Постанова № 74007128, 08.05.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1634/17-а

Головуючий у 1-й інстанції: Вохмінова О.С.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

08 травня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Сторчака В. Ю. Мельник-Томенко Ж. М.

за участю:

секретаря судового засідання: Томашук А.В.,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача 2: ОСОБА_3

представника відповідача 1: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 24 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницької області, ліквідаційної комісії УМВС України у Вінницькій області (далі - відповідач 1, 2) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач 20.09.2017 звернувся із адміністративним позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо не проведення ОСОБА_5 перерахунку пенсії;

- зобов’язати ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснити позивачу нарахування надбавки посадового окладу на 15 відсотків за особливі умови, пов’язані з підвищеним ризиком для життя та виплачувати ОСОБА_5 дану надбавку щомісячно;

- зобов’язати ліквідаційну комісію ГУМВС (УМВС) у Вінницькій області надати суду довідку про грошове забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_5

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24.01.2018 позовну заяву залишено без розгляду.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким направити справу до суду І інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не застосовані належні норми КАС України, а саме, п. 4 ст. 240 КАС України, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Відповідач подав суду відзив на апеляційну скаргу де вказав, що із доводів апеляційної скарги не вбачається, що позивач не надав належні докази щодо усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено визначений КАС України строк звернення до суду та ні позивачем, ні його представником, не подано клопотання про поновлення строку звернення до суду. Крім того, суд зазначив, що запит і відповідь з ПФУ стосувались одних і тих самих обставин, про які ОСОБА_5 достовірно було відомо ще 2012 року.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.

В оскаржуваній ухвалі суд І інстанції посилався на те, що про порушення свого права позивач дізнався ще в 2012 році, оскільки звертався із заявами до відповідачів про перерахунок пенсії з урахуванням 15% підвищення посадового окладу в зв`язку зі службою в частинах особливого і спеціального призначення.

Також суд вказав, що позивач звертався з адміністративним позовом до Ленінського райсуду м. Вінниці в 2012 році, де одну з вимог заявляв про перерахунок пенсії з урахуванням збільшення її на 15% посадового окладу за особливі умови служби. 08.02.2012 ухвалою Ленінського райсуду м. Вінниці позов був залишений без розгляду в зв`язку з пропуском строку звернення.

Аналогічні обставини встановлені ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.05.2017.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Тотожні положення також були в ст. 99, 100 КАС України (в редакції, які були чинними на момент звернення позивача з даним позовом до суду).

Так, частинами 1 та 3 ст. 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду І інстанції із позовом) встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Положення ч. 2 ст. 99 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що зокрема слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб'єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права. Стосовно майнових прав позивача та обов'язку відповідача у зазначеній категорії адміністративних справ забезпечувати їх реалізацію шляхом здійснення відповідних виплат, це означає також відсутність обов'язку резервувати певну частину коштів за період більше 6 місяців, що, в першу чергу, виправдано та зумовлено специфікою формування та використання коштів державних та місцевих бюджетів, а також інших фондів, якими розпоряджається суб'єкт владних повноважень.

Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції із позовом) та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права(статті 1, 3 та 8).

ОСОБА_6 також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Із зазначеного вбачається, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції), має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 646/6250/17.

Окремо слід зауважити, що ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Отже, пенсія не є одноразовою виплатою, а носить щомісячний та регулярний характер та виплачується позивачу по даний час. Таким чином, у випадку протиправності дій відповідача щодо нарахування надбавки посадових окладів права позивача будуть порушеними на даний час і в подальшому.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо пропуску позивачем строку на звернення з позовною заявою та наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Додатково, апеляційний суд вказує і на те, що не дивлячись на чисельні звернення позивача до суду, з приводу визначення розміру його пенсії, його справа жодного разу не була розглянута по суті, що суперечить завданням адміністративного судочинства та фактично позбавило позивача права доступу до суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди при розгляді справ застосовують практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

За змістом рішення ЄСПЛ у справі "Іліан проти Туреччини", правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

В рішеннях у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13.01.2000 та у справі "Перес де ОСОБА_4 Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998, ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це слід вважати як порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Окрім того, у справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 24 січня 2018 року - скасувати.

Справу направити до Вінницького міського суду Вінницької області для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 15 травня 2018 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_7 ОСОБА_8