Рішення № 74008443, 23.04.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/14088/17

Провадження № 2/522/2033/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

судді - Бондар В.Я.,

за участі секретаря судового засідання - Грищук В.О.

розглянувши в загальному порядку у судовому засіданні в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участі третіх осіб Приморський у м. Одесі ГУ МВС України в Одеській області, Комунальне підприємство «Міське агентство з приватизації житла» Одеської міської ради про визнання приватизації, договору купівлі-продажу недійсним та поновлення на реєстраційному обліку,

ВСТАНОВИВ:

01 серпня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду міста ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3, за участі третіх осіб – ОСОБА_5, Комунальне підприємство «Міське агентство з приватизації житла» Одеської міської ради про визнання приватизації, договору купівлі-продажу недійсним та поновлення на реєстраційному обліку, мотивовану тим, що 28.12.1964 року мати позивача – ОСОБА_6 отримала ордер № 2425 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на сім’ю, яка складалась з 4 осіб: матері позивача, позивача, брата та сестри позивача (в ордері позивач та його брат були записані за прізвищем батька ОСОБА_7, хоча в свідоцтві про народження був записаний за прізвищем матері - ОСОБА_6).

В 1967 році квартира АДРЕСА_2 була обміняна матір’ю позивача на одну кімнату у двокімнатній квартирі АДРЕСА_3 у

м. Одесі (загальна площа – 49,5 кв.м.). У 1976 році після смерті сусіда було приєднано другу кімнату у квартирі у двокімнатній квартирі АДРЕСА_4 та виділено її у самостійну. Позивач вказує, що був зареєстрований у вказаній квартирі з дня вселення та відповідно до чинного на той час законодавства користувався цим помешканням, допомагав підтримувати його в належному стані та сплачувати необхідні платежі, коли почав працювати.

25.04.1978 року позивач був засуджений Центральним судом міста ОСОБА_1 і після звільнення отримав довідку № 085986 серії БЯ від 25.05.1979 року, де зазначено місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1. Також позивач зазначає, що його місце реєстрації вказано в картці прописки, де у п. 9 «адрес места жительства» значиться АДРЕСА_5. Проживаючи у вказаній квартирі позивач 30.05.1985 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_8, яка проживала в ІНФОРМАЦІЯ_2. Оскільки відносини дружини позивача з його матір’ю не склалися, позивач проживав в м. Одеса та в м. Балта. Під час проживання в м. Одесі допомагав матері утримувати квартиру в належному стані, робив ремонти оскільки має будівельні знання та навички, так як працював у ЖЕКу, допомагав матері сплачувати комунальні платежі.

Позивач вказує, що без його відома, сумнівним чином він був знятий з реєстрації в АДРЕСА_6, натомість за цією адресою було зареєстровано відповідача.

18.05.1994 року сестра позивача ОСОБА_9 здійснила приватизацію квартири АДРЕСА_6 та отримала Свідоцтво про право власності.

1995 року ОСОБА_9 та її донька ОСОБА_3 (відповідач) продали спірну квартиру.

В зв’язку цим позивач вказує, що його було позбавлено права користування та в подальшому участі у приватизації квартири АДРЕСА_7.

Звернувшись до ЖКС, для з’ясування щодо заборгованостей за житло та перерахунку, позивач дізнався про те, що реєстрацію місця проживання скасовано, а вказана квартира після приватизації була продана.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.08.2017 року, головуючим по справі було призначено суддю Тарасова А.А. та ухвалою якого від 02.08.2017 року позов було залишено без руху та надано час для усунення недоліків позовної заяви.

07.08.2017 року через канцелярію Приморського районного суду міста ОСОБА_1 було подано заяву про забезпечення позову.

14.08.2017 року до канцелярії Приморського районного суду міста ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, а саме – доплату судового збору за чотири вимоги немайного характеру.

01.09.2017 року ухвалою судді Приморського районного суду міста Одеси Тарасова А.В. було відкрито провадження по справі та призначено судове засідання по справі на 17.10.2017 року о 11 годині 30 хвилин. Також 01.09.2017 року судом було постановлено ухвалу про забезпечення позову відповідно до якої заяву від 07.08.2017 року було задоволено частково та вжито заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_7.

В судовому засіданні 17.10.2017 року представником позивача ОСОБА_10 було заявлено клопотання про витребування доказів, яке було задоволено протокольною ухвалою суду. Також в судовому засіданні було заявлено клопотання про виклик свідків, яке було задоволено судом частково, в зв’язку з викликом до суду свідка – ОСОБА_1 розгляд справи було відкладено на 28.11.2017 року на 15 годину 30 хвилин.

27.10.2017 року позивачем через канцелярію Приморського районного суду міста ОСОБА_1 було подано заяву про витребування доказів.

У судовому засіданні призначеному на 28.11.2017 року судом було задоволено заяву від 27.10.2017 року про витребування доказів та задоволено заяву представника позивача ОСОБА_10 про заміну та виклик свідка.

У зв’язку з повторним перерозподілом на підставі розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси від 17.01.2018 року вказана цивільна справа передана судді Бондар В.Я. для розгляду по суті та ухвалою якого від 18.01.2018 року справу було прийнято до свого провадження та призначено підготовче судове засідання на 13.02.2018 року на 14 годину 15 хвилин.

24.01.2018 року через канцелярію Приморського суду міста ОСОБА_1 надійшла заява від представника відповідача – ОСОБА_3 про ознайомлення з матеріалами справи.

05.02.2018 року через канцелярію Приморського суду міста ОСОБА_1 надійшло клопотання від представника третьої особи ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_11 про ознайомлення з матеріалами справи.

12.02.2018 року третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_12 в особі представника – адвоката ОСОБА_11 було подано письмові пояснення по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участі третіх осіб Приморський у м. Одесі ГУ МВС України в Одеській області, Комунальне підприємство «Міське агентство з приватизації житла» Одеської міської ради про визнання приватизації, договору купівлі-продажу недійсним та поновлення на реєстраційному обліку, відповідно до яких, третя особа – ОСОБА_4 заперечує щодо задоволення позову оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів обставин наведених у позові. Так відповідно до наданих пояснень третя особа вважає, що по-перше відомості про те, що як сина ОСОБА_6 зазначений в ордері № 2425 від 28.12.1964 року не знаходять свого підтвердження оскільки єдиним фактом, який підтверджує їх споріднення є «нечитабельна» копія свідоцтва про народження інші докази щодо того, що вказаний в ордері ОСОБА_7 є позивачем – ОСОБА_2, відсутні. Також відсутні докази обміну квартири, зазначеної в ордері № 2425 від 28.12.1964 року на кімнату у спірній квартирі, а згодом і виділення останньої в самостійну, як і не підтвердженим є факт реєстрації позивача у даній квартирі, його проживання, оплата необхідних комунальних платежів та інше. Посилання на довідку від 25.05.1979 року, як підтвердження зареєстрованого місця проживання третя особа теж оцінює критично оскільки зазначена в довідці інформація «следует к месту жительства», на думку ОСОБА_4, свідчить лише про наміри та напрямки можливих дій, а не про їх результати та дійсні факти.

В поясненнях зазначено, що посилання на картку прописки не можуть прийматись до уваги судом оскільки в п. 14 вказаного документу значиться, що позивач «осужден н/судом Приморского р-на гор. Одессы 13.02.80 г. По ч. 2 ст. 81, ч. 2 ст. 140, ст. 208 УК УСССР на 3 года 6 мес.». Таким чином на думку третьої особи, позивач не міг проживати в спірній квартирі у вказаний в позові період. Крім того, ОСОБА_4, вказує, що відповідно до матеріалів справи позивач з 22.03.1990 року зареєстрований за адресою ОСОБА_13, вул.. Радянської Армії, буд. 62. Вказані обставини спростовують посилання позивача про те, що він не знав про зняття його з реєстрації.

Також третя особа вважає недоведеною інформацію, щодо споріднення ОСОБА_9, її доньки – ОСОБА_3, яка є відповідачем по справі та позивача. Щодо моменту, коли позивач дізнався про ймовірне порушення його прав на спірну квартиру в поясненнях вказується на невідповідність адреси вказаної в довідках та звертається увага на добровільну зміну реєстрації позивачем у 1990 році.

В судовому засіданні призначеному на 13.02.2018 року відповідачем в особі представника - ОСОБА_14 було подано відзив на позовну заяву відповідно до якого відповідач позов не визнає вважає його таким позивачем не надано належних та допустимих доказів обставин наведених у позові, а також пропущено строк звернення з вказаним позовом до суду. Протокольною ухвалою суду розгляд справи було відкладено на 26.02.2018 року на 14 годину 10 хвилин.

У судове засідання 26.02.2018 року сторони не з’явились в зв’язку з чим розгляд справи було призначено на 12.03.2018 року на 14 годину 30 хвилин.

26.02.2018 року позивачем через канцелярію Приморського районного суду міста ОСОБА_1 надійшло клопотання про заміну третьої особи, замість Приморського у м. Одесі ГУ УМВС України в Одеській області, позивач просить залучити – Департамент надання адміністративних послуг.

Також позивачем 26.02.2018 року подано клопотання відповідно до якого позивач просить, залучену у справі у якості третьої особи ОСОБА_4, як власника квартири, що є предметом спору у справі № 522/14088/17 на підставі ст.. 51 ЦПК України залучити у якості співвідповідача.

У судовому засіданні 12.03.2018 року протокольною ухвалою суду ОСОБА_4 було залучено у якості співвідповідача, в задоволенні клопотання про заміну третьої особи було відмовлено. В зв’язку залученням співвідповідача та наданням часу для підготовки відзиву розгляд справи було відкладено на 16.04.2018 року о 12 годині 00 хвилин.

19.03.2018 року через канцелярію Приморського районного суду міста ОСОБА_1 відповідачем – ОСОБА_4 було подано відзив на позовну заяву відповідно до якого проти задоволення позовних вимог відповідач заперечувала та просила в задоволенні позову відмовити.

26.03.2018 року через канцелярію приморського районного суду міста ОСОБА_1 позивачем було подано відповідь на відзив ОСОБА_4

10.04.2018 року від відповідача ОСОБА_4 через канцелярію Приморського районного суду міста ОСОБА_1 надійшли заперечення на відповідь позивача ОСОБА_2 щодо відзиву від 19.03.2018 року.

У судовому засіданні призначеному на 16.04.2018 року представником позивача ОСОБА_15 було заявлено клопотання про доручення до матеріалів судової справи № 522/14088/17 додаткових доказів, представник відповідача ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_11 проти задоволення вказаного клопотання заперечував адже позивачем пропущено процесуальні строки для звернення з відповідним клопотанням. Протокольною ухвалою суду від 16.04.2018 року клопотання представника позивача ОСОБА_15 про доручення додаткових доказів залишено без розгляду.

Також у судовому засіданні призначеному на 16.04.2018 року представником позивача ОСОБА_15 було заявлено клопотання про виклик свідка, у задоволенні якого протокольною ухвалою суду було відмовлено.

В зв’язку з неможливістю допитати свідка викликаного судом у судове засідання 16.04.2018 року розгляд справи було відкладено на 23.04.2018 року о 15 годині 00 хвилин.

У судове засідання призначене на 23.04.2018 року викликаний судом свідок також не з’явився, позивач в особі представника ОСОБА_10 подав клопотання про поновлення строків для звернення та клопотання про зменшення розміру судових витрат заявлених відповідачем ОСОБА_4, мотивоване тим, що до цього позивач не міг бути обізнаним про остаточну суму понесених стороною судових витрат, протокольною ухвалою суду від 23.04.2018 року процесуальні строки було поновлено та прийнято клопотання представника позивача ОСОБА_10

Представники позивача за довіреністю ОСОБА_16 та ОСОБА_10 в судовому засіданні позов підтримали просили суд його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 проти позову заперечувала та провила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_4 проти задоволення позовних вимог заперечував та просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 28 березня 1964 року ОСОБА_6 з сім’єю, яка складалась з чотирьох осіб було отримано ордер № 245 на право зайняття 1 кімнати площею 20 кв.м, в квартирі № 5 в будинку № 44 за адресою вулиця Пастера.

Відповідно до обставин вказаних в позовній заяві у 1967 році квартира АДРЕСА_2 була обміняна ОСОБА_6 на одну кімнату у двокімнатній квартирі АДРЕСА_4 (загальна площа – 49,5 кв.м.). У 1976 році після смерті сусіда було приєднано другу кімнату у квартирі у двокімнатній квартирі АДРЕСА_4 та виділено її у самостійну. Позивач вказує, що був зареєстрований у вказаній квартирі з дня вселення та відповідно до чинного на той час законодавства користувався цим помешканням, допомагав підтримувати його в належному стані та сплачувати необхідні платежі, коли почав працювати.

25.04.1978 року позивач був засуджений Центральним судом міста ОСОБА_1 до 2 років 6 місяців позбавлення волі.

Згідно довідки серії БД № 085086 від 25.05.1979 року позивача було звільнено з місця позбавлення волі умовно достроково з направленням до місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно картки форми 26 ОСОБА_2 проживав за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3. Відповідно до відміток зроблених в п. 14 вказаної форми 26, позивача за рішенням народного суду Приморського району міста Одеси від 13.02.1980 року засуджено до позбавлення волі на строк 3 роки та 6 місяців. Та відповідно до відмітки від 10.05.1980 року знято з місця реєстрації.

На підставі матеріалів справи витребуваних від КП «Міське агентство з приватизації житла» ухвалою Приморського районного суду міста ОСОБА_1 від 17.10.2017 року судом встановлено, що ОСОБА_9 16.05.1994 року було подано заяву про передачу в спільну сумісну власність їй та її донці ОСОБА_3, що є відповідачем у вказаній праві, квартири за адресою АДРЕСА_8. Згідно з матеріалами архівної справи, до вказаної заяви додано довідку про склад сім’ї наймача ОСОБА_9 де вказано, що у квартирі за адресою АДРЕСА_8 мешкають і мають право на житло на момент введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрована у квартирі з 30.03.1990 року та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5.

18 травня 1994 року відповідно до Розпорядження № 38327 у власність громадянки ОСОБА_9 та ОСОБА_3, передано квартиру яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_9, загальною площею 49,5 кв.м., у які вони мешкали. На підставі вказаного розпорядження 18 травня 1994 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів було видано Свідоцтво про право власності на житло, яке було зареєстровано і записано в книгу за № 8-2861.

Судом встановлено, що 05 вересня 1995 року між ОСОБА_9, яка діяла у власних інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на Одеській товарній біржі було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна № 9510 відповідно до якого ОСОБА_9 продала, а ОСОБА_4 купила квартиру загальною площею 49,5 кв.м,, що розташована за адресою: АДРЕСА_10. На підставі Договору купівлі-продажу від 05.09.1995 року ОСОБА_4 було зареєстровано КП «ОМБТІ та РОН» 14 червня 1996 року за номером 744 стор. 183 в книзі 175пр.

Відповідно до відповіді Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області зареєстрованої канцелярією Приморського районного суду міста ОСОБА_1 за номером 90378/17 від 29.08.2017 року (а.с. 21) та відомостей внесених до паспорту громадянина України ОСОБА_2 серії КК 231996 виданого Балтським РВ в Одеські області 01.06.1999 року перевірених у судовому засіданні 16.04.2018 року, ОСОБА_2 з 22.03.1990 року зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_6.

Відповідно до ч.ч.1,2ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» № 2482-XII (далі Закон №2482-XII) приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир(будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств,організацій, установ.

Згідно з ч.1 ст.2 ст.3 Закону №2482-XII до об'єктів приватизації (далі - квартири (будинки) належать: квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму; незаселені квартири, частини будинків, одноквартирні будинки після закінчення їх будівництва, реконструкції, ремонту та поточного звільнення. Приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

У відповідності до ч.1 ст.5 Закону № 2482-XII, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно. До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло на момент введення в дію цього Закону.

Згідно з положенням ст.64 Житлового кодексу України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Як визначено ч.2 ст.8 Закону № 2482-XII від 19.06.1992 року передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду України викладений у постанові від 30 січня 2013 року у справі N6-125цс12.

Таким чином, умовою для здійснення приватизації житла є обов'язкова письмова згода всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, яка оформляється спільною заявою, а тимчасово відсутні дають письмове підтвердження.

Наслідком порушення вимогч.2 ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"є визнання приватизації недійсною.

Судом встановлено, що позивач з 22.03.1990 року зареєстрував своє місце проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_6 та на момент розгляду справи судом вказане місце реєстрації свого проживання не змінював, а отже відповідно до ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» станом на час приватизації квартири 248, що розташована за адресою м. Одеса, вул.. Пироговська, будинок 7/9 позивач не мав правових підстав для участі у приватизації.

Щодо тверджень позивача з приводу недійсності правочину купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 ,який було вчинено 05.09.1995 року, суд зазначає наступне:

Згідно із п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За змістом ст. ст. 57, 58 Конституції України, ст. 5 Цивільного кодексу України, до застосування підлягають акти цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Положеннями п. 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, що набрав чинності з 01 січня 2004 року, визначено, що цей Кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли в вересня 1995 року, для їх врегулювання слід застосовувати норми ЦК УРСР в редакції 1963 року.

У відповідності з ст. 224 ЦК УРСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 225 ЦК УРСР, право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

За змістом ч. 1 ст. 227 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, договір купівлі-продажу квартири повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу).

Статтею 47 ЦК УРСР була передбачена обов’язковість нотаріальної форми угоди і наслідки недотримання такої форми.

Разом з тим, згідно із ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року N 9 слідує, при розгляді справ про визнання правочинів дійсними суди повинні з'ясувати чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи не втрачена така можливість.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони при укладенні 05.09.1995 року Договору купівлі-продажу № 9510 досягли згоди з усіх його істотних умов та виконали усі умови цього договору, але чинним на час його укладання законодавством не було передбачено нотаріальне посвідчення такого договору та пунктом 8 вказаного договору було встановлено, що договір, відповідно чинного законодавства України, підлягає реєстрації лише у Бюро технічної інвентаризації за місцем розташування об'єкта нерухомості.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 та ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до ст. 334 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Згідно із ст. 398 Цивільного кодексу України, право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 Цивільного кодексу України).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положеннями Закону України N 475/97-ВР від 17.07.97 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, N 4, N 7 та N 11 до Конвенції" закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Так, у Рішенні Європейського Суду від 29.11.91 року у справі "ОСОБА_17 Девелопментс ЛТД" проти Ірландії" зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю. Зазначені сподівання, тобто те, на що розраховує позивач, відносно права власності на спірну квартиру, відповідачем не порушені.

За статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду є джерелом права у національній правовій системі.

З погляду Європейського Суду повага власності основний метод права, міжнародного й внутрішнього дотримання. У Конвенції говориться, що держава зобов'язана дотримувати, виконувати, зміцнювати, захищати й забезпечувати права власності фізичних і юридичних осіб. Порушення Конвенції й Протоколів будуть тоді, коли піде недотримання, невиконання й не забезпечення державою зазначених норм.

Відповідно до ст. 1 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".

В силу ст. 13 розділу І "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Протокол N 1 стаття 1 "Захист власності" говорить "Кожна фізична або юридична особа має право на повагу своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права". Тим самим у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко встановлено: право власності кожної фізичної і юридичної особи, неурядової організації й групи приватних осіб, повинне поважатися.

У першу чергу ця повага повинна виходити від держави й втілюватися у вигляді прийняття законодавчих, виконавчих дій, що захищають право власності від незаконних зазіхань із боку кого б то не було.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави..

Відповідно до ст. ст. 12,13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. (ст. ст. 76-77 ЦПК України).

Відповідно до 81 Цивільного процесуального кодексу України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 263 ЦПК України).

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позивачем не було належним чином доведено та обґрунтовано обставини викладені в позовній заяві.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258-259,263-265, ч. 3 ст. 200 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Приморського районного суду міста ОСОБА_1 протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: В.Я. Бондар

23.04.18