Постанова № 74006056, 07.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/5/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.

Провадження № 22-ц/783/5308/17 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

Категорія:47

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Цяцяка Р.П.,

суддів Ванівського О.М. і Шеремети Н.О.,

за участю: секретарі Цапа П.М.,

позивача ОСОБА_3;

відповідача ОСОБА_4 і його представника - адвоката ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Чишківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_6 і ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, у якій просив суд: 1) визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2042 га (кад. НОМЕР_1), серії НОМЕР_2, виданий 16 липня 2009 року; 2) усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,2302 га (кад. НОМЕР_3), що знаходиться в с.Соснівка Чишківської сільської ради, шляхом демонтажу огорожі, розташованої по межі Б до В земельної ділянки площею 0,2042 га (кад. НОМЕР_1).

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що ОСОБА_7 належить земельна ділянка в с. Соснівка Чишківської сільської ради Пустомитівського району, кадастровий НОМЕР_4. Сусідні (суміжні) землекористування з 1950 року перебували у володінні та використовувались родиною ОСОБА_8 та його спадкоємцями - родиною ОСОБА_6. Права на вказані землекористування загальною площею 0,5781 га посвідчувались державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_5, виданим 19.01.2001 року, та свідоцтвом про право на спадщину за заповітом № 1-1632 ВКК № 804314, виданим 21.04.2008 року.

В жовтні 2014 року власник сусідньої земельної ділянки площею 0,1681 га (кадастровий НОМЕР_1) ОСОБА_4 встановив бетонну огорожу на місці заїзду на належну позивачу земельну ділянку, чим унеможливив доступ до неї.

Вважає, що державний акт серії НОМЕР_2 від 16.07.2009 року про право власності на земельну ділянку площею 0,2042 га (кадастровий НОМЕР_1) було видано неправомірно, оскільки були відсутніми правові підстави для збільшення площі земельної ділянки з 0,1681 га до 0,2042 га (а.с. 2).

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2042 га (кад. НОМЕР_1) серії НОМЕР_2 виданий 16 липня 2009 року.

Ухвалено усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0, 2302 га (кад. НОМЕР_3), що знаходиться в с.Соснівка Чишківської сільської ради, шляхом демонтажу огорожі, розташованої по межі Б до В земельної ділянки площею 0,2042 га (кад. НОМЕР_1).

Вирішено питання судових витрат (а.с. 132-134).

Дане рішення оскаржив відповідач ОСОБА_4

Апелянт просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права.

Стверджує, що не повідомлявся судом належним чином про час і місце розгляду справи.

Покликаючись на те, що ТзОВ «Інститут геоінформаційних технологій» не є експертною установою, вважає, що топографічний план земельної ділянки, виготовлений даним ТзОВ, не може бути належним доказом того, що суміжні земельні ділянки накладаються одна на одну, та свідчити про доведеність факту захоплення земель загального користування.

Звертає увагу на те, що позивачем рішення Чишківської сільської ради від 24 липня 2008 року № 323 «Про затвердження уточненої площі земельних ділянок» не оскаржувалося.

Вважає, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволення позовних вимог.

Звертає увагу на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.05.2013 року, згідно якого він купив земельну ділянку у ОСОБА_6, ніким не оспорювався, а відтак вважає, що він, як власник цієї земельної ділянки, мав право загородити її (а.с. 146-152).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта і його представника на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони позивача ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в порядку, що передбачений частиною 4 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як зазначено у вступній частині позовної заяви, позов до суду подано позивачем ОСОБА_3, який зазначає, що саме ним 04.09.2013 року «набуто права володіння користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,2302 га (кад. НОМЕР_3), що знаходиться в с. Соснівка Чишківської сільської ради на підставі довіреності» (а.с. 2), в підтвердження чого долучає до позовної заяви копію довіреності від 04.09.2013 року, якою ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником в усіх органах, установах та організаціях з питань «користування та розпорядження (з правом здійснення продажу, міни, надання в оренду, але без права передання в іпотеку, в тому числі як майновим поручителем» належної ОСОБА_7 на праві приватної власності вище згаданою земельною ділянкою (а.с. 3).

Аналогічну за змістом довіреність ОСОБА_7 видав ОСОБА_3 і 31.10.2016 року (а.с. 122).

В той же час, у вступній частині оскаржуваного рішення зазначено, що ОСОБА_3 подав до суду даний позов, як «представник в інтересах ОСОБА_7» (а.с. 132).

В суді апеляційної інстанції в ході встановлення осіб - учасників справи, які з'явилися в судове засідання, ОСОБА_3 заявив, що наполягає, що саме він є позивачем по даній справі (а не ОСОБА_7), а вище згадане посилання суду на те, що позивачем по даній справі є ОСОБА_7, а він лише в інтересах ОСОБА_7 подав до суду позовну заяву, вважає помилковим, однак рішення суду по справі він не оскаржував, оскільки резолютивна частина цього рішення його цілком влаштовує.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Аналогічна норма містилась і у частині 1 ст. 11 ЦПК України в редакції, що була чинною на час звернення ОСОБА_3 до суду з даним позовом і на час ухвалення судом оскаржуваного рішення.

Таким чином, з урахуванням вище наведеного та диспозитивності цивільного судочинства, оскаржуване рішення судом ухвалено не за позовом позивача ОСОБА_3, а за ніби-то позовом ОСОБА_7, який до суду з таким позовом не звертався.

На переконання колегії суддів, встановлення тієї обставини, хто саме є позивачем по даній справі, має визначальне значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення за поданою до суду позовною заявою, оскільки ч.1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а відтак саме на позивача покладається обов'язок доказати суду, що саме його права, свободи чи законні інтересів порушено.

В той же час, довіреності, видані ОСОБА_7 ОСОБА_3, якими останній обґрунтовує свої «права володіння користування та розпорядження земельною ділянкою», надають ОСОБА_3, як представнику, право вчиняти правочини від імені ОСОБА_7, а також представляти інтереси саме ОСОБА_7 в різних установах та організаціях (а.с. 3, 122).

Натомість, матеріали справи не містять будь-яких доказів про порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи законних інтересів саме ОСОБА_3, як позивача по даній справі.

Крім наведеного, колегія суддів також відзначає і наступне.

Статтями 12 і 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 1 ст. 82 ЦПК України - що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Аналогічні за змістом норми містяться у статтях 10, 60, 61 (ч.1) ЦПК України в редакції, яка була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції та ухвалення оскаржуваного рішення.

Позовні вимоги обґрунтовуються Державним актом на право приватної власності на землю від 29.01.2002 року, виданого ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,2302 га (а.с. 4), на частину якої ніби-то «накладається» державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2042 га (кадастровий НОМЕР_1) серії НОМЕР_2 виданий 16 липня 2009 року (а.с. 8), який оспорюється позивачем, і факт такого «накладання» останній обґрунтовує топографічним планом земельної ділянки на якому відсутній (не проставлений) розмір земельної ділянки ОСОБА_7 (а.с. 13).

В той же час, згідно вище згаданого Державного акту на право приватної власності на землю від 29.01.2002 року, розміри земельної ділянки ОСОБА_7 (загальною площею 0,2302 га) по периметру наступні: 104,20 м х 4,00 м х 93,00 м х 36,50 м х 10,00 м х 11,00 м (а.с. 4).

А згідно топографічного плану земельної ділянки (поданого позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог)розміри земельної ділянки ОСОБА_7 по периметру наступні: 105,35 м х 4,72 м х 92,68 м х 42,18 м х 16,62 м х 12,70 м (а.с. 13).

Як вбачається з вище наведеного, згідно топографічного плану земельної ділянки лише одна сторона земельної ділянки ОСОБА_7 менша, ніж це передбаченоДержавним актом на право приватної власності на землю від 29.01.2002 року, а саме: згідно Державного акту має бути 93 м, а згідно топографічного плану є 92,68 м (тобто - на 32 см менше).

В той же час, всі інші розміри земельної ділянки ОСОБА_9, зазначені на топографічному плані, є більшими, ніж це передбачено Державним актом.

В ході апеляційного розгляду справи позивач ОСОБА_3 так і не зміг пояснити суду, де саме і в якому саме розмірі суміжна земельна ділянка «накладається» на земельну ділянку ОСОБА_9 і чим це стверджується.

Так само, як не зміг пояснити яким саме документом встановлено заїзд на земельну ділянку ОСОБА_9, який ніби-то перегородив ОСОБА_4, встановивши на ньому огорожу.

За вище наведених обставин оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови - про відмову позивачу ОСОБА_3 у задоволенні його позовних вимог за їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити ОСОБА_3 в задоволенні його позовних вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 11 травня 2018 року.

Головуючий

Судді: