Вирок № 74010992, 14.05.2018, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1840/17

Номер провадження 1-кп/530/36/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" травня 2018 р. Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., секретаря Бедюх Н.І., з участю прокурора Шарайкіна О.В., розглянувши в судовому засіданні в залі суду міста Зіньків Полтавської області матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017170170000611 від 24.11.2017 року, відносно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, одруженого, працюючого приватним підприємцем, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, вул. О.Губаря, 41, Зіньківського району Полтавської області, не судимого, у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1, ст.185 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, 24.11.2017 року близько 14 год. 00 хв., перебуваючи в лісовому масиві Опішнянського лісництва, що розташований неподалік с. Глинське, Зіньківського району в кварталі №21, виділі №1, на площі 0,0016 га., шляхом вільного доступу, намагався таємно викрасти дерево породи «Вільха» об’ємом 0,607 кубічних метрів, вартість якого згідно висновку експерта № 2812/1 від 28.12.2017 року становить 293 гривні 43 копійки, що належить Державному підприємству «Диканське досвідне лісомисливське господарство». Почавши реалізовувати свій злочинний намір, незаконно спиляв одну деревину породи «Вільха» після чого розпиляв стовбур вказаного дерева на частини та склав до трактору марки Т-16М д.н.з. НОМЕР_1, але довести до кінця свої злочинні дії не зміг з причин, що не залежали від його волі, так як вказану деревину не встиг перевезти до власного господарства за місцем свого проживання в ІНФОРМАЦІЯ_4.

Таким чином, своїми умисними та протиправними діями, які виразилися у закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжці), ОСОБА_1, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.15, ч.1 ст.185 КК України.

Дане підтверджується сукупністю наступних доказів.

Надаючи оцінку доказам та вирішуючи питання щодо доведеності вини обвинуваченого у скоєнні даних кримінальних правопорушень, судом перш за все, враховано вимоги ст.ст. 28,62 Конституції України, ст. 370 КПК України, ст.ст. 3,13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, практику Європейського суду з прав людини, якими передбачено, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише національним і європейським законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

Відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатись на них.

Стаття 16-1 КПК України передбачає, що розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.

Згідно із ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов’язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов’язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 9 КПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Під час розгляду справи в суді, ОСОБА_1, показав, що свою вину в інкримінуємому йому злочині визнав в повному обсязі, в повному обсязі визнав фактичні обставини справи. Будучи допитаним в судовому засіданні дав покази аналогічні описовій частині вироку. Просив суд призначити покарання згідно чинного законодавства.

В судовому засіданні представник потерпілого, ОСОБА_2, підтвердив факт замаху на крадіжку розпиляних стовбурів дерева. Міру покарання просить вибрати згідно закону.

Прокурор в судовому засіданні, в зв'язку з тим, що обвинувачений вину у вчиненому злочині визнав повністю за обставин викладених в обвинувальному акті, запропонував визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників процесу, судом було визнано недоцільним дослідження показів свідків і інших доказів стосовно фактичних обставин справи, зібраних в ході дізнання та досудового слідства, так як вони правильно усвідомлюються обвинуваченим та іншими учасниками процесу і ніким не оспорюються.

Суд, за згодою всіх учасників судового провадження, обмежився допитом обвинуваченого, ОСОБА_1, зачитанням заяви представника потерпілого ОСОБА_2, а також дослідив матеріали, які характеризують ОСОБА_1.Докази по справі не досліджувалися, в зв'язку з тим, що суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів, які ніким не оспорюються.

Органами досудового слідства, дії ОСОБА_1, кваліфіковано вірно.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Згідно вимог п.4 ч.1 ст.91 КПК України, однією з обставин, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Згідно ст.92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається, зокрема, на прокурора.

Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

У п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Відповідно до абзацу 17 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.

Обговорюючи питання про вид і міру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_1, достатнє і необхідне для його виправлення і недопущення в подальшому скоєння ним злочинів, суд враховує, що він вину визнає повністю і щиро кається в здійсненому, активно сприяв розкриттю злочину і вважає ці обставини, такими що пом’якшують покарання.

Згідно зі ст.67 КК України обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_1 – відсутні.

Статттею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ч.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч.2 цієї статті Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

З врахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами, внесеними згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 10.12.2004 року, №8 від 12.06.2009 року, №11 від 06.11.2009 року, те, що ОСОБА_1, скоїв закінчений замах на злочин передбачений ч.2 ст.15 ст.. 185 ч 1 КК України, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до середньої тяжкості злочину; обставин вчиненого злочину, суспільної небезпеки скоєного злочину, обставин справи та наслідків, а також особи ОСОБА_1, думки представника потерпілого, суд вважає, що виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства, а тому доцільно обрати йому покарання, передбачене чинним законодавством.

Дискреційні повноваження суду визнаються Європейським судом з прав людини, який у пункті 77 рішення в справі "Довженко проти України" від 12 квітня 2012 року зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо.

З огляду на юридичну суть та зміст положень ст.ст.50,65 КК України, суд також вважає, що захід примусу відносно ОСОБА_1, внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, нейтралізує негативні настанови та змусить його додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини.Саме таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення.

Згідно медичного висновку ОСОБА_1 - практично здоровий. (т.2 а.с. 80).

Речові докази по справі: колоди спиляних дерев, бензопила марки "Stihl", які передано на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Зіньківського ВП Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області; трактор марки Т-16М д.н.з. НОМЕР_1, який передано на зберігання ОСОБА_1.

Судові витрати - відсутні.

Цивільний позов не заявлявся.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368 - 371,373-376, 380 КПК України, суд, -

ЗАСУДИВ:

Визнати ОСОБА_1винним у вчиненні закіченого замаху кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст. 185 КК України та призначити покарання у виді 50 (п’ятидесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 850 гривень.

Речові докази по справі: колоди спиляних дерев, які передано на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Зіньківського ВП Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області – повернути власнику, Держаному підприємству «Диканське досвідне лісомисливське господарство»; бензопилу марки "Stih" – повернути ОСОБА_1; трактор марки Т-16М д.н.з. НОМЕР_1, який передано на зберігання ОСОБА_1, залишити у його власності.

Вирок може бути оскаржений через Зіньківський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області ОСОБА_3