Постанова № 74010726, 15.05.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Іванова О.М.

Доповідач -Єрмаков Ю.В.

Справа № 419/3446/16-ц

Провадження № 22ц/782/187/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року м. Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Єрмакова Ю.В.(суддя-доповідач),

суддів: Назарової М.В., Орлова І.В.,

за участю секретаря: судового засідання Єгорової О.П.,

учасники справи:

заявник - державний виконавець Новоайдарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області,

боржник - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Луганської області у м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Новоайдарського районного суду Луганської області (ухвалене суддею Івановою О.М. в залі судових засідань в приміщенні Новоайдарського районного суду Луганської області в смт. Новоайдар Луганської області) від 12 грудня 2016 року в цивільній справі за поданням державного виконавця Новоайдарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_5 у порядку виконання зобов'язань,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2016 року Новоайдарський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Луганській області звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_5 у праві виїзду за межі України.

В обґрунтування подання державним виконавцем зазначено, що на виконанні у Новоайдарському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області знаходиться виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_5 на користь держави борг у сумі 1378 грн. та вимога Управління пенсійного фонду України в Новоайдарському районі про стягнення з останнього на користь УПФУ борг у сумі 1459 грн.09 коп., у зв'язку з чим були відкриті виконавчі провадження, надано семиденний строк для добровільного виконання рішення суду та на адреси сторін були направлені постанови про відкриття виконавчого провадження.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 не сплатив своєчасно заборгованість на користь стягувачів, державний виконавець просив суд задовольнити подання про тимчасове обмеження останнього у праві виїзду за межі України.

Ухвалою Новоайдарського районного суду Луганської області від 12 грудня 2016 року подання держаного виконавця Новоайдарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області задоволено.

Суд тимчасово обмежив громадянина України ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, іден. номер НОМЕР_1, у праві виїзду за межі України до моменту виконання останнім зобов'язань за вимогою УПФУ в Новоайдарському районі про сплату боргу № Ф-1490 від 03.06.2011 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь УПФУ в Новоайдарському районі заборгованості у розмірі 1459грн.09 коп. та зобов'язань за рішенням Луганського окружного адміністративного суду №820/17126/14 від 07.04.2016 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь Державного бюджету України судового збору у розмірі 1378грн.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що судом першої інстанції при розгляді подання ВДВС не встановлено та не досліджено жодної обставини щодо факту ухилення ним, як боржником від виконання зобов'язань перед стягувачами. Просить суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги постановити ухвалу, якою скасувати ухвалу Новоайдарського районного суду Луганської області від 12 грудня 2016 року №419/3446/16-ц про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина.

В судове засідання сторони не з'явились, належним чином повідомлялись про час та місце розгляду справи, у зв'язку з чим суд вважає за можливим розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Постановляючи ухвалу від 12 грудня 2016 року про задоволення подання державного виконавця Новоайдарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з доведенності ухилення ОСОБА_5 від виконання зобов'язань, покладених на підставі вимоги УПФУ в Новоайдарському районі від 03 червня 2011 року про сплату боргу та рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року щодо стягнення судового збору.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки він суперечить встановленим по справі обставинам та вимогам закону, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що постановами головного державного виконавця Новоайдарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 05.08.2016 року та від 26.10.2016 року відкрито виконавчі провадження з виконання вимоги №Ф-1490 виданого 03.06.2011 року УПФУ в Новоайдарському районі та за виконавчим листом №820/17126/14, виданого 19.10.2016 року Луганським окружним адміністративним судом щодо стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь Державного бюджету України судового збору у сумі 1378 грн.

Згідно з п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Отже, ухилення від виконання зобов'язань завжди є актом свідомої поведінки особи. Під час розгляду справ зазначеної категорії державний виконавець має довести обставини того, що боржник свідомо ухиляється, має намір та може ухилитись від виконання судового рішення шляхом залишення території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 377-1 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

В порядку ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли, зокрема, він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Пунктом 15 Правил перетинання державного кордону громадянами України постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 також передбачено, що громадянину може бути відмовлено у виїзді з України, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням.

З аналізу вказаного вище вбачається, що застосування такого заходу, як тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, є правом суду, з урахуванням всіх обставин по справі, які свідчать про ухилення боржника від виконання зобов'язань, а також законодавства, яке регулює вирішення даного питання.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно і свою власну. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з'ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

Схожі висновки ЄСПЛ ще раніше зробив у справі «Ігнатов проти Болгарії» («Ignatov v. Bulgaria», 02.07.2009), де неможливість судового оскарження тривалого обмеження указаного вище права людини, що полягало у забороні видачі закордонного паспорту, була визнана порушенням ст.2 Протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції.

У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11.07.2013) ЄСПЛ застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв'язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушення ст.2 Протоколу №4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано «автоматично», тобто лише у зв'язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.

Застосовуючи зазначені стандарти до цієї справи, апеляційний суд звертає увагу на те, що стаття 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачає можливість тимчасового обмеження права громадянина України, який має паспорт, на виїзд за кордон, зокрема, у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання таких зобов'язань. Тобто Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань та/або судового рішення, а за ухилення від їх виконання. При цьому, під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов'язків. Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до ст. 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».

Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:

- якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (п. 2);

- якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, до виконання зобов'язань (п. 5);

- якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п. 8).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, подання державного виконавця взагалі не містять висновків (обґрунтувань) щодо ухилення ОСОБА_5 від виконання зобов'язань, як і не містить інформації, що останній був обізнаний про відкриття виконавчих проваджень та набув статусу боржника (відсутні докази отримання постанов про відкриття виконавчого провадження, викликів до виконавчої служби).

Тобто, подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України мотивоване тим, що боржником не сплачено своєчасно заборгованість, проте, в чому полягає ухилення боржника від виконання цих зобов'язань, що б могло бути підставою для застосування такого обмеження, державним виконавцем взагалі не зазначено.

Отже, дані, які б давали можливість зробити висновок про те, що боржник дійсно ухиляється від виконання зобов'язань, в матеріалах справи відсутні.

На вказані обставини суд уваги не звернув, виконавче провадження не досліджував, аналізу наданих доказів щодо обґрунтування подання про застосування до ОСОБА_5 такого заходу, як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України в даному конкретному випадку, не зробив, а тому дійшов поспішного висновку про обґрунтованість подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, що підлягало доведенню, враховуючи, що такий захід , що вбачається з практики ЄСПЛ, повинен бути виправданим, тобто знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування).

За таких підстав, колегія суддів судової палати вважає, що доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, у зв'язку з чим, постановлена ухвала підлягає скасуванню з ухваленням рішення про відмову в задоволенні подання державного виконавця Новоайдарського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції про тимчасове обмеження виїзду за межі України громадянина ОСОБА_5.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, який було сплачено при подані апеляційної скарги скаржником у розмірі 352, 40 грн. підлягає стягненню з Новоайдарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Луганській області на користь скаржника.

Враховуючи наведене та керуючись ст.268,365, 382, 381, 383, 384, 386 ЦПК України, ст. 377-1 ЦПК ( в редакції 2004 року),

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу Новоайдарського районного суду Луганської області від 12 грудня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні подання державного виконавця Новоайдарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_5відмовити.

Стягнути з Новоайдарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 352 грн. 40 коп..

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Дата складення повного тексту постанови 20 травня 2018 року.

Головуючий

Судді: