси від 07 серпня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 3 % річних за порушення грошового зобов'язання скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_5 3 % річних за порушення грошового зобов'язання у розмірі 10,97 доларів США. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат (т.1 а.с.44,45-48).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року заочне рішення Приморського районного суду м.Одеси від 07 серпня 2015 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 11 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1 а.с.87-89).

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції виходив з того, що суд апеляційної інстанції, неправильно застосувавши норми процесуального права, дійшов помилкового висновку щодо підстав заявленого позову та меж заявлених вимог та не звернув уваги на те, що позовні вимоги про застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, позивачем взагалі не заявлялися. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про незастосування положень ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» до спірних правовідносин, оскільки не врахували, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

При новому розгляді справи представник відповідача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» ОСОБА_4 надала суду заперечення на позовну заяву, в яких просила в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити у повному обсязі (т.1 а.с.96-99).

Заперечення обґрунтовані тим, що постановою НБУ № 898 від 17 грудня 2015 року відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит». Чинним законодавством передбачено інший спеціально встановлений порядок задоволення вимог кредиторів після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; задоволення таких вимог здійснюється за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб через відповідні позасудові механізми у відповідності до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, відповідно до довідки АТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 01 березня 2017 року № 3-037610/1261 позивач отримав по всім договорам, укладеним в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виплату гарантованого відшкодування 06 листопада 2015 року в сумі 150598,85 грн. та 23 грудня 2015 року в сумі 49401,15 грн., що разом складає 200000 грн. Також, відповідно до довідки банку від 01 березня 2017 року №3-03761/1261 до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Банк «Фінанси та Кредит» включена кредиторська вимога №19699 від 21 січня 2016 року від ОСОБА_5 та віднесено її до 4-ї черги вимог кредиторів на суму 68355,23 грн. Вимога щодо стягнення 3% пені за кожен день прострочення виконання договору з огляду на положення ст.ст. 36, 46 Закону України «Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є незаконною. Вимога щодо стягнення моральної шкоди також не ґрунтується на законі, з огляду на те, що між сторонами виникли договірні правовідносини.

У квітні 2017 року ОСОБА_5 остаточно уточнив свої позовні вимоги, які пред'явив до ОСОБА_6, як володільця банка, та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та просив суд стягнути на його користь:

- невиплачений залишок за договором банківського вкладу № НОМЕР_1 від 27 грудня 2013 року у розмірі 623,69 доларів США;

- пеню на підставі ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за кожний день прострочення виконання договору у розмірі 3 % від суми грошей, яка підлягає поверненню після закінчення строку його дії за період з 06 січня 2015 року по 27 березня 2017 року у розмірі 15174 доларів США;

- моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

При цьому в обґрунтуванні уточнених позовних вимог, позивач зазначив, що фактичний відповідачем може та повинен бути тільки власник істотної участі банку ОСОБА_6, який і повинен повернути йому грошові кошти (т.1 а.с. 120-122).

З журналу судового засідання від 11 вересня 2017 року вбачається, що судом було поставлено на обговорення учасників процесу питання про виключення з кола співвідповідачів банку та залучення в якості третьої особи ліквідатора банку уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на вилучення банку з кола співвідповідачів позивач надав згоду (т.1 а.с.173-174).

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 11 вересня 2017 року виключено АТ «Банк «Фінанси та Кредит» з кола співвідповідачів та залучено в якості третьої особи на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк Фінанси та Кредит» в особі ліквідатора (т.1 а.с.173-174).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, за участю третьої особі на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк Фінанси та кредит» в особі ліквідатора (т.1 а.с.186,187-189).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримав гарантовану Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» суму виплати у розмірі 200000 грн., його вимоги включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, то стягнення залишку коштів за депозитним вкладом регулюються виключено спеціальним Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». З огляду на те, що договір банківського вкладу був укладений між позивачем та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», у свою чергу ОСОБА_6 стороною договору не виступав та жодних договірних відносин з відповідачем не мав, тому відповідачем ОСОБА_6 не порушувались права позивача у зв'язку з невиплатою коштів за депозитним вкладом.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5,посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції до винесення оскаржуваного рішення не врахував його доводів щодо покладення на підставі ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та ч.7 ст.41 Конституції України відповідальності за зобов'язаннями ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його власника ОСОБА_6, який не прийняв своєчасних заходів для запобігання неплатоспроможності банку та не надав реальної фінансової підтримки банку, що привело до критичного погіршення фінансових показників останнього. При цьому судом не враховано, що договірні відносини з банком закінчились 01 січня 2015 року, тобто до ліквідації банку, тому до виниклих правовідносин слід застосовувати норми ст.1060 ЦК України, а ні норми Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Судом не враховано, що всі позовні вимоги на підставі норми ч. 5 ст.58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» відносились виключно до власника банку ОСОБА_6 (т.1 а.с.191-195).

У лютому 2018 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Банк «Фінанси та кредит» ОСОБА_4 надала суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_5 (т.1 а.с.227-232).

Відзив мотивований тим, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не містять посилань, які б спростовували або ставили від сумнів висновки суду першої інстанції. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи, докази та посилання, якими сторони обґрунтували свої вимоги, та винесено законне та обґрунтоване рішення.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, клопотання про поважність причин неявки в суд апеляційної інстанції не подав, що відповідно до правил ч.2 ст.366 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи у його відсутності (т.2 а.с.6-7).

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_5 та представника третьої особи ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно із ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до ч. 5 ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Судами встановлено, що 27 грудня 2013 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 укладено договір-заява № НОМЕР_1 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на 370 днів у іноземній валюті, відповідно до умов якого позивач вніс на депозитний рахунок, відкритий у відповідача, кошти у сумі 500 доларів США терміном до 01 січня 2015 року зі сплатою 11,10 % річних за користування коштами (т.1 а.с.3).

Відповідно до п. 2 договору за час користування коштами вкладу протягом строку, визначеного п. 1 цього договору-заяви, банк нараховує і виплачує вкладнику проценти за ставкою 11,10 % річних.

Згідно з додаткової угоди від 10 січня 2014 року до договору про банківський строковий вклад (депозит) № НОМЕР_1 від 27 грудня 2013 року ОСОБА_5 здійснив поповнення свого банківського вкладу на суму 157,50 доларів США. Після збільшення суми вкладу, сума грошових коштів на депозитному рахунку склала 657,50 доларів США (т.1 а.с.4).

06 січня 2015 року позивач звернувся до банку із вимогою про повернення вкладу та нарахованих відсотків. У день звернення банк виплатив позивачу лише нараховані проценти, а вклад повернутий не був.

03 березня 2015 року позивач повторно звернувся до банку із вимогою про повернення вкладу, який повернуто не було.

На підставі постанови Правління Національного банку України від

17 вересня 2015 року № 612 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в даному банку та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», на три місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора банку визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_7 (т.1 а.с.101-102).

Постановою Національного Банку України № 898 від 17 грудня 2015 року відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» (т.1 а.с.103).

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2015 року № 230 «Про початок ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації банку строком з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осібна ліквідацію банку ОСОБА_7 (т.1 а.с.104).

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 01 вересня 2016 року №1703 уповноваженою особою Фонду було призначено ОСОБА_8 з 05 вересня 2016 року (т.1 а.с.105-106).

Інформацію про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку, призначення уповноваженої особи Фонду та відшкодування коштів вкладникам було опубліковано в газеті «Голос України» від 23 грудня 2015 року № 242 (6246).

Порядок відшкодування Фондом гарантування коштів за вкладами встановлюється Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та «Положенням про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами», затвердженим Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 14 від 09 серпня 2012 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 отримав за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виплату гарантованого відшкодування - 06 листопада 2015 року у сумі 150598,85 грн. та 23 грудня 2015 року - 49401,15 грн., що разом складає 200 000 грн. (т.1 а.с.107-108).

З довідки АТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 01 березня 2017 року за №3-037610/1261 вбачається, що вимоги ОСОБА_5 на суму 68355,23 грн. включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів (кредиторська вимога №19699 від 21 січня 2016 року) та віднесена до четвертої черги вимог кредиторів на суму 68 355, 23 грн. (т.1 а.с.107-108).

Згідно з п. 16 ч.1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з п. п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Тобто згідно із положеннями ст.ст. 26, 27 та ст. 48 Закону та Розділів III і IV Положення № 14, Фонд гарантування починає виплату коштів в межах гарантованої державою суми відшкодування (200000 гривень) вкладникам неплатоспроможного банку, які включені у Загальний реєстр вкладників.

Відповідно до ч.2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду України висловленою у постановах у справах: № 6-2001цс15 від 20 січня 2016 року, № 6-1123цс16 від 13 червня 2016 року, № 6-350цс17 від 12 квітня 2017 року.

На підставі наведеного, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо застосування до виниклих правовідносин норм ст.1060 ЦК України, а ні норм Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Щодо посилань апеляційної скарги на покладення відповідальності за зобов'язанням ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на ОСОБА_6 як на власника істотної участі (на момент визнання банку неплатоспроможним) та стягнення з нього на користь позивача грошових коштів по невиплаченому депозиту, пені та моральної шкоди, то колегія суддів вважає, що вони не можуть бути підставою для скасування судового рішення так як ґрунтуються на припущеннях.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 3 - 6 ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно - правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Згідно ст. 82 ЦПК України підставами для звільнення від доказування є обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення є обов'язковими для суду, що розглядає справу про цивільно - правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Покладення відповідальності за зобов'язаннями банку на власників істотної участі банку у випадку визнання його неплатоспроможним не є автоматичним. Така відповідальність може бути застосована до власників істотної участі лише в разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з вини таких власників.

Таким чином, особа, яка вимагає стягнення шкоди з власників істотної участі банку та/або їх керівників, має довести факт заподіяння такої шкоди указаними особами, розмір зазначеної шкоди, надати докази зв'язку між невиконанням зобов'язань та заподіяною шкодою.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_5 не довів належними та допустимими доказами, що йому завдано шкоди внаслідок дій ОСОБА_6, а також причинний зв'язок між діями та/або бездіяльністю відповідача та спірною шкодою.

На підставі наведеного, правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_5 відсутні.

Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 травня 2018 року.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області Г.Я.Колесніков