Рішення № 74006656, 11.05.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/3358/17

Номер провадження 2/489/372/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2018 року м. Миколаїв,

вул. Космонавтів,81/16 (81/17),

зал судових засідань №11

Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Тихонової Н.С.,

секретар судового засідання - Сироватка Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним,

представник позивача – ОСОБА_3.,

представник відповідача – ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ

В липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, яким просила визнати договір дарування 1/2 частки квартири, укладений між нею та відповідачем - недійсним. Посилалась на те, що 31.05.2010 року вона за Договором дарування передала у власність відповідачу 1/2 частку квартири № АДРЕСА_1. Підставами визнання договору недійсним зазначала ст.ст.203, 229,233,722 ЦК України та вказувала на

- перебування, під час укладання даного договору, в тяжкому пригніченому душевному стані, оскільки поховала чоловіка;

- вважала, що укладає договір довічного утримання;

- фактично не передавала, а відповідач не приймав спірне майно.

Відповідач проти позову заперечував, вказуючи, що наведені позивачем доводи не мають жодного належного обґрунтування, оскільки

- позивач чітко усвідомлюючи правову природу та наслідки укладеного правочину мала на меті саме подарувати сину свою частку квартири;

- позивач мала намір в майбутньому постійно проживати в м. Одеса, де будувала житло;

- намірів щодо укладення між сторонами договору довічного утримання позивач не виявляла та не могла мати, оскільки на той час мала постійне місце роботи та проживання у ОСОБА_5.

17.07.2017 року за клопотанням позивача, згідно Ухвали суду, накладено арешт на 1/2 частку квартири № АДРЕСА_2.

Фактичні обставини, встановлені судом.

ОСОБА_1 є матір’ю ОСОБА_2.

Квартира № АДРЕСА_2 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, по Ѕ частці кожному, на підставі Свідоцтва про право власності від 01.10.2004 року.

Згідно Довідки виданої ЖКП ММР «Південь» за №1724 від 03.07.2017 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно повідомлення Центру надання адміністративних послуг Одеської міської ради, ОСОБА_6 зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до Витягу з реєстру 03.08.2003 року ОСОБА_1 уклала шлюб з громадянином ОСОБА_5 - ОСОБА_7 Лундгрен та переїхала жити за адресою: ОСОБА_5, 74832 Остербибрук вул. Норрбаксвеген, 2.

З 2003 року до цього часу ОСОБА_1 постійно проживає та працює у ОСОБА_5.

14.05.2008 року помер ОСОБА_7 Лундгрен.

31.05.2010 року за Договором дарування частки квартири ОСОБА_1 подарувала синові – ОСОБА_2 1/2 частку квартири № АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за №1958.

За трьома довіреностями за № 713591516 від 13.06.2014 року та довіреністю за № 714164178 від 18.06.2014 року ОСОБА_1 доручила ОСОБА_2 розпоряджатися своїми рахунками, відкритими у ПАТ КБ "ПриватБанк".

Згідно витягів з операцій за рахунками, відкритими ОСОБА_1 у ПАТ КБ "Приват Банк", протягом 2014-2017 років , здійснювались платежі за комунальні послуги.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру 79 корп.2 будинку 11 по вул. Армійська в м. Одеса відповідно до Дублікату Свідоцтва про право власності від 01.06.2011 року.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши надані сторонами письмові докази у їх сукупності, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню через їх необгрунтованість, виходячи з такого.

Відповідно до ч.2 ст.719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

За ст.722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов’язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

При зверненні до суду, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку — неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз’яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров’я та потреба у зв’язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Вказане узгоджується з висновком ВСУ, викладеним у Постанові від 16.03.2016 року № 6-93 цс16.

Відповідно до ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені ст.216 ЦК України. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.

На відміну від доводів, які містяться у позові, у судовому засіданні позивачем особисто зазначалось, що вона постійно проживає у ОСОБА_5 з 2003 року, у м. Миколаїв приїздить лише у відпустку та має намір працювати у ОСОБА_5 до пенсії. Таким чином суд не може прийняти до уваги твердження позивача стосовно її наміру укласти договір довічного утримання, замість договору дарування, з огляду на те, що сторони постійно мешкають у різних країнах. Доказів малозабезпеченості позивача, незадовільного стану здоров`я тощо суду не надано. До того ж позивач не зазначала, які саме умови договору довічного утримання вона мала на увазі та обговорювала з відповідачем, отже невідомі його суттєві умови.

Суд звертає увагу також на те, що в червні 2011 року позивач набула право власності на квартиру у м. Одеса, яку будувала власним коштом, відповідно до довіреностей від 2014 року надавала відповідачу право розпорядження коштами на рахунках, отже не потребувала матеріальної допомоги.

Будь яких доказів щодо тяжких обставин, пригніченого стану, невигідних умов позивач суду також не надав, а з огляду на те, що чоловік помер 14.05.2008 року, а договір був укладений 31.05.2010 року, вказані доводи є сумнівними.

Твердження позивача стосовно того, що вона не передавала майно відповідачу, а він не приймав його, суд також не може прийняти до уваги, оскільки 1/2 частка спірної квартири належала ОСОБА_2 до укладення договору та він мав право на власний розсуд нею розпоряджатись та не потребував додаткової передачі частки, оскільки її не було виділено в натурі.

Сплата комунальних платежів ОСОБА_1 не може вважатись доказом з огляду на предмет доказування у справі, оскільки у розрахункових книжках не містяться дані щодо особи, яка її заповнює та коли, грошові перекази за картковим рахунком, з огляду на право розпорядження коштами позивача відповідачем, не можуть вважатись належним доказами в розумінні підстав та предмету позову.

Дослідивши докази, долучені до матеріалів справи, щодо їх належності і допустимості, достатності і достовірності, оцінивши їх в сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити в повному обсязі з підстав, зазначених вище.

Щодо вжитих заходів забезпечення позову, то суд вважає, що необхідно зняти арешт та заборону відчуження з 1/2 частини квартири №АДРЕСА_2, належної ОСОБА_2 на праві власності, накладений Ухвалою суду від 17.07.2017 року.

Керуючись ст. ст. 4, 19, 141-142, 200, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним – відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, а саме - зняти накладений арешт та заборону відчуження з 1/2 частки квартири № АДРЕСА_2, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2.

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4.

Відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Ленінський районний суд м. Миколаєва.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_9 РІШЕННЯ СКЛАДЕНО 16.05.2018 року

Суддя Н.С. Тихонова